E-mail: chernyavsky@rambler.ru

Безперечно, що для кожної країни характерні свої змістовні відмінності, певні осбливості, механізми й організація оподаткування. У розвинених країнах податкова служба займає значне місце в дежавних структурах і виступає гарантом фінансової ставбільності держави, її економічного зростання та соціального прогресу. Податкові служби передвих країн сформувались давно і працюють на одних і тих самих засадах протягом десятиліть Саме томсу їх діяльність різкопривертає до себе особливу увагу громадскості. Зміни, що відбуваються у системі оподаткування цих країн, мають характер скоріше певних модифікацій, ніж суттєвого реформування її основ.

Кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій повинна мати відповідні кошти, які концентруються в державному бюджеті. Як відмічено в Законі України від 29.06.95. "Про бюджетну систему України", бюджет - це план створення та використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України, органами влади Республіки Крим та місцевими органами влади.

В умовах перехідної економіки провідна роль бюджету в перерозподілі фінансових ресурсів як національного багатства в цілому є об'єктивною реальністю. Це обумовлено тим, що бюджет е тим інструментом, за допомогою якого здійснюється регулювання економічних процесів. Через державний бюджет України перерозподіляється понад 45 процентів валового внутрішнього продукту(далі ВВП).

Основними джерелами формування доходів бюджету є податки. Податки - найефективніший інструмент непрямого регулювання економічних процесів. Державне регулювання економіки через використання податкових важелів за сучасних умов спрямоване на забезпечення і підтримку збалансованого економічного зростання, ефективне використання ресурсів, стимулювання інвестиційної і підприємницької діяльності.

Податки є невід'ємною частиною фінансового господарства держави. Це найважливіше джерело формування доходів держави, які, в свою чергу, використовуються на забезпечення державного управління, вирішення економічних, соціальних, оборонних завдань, розвиток освіти, науки та культури.

Встановлення, розподіл, стягнення і використання податків становлять одну із функцій,-які виконує держава. Тому податкова система як елемент господарського механізму відповідає економічному устрою країни, рівню розвитку продуктивних сил, системі державного регулювання економічних процесів.

Податкова система в кожній країні є основою економічної системи. Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого - виступає головним знаряддям реалізації державної економічної політики. Вона являє собою сукупність встановлених в країні податків, зборів і платежів, які взаємопов'язані між собою та органічно друг друга доповнюють, але мають різну цілеспрямованість. За допомогою податків вирішуються питання формування не лише доходів бюджету, а й впливу держави на всі сторони суспільного життя.

Необхідною умовою при формуванні податкової системи є врахування реальної соціально-економічної ситуації в країні. Податкова система кожної країни відображає її специфічні умови, такі як рівень розвитку економіки, внутрішню та зовнішню політику країни, рівень розвитку соціальної сфери, традицій народу, географічне положення країни, кліматичні умови та багато інших факторів. Тому, форми оподаткування однієї країни відрізняються від іншої. В світі немає країн з однаковими податковими системами, немає також і ідеальної системи, оскільки в суспільстві постійно проходять зміни. Ось чому податкова система повинна бути мобільною та еластичною.

Визначивши свою економічну політику, держава визначає напрямок розвитку, а також стратегію і тактику досягнення поставленої мети. Тому податкова система і податкова політика має чітку цілеспрямованість на вирішення конкретних завдань і проблем. Податки в руках держави повинні стати сьогодні основним інструментом державного регулювання економіки, формування доходів бюджету, стимулювання науково-технічного прогресу, обмеження росту цін та інфляції.

Податкова система зобов'язана забезпечити гарантоване і стабільне надходження доходів до бюджету, а також забезпечити державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку, суспільства.

Податкова система повинна включати в себе такі податки, які б забезпечували б стабільну фінансову базу держави, без чого держава не в змозі безперервно фінансувати свої видатки. Найкращими помічниками держави в цьому плані е непрямі податки (податок на додану вартість, акцизний збір, мито), а також такі прямі податки, як податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, плата за землю.

Основні принципи побудови податкової системи України були визначені в прийнятому Верховною Радою України Законі України від 18.02.97 № 77/97-ВР "Про систему оподаткування". Відповідно до цього Закону, податкова система України будується за такими основними принципами, як обов'язковість і соціальна справедливість, рівнонапруженість та пропорційність, рівність та недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, стабільність та економічна ефективність і обгрунтованість, стимулювання підприємницької діяльності та інвестиційної активності, інфляційна нейтральність та адміністративна спрощеність податкового законодавства, а також забезпечення його доступності і розуміння.

