Незважаючи на загальне визнання й розуміння значення інноваційних процесів для економічного розвитку держави, сучасний стан системи фінансового забезпечення інноваційної сфери Украйни, як одного з ключових факторів інноваційної діяльності, свідчить про її кризу, неспроможність створити необхідні умови для реалізації існуючого інноваційного потенціалу країни, не кажучи вже про його примноження.
Постійний дефіцит державного бюджету, розпилення і без того незначних інвестиційних бюджетних коштів за багатьма напрямками; відсутність власних фінансових ресурсів у більшості вітчизняних підприємств; значний податковий тиск; фінансова слабкість та низька ефективність існуючих інвестиційних фондів й інвестиційних компаній; низька дієздатність банківсько-кредитної системи щодо мобілізації достатніх обсягів фінансових коштів та її слабка інноваційна орієнтація; відсутність розвиненої інноваційної інфраструктури; несприятливі умови для іноземних інвесторів - все це негативні чинники, які виступають сьогодні невід'ємною частиною механізму фінансування інноваційної діяльності в України, позбавляють можливості реалізації стратегії інноваційного розвитку економіки лише за допомогою традиційних джерел фінансування.
Для вдосконалення фінансового забезпечення інноваційних процесів Україні потрібні нові альтернативні джерела інвестиційних ресурсів, серед яких у першу чергу доцільно розглянути питання розвитку венчурного фінансування, яке в розвинутих країнах є одним з важливих напрямків підтримки середнього та малого інноваційного підприємництва, фінансування науково-дослідних робіт.
У загальному вигляді венчурне фінансування - це довгострокові фінансові інвестиції з високим ступенем ризику в акції новостворюваних малих інноваційно-технологічних фірм (або венчурних підприємств, що вже добре себе зарекомендували), які орієнтовані на розробку і виробництво наукомістких продуктів, задля їх розвитку й розширення, з метою отримання прибутку від приросту вартості вкладених коштів. Іншими словами, венчурне фінансування представляє собою своєрідну позику коштів, довгостроковий кредит без отримання будь-яких гарантій, при цьому венчурний капіталіст вкладає кошти в акціонерний капітал підприємства, іншу частину якого складає інтелектуальна власність засновників венчурного підприємства.
Роль посередників між потенційними інвесторами та підприємствами, які потребують стартового капіталу чи фінансових коштів для реалізації нової ідеї, виконують венчурні інституції: венчурні фонди, інвестиційні компанії, промислово-фінансові групи, бізнес-інкубатори, технопарки, консорціуми та ін. Використання різноманітних венчурних інституцій дозволяє залучати в якості інвесторів великі компанії, корпорації, національні та комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії, та навіть приватних осіб.
Венчурне фінансування докорінно відрізняється від будь-якого іншого, у тому числі найбільш розповсюдженого - банківського, і має певні переваги: інноваційний венчурний бізнес з самого початку припускає можливість провалу проекту, що інвестується; венчурне фінансування не потребує щорічних виплат по відсотках, ліквідної застави; інвестор не вимагає страхувати свої ризики, при цьому активно допомагає новій фірмі порадами, досвідом і діловими зв'язками.
Без перебільшення можна констатувати, що венчурне фінансування це:
Розвиток венчурного фінансування в нашій державі не можна назвати задовільним. Кількість венчурних інвесторів в Україні на сьогоднішній день надто мала, до того ж серед них зовсім відсутні венчурні фонди з вітчизняним капіталом. Загальна сума залученого венчурними фондами капіталу в межах 200 - 300 млн. дол., але фактично інвестовано не більше 100 млн., при цьому розмір вкладених коштів в Україні становить не більше відсотка від щорічних надходжень до європейських венчурних фондів. Такий стан венчурного фінансування в Україні обумовлений цілою низкою причин: нестабільністю економічного і політичного середовища; суперечністю законодавства в сфері підприємницького права; жорсткою податковою системою; відсутністю передумов для створення венчурної інфраструктури; інертністю держави в питаннях підтримки венчурного підприємництва; нерозвиненістю ринка цінних паперів; не розумінням вітчизняними підприємцями механізму венчурного інвестування, побоюванням втратити контроль за справою, допустивши до управління своїм бізнесом стороннього співвласника.
Подолання негативних тенденцій в становленні й розвитку сектора венчурного капіталу, адаптація його до реалій нашої держави дозволить йому, як одному з найефективніших інструментів комерціалізації наукових нововведень, стати перспективним джерелом фінансових ресурсів для активізації інноваційних процесів в Україні. Але для практичного втілення цього потрібно вже зараз розробити концепцію розвитку венчурного фінансування, врегулювати відносини в сфері венчурної діяльності в інноваційному процесі, шляхом прийняття закону про венчурну діяльність, при цьому можна цілком керуватися зарубіжним досвідом, однак не слід забувати про його раціональне перенесення на грунт української економіки.