Русский   English
ДонНТУ   Портал магістрів

Реферат за темою випускної роботи

Зміст

Вступ

Результати функціонування будь-якої системи залежать головним чином від того, який її потенціал і наскільки ефективно здійснюється управління цим потенціалом [1]. Стосовно до предмету дослідження, мова йде про потенціал промислового підприємства, відтворення якого на основі розвитку сфери матеріального виробництва, і системи управління розвитком такого потенціалу, як ключовому умові його практичної реалізації.

Розвиток потенціалу промислового підприємства є найважливішим підвищення його ефективності та конкурентоспроможності, з одного боку, ефективним механізмом управління, з іншого. Це забезпечує стійкість функціонування і розвитку підприємства в сучасних умовах. В сучасних умовах санкцій з боку міжнародного співтовариства, з'являються нові можливості створення та розвитку російських підприємств. У статті акцент зроблено на малі промислові підприємства, оскільки вони володіють ступенем адаптивності і гнучкості до змін зовнішнього середовища [2].

1. Актуальність теми

Сучасний період розвитку економіки республіки характеризується активним пошуком заходів з нарощування і оновленню промислового потенціалу. Однак, відсутність комплексності в проведенні стратегічної економічної політики не дозволяє забезпечити прискорене зростання вітчизняних підприємств і підвищення ефективності їх діяльності. Малоефективне використання передових інноваційних технологій призводить до стагнації промислового сектора економіки, де структурні перетворення носять переважно формальний характер. В сформованих умовах реструктуризація може сильно впливати на позитивну зміну вугледобувного комплексу, його організаційно-технічну, управлінську і правову спрямованість. Ефективне використання промислового потенціалу республіканської економіки є на сьогоднішній день найважливішою умовою економічного зростання.

Таким чином, реструктуризація підприємств при ефективному формуванні її механізмів повинна сприяти підвищенню конкурентоспроможності республіканського виробництва та проведення на новому рівні структурних перетворень в промисловості. У стратегічному плані цільові установки реструктуризації повинні бути спрямовані на пошук пріоритетів розвитку вуглепереробних відросли, розвиток адаптаційних механізмів ринку, концентрацію коштів і збереження регулюючої ролі республіки. Необхідність такого підходу реструктуризації обумовлена неефективністю проведеної політики роздержавлення і приватизації, пошуком внутрішніх джерел технологічного зростання, які, останнім часом, вичерпали свої можливості або сильно трансформовані [3].

2. Мета і задачі дослідження та заплановані результати

Мета дослідження полягає в розвитку теоретичних і методичних положень вдосконалення механізму управління сталим розвитком промислового підприємства.

Відповідно до мети дослідження були поставлені і вирішені наступні завдання:

  1. Уточнити стосовно до сучасних реалій зміст поняття сталий розвиток. Розробити модель взаємодії основних елементів сталого розвитку сучасного промислового підприємства.
  2. Розробити класифікацію чинників сталого розвитку промислових підприємств.
  3. Розширити смисловий зміст категорії механізм управління сталим розвитком промислового підприємства. Визначити модель механізму управління сталим розвитком промислового підприємства.
  4. Розробити методику оцінки рівня сталого розвитку промислових підприємств.
  5. Розробити рекомендації щодо вдосконалення механізму управління сталим розвитком промислових підприємств.

Об'єкт дослідження: ГП Моспінське УПП.

Предмет дослідження: організаційно-управлінські та соціально-економічні відносини, що виникають в процесі управління сталим розвитком промислового підприємства.

