ЗМІСТ

• ВСТУП
• ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО РОЗВИТКУ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИХ СТАНОМ
• МЕТОДИКА УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИХ СТАНОМ
• ОПТИМІЗАЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ ПІДПРИЄМСТВА
• ВИСНОВКИ
• ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

ВСТУП

Розвиток ринкових відносин зумовило підвищення ролі фінансів підприємства. Стан фінансових ресурсів підприємства стає чинником, що визначає фінансові результати його діяльності. Кількісні і якісні параметри фінансового стану підприємства визначають його місце на ринку і здатність функціонувати в економічному просторі. Все це призвело до підвищення ролі управління фінансами в загальному процесі управління економікою.

Підходи щодо оцінки фінансового стану і економічної безпеки, а також показники, що відображають їх рівень, дозволяють своєчасно виявляти недоліки у веденні фінансово-господарської та виробничо-економічної діяльності підприємства.

Предметом дослідження є методи оптимізації фінансового стану як чинники економічної безпеки.

Об'єкт дослідження – оптимізація фінансового стану як фактор економічної безпеки.

Мета науково-дослідницької роботи – вивчення методів фінансового стану як фактора економічної безпеки підприємства.

Завдання дослідження:

1. Розглянути сутність і зміст системи управління фінансовим станом підприємства;
2. Охарактеризувати економічну безпеку підприємства;
3. Вивчити вплив фінансового стану як фактора економічної безпеки підприємства.

ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО РОЗВИТКУ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИХ СТАНОМ

В умовах ринкової економіки фінансові потоки є основним об'єктом управління на будь-якому підприємстві, оскільки кожне господарське рішення прямо або побічно пов'язане з рухом грошових коштів. Тому більшості менеджерів так чи інакше доводиться взаємодіяти з фінансовими службами в процесі реалізації своїх функціональних завдань.

У зв'язку з цим знання основ системи управління фінансовим станом сьогодні необхідно кожному керівнику середньої та вищої ланки управління для більш глибокого і комплексного розуміння проблем, що стоять перед його підприємством, і ефективного ви-конання своїх функцій.

У становленні і розвитку системи управління фінансовим станом як науки можна виділити чотири етапи.

Перший етап. Необхідність в свідомої, цілеспрямованої діяльності з управління економічними, господарськими процесами на Заході виникла дуже давно. Однак вона почала реалізовуватися в теорії і на практиці лише з 1850-х рр. (Цей час можна вважати початком історії управління фінансами).

Другий етап. Початок другого етапу розвитку системи управління фінансовим станом на Заході характеризувалося завершенням індустріалізації. Темпи зростання підприємств прискорювалися. Необхідно було провести систематичні зміни в сфері використання ресурсів. Постійно розроблялися нові методи управління фінансами. Тому до основних завдань системи управління фінансовим станом при переході від першого етапу до другого ставилася вироблення критеріїв, показників і орієнтирів, які могли забезпечити ефективне використання ресурсів. Ці критерії спочатку носили самий загальний характер і дозволяли керівництву підприємств визначати загальні засади стратегії розвитку управління фінансами.

Третій етап. На початку 1930-х рр. на Заході система управління фінансовим станом поступово переходила до третього етапу свого розвитку. Світова криза 1930-х рр. викликав серйозні економічні труднощі у багатьох господарюючих суб'єктів більшості країн: спад виробництва, банкрутство. Багато малі, середні і навіть великі підприємства зіткнулися з фінансовими труднощами, зростала кількість фінансових зобов'язань, за якими вони не могли забезпечити платежі. Для цього періоду були характерні високі темпи інфляції, масове банкрутство підприємств, низька інвестиційна активність суб'єктів господарювання.

Сучасний етап характеризується поступальним економічним розвитком більшості країн, активної інтеграцією окремих національних економік в систему світового економічного господарства, початком процесів глобалізації економіки. Роль фінансових ринків у діяльності великих компаній і виробничо-господарських комплексів різко зросла. Раніше фінансові ресурси виступали в якості посередника в процесі обміну або придбання економічних ресурсів.

Рівень економічної безпеки підприємства базується на тому, наскільки ефективно у підприємства, виходить, запобігати небезпеки і ліквідувати втрати від негативних впливів на різні аспекти економічної безпеки підприємства.

