e-mail:chipus@ukr.net ICQ: 259479555

Шип Андрій Анатолійович Донецький національний техніческий університет Факультет комп`ютерних інформаційних технологій і автоматики Кафедра автоматики і телекомуникацій Спеціальність: Телекомунікаційні системы і мережі (ТКМ) Тема магистерської дисертации: Дослідження та розробка приймального тракту вузла радіомережі даних засобами моделювання задач електродинаміки. Науковий керівник: д.т.н. Воронцов Олександр Григорович

| Русский | Українська | English |

Як життя? Спасибі не скаржиться.

Є.Кащеев

Народився я в славному Донецьку й анітрошки про це не шкодую, як, напевно, і всі навколишні мене люди. А ця знаменна подія здійснилася 12 жовтня 1982 року. Після деяких старань і спроб моїх батьків змусити мене говорити російською мовою, я не витримав, здався і вимовив слівце. Так, я це зробив! Як ви, напевно, догадалися, моїм першим словом у житті було слово "Мама". Це був мій перший успіх. Тоді я і почав пізнавати навколишній світ і задавати дурні і не дуже дурні питання.

Одного разу, 1 вересня 1989 року зі мною стався цікавий випадок. Я пішов учитися у середню школу №19. Таким чином, у стінах цього закладу я і почав гризти граніт науки. Мої перші враження були просто несказанні, так я просто обожнював цю школу, тому з превеликим задоволенням піднімався вранці, збирав портфель і біг у школу, тому що там мене зустрічала мила класна керівниця Мила Юріївна і безліч друзів, з якими я відмінно проводив час. Чудовим було ще те, що наша школа дружила з німецьким містом Бохум, і пам'ятається, приїжджали до нас німецькі школяри, і наші обмінювалися з ними значками і всілякими іншими речами.

Але в один прекрасний зимовий день 1990 року наша дружна родина перемінила місце проживання, відповідно повинний був я залишити свою рідну 19-у школу і ходити в школу, що числиться під номером 58. Там мені ще стояло відсидіти, як мінімум, дев'ять років. Я терпляче чекав... Наприкінці кожного навчального року мене хвалила адміністрація школи і дарувала похвальні листи. Точно не пам'ятаю, чи в шостому, чи в сьомому класі, до свого подиву, довелось мені вступити в ряди піонерів. У тихій (навіть без барабанного дробу), мирній і спокійній обстановці мені пов'язали червону піонерську краватку. Посміялися, повеселилися, побігали, але наступного дня усі про це забули. Ми були останніми піонерами... Йшли місяці, пролітали роки, мчався невблаганне час, і я якось навіть непомітно виріс.

Десятий клас. Я вже не оглядаюся назад - дивлюся в майбутнє. У мене наполеонівські плани, юнацький максималізм. Дуже бажаю стати студентом. Нарешті, я однозначно вирішив, що надійду в Донецький державний технічний університет (ДонДТУ). Не знаю точно, що мене тоді приваблювало в цьому вузі.

І в один прекрасний день переді мною відкрилися двері ДонДТУ. Я з моїм однокласником потрапив на День відкритих дверей. Ми сиділи в актовому залі дев`ятого корпусу і слухали "рекламу" факультетів. Тоді я захоплювався комп'ютерною технікою, тому мій вибір припав на факультети КІТА і ВТІ. Довго вибирати не довелося, тому що декан ФКІТА, Хорхордин Олександр Володимирович, з великим інтересом розповідав про свій факультет і по-справжньому заінтригував. Ми пішли за ним, і він повів абітурієнтів на екскурсію по восьмому корпусу. Ходили ми, ходили, по коридорах, їздили ми, їздили, на ліфті, думали, думали... Так! Я остаточно вирішив - ТКМ. Це те, що мені потрібно, це моя спеціальність. Тепер я задався метою вступити саме до цього вузу, саме на цей факультет, саме на цю спеціальність, чого б мені це не коштувало.

У жовтні 1998 року я вступив на підготовчі курси з математики, тому що почував, що в школі мені дають недостатньо знань, щоб витримати рейтингові іспити. Уже тоді я звик до стін третього корпуса і розвідав усі його хитрі коридори, я просто його полюбив.

