Главная страница ДонНТУ Страница магистров ДонНТУ Поисковая система ДонНТУ

Рябкина Ирина Викторовна
магистр факультета экономики и менеджмента
группа ЭГП-99а
Тема магистерской работы:



Руководитель: проф. Евдокимов Ф.И.
e-mail: ryabkina@ukrtop.com
НА ГЛАВНУЮ
ЭЛЕКТРОННАЯ БИБЛИОТЕКА
ССЫЛКИ


ЗМІСТ

ВСТУП

1. МЕТОДИ ОЦІНКИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Поняття та визначення економічної безпеки підприємства

1.2 Методи оцінки фінансової складової економічної безпеки підприємства

1.3 Чинники, які впливають на економічну безпеку підприємства

ВИСНОВКИ

2 МЕТОДИ ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Поняття та визначення конкурентоспроможності підприємства

2.2 Фактори, що впливають конкурентоспроможність підприємства

2.3 Методи оцінки конкурентоспроможності підприємства

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ


Мета – виявлення методів для оцінки рівня економічної безпеки підприємства, а також вияв чинників, які впливають на неї, зокрема конкурентоспроможність.
Об'єкт досліджень - конкурентоспроможність підприємства.


ВСТУП

Зараз більшість українських підприємств, працюючи в нестабільному економічному і суспільно-політичному середовищі, переживають глибокий спад виробництва і знаходяться або в критичному стані або в стані банкрутства. Тому економічна безпека підприємства здатна зіграти виняткову роль у його подальший діяльності.

Саме підприємство є основним структуроутворюючим елементом економіки держави. Через систему податків, субсидій, кредитів, цін і ін. держава реалізує свою політику, що може підвищувати або знижувати сумарну оцінку економічної безпеки підприємства. А, виходить, держава значною мірою визначає зовнішню економічну безпеку підприємства.

Основною задачею цієї роботи є вивчення процесу забезпечення належного рівня безпеки фінансової складової економічної безпеки підприємства, ідентифікація позитивних та негативних факторів, які впливають на фінансово-господарчу діяльність підприємства і його конкурентоспроможність, а також розробка заходів, що до підвищення економічної безпеки підприємства.

1. МЕТОДИ ОЦІНКИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Поняття та визначення економічної безпеки підприємства

Вверх

На сьогодні немає єдиної думки з приводу термінів економічної безпеки підприємств. Серед різних тлумачень цих понять є наступні.

Економічна безпека підприємства – це становище найбільш ефективного використання ресурсів для запобігання загроз і забезпечення стабільного функціонування підприємства на теперішній час і в майбутньому [1].

Ковальов Т. і Сухорукова Т. пропонують таке визначення: економічна безпека підприємства – це захищеність його діяльності від негативного впливу зовнішнього оточення, а також здатність своєчасно усунути різноманітні загрози або пристосуватися до існуючих умов, які не відбиваються негативно на його діяльності [2].

Раздина Є. розуміє це поняття, як: економічна безпека підприємства – комплекс заходів , які сприяють підвищуванню фінансової стійкості господарчих суб’єктів за умов ринкової економіки, які захищають їх комерційні інтереси від впливу негативних ринкових процесів, [3].

Капустін Н. визначає економічну безпеку підприємства, як сукупність чинників, які забезпечують незалежність, стійкість, здатність к прогресу в умовах дестабілізуючих факторів, [4].

Бєндіков М. тлумачить економічну безпеку підприємства (господарчого суб'єкта), як захищеність його науково-технічного, технологічного, виробничого та кадрового потенціалу від прямих (активних) або непрямих (пасивних) загроз, [5].

Таким чином, економічна безпека підприємства передбачає стійкий розвиток (тобто збалансований і безупинний), що досягається за допомогою використання усіх видів ресурсів. і підприємницьких можливостей, за якими гарантується найбільш ефективне їх використання для стабільного функціонування та динамічного науково-технічного й соціального розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам (загрозам).

Економічна безпека підприємства характеризується сукупністю якісних і кількісних показників, найважливішим серед яких є рівень економічної безпеки.

Рівень економічної безпеки підприємства — це оцінка стану використання корпоративних ресурсів за критеріями рівня економічної безпеки підприємства. З метою досягнення її найбільш високого рівня підприємство повинно провести роботу із забезпечення максимальної безпеки основних функціональних складових своєї роботи.

Для своєї економічної безпеки підприємство використовує сукупність власних корпоративних ресурсів.

Корпоративні ресурси — фактори бізнесу, що використовуються власниками і менеджерами підприємства для виконання цілей бізнесу.

Серед них виділимо ряд ресурсів:

1. Ресурс капіталу.
Акціонерний капітал підприємства у поєднанні з позиковими фінансовими ресурсами є кровоносною системою підприємства і дозволяє купувати і підтримувати інші корпоративні ресурси, первісне відсутні у засновників даного підприємства.

2. Ресурс персоналу.
Менеджери підприємства, штат інженерного персоналу, виробничих робітників і службовців з їх знаннями, досвідом і навичками є основною провідною і сполучною ланкою, що поєднує в одне ціле всі фактори даного бізнесу, забезпечуючи проведення у життя ідеології бізнесу, а також досягнення цілей бізнесу.
Реформування менеджменту — один із ключових елементів реформування підприємства загалом. Промисловий менеджмент як група освічених, ініціативних, здібних до скоординованої праці й управління і іншими людьми менеджерів складає вельми важливий прошарок у соціальній структурі суспільства. На його частку припадає близько 3% всіх зайнятих в економіці.

3. Ресурс інформації й технології.
Інформація, що стосується усіх сторін діяльності підприємства, є сьогодні найбільш цінним і дорогим з ресурсів підприємства. Саме інформація про зміну політичної, соціальної, економічної та екологічної ситуації, зміни на ринках підприємства, науково-технічна і технологічна інформація, конкретні ноу-хау, що стосуються певних аспектів даного бізнесу, нове в методах організації й управління бізнесом дозволяє підприємству адекватно реагувати на будь-які зміни зовнішнього середовища бізнесу, ефективно планувати і здійснювати свою господарську діяльність.

4, Ресурс техніки і обладнання.
На основі фінансових, інформаційно-технологічних і кадрових можливостей, що має підприємство, воно купує технологічне та інше обладнання, необхідне, на думку менеджерів підприємства, і доступне, виходячи з наявних ресурсів.