Сучасні прогресивні співвідношення податкової системи відтворюють державне регулювання наступних економічних процесів:
1. фіскальний аспект - забезпечення надходження коштів до державного та місцевих бюджетів, зниження рівня інфляції, вирішення проблеми зменшення державного боргу;
2. забезпечення необхідних темпів економічного зростання та стабілізації прогресивних економічних процесів - підтримка інвестицій, спрямованих на оновлення виробничого потенціалу шляхом поетапного зниження ставок оподаткування фізичних та юридичних осіб, прискореній амортизації, розвиток холдингової та лізингової форм участі держави в фінансуванні витрат на розвиток базових науково-технічних і енергетичних галузей, використання активної кредитної політики з регулювання обсягу вкладень на розвиток виробництва (підприємства);
3. стабілізація економічної кон'юнктури в країні - регулювання купівельної спроможності населення на різні групи товарів як шляхом встановлення диференційованих ставок податку на додану вартість, так і створенням специфічних умов оподаткування товарів не першої необхідності та предметів розкоші;
4. перебудова податкової системи з урахуванням вимог розвитку світового господарства, створення єдиної європейської системи оподаткування в країнах-членах ЄЕС.

Податкова система повинна відповідати певним принципам. Зокрема, забезпечувати рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації- забезпечувати однаковий підхід до суб'єктів господарювання. Крім того, вона повинна бути направлена на стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності.

Важливо також, щоб податкова система відповідала вимогам суспільства в плані соціальної справедливості -забезпечувала соціальну підтримку малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи.

Важливим принципом побудови та призначення системи оподаткування є стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів, їх ставок, а також податкових,пільг протягом бюджетного року.

Податкова система повинна бути економічно обгрунтованою, тобто встановлення податків і зборів повинно здійснюватися на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат з його доходами.

Система оподаткування передбачає також рівномірність сплати податків - встановлення строків сплати податків і зборів, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат.В умовах переходу до ринкової економіки та дотримання принципів побудови податкової системи особливої актуальності набувають питання здійснення податкової політики як важливої складової фінансового регулювання економіки.

Податкова політика держави - це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.

Формуючи свою податкову політику, держава, шляхом збільшення або скорочення маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення, може сприяти зростанню чи спаду господарської активності, створенню необхідної кон'юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, формуванню збалансованої соціальної політики. Використовуючи ті чи інші податкові пільги, держава регулює зміни в структурі виробництва, впливає на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави, недопущення росту дефіциту бюджету, а також забезпечує регулювання інфляційних процесів, стабілізацію фінансового стану держави та збалансованість бюджету.

Тяжкий фінансовий стан економіки України на даному етапі розвитку, проявився у порівняно високому рівні бюджетного дефіциту та низькій нормі покриття бюджетних витрат. Вироблення нової політики витрат передбачає формування власної бюджетної бази місцевих бюджетів і на цій основі - істотне розширення самостійності у питанні використання цих коштів.

За останні роки, у зв'язку зі зниженням частки державного сектора в економіці і скороченням втручання держави в економіку, податкова політика разом із виконанням регулюючих функцій, е одним із засобів забезпечення скорочення дефіциту бюджету. За умов становлення ринкової економіки ця мета досягається шляхом розширення податкової бази і скорочення державних витрат на базі цілеспрямованого зниження податків, а не посиленням податкового навантаження на суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

При здійсненні податкової політики необхідно враховувати, що встановлення високого рівня податкового вилучення з метою вирішення передусім фіскальних завдань і наповнення бюджету не може бути основою податкової стратегії на якийсь тривалий час, бо це заважає створенню нових підприємницьких структур і призводить до масових банкрутств. Як результат - триває спад виробництва, отже, різко скорочуються надходження до бюджету.

Метою державної податкової політики мають стати розвинення ринкової інфраструктури, подолання спаду виробництва, стабілізація економіки, стимулювання пріоритетних сфер діяльності і структурних зрушень.

В іншому випадку, підвищення рівня оподаткування неминуче викликає у підприємців прагнення перекласти податковий тягар на кінцевого споживача, соли до ціни товару входить сума податків. У результаті ціна за товар здебільшого перевищує ту ціну, яку спроможний заплатити покупець за продукцію. Зниження ж відпускної ціни ставить виробника на межу банкрутства, посилюються інфляційні тенденції. Зростання податків на доходи підкручують інфляційну спіраль, здебільш реальні витрати.

