Особистісне становлення

Я, Петренко Дмитро Олегович, народився в місті Сніжному 14 жовтня 1997 року.

Народився і виріс я в звичайній родині, якого виховує в любові і турботі, так як був і є єдиною дитиною в сімʼї.

В дитинстві ніяких особливих талантів не виявляв, хоч і досить рано навчився читати і писати. Проте, часто поступався в здібностях своїм одноліткам. Захоплень майже не мав, досить мало речей і занять знаходив цікавими.

Моя школа була досить нудною місцем, так як в неї ходило небагато дітей, а вчителі не відрізнялися професіоналізмом. Крім цього, вона перебувала в маленькому місті і в ще меншим і напівпорожньому мікрорайоні, що межує з одного боку з нескінченними порожніми степами, а з іншим з урочищем Леонтьєва-Байрацьке, де я провів більшу частину часу, гуляючи зі своєю бабусею. У цю школу мене перевели з більш кращою і більшою ще в молодших класах і причину я тепер не памʼятаю. В цілому, зі школи у мене залишився один друг, з яким зрідка спілкуюся дотепер.

В школі особливих інтересів до окремих галузей знань не виявляв, хоч і цікавим було все потроху.

Мабуть, за всю шкільне життя було лише два вчителя, які сформували у мене образ доброго педагога. Вони якісно відрізнялися від більшості інших і давали знання в живій і цікавій формі, за що я їм дуже вдячний донині. Без зайвого пафосу скажу, що саме ці дві людини внесли гігантський внесок у формування мене як особистості на ранньому етапі її становлення.

За шкільний час взяв участь в олімпіадах з фізики, хімії та математики. Призове місце було тільки один раз на олімпіаді з математики – 2 місце, з відривом в 60 балів від першого.

З справжніх досягнень вважаю свою участь в міжшкільних змагання з волейболу. Хоч я і був на полі всього одну чверть матчу за весь час, відчувати себе частиною чогось більшого мені дуже подобалося і подобається дотепер, хоча більше можливості мені не випадало.

Професійне становлення

На кого вчитися я після школи я не знав, але точно знав, що спеціальність повинна бути повʼязані з фізикою та математикою, тому що вони давалися найпростіше. За описами випускаючих кафедр і відвідинам їх презентацій, вибір припав на ЕАПУ.

Університет повинен був стати першою сходинкою на довгому сходженні до повноцінного життя дорослої людини: думав я. І я практично не помилився. Життя далеко від батьків, перші спільні розваги з одногрупниками дозволили зі сміливістю мені вважати, що юність я провів весело і корисно. Навчанням я займався, тому що було треба. Ніякого власного інтересу до неї я не відчував аж до магістратури, де прийшло доросле бачення того, чому нас вчать і для чого. Не дивлячись на це, всього лише два семестри у мене була звичайна стипендія, весь інший час була підвищена.

Ким я буду працювати я не знав аж до 4-го курсу бакалаврату, так як спеціальність досить широка і давала великі можливості для розкриття свого потенціалу як інженера в різних областях.

За винятком гуманітарних предметів, які тільки забирали час від розвитку професійних навичок, навчання було місцями цікавою.

До кінця бакалаврату зʼявився інтерес розвитку в науковій області, за чим логічно було рішення вступати до магістратури. те ж саме рішення прийняли і багато інших моїх одногрупники, які бажають рухати науку Донецької Народної Республіки в кращі напрямки. Тепер ми разом пишемо наукові статті, обмінюємося останніми новинами з області передової науки і техніки і всіляко сприяємо прогресу рідного краю.

В магістратурі, завдяки старанням мого наукового керівника і завідувача кафедрою, у мене зʼявилася перша робота справжнім інженером в не менше сьогоденні НДІ. Я потрапив в наймолодший і самий хороший колектив у всьому науково-дослідному інституті вибухозахищеного електрообладнання. Разом з ще одним моїм одногрупником, ми, всім колективом, спільними зусиллями винайшли складний пристрій, яке дуже скоро буде експлуатуватися в шахтах Донецької Народної Республіки. За ці короткі півроку ми придбали дуже багато досвіду, зустріли дуже хороших і розумних людей, а так само дуже поганих і некомпетентних. Не дивлячись на всі труднощі, ця робота дала нам зрозуміти, ким ми точно бути не хочемо і ким бути хочемо.

Плани на майбутнє і можливі шляхи їх реалізації

В найближчі роки хотілося б закінчити університет і отримати хороший досвід роботи, щоб розуміти, чим мені цікаво займатися в цьому житті, так як на даний момент своє майбутнє я бачу досить смутно.

В ідеалі хотілося б зайняти найбільш вузьку нішу на ринку професійних умінь, так як, як показав досвід, професійні рішення мають ціну набагато вищу, ніж вкладені в них кошти.