5. Ресурс прав.
З розвитком цивілізації, виснаженням природних ресурсів і підвищенням цінності нематеріальних активів різко зросла роль ресурсу прав. Цей ресурс включає до свого складу права на використання патентів, ліцензії і квоти на використання природних ресурсів, а також експортні квоти, права на користування землею. Цей ресурс дозволяє підприємству залучитися до використання передових технологічних розробок, не проводячи власних наукових досліджень, що дорого коштують, а також отримати доступ до виключних можливостей розвитку бізнесу.

Функціональні складові економічної безпеки підприємства — це сукупність основних напрямів його економічної безпеки, істотно відмінних один від одного за своїм змістом.

Функціональними складовими економічної безпеки підприємства є:

- Фінансова складова: досягнення найбільш ефективного використання корпоративних ресурсів;

- Інтелектуальна складова: збереження та розвиток інтелектуального потенціалу підприємства; ефективне управління персоналом;

- Техніко-технологічна складова: ступінь відповідності застосовуваних на підприємстві технологій сучасним світовим аналогам щодо оптимізації витрат ресурсів;

- Політико-правова складова: усебічне правове забезпечення діяльності підприємства, дотримання чинного законодавства;

- Інформаційна складова: ефективне інформаційно-аналітичне забезпечення господарської діяльності підприємства (організації);

- Екологічна складова: дотримання чинних екологічних норм, мінімізація втрат від забруднення довкілля;

- Силова складова: забезпечення фізичної безпеки працівників фірми (передовсім керівників) і збереження її майна.

Кожна з наведених функціональних складових економічної безпеки підприємства характеризується власним змістом, набором функціональних критеріїв і способами забезпечення.

Отже, процес забезпечення фінансової складової економічної безпеки підприємства може бути визначений як сукупність робіт для досягнення максимально високого рівня платоспроможності підприємства і ліквідності його оборотних коштів, моделювання найбільш ефективної структури капіталу підприємства, підвищення якості планування та здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства в усіх напрямах стратегічного і оперативного планування й управління технологічним, інтелектуальним і кадровим потенціалом підприємства, її основними та обіговими активами з метою максимізації прибутку і підвищення рівня рентабельності бізнесу.

Таким чином, фінансова безпека підприємства може бути визначена як стан найбільш ефективного використання корпоративних ресурсів підприємства, виражений у найкращих значеннях фінансових показників прибутковості й рентабельності бізнесу, якості управління, використання основних і оборотних засобів підприємства, структури його капіталу, норми дивідендних виплат по цінних паперах підприємства, а також курсової вартості його цінних паперів як синтетичного індикатора поточного фінансово-господарського стану підприємства і перспектив його технологічного і фінансового розвитку.

Процес становлення фінансової складової економічної безпеки підприємства розглядають як процес запобігання можливим збиткам від негативних впливів на економічну безпеку підприємства по різних аспектах її фінансово-господарської діяльності, тобто становлення забезпечення прибутковості та стійкості бізнесу, його економічної безпеки.

Оцінка поточного рівня забезпечення фінансової складової економічної безпеки підприємства здійснюється по декількох основних напрямах аналізу, серед яких необхідно виділити:

• аналіз фінансової звітності підприємства за результатами його фінансово-господарської діяльності, що передбачає проведення аналізу структури капіталу підприємства, його платоспроможності і фінансової стійкості, структури витрат, прибутків і рентабельності, заборгованості, а також інші напрями фінансового аналізу;

• аналіз конкурентних переваг і порівняльний аналіз із підприємствами – конкурентами;

• аналіз асортименту продукції, що випускається;

• аналіз рівня і якості менеджменту підприємства, а також кваліфікації та інтелектуального потенціалу персоналу;

• аналіз поставок і клієнтури підприємства;

• аналіз ринку цінних паперів підприємства і т. ін.

Підсумковим етапом оцінки поточного рівня економічної безпеки підприємства відносно її фінансової складової є етап оцінки ефективності діяльності підприємства і його відповідних підрозділів по запобіганню можливих негативних впливів на фінансову складову економічної безпеки даного підприємства. Цей аналіз здійснюється за методикою оцінки збитків, відвернутих чи яких зазнало підприємство в наслідок реалізації запланованого комплексу заходів щодо забезпечення економічної безпеки підприємства в цілому та її фінансової складової, зокрема.

Розглянувши основні складові економічної безпеки підприємства не можна не сказати про тісний взаємозв’язок економічної безпеки держави та підприємства

Від стану конкретних підприємств залежать конкурентоспроможність продукції, рівень використання потужностей і ресурсів, фінансова й виконавська дисципліна, продумана політика ціноутворення. Економічна безпека держави є похідною забезпечення економічної безпеки підприємства (ЕБП). Конкурентспроможність структурних одиниць обумовлює національну економічну безпеку, сприяючи престижеві держави на світовому ринку. З іншого боку, економічна безпека держави є базою, що визначає захищеність окремих виробничих одиниць, [8, 9].

Отже економічна безпека є універсальною категорією, яка відбиває захищеність суб’єктів соціально-економічних відносин на усіх рівнях.

Найбільший вплив на формування економічної безпеки підприємства справляє держава. Використовуючи прямі та непрямі прийоми втручання , вона регулює економічний і соціальний розвиток країни. Інтереси підприємства і держави не завжди збігаються. Їх спільним мірилом виступає економічна безпека. Проблема полягає у тому, що, створюючи базу для економічної безпеки держави, не завдати шкоди інтересам підприємства.

Широкий спектр проблем, з якими пов'язана економічна безпека підприємства, вимагає системного їх розподілу у такиз напрямках: технологічна, ресурсна, фінансова і соціальна безпека. Ці підсистеми являють собою комплекс завдань і показників (см. рис. 1.1), підвищити її можна тільки успішно працюючи в усіх напрямках одночасно.

