СУТНІСТЬ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Автор: Кадацька А. М.

Постановка проблеми у загальному вигляді

Основою ринкової економіки є відносини власності, які в системі бухгалтерського обліку виражені категорією власний капітал. Підприємство, що відокремлено від інших здійснює господарську діяльність, повинно володіти капіталом. Структура і динаміка власного капіталу є найсуттєвішим показником, що визначає фінансовий стан підприємства. В той же час основним джерелом, де акумулюється та систематизується необхідна інформація, є бухгалтерський облік. Він відображає процес формування власності, обсяг прав власників, розподіл результатів їх діяльності, тобто інформацію про формування та використання власного капіталу як фінансової основи діяльності підприємств.

Великий спектр організаційно-правових форм підприємств, де спостерігаються відмінності у відносинах власності, регулюванні майнових питань, зумовлює особливості обліку власного капіталу та відображення цієї інформації у фінансовій звітності. Розкриття цих особливостей та методичне забезпечення обліку власного капіталу в підприємствах сприятиме підвищенню повноти та достовірності інформації про їх фінансово-майновий стан у фінансовій звітності, що дозволить користувачам звітності приймати обґрунтовані та виважені управлінські рішення. Тому на сучасному етапі діяльності підприємств виняткове значення мають вдосконалення методики обліку формування відносин власності та власного капіталу. Все вище перелічене обумовлює актуальність даної теми.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблеми обліку й аналізу формування та змін власного капіталу завжди були в центрі уваги економістів. Ці проблеми досліджуються в працях провідних іноземних та вітчизняних вчених-економістів. Серед науковців немає єдності щодо визначення поняття власний капітал. В Національному положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності надається визначення: власний капітал – це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань[10].

Вказане тлумачення власного капіталу є найпоширенішим і його дотримуються А. Н. Азріліян, Ф. Ф. Бутинець, Л. А. Бернстайн, Р. Л. Хом’як, В. М. Пархоменко, М. С. Пушкар, О. В. Соловйова, Е. С. Хендріксен. М. Т. Білуха, Ф. Ф. Голов, М. С. Палій, В. В. Сопко та інші автори. Проте у працях цих учених не склалося єдиної думки щодо природи поняття власний капітал, особливо – у обліковому аспекті.

Дослідженнями проблем обліку та аналізу формування і змін власного капіталу займалися такі вітчизняні і зарубіжні вчені та науковці, як: Ф. Ф. Бутинець, С. Ф. Голов, О. О. Канцуров, Г. Г. Кірейцев, В. В. Ковальов, М. І. Кутер, Г. В. Нашкерська, В. Д. Новодворський, В. Ф. Палій, О. І. Пилипенко, І. Р. Поліщук, М. С. Пушкар, Я. В. Соколов, В. В. Сопко, В. Г. Швець та ін.

У розробку теоретичних і методичних проблем відносин власності зокрема трансформації власності та реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств значний внесок зробили українські вчені-економісти В. Я. Амбросов, М. Я. Дем’яненко, С. І. Дем’яненко, М. Й. Малік, О. М. Онищенко, В. В. Юрчишин[3].

Формування цілей статті

Метою даної статті є узагальнення теоретичних засад визнання власного капіталу підприємства а також, конкретизація економічної категорії власний капітал до реалій та перспектив реформування обліку в аграрних підприємствах різних організаційно-правових форм господарювання.

Виклад основного матеріалу

Поняття капітал асоціюється з поняттям власність. Джерелами формування активів підприємства є власні засоби (власний капітал), позичені кошти (позичений капітал). Гарантією захищеності прав власників підприємства виступає власний капітал, зокрема зареєстрована його частина – статутний капітал. В Національному положенні (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності, власний капітал визначається як частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.

У зв’язку з таким визначенням власного капіталу можна стверджувати, що в момент створення підприємства його власний (стартовий) капітал втілюється в активах, інвестованих засновниками і оцінюється за вартістю майна підприємства.

Тому на стартовому етапі основна облікова модель набуває вигляду А=К. Саме так трактується початковий статутний капітал – зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства.

У процесі господарської діяльності у підприємства виникають зобов'язання перед юридичними і фізичними особами. Боргові зобов'язання перед кредиторами підприємства задовольняються за рахунок його активів. З урахуванням залучених коштів власний капітал (тобто капітал, який належить власникам підприємств визначається як різниця між вартістю його майна і зобов'язаннями: К = А – З; де: К – капітал; А – активи ; З – зобов’язання. Водночас власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, один з найістотніших і найважливіших показників[9].

Власний капітал відображається в балансі одночасно з відображенням активів або зобов'язань, які призводять до його зміни. Слід відзначити, що сума власного капіталу – це абстрактна вартість майна яка не відображає поточну вартість прав власників підприємства. На величину власного капіталу суттєво впливають складові облікової політики підприємства, що стосуються обраних принципів, методів і процедур для визначення та оцінки елементів та статей балансу, зокрема, його активів і зобов'язань[5].

Власний капітал є одним із найважливіших показників, що використовуються при оцінці фінансового стану підприємства.

Він виконує такі функції:

Держання активів у формі дарчого капіталу. За формою власний капітал поділяється на:

Інвестований капітал – це сума простих та привілейованих акцій за їх номінальною вартістю, а також додатково вкладений капітал.

