Об'єктивною необхідністю подальшого розвитку економіки країни є заходи, які направлені на довготривале використання переваг міжнародного розподілу праці, створення умов широкого обміну досягненнями світової науки і техніки й повсюдне їх упровадження у виробництво. Зовнішньоекономічна діяльність - це важлива й невід'ємна сфера господарської діяльності, котра при ефективному використанні всього комплексу сучасних форм і методів міжнародних економічних відносин здатна впливати на технічне удосконалювання виробництва, підвищення продуктивності праці і якості продукції, яка виробляється. В цілому ж, вихід на зовнішній ринок самостійно господарюючих суб'єктів сприяє пристосуванню економіки до системи світогосподарських відносин, формуванню економіки відкритого типу. Саме тому розвиток зовнішньоекономічної діяльності підприємств, фірм, усіх учасників ринкових відносин - це суттєвий фактор підвищення ефективності господарської діяльності як на рівні окремих підприємницьких структур, так і в масштабах усієї країни. Ефективна зовнішньоекономічна діяльність сприяє відтворенню експортного потенціалу країни, підвищенню конкурентоспроможності українських товарів на світових ринках, формуванню раціональної структури експорту й імпорту, залученню іноземних інвестицій на взаємовигідних умовах, забезпеченню економічної безпеки України.
Проблеми підвищення ефективності зовнішньоекоомічної діяльності підприємств завжди знаходилися у центрі уваги вчених-економістів. Теоретичною методологічною основою даної роботи є основні положення і висновки, сформульовані в наукових фундаментальних працях вітчизняних і закордонних економістів в області економічного і фінансового аналізу, фінансового менеджменту, маркетингу.
Варто нагадати, що зовнішньоекономічна діяльність підприємства включає такі основні напрямки:
Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" визначаються наступні види зовнішньоекономічної діяльності, яку здійснюють суб'єкти цієї діяльності:
Отже, основними групами товарів у зовнішньоекономічній діяльності є: товари у матеріально-речовинній формі, науково-технічні знання, послуги (технічні, туристичні, консультаційні, страхування, перевезення), оренда машині обладнання, предмети мистецтва.
Основу системи зовнішньоекономічних зв'язків складає зовнішня торгівля. Тож використання новітніх засобів і кращих методів організації зовнішньої торгівлі, удосконалювання роботи на зовнішніх ринках здобувають першочергове значення для подальшого збільшення ролі зовнішньоекономічних зв'язків країни.
Саме тому одним із головних завдань цієї науково-дослідницької роботи є виявлення шляхів підвищення ефективності зовнішньоторгвельної діяльності вітчизняних товаровиробників. Основні напрямки роботи:
На даний момент процес засвоєння вітчизняними товаровиробниками зарубіжних ринків супроводжується значними труднощами і проблемами, які обумовлені недосконалістю форм фінансових розрахунків, нерозвиненістю транспортної і ринкової інфраструктури договірно-правової бази, практики регулювання митних процедур і оподаткування.
Українська зовнішня торгівля традиційно зорієнтована на ринки країн СНД. Незважаючи на розвиток процесів глобалізації ринків, країни СНД практично не розширюють географії торговельних партнерів, основними з них залишаються Україна і Росія. На ці дві країни припадає 70% загального обсягу зовнішньоторговельних операцій між країнами СНД. Низька конкурентоспроможність продукції вітчизняних підприємств, несприятлива кон'юнктура зарубіжних ринків потребують ефективного механізму структурної перебудови економіки та стимулювання експорту України.
Оцінюючи структуру експорту України в інші країни, можна сказати, що вона характеризується великою часткою сировини та продуктів низького рівня переробки (ця частка становить близько 60% від усього експорту). Найбільше україна експортує чорних металів та виробів з них (40%), а частка продукції машинобудування в структурі експорту становить близько 11%. Левина частка в структурі експорту Донецької області приходиться на сировину і матеріали - 91%. Частка машин і устаткування в експорті товарів складає лише 7%. Зберігається також надмірна залежність економіки регіону від зовнішніх постачань енергоносіїв, стратегічної сировини і матеріалів. Все це свідчить про те, що структуру експортного товарообігу України потрібно удосконалювати шляхом розширення товарної пропозиції конкурентоспроможної на світовому ринку продукції.