рисунок 1.1

Рисунок 1.1 – Схема взаємодії елементів економічної безпеки підприємства

Конкретними кроками на шляху зміцнення економічної безпеки українських підприємств могли стати:
- у рамках технологічної безпеки – закриття низькорентабельних і збиткових підприємств; зміна оплати праці наукових кадрів; створення нових організаційно-виробничих структур; використання лізінгу; активна участь у міжнародних виставках, семінарах;
- у рамках ресурсної безпеки – удосконалення системи розрахунків; підвищення продуктивності праці; збільшення капіталовкладень у ресурсозбереження; стимулювання „ресурсного” наряму НДДКР;
- у рамках фінансової безпеки – застосування принципу дотримання критичних строків кредитування; створення інформаційного центру; щоб посійно мати відомості про борги підприємства і перекрити канали втрати інформації; створення в структурі інформаційного центру спеціальної групи фінансових працівників, яка б перевіряла податкові та інші обов'язкові платежі для виявлення можливої передплати і надавала відомості про основні виробничі фонди, що мало використовуються, з метою їх можливого продажу; використання нових форм партнерських зв’язків, у тому числі франчайзингу;
- у рамках соціальної безпеки – наближення рівня оплати праці до показників розвинутих держав; залучення робітників до управлінських функцій; підвищення кваліфікації працівників; заінтересованість адміністрації підприємства; підвищення матеріальної відповідальності працівників за результати своєї праці, [4].

Таким чином, у сучасних умовах складовою частиною комплексу заходів має стати програма конкретних дій, спрямованих на створення надійної економічної безпеки підприємства.

1.2 Методи оцінки фінансової складової економічної безпеки підприємства

Вверх

Оцінка економічної безпеки підприємства передбачає ідентифікацію його фінансового становища. Проведені дослідження дозволили зробити певні кроки в напрямку формування системи показників для оцінки фінансової складової економічної безпеки [2], однак необхідне її подальше уточнення. Принципово така система повинна включати різні групи кількісних показників, що характеризують той або інший напрямок у забезпеченні фінансової безпеки суб’єкта, що господарює. Фінансовий стан підприємства оцінюється на основі показників, які відображають фінансово-господарську діяльність підприємства, наявність, розміщення, використання та рух ресурсів підприємства. До основних напрямків аналізу фінансового стану підприємства відносять:
1. Оцінка ліквідності активів, платоспроможність і кредитоспроможність.
2. Оцінка його фінансової стійкості.
3. Оцінка ділової активності і рентабельності підприємства.

Характеристики за даними напрямками дозволяє дати оцінку фінансового стану підприємства (здатність підприємства фінансувати свою діяльність) і його фінансових ресурсів.

Визначення фінансових показників у вигляді коефіцієнтів ґрунтується на співвідношенні між окремими статями звітності. Оцінка показників фінансового стану підприємства передбачає порівнювання фактичних значень з нормативними.

Усі критерії, що дозволяють діагностувати фінансову спроможність підприємства, можна розділити на формалізовані і неформалізовані.

До неформалізованих критеріїв можна віднести наступні:
• наявність у балансі збитків;
• не погашені в термін кредити і позики;
• уповільнення оборотності засобів підприємства;
• збільшення періоду погашення кредиторської заборгованості;
• наявність простроченої кредиторської заборгованості і збільшення її питомої ваги в складі зобов'язань підприємства;
• значні суми дебіторської заборгованості, які відносяться на збитки;
• тенденції до витиснення в складі зобов'язань підприємства дешевих позикових засобів «дорогими» і їхнє неефективне розміщення в активи;
• тенденція випереджального росту найбільш термінових зобов'язань у порівнянні зі зміною високоліквідних активів;
• тенденція випереджального росту позикових джерел фінансування в порівнянні з динамікою власного капіталу;
• нераціональна структура залучення і розміщення засобів, формування довгострокових активів за рахунок короткострокових засобів.

Логічної завершеності і достатньої об'єктивності результатів аналізу можна переконатися, тільки якщо з'єднати в загальний синтетичний показник основні коефіцієнти, що характеризують фінансово-господарську діяльність підприємства.

У світовій практиці вже накопичений достатній досвід інтегральної оцінки фінансового стану підприємств. Для цих цілей кожному первинному фінансовому показнику приписується деякий фінансовий коефіцієнт. Як мінімальний критерій стійкості фінансового стану підприємства, як правило, використовується імовірність банкрутства.

До таких моделей можна віднести: модель Альтмана, модель Ліса, метод Депаляна, метод Таффлера, метод Спрингейта. На сьогодні українськими вченими вже розроблені такі моделі, як дискримінантна інтегральної оцінки фінансового стану підприємства (О. Терещенко), яка базується на застосуванні методології дискримінантного аналізу на основі фінансових показників вибіркової сукупності вітчизняних підприємств і комплексна оцінка фінансового стану підприємства на основі використання матричних моделей (О. Хотомлянський, Т. Перната, Г. Северина). Цей метод оцінки дозволяє виявити тенденції у динаміці фінансового стану підприємства.

Розроблена також методика прогнозування банкрутства згідно з наказом Мінекономіки України № 10 від 17.01.2001:

Економічним показником ознак поточної платоспроможності (Пп) при наявності простороченої кредиторської заборгованості є різниця між сумою наявних у підприємства грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточних зобов’язань, що визначається формулою:

Пп = А(040) + А(045) + А(220) + А(230) + А(240) – П(620)

де А(040),А(045),А(220), А(230),А(240) – відповідні рядки активу балансу;

П(620) – підсумок 4 розділу пасиву балансу.

Від’ємний результат алгебраїчної суми зазначених статей балансу свідчить про поточну неплатоспроможність даного суб’єкта підприємницької діяльності. Ознаки критичної неплатоспроможності, що відповідають фінансовому стану потенційного банкрутства, мають місце, якщо на початку і в кінці звітного кварталу, передував поданню заяви про порушення справи про банкрутство, мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, а коефіцієнт покриття (Кп) і коефіціент забезпечення власними засобами (Кз) у кінці звітного кварталу менше їх нормативних значень – 1,5 і 0,1 відповідно.

Коефіцієнт покриття (нормативне значення Кп=1,5) визначається за формулою:

Кп = А(260)/П(620)

де А(260) підсумок 2 розділу активу балансу.

Коефіцієнт забезпечення власними засобами (нормативне значення Кз=0,1) визначається за формулою:

Кз = (П(380) – А(080))/ А(260)

де П(380) – підсумок 1 розділу пасиву балансу;

А(080), А(260) – підсумки 1 и 2 розділів активу балансу відповідно 080 і 260.

