Биография
Особистісне становлення
Я, Реєнт Анжеліка Володимирівна, народилася 17 жовтня 1994 року в місті Донецьку.
Моя мама, Реєнт Алла Анатоліївна, за фахом Медсестра відділення новонароджених
, а тато – Реєнт Володимир Васильович отримав спеціальність Учитель фізичної культури
.
У мене є молодший брат Реєнт Артем. Йому вже 16 років. На даний момент він закінчує Донецький ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою.
В 6 років мене відправили в підготовчий клас, де я змогла адаптуватися до умов школи. Підготовка допомогла мені успішно проявити себе як в навчанні, так і в спілкуванні з однокласниками.
У 2001 році я пішла в перший клас Донецького багатопрофільного ліцею №37. Я була старанною і добре вчилася, за що неодноразово отримувала похвальні листи.
З шостого класу я стала членом шкільної газети. З того моменту я активно опановувала ази журналістики. Пройшла навчання в літній школі молодого журналіста, де я активно брала участь в щоденному випуску газети, вивчала основи радіомовлення і вчилася знаходити спільну мову з людьми різного віку. Навчання в цій школі допомогло мені стати більш комунікабельною, товариською і більш компетентною в сфері журналістики.
Також, на базі центру лідерів дитячих громадських організацій проводився журналістський конкурс, в якому я брала участь. Перший етап конкурсу був близько півроку, за результатами якого, пройшла у фінал і отримала сертифікат на подальшу участь і навчання основам журналістики.
У старших класах я брала участь в різних олімпіадах, була активним членом Малої Академії Наук.
У середній школі я зацікавилася українськими традиціями і пішла на гурток етнографії. Наші заняття проходили в етнографічному музеї при ліцеї №37. Там ми майстрували вироби і вивчали традиційні моменти життя українців: одяг, види живопису і т.д. У старших класах я була вже екскурсоводом в цьому музеї і раз в тиждень проводила оглядові екскурсії для молодших класів. Відмінною особливістю було те, що ми були в традиційних українських вбраннях.
В одинадцятому класі я взяла участь у Всеукраїнському конкурсі з українознавства, ставши однією з 11-ти донеччан, які пройшли у фінал, і отримала шанс представити і захистити свою наукову роботу в Києві. Так і відбулося моє перше знайомство зі столицею України.
Школу я закінчила зі срібною медаллю.
Професійне становлення
Після 9-го класу я робила спроби вступити до ліцею при Донецькому національному університеті на філологічний факультет. Але мабуть, я була створена не для цієї спеціальності, і успішно провалила іспит.
На момент закінчення школи, я й гадки не мала, де мені продовжувати подальше навчання. Але зваживши всі за
і проти
я вирішила здати документи в Донецький національний технічний університет. Однак зі спеціальністю я не могла визначитися дуже довго. Ще в дитинстві я виявила в собі тягу до електроніки, в 10 років сама полагодила собі тетріс. Зрештою, я вирішила, що мені електроніка цікава і до всього іншого я дуже не хотіла вчитися в жіночому колективі. На основі всього цього я зробила висновок, що мені потрібно йти саме сюди і віднесла документи на факультет комп'ютерних інформаційних технологій і автоматики на спеціальність Електронні пристрої та системи
(ЕлC). Успішно пройшла на бюджет, і виявилася єдиною дівчиною в групі, чому я була дуже рада.
Перший курс був досить складний, як в плані навчання, так і в моральному сенсі. Нові люди, нові правила, нові місця, але посаду старости допомогла мені краще освоїтися і знайти спільну мову з усіма. З першого курсу, я брала участь в університетських конференціях. З третього по п'ятий курс я була заступником профорга факультету і головою орг-масової комісії. Брала участь в проведенні дня факультету. З четвертого курсу я є головою студентського самоврядування свого факультету.
Після третього курсу я пішла на практику, де закріпила отримані університетські знання і дізналася багато нового. Там же мені допомогли визначитися з темою бакалаврської роботи, яку я, в результаті, захистила на відмінно
.
Цілі, плани і бачення майбутнього
Основною метою на найближче майбутнє є написання магістерської роботи та її успішний захист. Також після закінчення навчання хочеться знайти гідну високооплачувану роботу, де став би в нагоді багаж знань, отриманий в університеті, і стати кваліфікованим фахівцем.
Однак не тільки успіх в навчанні і кар'єрі робить життя щасливим. Створення власної міцної сім'ї, різнобічний розвиток і вдосконалення, а також увага, турбота до рідних і близьких – ось що зробить життя, по справжньому, щасливою, яскравою і насиченою.