|
Вперше я побачила цей світ 9 червня 1981 року, в перший раз відчула його таємничий дотик, сповнений для мене нескінченністю незрозумілих і загадкових речей. Сьогодні важко сказати яке враження здійснив він тоді на мене, та чи здійснив взагалі, але я голосно привітала його, даючи зрозуміти, що з'явився новий мешканець цієї блакитної планети.
Доля подарувала мені надзвичайних батьків - Людмилу та Михайла, велику дружню родину близьких мені людей; я зростала в атмосфері любові, турботи, взаєморозуміння. Дитинство минало під девізом: ні в чому не відмовляти дитині! Можливо тому була трохи вередливою і розпещеною бо всі виконували мої бажання, а особливо дідусь та бабуся, які певно пестили мене найбільше.
Як мабуть і всі діти, я відчула, що таке дитячий садок, але моє знайомство з цим закладом не викликало взаємної симпатії та тому тривало недовго, більшу ж частину свого дитинства я провела під наглядом любої бабусі, деякі рисочки характеру якої мені сьогодні приємно знаходити i у себе.
Моя матуся дуже хотіла щоб я отримала музикальну освіту і обов'язково з класу фортепіано (можливо, намагалася втілити свою колись нездійснену мрію), але скільки я себе пам'ятаю - я марила танцями, тому питання вирішили на мою користь і оптимальним варіантом став Палац культури, що був недалеко від дому, куди я і потрапила в п'ятирічному віці. Тут вперше відбулося моє знайомство зі сценою, з увагою, нехай і не дуже великої, аудиторії глядачів, та для мене тоді порівняної мабуть зі сценою Великого театру. Нажаль моя "танцювальна кар'єра" проіснувала лише рік, а потім почалася школа.
Шкільні роки... Для когось може з ними пов'язані не найприємніші й найкращі спогади, для мене ж шкільна пора завжди буде асоціюватися з яскравими і барвистими картинками з альбому під назвою "Моє життя". Я дуже добре пам'ятаю перше в своєму житті 1 вересня: море квітів, великих білих бантів, перший шкільний дзвоник, розгублені дитячі очі, не менш схвильовані очі батьків, перший клас, перша парта, перша вчителька... Загадкове, незрозуміле слово "школа" зрештою набуло сенсу і стало невід'ємною часточкою мого існування впродовж найближчих 11 років.
Згадуючи своє навчання в школі №67, можу сказати, що мені було не важко відкривати для себе все нові й нові сторінки учбових дисциплін, осягання світу науки не викликало якихось особливих труднощів. Більшістю це було пов'язане з властивостями моєї особистості, мого характеру, та поряд з цим я дуже вдячна своїм батькам, які з дитинства пробудили в мене цікавість до навчання, приділяли багато часу і уваги заняттям зі мною. Крім того, величезну роль в моєму вдалому "плаванні" безмежними і такими непередбачуваними просторами "океану Знань", в формуванні мого внутрішнього "я", відіграла моя перша вчителька - Ірина Миколаївна. Анітрохи не перебільшуючи, зауважу, що вона була "другою мамою" для учнів і надійним товаришем для батьків.
Мабуть спогади про шкільні роки не були б забарвлені такими теплими тонами, якби не мій клас, що став для мене справжньою родиною, з якою ми дружньо прожили дев'ять надзвичайних років. Як в будь-якій родині і в нас траплялися конфлікти, але приємних подій і вражень було значно більше. Особливо відклалися в пам'яті свята, коли ми разом готували привітальні виступи, конкурси, сценки; походи на природу з невід'ємними атрибутами вогнищем та печеною картоплею. Нажаль, все добре колись закінчується, і як не хотілося б розлучатися з такими вже рідними стінами улюбленої школи, близькими серцю людьми, останній дзвоник буває в житті у кожного. Влітку 1996 року я закінчила дев'ятий клас і того ж літа втратила батька. Мені й досі важко згадувати про це, було дуже боляче усвідомлювати, що з мого життя назавжди пішла рідна людина. Я ніколи не зможу зрозуміти й прийняти, чому життя інколи буває таким жорстоким в своєму ставленні до дійсно гарних людей.