З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу у прибутково працюючого підприємства застосовується коефіцієнт Бівера, який розраховується за формулою:

Кб = (Ф(220) – Ф(260)) / (П(480) + П(620))

де Ф(220), Ф(260) – чистий прибуток і амортизація, наведені у рядках 220 і 260 форми №2 відповідно;

П(480), П(620) - довгострокові і поточні зобов’язання.

Ознакою незадовільної структури балансу є таке фінансове становище підприємства, у якого протягом тривалого часу (1,5 – 2 роки) Кб<0,2. Тобто про незадовільну структуру, мабуть, казати ще рано, але є негативна тенденція, а сама, протягом звітного періоду значення Кб були менше нормативних.

Враховуючи досвід вітчизняних та зарубіжних економістів слід зазначити, що інтегральна бальна оцінка фінансової стійкості найбільш повно охоплює всю різноманітність показників фінансової стійкості, що дуже важливо при оцінці ризику банкрутства.

Сутність цієї методики полягає в класифікації підприємств за ступенем ризику, виходячи з фактичного рівня показників фінансової стійкості і рейтингу кожного показника, вираженого в балах.

При цьому виділяється шість класів підприємств:
1-й клас – підприємство з добрим запасом фінансової стійкості, що дозволяє бути впевненим у поверненні позикових засобів;
2-й клас – підприємства, що демонструють деякий ступінь ризику по заборгованості, але ще не розглядаються як ризикові;
3-й клас – проблемні підприємства. Тут навряд чи існує ризик втрати основних і оборотних засобів, але повне отримання процентів є сумнівним;
4-й клас – підприємства з високим ризиком банкрутства навіть після проведення заходів з фінансового оздоровлення. Кредитори ризикують втратити свої проценти і позиковий капітал;
5-й клас – підприємство дуже високого ризику, практично неплатоспроможні;
6-й клас – підприємства найвищого ризику.

Згідно з цією методикою, фінансовий стан підприємства оцінюється шістьма коефіцієнтами. Групування підприємств за такими критеріями оцінки фінансового стану надано у статті (1) згідно з таблицею 1.1

Таблиця 1.1 - Групування підприємств за критеріями оцінки фінансового стану

Таблица 1.1

Для використання цієї методики необхідно, насамперед, розрахувати за допомогою наданий нижче формул наступні коефіцієнти
- коефіцієнт абсолютної ліквідності: Кал. = Грошові кошти/Поточні зобов’язання;
- коефіцієнт швидкої ліквідності: Кшл. = (Поточні активи – Запаси)/Поточні пасиви;
- коефіцієнт поточної ліквідності: Кпл. = Поточні активи/Поточні пасиви;
- коефіцієнт фінансової незалежності: Кфн. = Власний капітал/Пасиви;
- коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами: Кзвз. = Власні оборотні засоби/Запаси;
- коефіцієнт забезпеченості запасів власним капіталом: Кззвк. =Запаси/Власний капітал.

1.3 Чинники, які впливають на фінансову складову економічної безпеки підприємства

Вверх

Насамперед, слід зазначити, що під факторами розуміють умови здійснення господарських процесів і причини, що впливають на ці процеси. Фактори взаємозалежні між собою і впливають на результати діяльності підприємства в різних напрямках: одні позитивно, інші – негативно.

Усі фактори, що впливають на фінансово-господарську діяльність можна класифікувати (див. рис 1.2), [17-19]

рисунок 1.1

Рисунок 1.2 – Класифікація факторів, що впливають на фінансовий стан підприємства

Отже, за структурою виникнення фактори фінансової стійкості підприємства поділяються на внутрішні і зовнішні.

Зовнішні стосовно підприємства, на які воно не може впливати або цей вплив може бути незначним (ендогенні). Різновид зовнішніх факторів представлені в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2 – Класифікація зовнішніх (екзогенних) факторів, що впливають на фінансовий стан підприємства

таблица 1.2

Міжнародні фактори складаються під впливом причин загальноекономічного характеру (економічна циклічність розвитку ведучих країн; стан світової господарської системи, що характеризується політикою міжнародних банків), стабільність міжнародної торгівлі, що залежить у свою чергу від укладання міжурядових договорів і угод. Прикладом можуть бути договір про створення зон вільного підприємництва, прикордонної торгівлі, митних тарифах і мито. Стабільність міжнародної конкуренції: збільшення частки ринку фірм-конкурентів через більш високі технології або більш дешевої праці.

До національних факторів, що спричиняють досить відчутний вплив на фінансовий стан кожного суб'єкта, можуть бути перераховані причини політичного, економіко-демографічного, психографічного (культурного) і науково-технічного характеру.

Так, політична стабільність і спрямованість внутрішньої політики держави, реалізовані через право, виражаються у відношенні до підприємницької діяльності і принципах державного регулювання економіки (заборонний чи стимулюючий характер), до форм власності (її приватизація чи націоналізація, принципи земельної політики), заходам для захисту прав споживачів і підприємців (захист конкуренції, обмеження монополізму і т.д.). Усе це акумулюється в законодавчих нормах, актах, що і визначають діяльність підприємств.

Економіко-демографічні фактори характеризуються розміром і структурою потреб, а при відомих економічних передумовах – платоспроможним попитом населення. До них можна віднести рівень доходів і нагромаджень населення, тобто купівельну спроможність, рівень цін, можливість одержання кредиту, що істотно впливають на підприємницьку активність; фазу економічного циклу, у якій знаходиться національна економіка. Падіння попиту, наприклад, характерне для відповідної фази економічного розвитку, приводить до загострення конкуренції, чи руйнуванню поглинанню збанкрутілого підприємства.

Фактори психографічного характеру виявляються в звичках і нормах споживання, перевазі до одним товарів і негативному відношенні до іншим.

Рівень розвитку науки і техники визначає всі складові процесу виробництва товару і його конкурентоспроможність. Зміни в технології виробництва, вироблені підприємством для забезпечення конкурентних переваг, вимагають, як правило, значних капітальних вкладень і можуть протягом якогось досить тривалого періоду негативно боротися на прибутковості підприємстві, у тому числі і внаслідок невдач при впровадженні нової технології. Може негативно позначитися на прибутковості і зменшенні обсягу продажів продукції підприємства внаслідок прояву на ринку по більш низьких цінах товарів інших фірм, у виробництві яких використовується більш прогресивна технологія, що забезпечує менші виробничі витрати.

