|
Стояла холодна весна 1983… 10 березня (добре, що не восьмого) я з'явилася на білий світ. Відбулося це в колись процвітаючім місті Українську Донецької області. У ті часи в рідному краї ще не було «економічного чуда». Із крана текла вода, світло давали не за розкладом, ходив транспорт, працювали магазини. Люди жили, працювали та не намагалися при найменшій можливості виїхати відтіля. Зараз усе помінялося. Пейзажі стали більше похмурими, на центральних вулицях у будинках забиті вікна, з обличчя людей зникли усмішки. Мені повезло, що в цей момент я не там і вже більше 20 років проживаю в славному двічі Ордена Леніна місті Донецьку.
Ще в ранньому віці в мене виявилися музичні таланти. Перший інструмент, на якому я навчилася грати досконально, були нерви батьків, пізніше я освоїла фортепіано й хоровий спів, про що маю диплом музичної школи №5. Взагалі, у наш складний час музична освіта – це дуже гарне: ви завжди себе зможете прокормити співом у підземному переході.
Свої інститути почала осягати ще в дитячому садку «Апельсинка». Саме в ньому в мене з'явилася відраза до чаю з молоком і різними кашами. Уже в старшій групі вільно читала, виконувала нескладні математичні операції й навіть малювала, що зараз не дуже виходить.
1 вересня 1990 року з величезними білими бантами й на голові з букетом півоній стояла на шкільній лінійці й читала вірш перед публікою. Задоволена і горда, оскільки таких було небагато, хто до школи вмів читати й тим більше запам'ятовувати. Отож – початкові класи були закінчені з відмінністю й усякими грамотами, що зачіпають честолюбство й зароджують подальшу зацікавленість у збагненні невідомого.
Загальноосвітню школу №122 (нині Профільна гімназія Будьонівського району) закінчила з медаллю. Спогади про неї світлі, зустрічі випускників намагаюся не пропускати, вчителів й однокласників бачити вкрай приємно.
Улюбленими предметами в школі були право, біологія, світова література й російська мова. Ще, звичайно, мені імпонувала хімія, що й обумовило мій вибір на факультет екології та хімічної технології. Вибір же спеціальності міг показатися нелогічним для типового абітурієнта: його критерієм виявився найвищий конкурс. Таким чином, я й стала вникати в питання промислової екології. Була зарахована за результатами рейтингових випробувань, тому літо перед першим важким університетським роком провела, максимально набираючись сил і терпіння на пісочку перед морем, і це не могло не радувати. У шкільні роки брала участь в олімпіадах за різними предметами (правознавство, біологія, хімія, українська мова й література) і змаганнях (легка атлетика, біг і навіть баскетбол; якщо врахувати мій ріст - 160 см, не дуже-те віриться, однак так воно було).
В університеті мені довелось один раз взяти участь в олімпіаді по екології, виступити на конференції.
На четвертому курсі почала займатися науково-дослідною роботою під керівництвом кандидата хімічних наук, доцента Матвієнко Віктора Григоровича, завідувача кафедрою органічної й фізичної хімії, на тему: «Утилізація промислових відходів з одержанням глинозему кислотними способами».
В 2004 році одержала червоний диплом бакалавра, що був присвячений проблемі утилізації шамотно-каолінового пилу з метою одержання ліквідного продукту – алюмокалієвих й алюмоамонійних галунів. Магістерська робота присвячена утилізації не тільки цього самого пилу, але ще й вугільної породи, який у рідному Донбасі цілком достатньо й навіть багато, з одержанням коштовного продукту – глинозему. Перспективи даної роботи, треба сказати, дуже вражаючі. У процесі в ступі перемолола не 1 кг такої породи. Якщо, хто бажає спробувати що це таке, то краще не стоїть.
У близькому майбутньому планую захистити диплом магістра, у середньому – можливо, надійти в аспірантуру або одержати другу освіту, а може й те, і інше. Як знати? Паралельно працювати на благо країни й не тільки на її.
У далекому майбутньому треба, напевно, все-таки, обзавестися родиною й побудувати успішну кар'єру.
|