Таким чином, в теорії розроблені всі необхідні визначення, завдання, принципи і спрямованості системи управління фінансовим станом. Це дає можливість фахівцям з фінансів розробити ефективну систему управління фінансовими ресурсами на підприємстві.

МЕТОДИКА УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИХ СТАНОМ

Система управління фінансовим станом на підприємстві взаємопов'язана з плануванням господарської діяльності і будується на основі інших показників плану. Однак складання фінансового плану не є простим арифметичним перерахунком показників виробництва в фінансові показники.

В процесі розробки системи управління фінансовим станом визначаються: витрати на реалізовану продукцію, виручка від реалізації, грошові накопичення, амортизація, обсяг і джерела фінансування намічених на планований період інвестицій, потреба в оборотних коштах і джерела її покриття, розподіл і використання прибутку, взаємовідносини з бюджетом , позабюджетними фондами, банками.

Система управління фінансовим станом – це визначення напрямків безлічі продуктів і товарів, що користуються попитом і готових до реалізації, вибору фінансових джерел і розподілу фінансових ресурсів, а також контролю за реалізацією окремих фінансових заходів (платежі, виконання кошторисів, оплата працівників).

В процесі розробки системи управління фінансовим станом можуть бути використані наступні методи:

1. Нормативний метод;
2. Балансовий метод;
3. Розрахунково-аналітичний метод;
4. Методи економіко-математичного моделювання;
5. Метод прямого рахунку.

В основі будь-якого з вищевказаних методів планування лежить має місце взаємозв'язок між прибутком, обсягом реалізації і собівартістю. Дамо характеристику перерахованим методам.

Нормативний метод грунтується на системі норм і нормативів, які використовуються для розрахунку цілої низки показників фінансового плану.

Балансовий метод планування фінансових показників полягає в ув'язці планованого надходження і використання фінансових ресурсів з урахуванням залишків на початок і кінець планованого періоду за допомогою побудови балансових співвідношень. Використання цього методу доцільно при плануванні розподілу прибутку, формування фондів нагромадження і споживання. Балансовий метод традиційно використовується при розробці шахової таблиці.

Розрахунково-аналітичний метод спирається на аналіз динаміки ретроспективних даних і експертну оцінку прогнозованого зміни планованого фінансового показника. Цей статистичний метод широко застосовується при плануванні суми прибутку і доходів, визначенні величини відрахувань від прибутку до фонду накопичення, споживання і резервний фонд.

Методи економіко-математичного моделювання дозволяють встановити кількісно певний взаємозв'язок планованих показників і чинників, їх що визначають. Економіко-математична модель може висловлювати функціональну залежність фінансового показника від ряду впливають на нього факторів.

Метод прямого рахунку є найбільш поширеним. Він застосовується, як правило, при невеликому асортименті продукції, що випускається. У найбільш загальному вигляді прибуток - це різниця між ціною і собівартістю, але при розрахунку планової величини прибутку необхідно уточнити обсяг продукції, від реалізації якої очікується цей прибуток.

В сучасних умовах метод прямого рахунку можна використовувати при плануванні прибутку тільки на дуже короткий період часу, поки не змінилися ціни, зарплата та інші обставини.

Таким чином, кінцевим результатом планування є планові рішення, що є основою для подальшої цілеспрямованої діяльності підприємства.

ОПТИМІЗАЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ ПІДПРИЄМСТВА

Основна мета будь-якого підприємства полягає в отриманні якомога більшого прибутку. Для цього необхідно, щоб виручка від реалізації власної продукції перевищувала витрати на її виробництво. Але, для того, щоб почати що-небудь робити і реалізовувати, необхідний початковий капітал. Його можна отримати з будь-якого зовнішнього джерела в формі позики.

Цей процес відображає механізм запозичення, тобто отримання і використання позикових коштів для фінансування. Але діяльність підприємства, яка взяла позику, буде ефективною, з фінансової точки зору, тільки тоді, коли прибуток від позикових коштів перевищує відсоток, що виплачується за цією позикою.

Другим найважливішим моментом в управлінні фінансами є прийняття рішень про способи витрачання грошових коштів. З цією метою підприємство складає фінансовий план, який повинен забезпечувати ефективне вкладення коштів для зростання і процвітання підприємства, а також досягнення найкращого співвідношення між припливом і відтоком грошових коштів. Зазвичай це називається плануванням фінансових потоків .