В рамках магістерської роботи планується отримання актуальних наукових результатів по наступним напрямкам:

  1. Обгрунтування теоритических понять потенціалу промислового підприємства.
  2. Розроблено концептуально нова методика оцінки рівня сталого розвитку промислових підприємств, що включає в себе оцінку чотирьох складових стійкості – фінансової, виробничої, організаційної, маркетингової, а також визначення інтегрального значення стійкого розвитку підприємства ГП Моспінське УПП.
  3. Розроблено рекомендації щодо вдосконалення механізму управління сталим розвитком промислових підприємств, а саме: створення програми сталого розвитку, що включає в себе завдання по вдосконаленню основних сфер функціонування промислового підприємства, що визначають його сталий розвиток; обгрунтування принципів і факторів, що обумовлюють сталий розвиток; формування стратегічної карти, що визначає цілі сталого розвитку, а також точок маневреності, що характеризують конкретні заходи по досягненню цілей сталого розвитку.

3. Огляд досліджень та розробок

Визначається створенням теоретичних і методичних засад удосконалення механізму управління сталим розвитком промислових підприємств шляхом уточнення і розширення понятійного апарату, формування структури і способів надання управлінських впливів, підвищення ефективності методичних прийомів аналізу процесів сталого розвитку промислових підприємств. Теоретичні узагальнення та результати, практичні рекомендації та пропозиції можуть використовуватися при плануванні і розробці програм сталого розвитку на підприємствах. Отримані результати можуть стати основою для проведення подальших досліджень в галузі управління сталим розвитком соціально-економічних систем.

Проведене дослідження наукової літератури демонструє двоїстий характер підходу до вивчення сталого розвитку, оскільки дана проблематика, з одного боку, є важливою і актуальність її підвищується, з іншого – питання управління сталим розвитком підприємств залишаються недостатньо опрацьованими [4].

Велика кількість вітчизняних і зарубіжних вчених присвятили свої дослідження окремих аспектів сталого розвитку економічних систем, дослідження співвідношення стійкості і розвитку: це Д. Антипов, Т. Акімова, С. Бобильов, В. Баутіна, А. Васильєва, Т. Варкулевіч, Н. Ващекин , А. Гапоненко, С. Гусєв, У. Демінг, І. Євстюхіна, А. Золотухіна, О. Казмін, Д. Кононов, Г. Клейнер, З. Коробкова, Н. Лебедєва, А. Ляпунов, Н. Марфенін, Н . Мамедов, Р. Найдьонова, Е. Науменко, Н. Павельєв, М. Подпругін, В. Рябов, Л. Саліта, А. Татаркін, Т. Терентьєва, А. Урсул, Р. Фатх тдінов і ін.

Вагомий внесок у вивчення проблем управління сталим розвитком економічних систем внесли такі дослідники, як А. Абросимова, І. Бєляєва, А. Баранов, Т. Важеніна, Л. Гуриева, В. Данилов-Данільян, Ж. Казієва, А. Кочнев, Про . Лавриченко, В. Маєвський, Д. нахилу, М. Піменова, А. Ракитов, Т. Семенова, Т. Ускова, Т. Харджоно, Н. Шестерікова і ін.

Науковими дослідженнями питань оцінки рівня сталого розвитку підприємства, побудови ефективного механізму управління сталим розвитком займалися А. Александрова, Т. Аллавердіев, Д. Антипов, А. Бояров, Е. Броіло, М. Вайкок, В. Васенко, Е. Горшеніна, Н. Еркаева, Р. Каплан, М. Коваленко, М. Лапаева, А. Межевов, Н. Неустроєва, В. Рєпін, Г. Розенберг, А. Сидорин, Ф. Удалов, С. Фалько, Н. Хомяченкова, А. Чеблоков, К. Шубіна та інші фахівці.

Разом з тим, наукова і методична важливість вирішення питань управління сталим розвитком промислового підприємства, актуальність заявлених проблем формування ефективного механізму управління його стійким розвитком, а також недостатня опрацьованість окремих положень теорії і практики сталого розвитку підприємства визначили об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження.

4. Сучасні підходи формування механізму управління підприємства добувної галузі

Важливу роль в економіці республіки грає вугільна промисловість, тому сьогодні перед економістами і вченими постає проблема ефективного управління витратами в контексті загальної проблеми виходу вугільної промисловості з кризового стану. Тому одним з найважливіших завдань управління підприємствами вугільної галузі республіки є формування ресурсного потенціалу на тому рівні, Який забезпечить безперебійність їх вугледобувної діяльності. Вирішення цього завдання обумовлюється забезпеченням функціонування організаційно – економічного механізму управління [5].