Зовнішні умови діяльності підприємства відбивають економічну ситуацію в країні і за рубежем, в окремих регіонах, на галузевих ринках. Найважливішими з зовнішніх умов господарювання підприємств є розмір податкових ставок, рівень відсотка за кредити, ступінь монополізації галузі, рівень розвитку ринкових відносин і ринкових структур, стан ринку праці, інвестиційна активність підприємства.

До внутрішніх факторів відносяться ті, що безпосередньо залежати від форм, методів та організації роботи на самому підприємстві (ендогенні).

Класифікація внутрішніх факторів приведена в таблиці 1.3.
Таблиця 1.3 – Класифікація внутрішніх факторів, що впливають на фінансовий стан підприємства.

таблица 1.2

До пріоритетної групи факторів належать високі темпи інфляції. Незважаючи на деяке уповільнення її темпів останнім часом, постійні інфляційні чекання аж ніяк не сприяють реалізації підприємствами стратегічних цілей. Сполучені з недостатньо гнучкої, а часто руйнівною податковою системою держави, кредитною політикою, високі для кінцевого споживача ціни стимулюють не розширення виробництва, а його скорочення. Високі ціни, призначувані підприємствами на продукцію, часто мають причиною не стільки їхню необґрунтовану цінову політику, скільки зовнішні ціноутворюючі фактори. А це веде, у свою чергу, до падіння конкурентоспроможність товарів і зниженню споживчого попиту.

Наслідок тих чи інших негативних факторів можна передбачати, а виходить, вчасно ужити відповідних заходів до їхнього чи усунення ослабленню, якщо постійно відслідковувати ознаки можливого погіршення фінансового стану підприємства. Ці ознаки, зрозуміло, не мають абсолютної сили і повинні розглядатися в сукупності з іншими показниками господарської діяльності. Вони – привід до ретельного дослідження фінансового стану з боку як керівників і акціонерів, так і замовників і кредиторів.

Одним з явно насторожують ознак погіршення фінансової заможності можуть бути зміни в статтях балансу з боку як пасиву, так і активу, чи збільшення зменшення балансових сум, різкі зміни в структурі балансу. Наприклад, безумовно негативна ознака – зменшення коштів на розрахункових рахунках підприємства. Однак різке збільшення коштів також свідчить про несприятливі тенденції, тому що може вказувати на неефективну інвестиційну програму підприємства.

Для оцінки тенденцій важливі дані про запаси сировини і матеріалів, готової продукції, зв'язуванні засобів у незавершеному виробництві. І в цьому випадку звертає на себе увага не тільки різке збільшення запасів, що нерідко означає затоварення, але і різке їхнє зниження, що свідчить, як правило, про збої, неритмічність і нерівномірність виробництва і постачання, що мають наслідком невиконання зобов'язань по взаємних постачання, [20].

Таким чином, внутрішні чинники які впливають на фінансове становище підприємства можна поділити на якісні і кількісні. До якісних належать: мета, галузь діяльності, традиції репутація та імідж, форма власності, організаційна структура управління, організація системи управління, форма спеціалізації, концентрація виробництва, диверсифікація виробництва, прогресивність засобів і методів виробництва, прогресивність засобів і методів виробництва, рівень виробничих запасів.

До кількісних належать: кваліфікований склад керівництва і персоналу, доля ринку і стадія життєвого циклу, інноваційна діяльність, адаптивність фірми, тривалість виробничого циклу, рівень виробничих запасів, структура балансу, платоспроможність, ліквідність, співвідношення власних і залучених засобів, вартість капіталу, структура майна, інвестиційна привабливість, доход на акцію, рівень прибутковості та рентабельності.

ВИСНОВКИ

Вверх

Отже, розглянувши основні моменти економічна безпеки підприємства можна зазначити, що:

1. На сьогодні немає єдиної думки з приводу термінів економічної безпеки підприємств.

2. Функціональними складовими економічної безпеки підприємства є: фінансова складова; інтелектуальна складова; техніко-технологічна складова; політико-правова складова; інформаційна складова; екологічна складова; силова складова.

3. Найбільший вплив на формування економічної безпеки підприємства справляє держава. Використовуючи прямі та непрямі прийоми втручання , вона регулює економічний і соціальний розвиток країни. Інтереси підприємства і держави не завжди збігаються. Їх спільним мірилом виступає економічна безпека.

4. До основних напрямків аналізу фінансового стану підприємства відносять: оцінка ліквідності активів, платоспроможність і кредитоспроможність, оцінка його фінансової стійкості, оцінка ділової активності і рентабельності підприємства. Логічної завершеності і достатньої об'єктивності результатів аналізу можна переконатися, тільки якщо з'єднати в загальний синтетичний показник основні коефіцієнти, що характеризують фінансово-господарську діяльність підприємства.

5. Під факторами розуміють умови здійснення господарських процесів і причини, що впливають на ці процеси. Фактори взаємозалежні між собою і впливають на результати діяльності підприємства в різних напрямках: одні позитивно, інші – негативно. За структурою виникнення фактори економічної безпеки підприємства поділяються на внутрішні і зовнішні. Зовнішні стосовно підприємства, на які воно не може впливати або цей вплив може бути незначним (ендогенні). До внутрішніх факторів відносяться ті, що безпосередньо залежати від форм, методів та організації роботи на самому підприємстві (ендогенні)

6. Для українських підприємств складно виділити пріоритетність яких-небудь відзначених факторів. І усе-таки в даний час навіть з обліком низької ділової активності на фінансовий стан підприємств у більшому ступені впливають зовнішні фактори.

2 МЕТОДИ ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Поняття та визначення конкурентоспроможності підприємства

Вверх

Як уже згадувалося вище одним із пріоритетних факторів, що впливають на економічну безпеку підприємства, є його конкурентоспроможність, отже, розглянемо це поняття більш детально.

Азоєв Г.Л. під конкуренцією розуміє суперництво на якому-небудь поприщі між окремими юридичними або фізичними особами (конкурентами), зацікавлених в одній і тій же меті, [23].

А.Ю. Юданов затверджує, що ринкова конкуренція – боротьба фірм за обмежений обсяг платоспроможного попиту споживачів, що ведеться ними на доступних сегментах ринку, [24].