Отже, вітчизняний товаровиробник буде спроможний вийти на світовий ринок лише за умови виробництва якісної продукції, яка б відповідала існуючим запитам і потребам споживачів. Розв'язання цієї проблеми можливе лише за умови вкладення капіталу та впровадження сучасних інноваційних розробок у пріоритетні галузі, іншими словами, забезпечення інтенсивного розвитку економіки. У переважній більшості продукція вітчизняних товаровиробників характеризується низьким рівнем якості, що не відповідає світовим стандартам, а також високим рівнем затрат на її виробництво, що в кінцевому підсумку обумовлює низький рівень конкурентоспроможності на зарубіжних ринках.
Розвиток експортного потенціалу неможливо розглядати ізольовано, без врахування взаємозалежності між станом економіки та ефективністю зовнішньоекономічних відносин, а також особливостей сучасної економічної кризи і зарубіжного досвіду розвитку експортоспроможних виробництв. Структура експорту України визначається потребами зарубіжного ринку і спеціалізацією її економіки як частини народногосподарського комплексу колишнього СРСР. Остання обставина і сьогодні обумовлює інерційність галузевої та товарної структури економіки України.
З метою підвищення ефективності функціонування зовнішньоекономічного комплексу необхідний розвиток системи і принципів державного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків відповідно із курсом держави на підтримку реального сектору економіки.
Але повернемось до питань підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності на рівні підприємства. Підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємств, в першу чергу експортних операцій, знаходиться у великій залежності від удосконалювання системи управління зовнішньоекономічними зв'язками.
В цьому випадку значний інтерес представляє питання, повязане із можливістю прийняття оптимальних управлінських рішень стосовно задач, націлених на підвищення конкурентноздатності підприємства,а також узгодження його ефективної виробничої і збутової діяльності. Вирішення даних проблем на прикладі ДДЗ "ЕТАЛОН" є головною метою даної роботи.
Вихід на зовнішній ринок завжди є вступом до конкурентної боротьби. В умовах високої насиченості і навіть перенасиченості світових товарних ринків кожен товар (і товаровиробник, що за ним стоїть) змушений вести жорстку боротьбу за перевагу споживача, яка віддається найбільш конкурентоспроможному товарові, який на одиницю своїй вартості (ціни) задовольняє більше потреб і на більш високому рівні, ніж товари конкурентів.
Зростаючий інтерес до якості, викликаний посиленням конкурентної боротьби на світовому ринку, ставить цілком конкретне завдання перед виробником продукції. Покращити якість - отже покращити конкурентоспроможність своїх товарів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Із новим підходом до якості продукції зростає роль стандартизації, у розвитку якої значну роль грає держава. Питання стандартизації розглядаються у якості базової основи, без якої неможливо підвищення якості продукції у масштабах всієї держави в цілому.
Конкурентні позиції розвинутих країн у міжнародній торгівлі проявляються також через механізм цін. Їх рівень на зовнішніх ринках продовжує залишатись діючим важелем управління чи ослаблення позицій експортера. І хоча існує думка про те, експортні ціни - це неголовний показник конкурентоспроможності, що перевагу треба віддавати впливу таких факторів, як рівень технічного вдосконалювання виробів, його якість, надійність зручність у експлуатації, умови і строки постачань і платежів, тим не менш роль нецінових факторів у конкурентній боротьбі далеко не є однаковою. В залежності від ринків і товарів вони можуть чинити різний вплив на ефективність зовнішньоекономічної діяльності.
Усе це змушує підприємства-експортери уважно вивчати конкурентоспроможність вироблених товарів. Разом з тим, висока конкурентноздатність продукції не повинна бути самоціллю для підприємства, вона лише засіб одержання високого прибутку. Фірму повинне цікавити не безвідносне до витрат досягнення найвищої можливої конкурентоспроможності, а забезпечення такого її рівня, що дозволяє вийти на максимальний обсяг прибутку. Фактично це означає, що, наприклад, західні компанії працюють не над підвищенням рівня конкурентноздатності взагалі, а над підтримкою її оптимального рівня, іншими словами, прагнуть керувати нею.