Виходячи з того, що основне завдання системи управління – це забезпечення ефективності через досягнення поставлених цілей з мінімальними витратами ресурсів, до основних завдань управління ресурсним потенціалом вугледобувного підприємства слід віднести його раціональне використання, розвиток і підвищення ефективності використання, відтворення ресурсного потенціалу.

Основною метою формування організаційно-економічного механізму управління ресурсним потенціалом вугледобувного підприємства є забезпечення сприятливих організаційних та економічних умов для здійснення його діяльності [6].

Під організаційно-економічним механізмом управління ресурсним потенціалом вугледобувного підприємства пропонується розуміти сукупність взаємопов'язаних елементів, які складаються з цілісних організаційних і економічних складових. Зазвичай створюваний механізми управління формують синергетичний ефект, який перевершує ефективність використання окремих елементів.

Схему організаційно-економічного механізму управління ресурсним потенціалом вугледобувного підприємства представлені на мал. 1.

Малюнок 1 – Організаційно-економічний механізм управління ресурсним потенціалом вугледобувного підприємства

Комплексне дослідження сучасних наукових поглядів на сутність і структуру господарського механізму підприємства, систему господарських відносин між суб'єктами паливно-енергетичного комплексу та аналіз поточного стану, а також умови функціонування вугільних шахт дозволило визначити змістовне наповнення і завдання формування організаційно – економічного механізму управління сталим функціонуванням вугільної шахти.

Завданнями механізму визначено, по-перше, об'єднання взаємозалежних процесів першочергового здійснення (протікання), за рахунок сили впливу на розвиток, за призначенням процесу; по-друге, регулювання взаємозв'язків всередині системи управління на основі синхронізації і оптимізації процесів, які забезпечують виконання цілей і завдань розвитку. Основними керованими елементами системи, що в сукупності утворюють один з компонентів механізму, є: виробничий процес, реалізаційний процес, види ресурсів, індикатори фінансового стану промислового підприємства.

Виходячи з того, що підприємства, в тому числі і вуглевидобувні, є відкритими соціально-економічними системами, їх ресурсний потенціал може формуватися як власними ресурсами підприємства, так і залученими. Вугледобувні підприємства все частіше приходять до висновків, що на більшості шахт республіки неможливо забезпечити ефективне управління їх наявними ресурсним потенціалом, і що вкрай необхідне залучення зовнішніх економічних ресурсів [7].

Наслідком взаємодії протягом тривалого часу цілого ряду негативних факторів, пов'язаних зі складністю гірничо-геологічних умов видобутку вугілля, недостатнім рівнем державної підтримки галузі, низьким технічним рівнем вугледобувних та вуглепереробних підприємств, великим ступенем фізичного і морального зносу основних фондів галузі, є постійне зниження обсягів видобутку вугілля. Це вимагає прийняття кардинальних заходів щодо реформування вугільної галузі шляхом поліпшення якості продукції вугледобувних підприємств. Встановлено, що військові дії в республіці не зробило вугільну продукцію конкурентоспроможною, в той час як конкуренція змушує кожне вугледобувне підприємство підвищувати якість і знижувати витрати на його створення і використання. Але резерви підвищення якості та економії ресурсів можна збільшити і за рахунок будови системи менеджменту і використання при її розробці наукових підходів.

Класифікувати стратегії розвитку вугледобувних підприємств в критичних, постійно мінливих умовах зовнішнього середовища, можна наступним чином:
– стратегії пасивного існування, забезпечують повне функціонування вугледобувного підприємства в умовах, найбільш придатних для його діяльності; вже наявних сприятливих чинників в умовах зовнішнього середовища.
– стратегії адаптації, спрямовані на швидке використання наявних факторів зовнішнього середовища, вже існуючих технологій, можливу адаптацію і пошук більш сприятливих шляхів для переходу на нові ринки збуту.
– стратегії активного росту, тобто стратегії впливу компанії на навколишнє середовище. Створюють стійкий виробниче зростання за рахунок використання технологічних і організаційних інновацій і дозволяють безпосередньо впливати на саме підприємства і на фактори зовнішнього середовища.