Навчання в 10-му й 11-му класах мені довелося продовжувати в загальноосвітній школі 1-3 ступенів
№52, в якій за іронією долі я потрапили до філологічного класу, хоча завжди віддавала перевагу
точним наукам, а особливо математиці. Але я дуже вдячна Кирі Алексівні - неповторній вчительці
російської літератури, величезна любов якої до свого предмета перейшла до мене і допомогла
перебороти моє негативне ставлення до виразу власних думок на папері.
На "фінішній прямій" одинадцятого класу я вперше в своєму житті зіткнулася з існуючою інколи в нашому суспільстві системою оцінювання знань, згідно з якою оцінка залежить не від рівня підготовки, а часто визначається іншими суб'єктивними чинниками. В результаті я закінчила школу не з золотою медаллю, як передбачалося, а з єдиною четвіркою за всю, так кажучи, "історію мого навчання".
Після отримання атестата про освіту, коли зайшла мова про вибір вузу і спеціальності навчання, я вирішила, як колись і моя матуся, що буду вступати до Донецького національного університету на економічний факультет, але моєму рішенню не судилося здійснитися - я не змогла витримати досить значного конкурсу. Звісно я була дуже засмучена, та незважаючи на це не втратила віри в свої можливості, впевненості, що обов'язково досягну наміченої мети і здобуду вищу освіту. Знову зваживши всі "за" і "проти", я зупинила свій вибір на Донецькому національному технічному університеті. Не знаю, можливо вирішальним фактором в моєму рішенні стала та непідвласна поясненню атмосфера, в яку я занурилася в стінах університету, я раптом відчула, що хочу і буду вчитися саме тут. Після закінчення підготовчих курсів від вузу і складання попередніх іспитів я стала студенткою ДонНТУ факультету економіки і менеджменту спеціальності "Економіка підприємства".
Студентська пора, немов "вітер змін", увірвалася до мого життя: знайомство з новими людьми, новими предметами, пізнання таємниць світу економіки, що живе за своїми специфічними законами, змінили мої погляди і уявлення стосовно багатьох речей, збагатили новими різноманітними знаннями. Був потрібний деякий час, щоб увійти до ритму студентського життя. Згадуючи себе в перші дні навчання, я пам'ятаю певну розгубленість, та поряд з тим великий інтерес і бажання відкривати для себе все нові горизонти світогляду. Університет подарував мені дружбу з дивовижними людьми, без яких сьогодні я просто не уявляю свого існування. Я на всі 100 відсотків погоджуюся з тими, хто стверджує, що студентство - найкраща пора життя і я щаслива, що провела ці роки саме з ДонНТУ, в атмосфері його трудових буднів і свят, несхожих на жоден з інших вузів.
Найбільшим досягненням в межах навчального процесу вважаю отримання диплому бакалавра з відзнакою та вступ до магістратури, а поза межами стін університету - втілення свєї заповітньої ще з дитинства мрії: заняття бальними танцями (нехай і лише в якості хоббі), яку допоміг реалізувати танцювальний клуб "Браво" та його надзвичайні викладачі.
Наукового керівника своєї магістерської праці - кандидата економічних наук, доцента Кравченко С.І. - мені не довелося обирати самостійно, вибір був зроблений нашою кафедрою, але я вважаю цей збіг обставин щасливою посмішкою долі, адже це дозволило в якості тематики моєї випускної праці зупинитися на одному з найбільш цікавих і найактуальніших сьогодні напрямків - інноваційній сфері.
Безперечно, завдання №1 на найближчу перспективу для мене - це написання і захист магістерської дисертації, а після отримання диплому мені б хотілося реалізувати себе в своїй спеціальності й застосувати накопичені теоретичні навички на практиці. Будувати далекоглядні плани я поки що не намагаюся, оскільки непередбачуваність життєвих поворотів додає певну частку нереальності в їх здійснення. Але, попри все, я максимально використаю потенціал своїх власних здібностей для професійного і кар'єрного зростання і намагатимуся зробити свій внесок у вирішення проблем розвитку вітчизняної економіки.
Угору
|