Фатхудинов Р.А. Конкуренція – процес управління суб'єктами своїми конкурентними перевагами для утримання перемоги або досягнення інших цілей у боротьбі з конкурентами за задоволення об'єктивних або суб'єктивних потреб у рамках законодавства або в природних умовах. Конкуренція є рушійною силою розвитку суб'єктів і об'єктів керування, суспільства в цілому, [25].

Розрізняють такі методи конкуренції:
• На основі критерію підвищення якості товару (нецінова);
• На основі критерію підвищення якості сервісу товару;
• На основі зниження ціни (цінова);
• На основі зниження експлуатаційних витрат у споживача товару;
• На основі використання всіх конкурентних переваг об'єкта або суб'єкта (інтегральна).

Ринок – умовне місце купівлі-продажу конкретного виду товару, що здійснюється у визначених по інтенсивності умовах конкуренції, з дотриманням етичних і правових норм і правил.

Характеристика різних форм ринків приведена в таблиці 2.1.

таблица 2.1
Фактори, що впливають на конкурентну боротьбу:
1. Hозмір ринку – чим більше, тим сильніше конкуренти;
2. Темп росту ринку – швидкий ріст полегшує проникнення на ринок;
3. Потужності – зайві потужності приводять до падіння цін;
4. Перешкоди для входу або виходу з ринку – бар'єри захищають позицію фірми, їхня відсутність робить ринки уразливими для проникнення туди неконкурентоспроможних новачків;
5. Ціна;
6. Рівень стандартизації товарів – покупці мають перевагу, тому що їм легко переключитися з одного товару на іншій;
7. Мобільні технологічні модулі;
8. Вимоги до розмірів необхідних капітальних вкладень – тверді вимоги підвищують ризик, створюють додаткові бар'єри входу – виходу;
9. Вертикальна інтеграція підвищує вимоги до розмірів капіталу, приводить до сильних розходжень у конкурентоспроможності і витратах на виробництво інтегрованих, частково інтегрованих і неінтегрованих фірм;
10. Економія в масштабі – збільшує частку ринку, необхідну для досягнення конкурентоспроможності товару;
11. Швидке відновлення асортименту продукції, що випускається.

Для оцінки конкуренції в галузі застосовують різні методики.

Конкурентоспроможність об'єкта визначається стосовно конкретного ринку, або до конкретної групи споживачів, формованої по відповідних ознаках стратегічної сегментації ринку. Якщо не зазначений ринок, на якому конкурентоспроможний об'єкт, це означає, що даний об'єкт у конкретний час є кращим світовим зразком. В умовах ринкових відносин конкурентоспроможність характеризує ступінь розвитку суспільства. Чим вище конкурентоспроможність країни, тим вище життєвий рівень у цій країні.

Закон конкуренції – закон, відповідно до якого у світі відбувається об'єктивний процес підвищення якості продукції і послуг, зниження їхньої питомої ціни. Закон конкуренції – об'єктивний процес «вимивання» з ринку неякісної дорогої продукції. При цьому він може діяти тривале тільки при наявності якісного антимонопольного законодавства, що регламентує норми, що обмежують монополістичну діяльність, принципи ведення боротьби на ринку, повноваження державних органів по нагляду за дотриманням відповідних правових норм, [3].

Українське законодавство, що регулює економічну конкуренцію, зароджувалося насамперед як антимонопольне законодавство. Його основу становили прийнятий у лютому 1992 р. Закон України „Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” та Закон України „Про Антимонопольний комітет України” від 26 листопада 1993 р. Відповідні норми закріплено в Конституції України (ст.42): „Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом”.

Серед монополізованих регіональних ринків найбільше ринків природних монополій (централізоване водопостачання і водовідведення, теплопостачання тощо), а також ринків комунальних послуг, що не належать до сфери природних монополій (ринки з експлуатації і поточного ремонту житлового фонду, технічного обслуговування та ремонту приладів обліку води, газу, тепла, електроенергії та ін.). Монополізованими є 890 регіональних ринків послуг, пов’язаних із здійсненням функцій держави та самоуправління. Серед них – оформлення та реєстрація документів на право власності на нерухоме майно, аналіз і підготовка висновків та інших документів для оформлення дозволів, ліцензій.

Існує, правда, 103 потенційно конкурентних ринки, демонополізацію яких з різних причин не завершено. Це – ринки хліба і хлібобулочних виробів, борошна, нафтопродуктів у деяких регіонах. Обмеження конкуренції на 79 ринках пов’язано із збереження неринкових організаційних структур та розподільних систем. До них належать, зокрема, ринки послуг роздрібної торгівлі у сільській місцевості, де у багатьох регіонах зберігається монопольне становище споживкооперації, послуг будівництва, ремонту та утримання доріг загального користування.

Таким чином, основна частина монополізованих товарних ринків в Україні – це ринки, монополізація яких зумовлена природними причинами та адміністративними факторами. Тому можливості дальшого розвитку конкуренції шляхом дроблення, ліквідації монопольних утворень практично вичерпано. Основним змістом нового етапу конкурентної політики є захист уже створеного конкурентного середовища, перетворення існуючих конкурентних відносин у ефективніші.

Законом України „Про захист економічної конкуренції” введено новий механізм контролю за концентрацією суб’єктів господарювання. Відповідно до цього Закону концентрацією визнається: злиття суб’єктів господарювання або приєднання одного суб’єкта господарювання до іншого; отримання безпосередньо чи через інших осіб контролю над одним або декількома суб’єктами господарювання чи частинами суб’єктів господарювання; безпосередньо або ж опосередковане придбання, отримання у власність іншим способом чи отримання в управління частки (акцій, паїв), що забезпечує досягнення або перевищення 25 чи 50% голосів у вищому органі управління відповідного суб’єкта господарювання.

Основними рисами механізму контролю за концентрацією суб’єктів господарювання є: зміна кола дій суб’єктів господарювання, які розглядаються як концентрація; зміна порогових значень, при досягненні яких потрібен дозвіл Комітету. При цьому збережено тільки вартісні порогові показники. Так, дозвіл на концентрацію суб’єктів господарювання потрібен: коли сукупна вартість активів чи сукупний обсяг реалізації за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 млн. євро; коли вартість активів або обсяг реалізації товарів не менш як двох учасників концентрації, у тому числі за рубежем, перевищує суму, еквівалентну 1 млн. євро; коли вартість активів або обсяг реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації перевищує суму, еквівалентну 1 млн. євро. Порядок обчислення порогових значень цих показників, а також особливості щодо окремих категорій суб’єктів господарювання встановлюються АМКУ, [26, 27].