Таким чином, управління конкурентноздатністю не суперечить орієнтації підприємства на одержання прибутку. Навпаки, вона є вираженням його прагнення до прибутковості. Разом з тим необхідно сказати, що управління конкурентноздатністю підприємства формує трохи інший підхід до його функціонування в цілому. Керівники підприємства починають розглядати питання прибутковості з позицій якості, споживчих властивостей продукції, конкурентноздатності, тобто реалій конкурентної боротьби.
Проблема підвищення конкурентоспроможності має кілька аспектів: технічний, організаційний, економічний, соціальний, психологічний, юридичний (правовий), комерційний. І хоча всі вони становлять єдину систему забезпечення конкурентоспроможності продукції, існує певна черговість у вирішенні питань кожного з аспектів з огляду на їх "вагомість".
Оскільки вирішення питань економічного аспекту є першочерговим, то можна запропонувати в його рамках розробити такі з них. По-перше, це питання загальних умов забезпечення конкурентоспроможності продукції; по-друге, питання спеціальних умов підвищення (забезпечення) якості продукції як основного фактора її конкурентоспроможності.
Отже, що стосується загальних умов забезпечення конкурентоспроможності продукції, то головними з них є такі: 1) цінова політика щодо конкурентоспроможності продукції; 2) інвестиційна політика держави щодо випуску конкурентоспроможної продукції; 3) оподаткування підприємств, що випускають конкурентоспроможну продукцію; 4) кредитна політика держави і банківських структур щодо підприємств, які випускають конкурентоспроможну продукцію, і щодо самої конкурентоспроможної продукції (розробка, освоєння, виробництво); 5) регулювання імпорту продукції; 6) регламентація фінансового обліку; 7) антимонопольна політика.
Цінова політика у сфері забезпечення конкурентоспроможності продукції має базуватися на принципах державного регулювання цін на окремі види продукції (наприклад, заборона демпінгових цін, обмеження монопольних, державних, прейскурантних і деяких інших ринкових цін). У цьому зв'язку на особливу увагу заслуговує система амортизаційних відрахувань, яка прямо впливає на ціноутворення, отже, і на конкурентоспроможність продукції.
Інвестиційна політика держави щодо випуску конкурентоспроможної продукції, за прикладом країн з розвинутою ринковою економікою, має бути побудована на базі першочергового інвестування перспективних технологій і виробів, цільових програм з їх розробки та впровадженню
Оподаткування як засіб створення конкурентоспроможної продукції повинне мати сприятливий характер щодо підприємницьких структур (які створюють і випускають конкурентоспроможну продукцію або розробляють відповідну технологію), зокрема, спрощення механізму створення і реєстрації підприємств.
Кредитна політика (від кого б не надходили кредити) повинна мати пільговий характер щодо умов і строків кредитування як підприємств, що освоюють і виробляють конкурентоспроможну продукцію, так і організацій, що створюють (розробляють) конкурентоспроможну продукцію.
Регулювання імпорту продукції передбачає введення або протекційних, або обмежувальних умов щодо продукції, яка імпортується в Україну, щодо захисту вітчизняних виробників. Однією з головних підойм регулювання імпорту є митна політика стосовно нього.
Регламентація фінансового обліку має здійснюватися через регулювання складу витрат і фінансових результатів підприємств, що випускають конкурентоспроможну продукцію; через розробку системи бухгалтерського обліку тощо.
Антимонопольна політика держави для забезпечення конкурентоспроможності продукції може бути побудована на прикладі держав з розвинутою ринковою еко-номікою з урахуванням, по-перше, особливостей розвитку народного господарства України, по-друге, його становища на даний час, тобто на перехідний період.
Щодо спеціальних умов підвищення (забезпечення) якості як головного чинника конкурентоспроможності продукції, то головними з них можна вважати такі: 1) ціноутворення залежно від якості продукції; 2) інноваційна політика; 3) інвестиційна політика; 4) оподаткування; 5) кредитна політика; 6) регулювання експорту; 7)валютне регулювання; 8) санкції за порушення вимог до якості.