Але от навесні підійшов час робити першу спробу вступити. Я приходжу, сідаю і пишу. На роздумування немає часу, дуже мало часу, дуже... У мене трясуться руки, мене кидає в холодний піт. Я напружуюся, думаю, напружую свої звивини, усі навколо мене напружуються... І отут говорять:"Ваш час минув". Усе це дія закінчується. Я відчув, що це не просто іспит, а дійсні катування. Загалом , не зміг я спочатку домогтися бажаного результату. Після я довго сміявся, коли довідався, що, перелякавшись, не зміг вирішити нормально квадратне рівняння.

Спроба №2. Я спокійний, як слон. Сідаю і пишу. Холоднокровно здаю свою роботу з почуттям впевненості в завтрашньому дні. Не можу сказати, чи очікував, чи не очікував я такого результату, але набрав 55 балів і вийшов у групу лідерів. Так, уже краще! Звичайно, я так просто не здавався і пробував ще раз добре написати, але все-таки кращим залишився результат після другої спроби.

Усе йшло відмінно, і мене взяли на бюджетне місце. І я вже не абітурієнт, але ще і не студент, школу ще не закінчив, а до вузу уже вступив. От так і вийшло - одна нога тут, інша - там. Далі здав я шкільні випускні іспити, повісили мені на шию золоту медаль, відгуляли випускний вечір, і от я на волі!

Пролетіло літо, і 1 вересня 1999 року я залишив школу, помахав їй ручкою і прийшов в університет. Мене відразу ж захлиснула хвиля веселого студентського життя, я відчув якусь волю і безтурботність. Звичайно, навчанню я приділяв предосить часу, але це не заважало мені по-справжньому, по-студентьски відпочивати. Хочу сказати, що з одногрупниками мені крупно пощастило, спробуй знайди ще таких. Так, це не просто одногрупники, а дійсні мої друзі! Сподіваюся, що життя нас усіх несильно розкидає по всіляких місцях, і в нас буде можливість збиратися і веселитися не гірше, ніж у студентські роки.

Через якийсь час наскочила перша наша сесія. Здали. І виявилося, не така вуж вона і страшна, як про неї говорять. Неприємна річ, але терпіти можна.

Почався наш другий семестр, усе йшло чергою, поки одного разу до нас не прийшов декан. Він прийшов, приніс нам радісну звістку і знов-таки по-справжньому заінтригував. Виявилося, що в тих, хто успішно здав сесію, відкриваються барвисті, найскравіші перспективи, а саме, у нас з'явилася можливість знайти роботу за кордоном, у Німеччині і т.п., після закінчення університету. Вимоги були нескладні, ми повинні були вивчати дисципліни як слід, і звичайно, освоїти німецьку мову.

Після цього ми недовго роздумували і швидко написали заяву про надходження на Німецький технічний факультет. Улітку того ж року ми почали вивчати німецьку мову, починаючи з самого нуля. Нам дуже сподобався процес навчання, і в нас було (так, усе-таки було) бажання удосконалювати свої знання німецької мови. Однак, у вересні викладача нам поміняли, і вже тоді ми відчули щось негарне. А далі якось все не так пішло, поїхало, як ми хотіли й очікували. Були деякі причини, через які уже десь через рік ми просто змушували себе вивчати німецький, але нас ще не залишала надія побувати на практиці в Німеччині.

Влітку 2003 року я закінчив навчання на четвертому курсі і разом з тим одержав диплом бакалавра з відмінністю. У зв'язку з цим мене запросили в магістратуру, і я надійшов туди. Думаю, що зробив правильний вибір...

На даний момент працюю над магістерською дисертацією. А допомагає мені в цьому мій науковий керівник - доктор технічних наук Воронцов Олександр Григорович. Він у будь-якому випадку підкаже, а на будь-яке, навіть саме дріб'язкове питання, завжди надасть вичерпну відповідь.

Що буде далі зі мною, не знаю. Поки що збираюся працювати за спеціальністю, за рубіж не збираюся, а там подивимося... У майбутнє заглядати не можу, тому що я зовсім не екстрасенс. Планую зробити багато чого, але залишу свої плани в секреті. А поки я сподіваюся і чекаю, адже все життя перед! У мене усе вийде!