Віра християнська та український народ пройшли разом довгий шлях у лабіринтах історії. Багаточисельні літописи та інша історична література засвідчує це. Сам Богдан Хмельницький полюбляв говорити, що захист православія – головна мета поставшого народу. Взагалі серед видатних діячів українськоі історіі та культури було багато глибоко віруючих людей. “Смертний гріх проливати кров своїх земляків та одновірців” – промовляв рівносний поборник православія – гетьман І. Мазепа, який по всій Гетьманщині побудував чимало храмів в стилі барокко. Минав 1917 рік від Різдва Христова, прийшли до влади більшовики. Нова влада протягом майже семи десятків років вела спрямовану та послідовну боротьбу проти Церкви та віруючих, яка не має історичних прецедентів за тривалістю, жорстокістю та розмахом. Акції тоталітарного режиму супроводжувалися репресіями проти духовенства і церковного активу, плюндруванням священних реліквій, нищенням пам’яток сакральноі культури, глумом над почуттям віруючих. Так, Українську автокефальну православну Церкву примусили в 1930р. "саморозпуститися“, Греко-католицьку Церкву в Україні було ліквідовано в 1945-1946 роках, римо-католики, протестанти, іудеї, мусульмани зазнали масових репресій. 11 червня 1999 року Президент України Л.Д.Кучма виступив із заявою про реабілітацію Церкви. Він промовив, що відразу ж після здобуття незалежності Українська держава взяла курс на реальне забеспечення свободи совісті і релігійних свобод своїх громадян. Президент та визначив необхідність належності до пріоритетних напрямів своєї діяльності як голови держави створення в суспільстві такої політичної та морально-психологічної атмосфери, яка б максимально сприяла гідному виразу усього богатства релігіцних почуттів людини, захисту її прав та задоволенню духовних потреб, дальшому розвитку религійних інституцій. На 1 січня 2000 року в Україні діє 21693 зареєстрованних релігійних громад та 1025 громад, які діють без реєстрації своїх статусів, що дозволено українським законодавством, також на території України існує 250 монастирів, працюї 21281 священно-слуителів (з них 650 іноземців) та побудовано 16637 культових споруд (1836 будується)*. Ядро релігійних осіб, для яких характерні послідовне дотримання норм і принципів своєї конфесії та відповідна суспільна поведінка, що відповідає багатьом церковним вимогам існує на рівні 12.5% населення (або кожний восьмий наш співвітчизник)**. В Україні впродовж 8 років з 1991-го до 1998 кількість тих, хто декларує власну релігійність, зросло дуже суттєво : з 48% до 86% в 1999. Жінки в Україні, як і в інших країнах, релігійніши за чоловіків. Серед православних 58% становлять жінки і, відповідно, 42% - чоловіки. З поміж-вікових груп найрелігійнішими є люди старше 60 років. Потім йде група у віці від 31 до 45 років, за нею чоловіки й жінки віком від 46 до 60 і нарешті молодь, молодша 30 років. Віруючи наприкінці нинішнього десятиліття виглядають більш освіченими, ніж на його початку, підвищується їхній суспільний статус, стає помітним прошарок підприємців. Відзначимо також, що інтелегенція більш релігійна ніж робітники, зайняті у промисловості, а підпріємці-власники, ніж урядовці, які розпоряджуються державною власністю. Згідно даних журналу “Людина і світ”, станом на 1 січня 2000 року в Україні діє 772 громади Римо-католицької церкви, 8490 громад Української православної церкви, також діє 126 Іудейських громад, 337 мусульманських, 38 громад Товариства свідомості Крішни та інші. Понад дві третини тих, хто продекларував свою релігійність – православні, приблизно кожний шостий греко-католик.
* Дані приведені в журналі “Людина і світ”, січень – лютий 2000р., стр. 29.
** Дослідження IC, 1997 р., вибірка 3500 респондентів.
Більше половини молодих громадян України вважають себе віруючими, точніше – таких 54%, невіруючих 28%, тих, хто не здатен доки що визначитися зі своїм ставленням до релігії, теж чимало – 18% **. Сред тих, хто визначився, 79% складають православні, 9% - католіки та 7% - інші християнськи церкви й спільноти. Найзначнішими досягненями, які цінує молодь, виявилися : свобода отримання різноманітної інформації (16%), свобода економічної діяльності (16%), зміна відносин України з країнами Заходу (15%) та свобода висловлювання політичних поглядів (14%). Найбільш турбує молодих віруючих – це зрештою те, що непокоїть усе суспільство : зростання цін, безробіття й загроза втратити роботу, нервність у прибутках і розшарування суспільства, корупція і т.д. Як не дивно, релігійні организації посідають лише друге місце серед інституцій, яким найбільш довіряє віруюча молодь. На першому – засоби масовоі інформації. Молоді віруючі також довіряють молодіжним об’єднанням, армії та трохи – органам держбезпеки. Що ж обирає сучасна молодь ? І віруючі і невіруючі на перше місце поставили родинне щастя (79% та 63%). 36% віруючих та 41% невіруючих прагнуть зробити кар’єру. Третє місце в рейтингу цінностей посідає бажання “бути вільними і незалежними у своїх рішеннях та вчинках”, четверте – можливість реалізувати свій талант та здібності. Релігія відіграла та відіграє визначну роль в становленні та розвитку українського суспільства. Нещодавно ми перетнули рубіж третього тисячоліття. Україна 2000 може і повинна вирішити своє двоєдине політико-релігійне завдання : зберегти релігійно-культурну ідентичність й стати інтегрованим членом європейської спільноти. Такий підхід видається найбільш продуктивним у сенсі забезпечення стабільного розвитку суспільства.
** Подальші факти, щодо молоді України узяти з результатівё соціологічного опросу, що провів Український науково- дослідний інститут соціальних досліджень (опитано 1208 юнаків та дівчат у віці від 15 до 30 років). Людина і світ, лютий 1999р. Стр. 47
формат .rtf 24.1КБ
биография | аннотированные ссылки | электронная библиотека | магистерская работа
2002 г.