Методи податкової політики виявилися досить високоефективними при розв'язанні соціально-економічних проблем, таких, як забезпечення мінімального рівня доходів не нижче прожиткового мінімуму через визначення відповідного неоподатковуваного мінімуму, встановлення систем податкових пільг для малозабезпечених верств населення, Крім того, у період спаду економічної кон'юнктури спостерігається значне вивільнення робочої сили із виробництва, що збільшує кількість безробітних. Таке становище потребує серйозних податкових заходів щодо розробки соціальних гарантій.

На сьогодні, важливе значення має узгодженість податкової системи з грошовими та кредитними важелями економічної політики. Забезпечення доходів бюджету - лише одне із завдань податкової системи. Вирішуючи його, система податків не повинна при цьому паралізувати процеси накопичення й зростання виробництва, порушувати соціальну справедливість, створювати деформації і перекоси у структурі народного господарства, гальмувати ринкові перетворення.

У світовій практиці державного регулювання економіки податкова політика стоїть в одному ряді з такими економічними інструментами, як бюджетне фінансування визначених пріоритетів та вплив через кредитну політику на грошовий обіг і господарську кон'юнктуру в цілому. Кредитно-фінансові механізми і податкова політика є ключовими елементами економічних методів управління економікою. Державне регулювання економіки через використання податкових важелів повинно бути спрямоване на відтворення виробничих процесів забезпечення і підтримку збалансованого економічного зростання, ефективного використання ресурсів, стимулювання легітимних форм обороту капіталів, інвестиційної діяльності і підприємницької активності. Економічна політика держави мала б визначатися на підґрунті задекларованих стратегічних завдань України - формування соціально-оріентовної ринкової економіки. Для вирішення таких завдань необхідні комплексні підходи при визначенні і впроваджені кредитно-фінансової політики.

Разом з тим, прорахунки держави в податковій, кредитній та інших сферах економічної політики, не виважена лібералізація цін, недоліки в правовому регулюванні економічних процесів розпад виробничих зв'язків, перерозподіл національного валового продукту шляхом змодельованої державою минулої гіперінфляції призвели до системної економічної кризи, втрати платоспроможності громадян, "вимиванню" оборотних коштів підприємств, прогресуючої деградації виробництва, тінізації суспільно-економічних відносин.

Головним методом економічного регулювання держави виконавча влада проголосила монетаризм. В ринково-орієнтованих країнах до таких питань відноситься, перш за все, оптимізація грошової маси в економічному обороті країни. Проведена грошова реформа в Україні (вересень 1996 року) дала певні шанси на успіх в стабілізації економіки. Однак, як перша, так друга заявлені складові української монетарної політики -оптимізація обсягів грошової маси і зниження податкового тиску, залишається для держави не вирішеною проблемою. Причиною того є, перш за все те, що податкова політика в Україні зводиться переважно до використання фіскальної функції податків, а монетарна- до надмірного обмеження обсягів грошової маси в економічному обороті країни. Однак, оптимізація грошової маси передбачає не тільки обмеження загальної маси грошей, а і їх збільшення до оптимуму, необхідного для забезпечення виробничих процесів і обороту виробленої продукції.Також не можна оптимізувати податкову політику лише за рахунок розвитку її фіскальних аспектів.

Зведення монетарної політики до надмірного обмеження грошової маси призводить до пригнічення виробництва продукції і консервації її обороту. За таких перекосів і однобокості монетарної політики класична схема економічного обороту "товар-гроші, гроші-товар" функціонувати не може.

Каталізатором консервації економічного обороту є також вимивання оборотних коштів за рахунок високого рівня податкового тиску, невиплати заробітної плати, пенсій і т. ін. Все це призводить до зниження купівельної спроможності як юридичних, так і фізичних осіб. а відповідно і консервації відтворювально-оборотних процесів. При таких однобоких підходах до зазначених питань спрацьовує саморогулятивний механізм деградаційних процесів: нема за що купляти, не має збуту продукції, а, відповідно, "не потрібно" її виробляти. В свою чергу - не можливість вироблення продукції породжує відкрите і завуальоване безробіття, що дає новий виток: появи неплатоспроможних громадян; пригнічення виробничих процесів, руйнації механізмів економічного відтворення; деградації економіки; прогресуючої криміногенної тінізації суспільно-економічних відносин.

У зв'язку з цим сучасний економічний стан України та її регіонів визначається рівнем не вирішених проблем в сфері податкової, монетарної, кредитно-фінансової та економічної політики в цілому. Аналіз результатів наповнення бюджету та рівень тінізаці: економіки реально віддзеркалює хід економічних та соціальних перетворень. При зростанні кількості платників податків і видів платежів від підприємств, в тому числі за рахунок створення нових підприємств з різною формою власності, проблеми стабільного поповнення бюджету, стабілізація роботи суб'єктів підприємницької діяльності залишаються невирішеними.