2.2 Фактори, що впливають конкурентоспроможність підприємства

Вверх

Конкурентоспроможність підприємства залежить від ряду таких чинників, як:
• конкурентоспроможність товарів підприємства на зовнішньому і внутрішньому ринках;
• вид виробленого товару;
• місткість ринку (кількість щорічних продажів);
• легкість доступу на ринок;
• однорідність ринку;
• конкурентні позиції підприємств, що вже працюють на даному ринку;
• конкурентоспроможності галузі;
• можливість технічних нововведень у галузі;
• конкурентоспроможність регіону і країни.

Конкурентоспроможність підприємства – це відносна характеристика, що виражає відмінності розвитку даної фірми від розвитку конкурентних фірм за ступенем задоволення своїми товарами потреби людей і по ефективності виробничої діяльності. Конкурентоспроможність підприємства характеризує можливості і динамікові його пристосування до умов ринкової конкуренції.

Конкурентоспроможні компанії повинні виробляти і пропонувати ринкові товари, що задовольняють нестаток їх цільових споживачів. У противному випадку підприємства не можуть одержувати доходи, а виходить, бути конкурентоспроможним. Для того щоб задовольнити нестаток споживачів краще, ніж конкуренти, підприємства повинні скорочувати виробничий цикл і витрати, поліпшувати якість продуктів і послуг, зміцнювати співвідношення з постачальниками і споживачами, удосконалювати свої організаційні системи, щоб відповідна реакція на зміну споживчих смаків переваг була як можна швидкою. Інакше кажучи, для досягнення конкурентоспроможності підприємство повинне створювати і розвивати свої конкурентні переваги, що дозволять щонайкраще використовувати фінансові ресурси умовах макросередовища. Отже, при вимірі конкурентоспроможності повинні враховуватися такі моменти: адаптивність організації до змін навколишнього середовища, конкурентні переваги в рамках комплекс маркетингу і результати діяльності.

Адаптивність підприємства відбиває здатність підприємства пристосуватися до змін навколишнього середовища . Це означає використання ряду адаптаційних мір у рамках усіх складових частин комплексу маркетингу.

Конкурентні переваги показують, у яких областях (у даному випадку в рамках комплексу маркетингу) підприємство досягло більш високих результатів, чим конкуренти. Конкурентні переваги дозволяють правильно виробити стратегію позіціонування товарів і послуг на ринку, вибравши цільові ринкові сегменти і сконцентрувати там фінансові ресурси підприємства. Для виміру конкурентних переваг українських підприємств були використані наступні елементи:
- конкурентне ціноутворення;
- переваги у витратах виробництва;
- якість продукту/послуг;
- дизайн продукту;
- упаковка;
- експлуатаційні характеристики продукту;
- післяпродажне обслуговування;
- швидкість реакції на запити споживача;
- імідж компанії/товарної марки;
- пропонований асортимент продукції;
- чистий доход на одного зайнятого;
- чисельність зайнятих;
- кількість основних конкурентів
- контакти з постачальниками;
- широта розподільної мережі;
- реклама;
- інші складові частини комплексу стимулювання збуту;
- техніка особистих продажів;
- система маркетингової інформації;
- маркетингові дослідження.

Варто підкреслити, що незважаючи на велику увагу до вивчення взаємозв'язку між ступенем маркетингової орієнтації і результатам діяльності підприємства, а також взаємозв'язку між конкурентоспроможністю і результатами діяльності, у більшості досліджень результати економічної діяльності підприємств розглядаються як наслідок підвищення конкурентоспроможності і розвитку маркетингової орієнтації.

Місткість ринку характеризується обсягом реалізованого товару на даному ринку протягом визначеного періоду часу. Його можна розрахувати як суму національного виробництва, імпорту і непрямого імпорту за винятком непрямого експорту і залишків продукції на складі.

Критерій конкурентоспроможності визначається стабільністю місця на своєму ринку підприємства і його продукції, а також рівнем продажі продукції підприємства на ринках.

2.3 Методи оцінки конкурентоспроможності підприємства

Вверх
Кокурентоспроможність організації можна визначити в статиці і динаміці. У статиці вона визначається з урахуванням вагомості товарів і ринків, на яких вона реалізується:
формула
де ai- питома вага і-го товару організації в обсязі продажів, за період який аналізується, долі од.;
bi -показник значимості ринку, на якому представлений товар організації. Для промислово розвитих країн значимість ринку рекомендують приймати рівної 1, для інших країн – 0,7 для внутрішнього ринку – 0,5;
K ij - конкурентоспроможність i-го товару на j-му ринку.

Питома вага i-го товару організації в обсязі продажів визначається по формулі:

формула

де Vi - обсяг продажів i-го товару за період який аналізується, грош. од.;
V – загальний обсяг продажу організації за той же період, грош. од.

Сьогодні існує декілька методів оцінки конкурентоспроможності товару. Визначення рівня конкурентоспроможності як відносного показника, що відображає відмінність товару, який аналізується від товару-конкурента по ступені задоволення конкретної суспільної потреби.

Усі параметри, що характеризують рівень конкурентоспроможності, які підрозділяються на три групи: нормативні (патентна чистота, відповідність стандартам і нормам), технічні й економічні. Облік нормативних параметрів пропонується забезпечити шляхом уведення спеціального показника, що відповідає обов'язковим нормам і стандартам (при відповідності показник дорівнює 1, при невідповідності — 0). Загальний показник по нормативних параметрах (Iнп) являє собою добуток часних показників по кожному з них. Якщо хоча б один з параметрів буде дорівнює 0,то і Iнп = 0, що свідчить про не конкурентоспроможність товарів.

Достоїнством цієї методики є облік трьох найважливіших параметрів (критеріїв) конкурентоспроможності: якості товарів і післяпродажного обслуговування, а також ціни споживання. До недоліків відноситься скорочення області застосування зазначеного способу до оцінки тільки товарів, що володіють різною ціною споживання. Однак раніше відзначалося, що не всі товари володіють нею (наприклад, багато продуктів харчування)

Також, до аспекту конкурентоспроможності підприємства відносять ідентифікацію його фінансового становища, [28,29].