Вибір стратегії підвищення цінового є найважливішою складовою частиною стратегії вуглевидобувного підприємства. Об'єктами прогнозування є показники якості продукції в порівнянні з показниками товарів конкурентів. Стратегія підвищення цінового зростання повинна бути спрямована на підвищення якісних характеристик вугільної продукції, які або не задовольняють вимогам споживача, або в своїх показниках програють вугільної продукції конкурентів. Підвищення якості вугільної продукції призведе до збільшення прибутковості вугледобувних підприємств і інвестиційних ресурсів. Причому це буде сприяти більш повному задоволенню попиту, формуванню іміджу підприємства як надійного бізнес-партнера і виходу на світовий ринок. Так-так у вугільній галузі реклама є не досить поширеною, то її введення на вугледобувних підприємствах дозволить поліпшити пошук нових споживачів не тільки на території Республіки, а й за кордоном, полегшуючи процес збуту.

Введення в структуру управління вугледобувними підприємствами дозволить більш чітко реагувати на вимоги ринкових ситуацій. Оскільки ринок вугілля є диференційованим. Внаслідок великої кількості марок і видів вугілля, вугледобувне підприємство має можливість регулювати конкурентоспроможність окремих марок і видів своєї продукції і підвищувати її збут на тих ділянках ринку, де менше перевага конкуруючих підприємства. Відповідно до фінансовим становищем підприємства можна вибрати один або декілька з трьох напрямків підвищення якості продукції: придбання і застосування обладнання для селективного виймання вугілля; придбання поверхнево – технологічного комплексу для збагачення вугілля; його безпосереднє збагачення на збагачувальній фабриці.

В ході реалізації стратегії цінового зростання необхідно прийняти наступні результати: задоволення інтересів зацікавлених сторін, які є елементами зовнішнього середовища, таких як: споживачі, інвестори, постачальники, інвестори, а також інтересів соціальної сфери і сфери розробки інновацій. Відповідно до основними стратегічними цілями підприємств вугільної промисловості є:
– підвищення зовнішнього і внутрішнього попиту на вугілля високої якості і продукти його переробки;
– зниження забруднення навколишнього середовища;
– підвищення конкурентоспроможності продукції вуглевидобутку в умовах присутності на ринках інших марок вугілля;
– підвищення рівня безпеки функціонування вуглевидобувних підприємств.

Отже, основні функції, що покладені на організаційно-економічний механізм управління сталим функціонуванням вугледобувного підприємства, полягають в моніторингу, ідентифікації, оцінки спрямованості та інтенсивності змін у зовнішній і внутрішньому середовищі підприємства, синтезировании науково – обґрунтованих альтернатив щодо адаптації або опору цим змінам для забезпечення обраного типу відтворення соціально-економічних процесів.

При цьому в умовах нестабільності економіки Республіки першочерговим завданням стає досягнення в короткі терміни економічного і технологічного підйому галузі, при необхідних обсягах виробництва і якості вугільної продукції, так і з точки зору економії ресурсів вугледобувного підприємства. Інвестиції на реконструкцію основних активів підприємства і введення нових потужностей в найближчі роки неможливі через кризу. Навряд чи можливе залучення до цих проблем інвесторів через непривабливість вугільних підприємств з точки зору швидкої віддачі і високої прибутковості інвестицій. З цих причин рішення проблеми поліпшення вугільної галузі в найближчі роки полягає у всебічній мобілізації внутрішніх резервів, для підвищення ефективності виробництва при максимально можливому використанні підприємствами власних ресурсів.

Однак, ряд проблем, пов'язаних з управлінням ресурсним потенціалом вугледобувних підприємств, ще недостатньо досліджені. На сьогодні відсутній єдиний методологічний підхід до визначення і формування організаційно-економічного механізму управління ресурсним потенціалом вугледобувного підприємства [8].

Висновки

Розглянуто і розвинуто теоретичні основи сучасних підходів формування механізму управління підприємства добувної галузі. З метою створення ефективної системи управління конкурентоспроможність здатністю вугільної продукції та підвищення ефективності раціонального використання ресурсів вугледобувного підприємства розроблені методичні рекомендації для всіх ланок системи управління і виробництва продукції. Систематизовано чинники сталого розвитку та запропоновано їх класифікацію на основі угруповання факторів середовища функціонування, часу і сталості впливу, що враховують закономірності функціонування промислового підприємства і тенденції його розвитку.

Проведено поглиблене дослідження особливостей управління сталим розвитком промислового підприємства, на базі якого сформульовано авторське бачення поняття механізм управління сталим розвитком, що включає в себе комплекс методів впливу на організацію і структуру підприємства, що дозволяє систематизувати всі складові його елементи і підтримувати параметри функціонування в діапазоні стійкого розвитку. Сформульовано таку концептуально нова методика оцінки рівня сталого розвитку промислових підприємств, яка містить в своїй основі диференціацію напрямків сталого розвитку на чотири компоненти: економічну, екологічну, соціальну та глобальну, яка уніфікована для всіх підприємств промисловості, відповідає системним принципам аналізу, має комплексний характер, використовує порівняні значення показників і ґрунтується на достовірній загальнодоступної інформації.

Визначено напрямки вдосконалення системи управління сталим розвитком промислових підприємств, засновані на створенні стратегічного плану сталого розвитку, що включає в себе інноваційні методи і інструменти його формування і реалізації [9].

Перелік посилань

  1. Экономический потенциал административных производственных систем : монография ; под.общей ред. О. Ф. Балацкого – Сумы: ИТД Университетская книга, 2006 – 973 с.
  2. Федонін О. С. Потенціал підприємства: формування та оцінка : навч. посіб. / О. С. Федонін, І. М. Репіна, О. І. Олексюк – К. : КНЕУ, 2004 – 316 с.
  3. Промисловий потенціал України: проблеми та перспективи структурно-інноваційних трансформацій ; відпов. ред. канд. екон. наук Ю. В. Кіндзерський. – К. : Ін–т економіки та прогнозування НАН України, 2007 – 408 с.
  4. Клівець П. Г. Стратегія підприємства : навч. посіб. / П. Г. Клівець – К. : Академвидав, 2007 – 320 с.
  5. Фатхутдинов Р. А. Организация производства : учебник / Р. А. Фатхутдинов ; [3-е изд.,перераб. и доп.]. – М. : ИНФРА-М, 2010 – 544 с.
  6. Стратегічні виклики ХХІ століття суспільству та економіці України : в 3 т. ; за ред. акад. НАНУкраїни В. М. Геєця, акад. НАН України В. П. Семиноженка, чл.–кор. НАН України Б. Є. Кваснюка – Т. 2 : Інноваційно-технологічний розвиток економіки. – К. : Фенікс, 2007 – 564 с.
  7. Полякова Э. И. Особенности стратегического управления потенциалом промышленного предприятия / Стратегия устойчивого развития в антикризисном управлении экономическими системами. Сборник материалов международной научно-практической конференции 22 апреля 2015 г. ДонНТУ: Донецк, 2015 эл. версия. – 162-169 с.
  8. Полякова Э. И. Стабилизационное управление предприятием /Материалы научно-практической конференции Ресурсосбережение. Эффективность. Развитие. – Донецк: ДонНТУ, 2016. – 191-194 с.
  9. Отенко І. П. Аналіз та оцінка стратегічного потенціалу підприємства. Наукове видання / І. П. Отенко, Л. М. Малярець, Г. А. Іващенко. – Харків : Вид. ХНЕУ, 2007 – 348 с.