Більше того, надзвичайно високі ставки податків на прибуток, інші види податкових відрахувань детермінують не тільки вимивання оборотних коштів і "тінізацію" економіки , а і переміщення діяльності суб'єктів підприємництва в інші країни СНД, де податкова політика формується на більш оптимальних засадах.

Приховування реальних прибутків від оподаткування шляхом завищення собівартості продукції, робіт та послуг, або здійснення підприємницької діяльності в тіньовій сфері підприємництва (тобто тій, що уникає оподаткування) набули масового характеру. Взаємозалежність переміщення підприємницької діяльності і капіталів у "тінь" та країни з меншим рівнем корпоративного оподаткування чи сприятливими умовами амортизаційних відрахувань від національної податкової політики е наявною.

В Україні склалася ситуація, коли розміри тіньової економіки загрожують економічній безпеці держави. Зростанню її обсягів, в тому числі і організованих форм злочинності сприяють причини як соціально-економічного, так і правового характеру. Серед перших можна виділити уже відзначений високий рівень оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності, системна економічна криза, високий рівень безробіття, зволікання з виплатою зарплати, пенсій, тощо.

Правові причини або чинники чи детермінанти, що сприяють дезінтеграції економічних процесів та детермінують тінізацію суспільно-економічних відносин за рівнем їх впливу на відтворення криміногенного тіньового потенціалу умовно можна поділити на декілька рівнів. До першого рівня загально-концептуальних детермінант слід віднести такі:
1 . Правове регулювання реформ базується не на економіко-правовому аналізі ситуації, що склалася, визначенні її причин і шляхів подолання. Нормотворчий процес дуже часто будується на політико-кон'юктурних підходах. Використання останніх призвело до руйнації цілісності та узгодженості правової системи України, виробничого сектору економіки та до надмірного збільшення недієздатних державно-правових інститутів країни.
2 . При розробці нормативних актів, як правило, не робляться економічні, фінансові та інші ресурсно-витратні прогнози та очікувані результати від впровадження їх в життя. Не визначаються такі ключові питання: як вплине той чи інший нормативний акт на ефективність організаційно-управлінських процесів у державі на макро- та мікроекономічному рівнях; яка результативність очікується від структурних перетворень, які людські ресурси перетечуть з виробничого сектору економіки в сферу управління, надання послуг, правоохоронну діяльність тощо. Також не визначається, як це вплине на економічну ситуацію в країні, дієздатність державно-правових інститутів, зайнятість населення, його рівень життя, соціальний захист, на збільшення чи зменшення виробничого сектору економіки, криміногенну ситуацію тощо.
3 . В концепціях тих чи інших нормативних актів при їх розробці не визначаються причини "війни законів" та методи подолання протиріч. Це призвело до значної концентрації перелічених та інших негативних чинників за останні роки законотворення. Тому впровадження таких нормативних актів в життя дає ефект протилежний задекларованому, підвищує концентрацію протиріч та негативний потенціал їх впливу на соціально-економічні та криміногенні процеси. До зазначених вище детермінант, що викликають суперечності в цивільно-правовому законодавстві, а також у нормативній базі з інших галузей права можна додати такі:
3.1. Надання права розробляти законопроекти суб'єктам їх виконання - відомствам та комерційним структурам, котрі в процесі розробки проектів дуже часто ігнорують загальносуспільні інтереси, закладають в їх положення суто відомчу чи кланову зацікавленість.
3.2. Неврахування цивільно-правової та загальної системи права, що склалася в країні.

Ігнорується той факт, що більшість галузей права кодифіковані. Сучасний нормотворчий процес здійснюється поза межами кодифікованої частини правової системи, що детермінує прийняття суперечливих і неузгоджених з іншими галузями права нормативних актів, викликає "війну законів", колізії норм, правовий нігілізм.

З цього приводу слід зазначити, що здійснена раніше кодифікація тих чи інших галузей права базується на логіко-структурних методах законотворення, тому її не можна рахувати застарілою хоча б в частині логіко-структурних підходів до законотворчих процесів. Розробка і прийняття великої кількості окремих (дрібних) законодавчих актів з питань підприємницької діяльності, власності тощо, без врахування уже кодифікованих галузей права вимагає починати все знову, з чистого листа, тобто з інкорпорації прийнятого в останні роки великого та суперечливого масиву нормативного матеріалу.