ВИСНОВКИ

Вверх

1. Поняття конкурентоспроможність має універсальне значення і все більш застосовується не тільки стосовно продукції (послуг) у цілому, а й стосовно окремих фірм і навіть країн.

2. Конкуренція – процес управління суб'єктами своїми конкурентними перевагами для утримання перемоги або досягнення інших цілей у боротьбі з конкурентами за задоволення об'єктивних або суб'єктивних потреб у рамках законодавства або в природних умовах. Конкуренція є рушійною силою розвитку суб'єктів і об'єктів керування, суспільства в цілому.

3. Конкурентоспроможність об'єкта визначається стосовно конкретного ринку, або до конкретної групи споживачів, формованої по відповідних ознаках стратегічної сегментації ринку. Якщо не зазначений ринок, на якому конкурентоспроможний об'єкт, це означає, що даний об'єкт у конкретний час є кращим світовим зразком. В умовах ринкових відносин конкурентоспроможність характеризує ступінь розвитку суспільства. Чим вище конкурентоспроможність країни, тим вище життєвий рівень у цій країні.

4. Українське законодавство, що регулює економічну конкуренцію, зароджувалося насамперед як антимонопольне законодавство. Його основу становили прийнятий у лютому 1992 р. Закон України „Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” та Закон України „Про Антимонопольний комітет України” від 26 листопада 1993 р. Відповідні норми закріплено в Конституції України (ст.42): „Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом”.

5. Конкурентні переваги показують, у яких областях (у даному випадку в рамках комплексу маркетингу) підприємство досягло більш високих результатів, чим конкуренти. Конкурентні переваги дозволяють правильно виробити стратегію позіціонування товарів і послуг на ринку, вибравши цільові ринкові сегменти і сконцентрувати там фінансові ресурси підприємства.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

Вверх

1. Основы экономической безопасности. (Государство, регион, предприятие, личность) // Под ред. Е.А. Олейникова. – М.: ЗАО Бизнес школа «Интел-Синтез», 1997. – 288 с.
2. Ковалёв Д., Сухорукова Т. Экономическая безопасноть предприятия // Экономика Украины. – 1998. - № 10. – С.48-52.
3. Раздина Е. Коммерческая информация и экономическая безпасность предприятия // Бизнес-информ. – 1997. - № 24. – с. 63-65.
4. Капустин Н. Экономическая безопасность отрасли и фирмы // Бизнес-информ. – 1999. - № 11-12. – с. 45-47.
5. Бендиков М. Экономическая безопасность промышленного предприятия (организационно-методический аспект) // Консультант директора. – 2000. - № 2. – с. 7-13
6. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф.Покропівного. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с., іл.
7. Мунтіян В.І. Економічна безпека України: Підручник. – Видавництво КВІСТ. – 1999. – 457 с.
8. Сухорукова Т.Г. Концептуальный взгляд на экономическую безопасность предприятия // Залізничий транспорт України. – 1998. - №2-3. – с. 9-12
9. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України // Відомості Верховної Ради. – 1997. - №10. – с. 149-157.
10. Євдокімов Ф.І., Мізіна О.В., Бородіна О.О. Узагальнююча оцінка фінансової складової рівня економічної безпеки підприємства // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія: економічна. Випуск 46. – Донецьк, ДонНТУ, 2002. – 216 с.
11. Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації від 26 січня 2001 року № 49/121
12. Евдокимов Ф.И., Мизина Е.В. Экономическая устойчивость предприятия как фактор его безопасности // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія: економічна. Випуск 37. – Донецьк, ДонНТУ, 2001. – 216 с.
13. Учебно-методическое пособие «Курсом-реформ - учёт 2000», Днепропетровск: ООО «Баланс-клуб», 2000. – 256 с.
14. Савицкая Г.В. анализ хозяйственной деятельности предприятия: 4-е изд., перераб. и доп. – Минск: ООО «Новое знание», 2000. – 688 с.
15. Бандурка А.М., Червяков И.М., Посылкина О.В. Финансово-экономический анализ: Учебник. – Харьков: Ун-т внутр. Дел, 1999. – 394 с.
16. Терещенко О.О. Фінансова санация та банкрутство підприємств. – К.:КНЕУ, 2000. – 412 с.
17. Евдокимов Ф.И. Экономическая безопасность – необходимое звено в планировании развития предприятия // Экономика и право. – 2002. - №1. – 100-106 с.
18. Білик М. Удосконалення методичних підходів до аналізу фінансового стану підприємства // Економіст. – 2001. - №11. – 40 с.
19. Балабанов И.Т. Финансовый анализ и планирование хозяйствующего субъекта.–2-е изд., доп.–М.: Финансы и статистика, 2000.–208 с.
20. Пястолов С.М. Анализ финансово-хозяйственной деятельности предприятия. Учебник. – М.: Мастерство, 2001. – 336 с.
21. Бердникова Т.Б. Анализ и диагностика финансово-хозяйственной деятельности предприятия. Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 330 с.
22. Чернявский А.Д. Антикризисное управление: Учеб. пособие. – К.: МАУП, 2000. – 208 с.: ил. – Библиогр. в конце частей.
23. Азоев Г.Л. Конкуренция: анализ, стратегия и практика. — М.: Центр экономики и маркетинга, 1996.
24. Юданов А.Ю. Конкуренция: теория и практика: Учебное пособие. — 2-е изд. — М.: Гном-Пресс, 1998
25. Фатхудинов Р.А. Конкурентоспособность: экономика, стратегия, управление. - М.: ИНФРА - М. - 2000.-312 с.
26. Евдокимов Ф.И., Гавва В.М. Азбука маркетинга: Учебное пособие. – Д.: Сталкер, 1988. – 432с.
27. Костусєв О. Захист економічної конкуренції в Україні: стан і проблеми // Економіка України. - 2003. - №7. - с. 5-11
28. Кардаш В.Я. Маркетингова товарна політика: Навч. - Метод. посібник для самот. вивч. дисц. - К: КНЕУ, 2000. - 124 с.
29. Голубков Е.П. Маркетинговые исследования: теория, методология и практика. - 2-е издание, переаботанное и дополненное. - М.: Издательство "Финэкспресс", 2000. - 464 с.
ЭЛЕКТРОННАЯ БИБЛИОТЕКА
ССЫЛКИ
РЕЗУЛЬТАТЫ ПОИСКА