Ціноутворення залежно від якості продукції має бути побудоване на нормативних методах, які забезпечують зв'язок цін з технічним рівнем та якістю (споживчими властивостями) продукції, з прогнозовани-ми умовами морального старіння і кон'юнктури ринку. Такі ціни можуть бути реалізовані в рамках державного і ринкового регулювання цін.
Інноваційна політика у підвищенні (забезпеченні) якості продукції повинна мати цілеспрямований характер щодо державних програм з створення високоякісної продукції (наприклад, розробка і впровадження комплексних систем управління якістю продукції), держзамовлень тощо. Невід'ємними умовами формування результативної інноваційної політики є: лібералізація податкового і амортизаційного законодавства; створення соціальної інфраструктури, яка б включала формування єдиної інформаційної системи всередині країни; узгодженість інноваційної політики з усіма видами державної економічної політики.
Інвестиційну політику щодо підвищення (забезпечення) якості продукції слід спрямувати на розвиток різних форм інвестицій у розробку, освоєння, виробництво, реалізацію і експлуатацію нової продукції підвищеної якості - від інвестицій за рахунок держбюджету та широкого залучен-ня венчурного капіталу.
Оподаткування організацій та підприємств, які створюють і випускають нову продукцію підвищеної якості, повинне базуватися на пільгових умовах по відношенню до коштів, які направляються на реінвестування розробки і виробництва такої продукції.
Кредитна політика, спрямована на заохочення створення і випуску продукції підвищеної якості, має передбачати регулювання з боку держави процентних ставок на кредити як державних, так і комерційних банківських установ.
Регулювання експорту продукції підвищеної якості повинне передбачати вплив держави щодо податків на експортну продукцію (податок на додану вартість, акцизні збори тощо), її державне кредитування та страхування.
Валютне регулювання (стосовно експорту) повинне впливати на вивізне мито залежно від якості експортованої продукції; її сертифікації; направлення валюти на освоєння нової продукції.
Санкції за порушення вимог до якості продукції мають бути підтверджені відповідними законодавчими і нормативними актами (до речі, деякі з них вже розроблені), і контроль за додержанням цих актів має. бути покладений на відповідні існуючі або новостворювані державні та громадські органи.
Українським виробникам варто скористатися досвідом світового менеджменту для вирішення проблеми забезпечення конкурентоспроможності продукції.
Для забезпечення конкурентоспроможності продукції (товарів, послуг) українських підприємств необхідно здійснити:
Для того, щоб управляти конкурентоспроможністю, розглядаючи її з різних позицій, в тому числі і з позицій індикатору управління підприємством-експортером, її необхідно вимірювати. Це означає, що повинні бути вироблені ті чи інші підходи до вимірювання конкурентоспроможності, а також відповідні процедури роботи з даним показником як індикатором і об'єктом управління. З цього боку ми стикаємось із двоїстим характером конкурентоспроможності - як показником, що відбиває стан того чи іншого економічного об'єкту у відношенні потреб зовнішніх ринків, а також як об'єктом управління, пов'язаним із реалізацією основної цільової функції підприємства. В будь-якому випадку оцінка конкурентоспроможності включає в себе, насамперед, аналіз поточних результатів господарської діяльності підприємства, аналіз конкурентноздатності продукції, а також аналіз конкурентноздатності фірми.
В цілому, аналіз господарської діяльності підприємства, конкурентоспроможності продукції, що випускається, і самого підприємства необхідні для того, щоб оцінити потенційні можливості в конкурентній боротьбі на тому чи іншому ринку і розробити міри і заходи, за рахунок яких можна підвищити конкурентоспроможність і забезпечити власний успіх. Управління конкурентоспроможністю - це найважливіша задача менеджменту зовнішньоекономічної діяльності підприємства.
Використовуючи ряд організаційно-методичних аспектів, які не потребують значних витрат додаткових ресурсів (більш широке застосування апарату зовнішньоторгівельного маркетингу, наприклад) підприємство може впливати на ефективність своєї зовнішньоекономічної діяльності. Досить перспективним є також розширення нових форм ведення зовнішньоекономічної діяльності, впровадження засобів інформаційних технологій, найновіших аналітичних методів і підходів, використовування економіко-математичних моделей, які суттєво підвищать обґрунтованість управлінських рішень в цій сфері.
|
|
|