До другого рівня загально-концептуальних детермінант, які, з одного боку, є причиною і засобом поглиблення тінізації економіки, а з іншого - сприяють легалізації доходів, здобутих злочинним шляхом, слід віднести такі категорії чинників:
1 . Прийняття окремих нормативних актів, які прямо сприяють вуалюванню (тінізації) джерел накопичення капіталів злочинного походження.
2 . Встановлення надмірно високих податків.
3 . Прогалини у нормативних актах чи неповнота механізмів контролю, які сконструйовані без врахування того чи іншого об'єкта контролю, його процедури та технології здійснення.
4 . Доповнюють цю категорію чинників декларативність норм, відсутність механізму їх виконання та суперечність між ними.

Як приклад, щодо першої категорії чинників можна розглянути Указ Президента України № 679/95 від 1.08.95 р. Згідно цього Указу уповноваженим банкам України дозволено відкривати анонімні валютні рахунки. Це суперечить міжнародній практиці, а саме п.1 ст.З. Директиви ради Європейського співтовариства від 10 червня 1991 року за № 91/308/ЄЕС, Конвенції Ради Європи "Про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом", ст.12 "Рекомендації Ради Європи фінансовій поліції з питань відмивання грошей", прийнятих на Страсбурзькій конференції з питань відмивання грошей 28 - ЗО вересня 1992 року. В цих актах зокрема вказано, що країни-учасниці беруть на себе зобов'язання не відкривати анонімних валютних рахунків.

Доповнює першу категорію цієї групи чинників і висвітлює Другу приклад підготовки Кабінетом Міністрів першого проекту Закону України про бюджет на 1998 рік, який би в разі прийняття таких положень також суперечив зазначеним вище міжнародним нормативним документам і сприяв тінізації економіки, оскільки через нього робилась спроба провести ідею амністії тіньових капіталів. Судячи з виступів деяких посадових осіб Кабінету Міністрів та депутатів Верховної Ради, ідея про амністію - тіньовикам через цей законопроект була близька до практичного втілення.

Слід підкреслити, що якщо положення про таку амністію було б прийнято, то це призвело б не до залучення в легальний сектор економіки тіньових капіталів, а до амністії тіньовиків, які вже виявлені правоохоронними органами. Щодо правопорушників, які не виявлені, то накопичені ними кошти, як і раніше, використовувались би у нелегальному обороті і далі, оскільки основна мотивація здійснення ними нелегального бізнесу - це не побоювання відповідальності за порушення закону, а мета ухилитися від оподаткування.

Виходячи з цього, найбільш ефективним засобом залучення тіньових капіталів в легальний економічний обіг на макрорівні може бути оптимізація (в бік зниження) сукупних податкових платежів на рівні 30-34 відсотків.

За розрахунками французького економіста Лафера навіть цей рівень є граничне високим. При податкових ставках вище цього рівня, за так званою "Кривою Лафера", 'починається небезпечна зона. Навіть такий рівень оподаткування призводить до зниження бюджетних надходжень, оскільки виробнича діяльність падає, а всі види підприємництва виштовхуються у тіньовгй сектор економіки, що відповідно звужує базу оподаткування, (Між іншим зараз сукупні податки в Україні складають біля 74 відсотків).

Третя та четверта категорії цієї групи чинників - декларативність багатьох правових норм, прогалини, суперечності та відсутність механізму їх виконання зустрічаються в тій чи іншій нормі як самостійно, так і одночасно.

Наведені вище економіко-правові фактори дають нам можливість визначити основні чинники, що містять політичний відтінок, сприяють посиленню і зростанню тіньової економіки в Україні.

Такими є:
- відсутність стабільного і збалансованого законодавства, яке б чітко регламентувало економічну діяльність, сприяло б реалізації суспільно-корисної підприємницької ініціативи та подоланню правового нігілізму влади і населення країни;
- руйнація системи обліку, звітності та механізмів документального контролю;
- надмірний податковий тиск, антагоністичний з інтересами та можливостями переважної кількості фізичних та юридичних осіб, які діють у межах законодавчого поля України;
- руйнація відтворювально-стимулюючої кредитно-фінансової політики, а в результаті відсутність інвестиційної альтернативи тіньовим капіталам;
- зростання кількості кримінальчих структур, безкарність їх діяльності, пасивна згода держави на кримінальне накопичення капіталів, легалізацію кримінальних авторитетів, в тому числі в суспільно-політичному житті і як результат інтеграція організованої злочинності з суб'єктами економічної діяльності...

Недооцінки суспільної небезпеки існування тіньової економіки при цьому такі:
- неадекватність форм і методів діяльності правоохоронних органів у зв'язку з якісними змінами в тіньовій економіці, зокрема в економічній злочинності;
- незахищеність громадян і підприємств від посягань злочинних формувань, встановлення контролю за їх діяльність з боку цих структур;
- адміністративні бар'єри, правова незахищеність суб'єктів економічної діяльності'від зловживань, утисків, протидії та вимагань з боку чиновників державного апарату на всіх його рівнях.

Слід відзначити, що недосконалість законодавства та інші наведені вище чинників дозволяють посадовим особам використовувати державні та службові повноваження з корисливою метою, створюючи сприятливі умови для шахрайства з фінансовими, енергетичними та сировинними ресурсами. Цьому сприяє також безкарність, що виникає в результаті зазначених вище причин, які в свою чергу зумовлюють проблеми в правозастосовчій практиці.

Все наведене вище розбещує корумпованих службовців і втягує в протиправну діяльність все нових, посадових осіб.

Реструктуризації та збільшенню обсягів тіньової економіки сприяла також заміна одних спонукальних мотивів на інші. Мотив "Багата держава-багаті громадяни" замінено на мотив "Більше багатих осіб-багата держава". Крім того, ці докорінні зміни, відбуваються на фоні взаємозалежного від цих змін посилення соціально-економічної кризи, законодавчої та правозастосовчої дезорієнтації.

Про розмах тіньової економіки та обсяги нагромаджених капіталів свідчить те що за кордоном знаходиться до 20 млрд. доларів'США, неофіційно вивезених з України, а у населення, за різними даними, зберігається ще від 4 до 10 млрд доларів США. За іншими джерелами за останні 5 років з України вивезено 15 млрд доларів США, в основному тоді як сума кредитів, одержаних нашою державою за цей період, становить 9 млрд доларів США.

В загальносвітовому масштабі частка тіньової економіки оцінюється в 5-10 % від ВВП. В посланні Президента України до Верховної Ради України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 1996 році" зокрема зазначається, що у 1996 році рівень-гінізацІЇ зріс з 35-40 до 52-55 % ВВП. Дехто з експертів, зокрема академік Геєць В.М., називає, навіть, більшу величину - 50-60 % ВВП.

Якщо всі, тільки криміногенні процеси, піддати логіко-стуктурному кримінологічному аналізу, взявши за основу статистику МВС України, то буде встановлено, що ці цифри е значно більшими. Але при таких темпах відтворення тіньових процесів навіть самі точні підрахунки ситуації не змінять. Очевидним є те, що держава невідкладно має приймати кардинальні заходи, бо відтворювальні процеси присутні лише в сфері підпільного сектору тіньової економіки. В сфері легального цивільного обігу речей, прав, дій проходять катастрофічні деградаційні процеси.

Наприклад, в роки перебудови намітились тенденції в зниженні показників валового внутрішнього продукту (далі - ВВП). Особливо високі темпи зниження валового внутрішнього продукту в Україні почалося в 1990 році. Для висвітлення тенденцій в деградації вітчизняної економіки доцільно навести деякі статистичні відомості, опубліковані в науковій доповіді Інституту стратегічних досліджень України в 1997 році

Так, у 1991 р. порівняно з попереднім ,мком ВВП скоротився на 8,7 %, у 1992 р. - на 9,9 %, у. 1993 р. - на 14,2 %, у 1994 р. - на 12,2 % і у 1996 р. - на 10 %. Такий катастрофічний спад не спостерігався навіть за часів великої депресії (1929 - 1933 р.р.) у США.

Щодо оцінки обсягів, розмірів тіньової економіки, то дискусії з цього приводу розгорілись з перших таких спроб, зроблених Гутманом і Фейгом. З тих пір було запропоновано багато різноманітних методик розрахунку обсягів тіньової економіки, їх можна поділити на дві основні групи: макрометоди (опосередковані методи) і мікроме-тоди (прямі методи).

До макрометодів відносять:
1. Метод, оснований на виявленні розбіжностей різних статистичних баз даних.
Він полягає:
- в зрівнянні доходів, розрахованих різними способами;
- в зрівнянні зареєстрованих доходів і видатків.
2. Метод за показником зайнятості - базується на припущенні, що зниження офіційного сектора економіки зумовлено переливом трудових ресурсів у неофіційний.
3. Монетарні (грошові,) методи:
- аналіз попиту на готівку;
- питома вага позабанківського обігу готівки;
- аналіз та вивчення обсягів грошових операцій, угод.
4. Структурний метод - базується на підрахуванні розмірів тіньової економіки в різних сферах виробництва з наступними зведеними підрахунками всієї долі тіньових доходів в національному валовому продукті.
5. Метод м'якого моделювання - базується на врахуванні і співставленні таких факторів, як: рівень оподаткування; етика стосовно уплати податків і рівень державного регулювання (кількість зайнятих в адмін-сужбах в % до загальної зайнятості) ; рівень зайнятості (кількість працюючих чоловіків в % до чисельності всього населення); тривалість робочого тижня; кількість іноземних робітників (в % до загальної кількості зайнятих).

Через наведені методи розрахунків автори роблять спробу оцінити весь обсяг тіньових капіталів, але кожен з цих методів є обмеженим, оскільки спрямований на одне чи два джерела доходів тіньової економіки. Це або податки, або готівка, чи показник зайнятості. Підкреслимо, що методологічно, більш-менш повно, врахувати весь спектр аспектів тіньової економіки дає можливість тільки структурний метод.

Узагальнюючи все викладене в зарубіжній літературі з цієї проблеми, слід наголосити, що:
1. Всі розробки більш відомих західних вчених, які досліджували проблеми виникнення та існування тіньової економіки, спрямовані, перш за все, на боротьбу з її кримінальним ("підпільним") сегментом;
2. У наукових роботах західних вчених відсутня думка про доцільність залучення кримінальних тіньових капіталів для інвестування легальної економічної діяльності шляхом амністії чи інших форм їх реабілітації. Навпаки, в цих країнах приймаються всі можливі правові заходи щодо протидії проникненню таких капіталів у легальну сферу фінансово-господарської діяльності. В більшості країн такі діяння криміналізовані, тобто, за їх скоєння встановлена кримінальна відповідальність.
3. Складова тіньової економіки - "неформальна економіка" (дозволена із якихось причин неоподатковувана діяльність) згадується, скоріше всього, заради повноти і наукової чистоти визначення поняття та структури складових неврахованої економічної діяльності, а також для вирішення проблем визначення основних напрямків загальної соціальної політики (рівня зайнятості населення, використання трудових ресурсів тощо). Однак, в процесі розробки проблем протидії тінізації економічних відносин неформальна економіка не змішується з так званою "підпільною економікою", що знаходиться на кримінальному сегменті тіньової діяльності.

Проблема тіньової економіки почала розроблятись в Україні та інших країнах СНД на 15 років пізніше ніж на заході. До другої половини восьмидесятих років вченими-кримінологами колишнього СРСР всі ці проблеми на науковому рівні розроблялись через призму боротьби з загально-кримінальною та економічною злочинністю. Перші спроби прямої розробки проблем тіньової економіки були здійснені у 1989 р. Т.І. Корягіною в роботі "Услуги теневьіе и легальньіе", в якій автор показала, що надання населенню побутових послуг є більшим, ніж це враховано офіційною статистикою. Роком пізніше автор в роботах "Теневая зкономика: что зто такое?", "Теневая зкономика в СССР" поверталась до розробки проблем тіньової економіки. Як і в західних країнах в сімдесяті роки, в СРСР у другій половині восьмидесятих років на тлі стрімкого зростання загально-кримінальної та економічної злочинності, виникнення масових проявів рекету, зростання нар-кобізнесу, вбивств, посягань на індивідуальну, державну і колективну власність, зростання загально-кримінальної злочинності з економічною з'явилось багато публікацій як суто кримінологічного характеру, так і досліджень, в яких асю цю масу невпинно зростаючого криміногенного потенціалу стали називати тіньовою економікою. Як і в Російській Федерації, бум цих публікацій в Україні припадає на 1990-97 роки.

Серед вітчизняних наукових видань з проблем тінізації економіки найбільш фундаментальною і придатною для економіко-правового аналізу е робота О.В. Турчинова "Тіньова економіка: теоретичні основи дослідження, який виділяє чотири складові елементи:
1) неприховувана від державних органів економічна діяльність, але з ряду об'єктивних і суб'єктивних причин не врахована, не контрольована і не оподатковувана державою;
2) легальна економічна діяльність, в процесі якої відбувається повне або часткове ухилення від сплати податків, зборів, штрафів та інших обов'язкових платежів, а також порушення її державної" регламентації (тобто суб'єкт тіньової економічної діяльності отримує додатковий доход шляхом порушення чинного податкового та іншого регламентуючого економічну діяльність законодавства);
3) незаконна, навмисно приховувана від державних органів економічна діяльність;
4) діяльність, спрямована на отримання доходу шляхом скоєння чи сприяння скоєнню злочинів, що тягнуть за собою кримінальну відповідальність.

Таким чином, за визначенням О.В.Турчинова тіньова економіка - це економічна діяльність, яка не враховується, не контролюється і не оподатковується державою, і (або) спрямована на отримання доходу шляхом порушення чинного законодавства.

Сформульоване Турчиновим поняття тіньової економіки по суті повторює поняття визначене в роботах таких західних вчених як Фейг, Гутман, Вейсрод та ін. На думку зазначених зарубіжних вчених, і перш за все Фейга, "Тіньова економіка включає всю економічну діяльність, яка з будь-яких причин не враховується офіційною статистикою і не потрапляє до валового національного продукту". Як зазначалось вище Фейг та деякі інші західні вчені виділяють дві основні складові тіньової економіки:
1 . Економічна діяльність, що є легальною, не прихованою, але і такою, що не підлягає оподаткуванню. Така діяльність з різних причин не враховується офіційною статистикою;
2 . Протизаконна, свідомо приховувана економічна діяльність. Повторимо, що до першої складової найчастіше відносять виробництво в домашніх господарствах, надання послуг на епізодній основі, невеликі підробітки (ремонт будинків власними силами, догляд за дітьми, доход, що отримується з присадибних ділянок і т. ін.). Така діяльність не враховується при розрахунках валового національного продукту. Здійснити її облік практично неможливо. Цей сектор тіньової економіки в' багатьох наукових роботах західних вчених отримав назву "неформальна економіка".

Друга складова в згаданих працях традиційно називається "підпільною економікою", включає до себе заборонену в державі економічну діяльність, злочинні діяння та всі інші види діяльності, які повинні враховуватись і контролюватись державою, але суб'єкти такої діяльності умисно її приховують з метою ухилення від сплати податків або інших протиправних цілях. Таким чином, до Другої складової тіньової економіки більшість дослідників відносять отримання прихованих доходів, заборонені види економічної діяльності, нелегальне виробництво товарів чи надання послуг, шахрайства, розкрадання, відмивання доходів злочинного походження тощо.

Порівнюючи наведені поняття (Турчинова і Фейга) можна дійти висновку, що О. Турчинов не покращує змісту поняття визначеного Е.Фейгом, а в деякій мірі і погіршує його, оскільки Фейг розуміє, що контролювати неформальний сектор тіньової економіки, з одного боку, неможливо, а, з іншого, - недоцільно, оскільки це безперспективна трата людських і фінансових ресурсів. Вітчизняний автор бажає "тотального офіційного контролю", при чому у неформальному, і, як правило, соціально-нейтральному чи навіть соціально-позитивному сегментах тіньової економіки.

Невдало доповнена О.В. Турчиновим друга частина поняття "Тіньова економіка". Викладення цієї частини поняття без наголошення, що до неї відносяться і інші види діяльності сприймається як тільки економічна діяльність, спрямована на отримання доходу шляхом порушення чинного законодавства. Але рекет, наркобізнес і ін. не е економічною діяльністю. У зв'язку з цим, нашим зауваженням та деякими іншими твердженнями Турчинова з цих проблем виникає питання: як загально-кримінальні злочини можна, віднести до тіньової економіки? На чисто побутовому рівні це просто - взяти всі злочини і віднести, куди захочеться. Так і аргументує наш шановний автор віднесення загально-кримінальних злочинів до тіньової економіки. При цьому як аргумент критики протилежної точки зору, викладеної західними вченими, він приводить на перший погляд "дуже аргументований приклад" пограбування банку з нападом і "пограбування" банку за допомогою фальшивого авізо.

Не вдаючись до юридичної деталізації цих питань, слід зауважити, що це дійсно різні речі. За допомогою фальшивого авізо не грабують а здійснюють незаконну емісію грошових коштів. В цих випадках ні банк-емітент, на банк-отримувач фіктивних коштів н? є потерпілим, оскільки здійснюючи незаконну емісію фіктивних безготівкових коштів, відмиваючи і конценгруючи їх на рахунках своїх підставних клієнтів, вони нарощують за рахунок фіктивних коштів свої "фінансові мускули", але такі діяння в Україні поки що взагалі некриміналізовано. У Кримінальному Кодексі України такий склад злочину, як "незаконна емісія грошових коштів" "відмивання і використання фіктивних грошових коштів" не передбачено. Але все-таки як доходи від загально-кримінальних злочинів можна віднести до "підпільної" складової частини тіньової економіки? Нагадаємо, що вони, як ми зазначили вище, включаються злочинними угрупуваннями у легальний, псевдолегальний або нелегальний цивільний оборот. Тобто, в таких випадках самі загально-Головне управління державного реєстру фізичних осіб кримінальні зпочини наркобізнес, вбивства на замовлення, тощо є одним із джерел доходів, що формують "підпільну" складову, оскільки капітали, отримані за рахунок пограбувань, наркобізнесу, інших видів злочинів, з об'єктивної сторони скоєння цих діянь включаються в економічні процеси тільки після їх впровадження в легальний, псевдолегальний чи нелегальний економічний або цивільний оборот.