Основним джерелом грошових коштів є дохід підприємства, тобто то, що підприємство отримує від своєї діяльності: продажу продукції, здачі в оренду майна, отримання відсотків від інвестицій в інші підприємства і види діяльності, і т.п.

Якщо витрати підприємства будуть менше, ніж очікуваний прибуток, то таке капіталовкладення має сенс зробити.

Внутрішніми джерелами власних коштів є: статутний капітал, резерви, накопичені підприємством, інші внески юридичних і фізичних осіб (цільове фінансування, пожертвування, благодійні внески і т.д.)

Внутрішнє фінансування передбачає використання власного капіталу, який за джерелами формування має наступну структуру, показання на малюнку 1.

Малюнок 1 – Складові власного капіталу (анімація: 5 кадрів, Нескінченне повторення, 33 кілобайт)

Складові зовнішнього фінансування показані на малюнку 2 його джерело – позиковий капітал.

Малюнок 2 – Складові позикового капіталу

До зовнішніх джерел залучених коштів відносяться: позики банків; позикові кошти; кошти від продажу облігацій та інших цінних паперів; кредиторська заборгованість.

На основі перерахованих вище понять і теоретичних визначень фінансова служба суб'єктів господарської діяльності повинна сформулювати власний фінансовий механізм.

Фінансовий механізм підприємства – це складова частина господарського механізму; сукупність методів і форм, за допомогою яких підприємство себе забезпечує необхідними коштами.

Приклад типової структури фінансового механізму представлена на малюнку 3.

Малюнок 3 – Структура фінансового механізму

У широкому сенсі фінансовий механізм являє собою сукупність способів організації фінансових відносин, застосовуваних суспільством з метою забезпечення сприятливих умов для економічного розвитку.

Таким чином, основною метою діяльності підприємства перш за все, є отримання доходу. Всі джерела доходу являють собою фінансові ресурси підприємства, які використовуються для виконання фінансових зобов'язань перед банками, страховими організаціями, постачальниками матеріалів і товар.

ВИСНОВКИ

Рівень економічної безпеки господарюючого суб'єкта безпосередньо залежить від його фінансового стану, оцінка якого будується на показниках діяльності і в залежності від складних зовнішніх і внутрішніх небезпек і ризиків їх виникнення. При певних діях або бездіяльність з боку господарюючих суб'єктів виявляються різні рівні економічної безпеки організації.

Таким чином, в теорії розроблені всі необхідні визначення, завдання, принципи і спрямованості системи управління фінансовим станом. Це дає можливість фахівцям з фінансів розробити ефективну систему управління фінансовими ресурсами на підприємстві. Під економічною безпекою доцільно розуміти захищеність громадських відносин, готовність і здатність інституційних одиниць суспільства розробляти заходи щодо блокування або нейтралізації можливих або з'явилися загроз, реалізація цих заходів з метою розвитку вітчизняної економіки і підтримки соціально-політичної стабільності суспільства.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом? – М.: Финансы и статистика, 1996. – 384с.
2. Бригхем Ю., Гапенски Л. Финансовый менеджмент: Полный курс: В 2-х т. / Пер. с англ. под ред. В.В. Ковалева. – Санкт-Петербург: Экономическая школа, 1997. – т1. – 497 с.
3. Герчикова И. Н. Менеджмент: Учебник. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 501 с.
4. Крейнина М. Н. Финансовый менеджмент / Учебное пособие. – М.: Дело и Сервис, 2008. – 304 с.
5. Балабанов И. Т. Риск – Менеджмент. – М., 2003. – С. 196.
6. Балиашвили Д. У., Волкова С. А., Волкова Т. А. Методика комплексной оценки экономической безопасности предприятия с учетом макро- и микроэкономических факторов // Экономика. Инновации. Управление качеством. 2015. № 3. С. 68–70.
7. Фирсов И. В. Методологические основы принятия решений в системе обеспечения экономической безопасности в современных условиях, проблемы и пути их решения // Безопасность бизнеса. 2016. № 3. С. 3–8.
8. Глустенков И. В. Экономическая безопасность организации // Вестник Международного института экономики и права. 2015. № 2. С. 77–81.
9. Громыко А. Ю., Москаленко С. Г. Методика оценки интегрального показателя экономической безопасности предприятия // Актуальные проблемы социально-гуманитарного и научно-технического знания. 2015. № 2. С. 41–43.