Дарчий капітал – додатковий капітал, отриманий підприємством від інших осіб у вигляді безоплатно одержаних активів.

Нерозподілений прибуток – це частина прибутку, отриманого внаслідок ефективної діяльності підприємства, що була не розподілена між акціонерами, а знову інвестована у підприємство.

За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на:

1. Статутний капітал – сума якого визначається в установчих документах і підлягає обов'язковій реєстрації у Державному реєстрі господарюючих одиниць;

2. Додатковий капітал (нереєстрований) – це додатково вкладений капітал, дарчий капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток.

Статутний (реєстрований) і додатковий (нереєстрований) капітал виконують різні функції. Так, статутний капітал – це первинне джерело інвестування і формування майна підприємства. На відміну від додаткового капіталу, він забезпечує регулювання відносин власності й управління підприємством, його розмір не може бути меншим від встановленої законодавством суми.

Отже, власний капітал дорівнює: Вк = (В+Д)-(Ав+3) де: Вк – власний капітал; В – внески власників ; Д – доходи; Ав – вилучений капітал; З – витрати.

Відповідно до змін внесених Наказом Міністерства фінансів України від 27.06.2013 до Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, забов’язань і господарських операцій підприємств і організацій назва рахунку 40 матиме таку редакцію: Зареєстрований (пайовий) капітал. Зареєстрований капітал – це капітал сума якого визначається в установчих документах і підлягає обов’язковій реєстрації у державному реєстрі господарюючих одиниць. Рахунок 40 «Зареєстрований (пайовий) капітал» призначено для обліку та узагальнення інформації про стан і рух статутного й іншого зареєстрованого капіталу, пайового капіталу підприємства відповідно до законодавства і установчих документів, а також внесків до оголошеного, але ще не зареєстрованого статутного капіталу[1].

За кредитом рахунку 40 Зареєстрований (пайовий) капітал відображається збільшення зареєстрованого і пайового капіталу, а також надходження внесків до оголошеного, але ще не зареєстрованого статутного капіталу, за дебетом – його зменшення (вилучення). Рахунок 40 "Зареєстрований (пайовий) капітал" має такі субрахунки:

Додатковий капітал (не реєстрований) – це додатково вкладений капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток. Додатковий капітал можна використовувати на покриття балансових збитків (за умови, що для цього використані всі інші джерела); на збільшення статутного капіталу; на покриття різниці між фактичною собівартістю вилученого капіталу, який анулюють, та його номіналом.

Функції статутного і додаткового капіталів різні. Статутний капітал – це первісне джерело інвестування і формування майна підприємства. На від міну від Додаткового капіталу Статутний капітал забезпечує регулювання відносин власності та управління підприємством, його розмір не може бути меншим за встановлену законодавством суму. Статутний капітал – це зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства [1].

Резервний капітал – це так називане запасне фінансове джерело, що створюється як гарантія безперебійної роботи підприємства і дотримання інтересів третіх осіб. Наявність такого фінансового джерела додає останнім впевненість у погашенні підприємством своїх зобов'язань. Чим більше резервний капітал, тим більша сума збитків може бути компенсована і тим більшу можливість маневру одержує керівництво підприємства при подоланні збитків. Утворення резервного капіталу може носити обов'язковий і добровільний характер. У першому випадку він створюється відповідно до законодавства України, а в другому – відповідно до порядку, встановленому в установчих документах підприємства, чи з його обліковою політикою. Резервний капітал створюється для покриття збитків підприємства, а також для збільшення статутного капіталу, погашення заборгованості у разі ліквідації товариства тощо. Інформація про величину резервного капіталу в балансі підприємства має надзвичайне значення для зовнішніх користувачів бухгалтерської звітності, що розглядають резервний капітал, як запас фінансової міцності підприємства. Недостатня величина резервного капіталу свідчить або про недостатність прибутку, або про використання резервного капіталу на покриття збитків[3].

Резервний капітал призначений для покриття непередбачених витрат, збитків на сплату боргів підприємства в разі припинення його діяльності. Залишки невикористаних коштів резервного капіталу переносяться на наступний звітний період[9].

Нерозподілений прибуток – це залишок одержаного підприємством прибутку, не витраченого за відповідними напрямками на дату складання звіту.

Неоплачений капітал – це сума заборгованості власників (акціонерів, учасників) господарських товариств будь-якого типу за внесками до статутного капіталу. Ця сума вираховується при визначенні підсумку власного капіталу; її динаміка характеризує покриття статутного капіталу підприємства реальними фінансовими ресурсами, які надійшли від власників Вилучений капітал – це елемент власного капіталу, який наявний у разі зменшення господарськими товариствами своїх статутних капіталів і є собівартістю акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників. Сума вилученого капіталу підлягає вирахуванню під час визначення підсумку власного капіталу[10].

Висновки

Отже, власний капітал – це сукупність власних фінансових ресурсів підприємства, відображена в першому розділі пасиву бухгалтерського балансу. Власні фінансові ресурси для кожного підприємства є тієї життєво потрібною частиною, без якої неможлива ні робота, ні подальше існування підприємства.

Процеси, що пов'язані з вдосконаленням системи управління капіталом підприємства, зокрема його формування та використання, набувають особливого значення, оскільки створення та розвиток необхідної фінансової ресурсної бази є важливою умовою сталого економічного зростання.

Список використаної літератури: