тема магістрскої роботи: "Розробка підсистеми САПР і верифікації управляючего автомата Мура з багаторівневою архітектурою"
Автобіографія
Я, Скоропад Олександр Сергійович, народився в далекому тисяча дев'ятсот вісімдесят третьому року, двадцять п'ятого січня (якщо хто не знає, то це Тетянін день і день Студента, а ще в цей день народився Володимир Висоцький). Відбулася ця велика подія в славному граді Донецьку. Практично відразу поїхав Я (а точніше повезли мене) на місце мого постійного проживання – у Сибір, у Красноярський край, у військове містечко дивізії РВСП – Ужур-4, він же ЗАТУ селище Сонячне. Там я і ріст аж до закінчення школи. Але про усе один по одному...
У дитячому садку мені не сиділося, і тому в школу я пішов на рік раніш своїх однолітків. Трапилося це в тисяча дев'ятсот вісімдесят дев'ятому році. Пам'ятається я дуже радів з цього приводу (напевно також сильно як і з нагоди закінчення цієї самої школи :)). Учився я легко і невимушено, і, що саме цікаве, у мене це непогано виходило. Особливо я любив точні науки – фізику, алгебру, геометрію. Я думаю в школі училися всі і тому я не стану тут розписувати, що відбувалося на уроках і взагалі в шкільний час. Краще розповім, про свої захоплення. У різний час у мене їх була безліч. Почну з першого і головного – це книги. Я дуже люблю читати, улюблені стилі – фантастика, фентезі і пригоди. Але книги книгами, а до певного моменту практично весь вільний час займали "злати". Це гра така, дуже азартна. Зміст гри полягає в наступному: кожний із гравців по черзі б'є свинцевим "млинцем" по армійських ґудзиках – це і є ті самі злати – якщо хоч одного злата перевернулася, то вона стає власністю гравця, і він б'є ще раз. Гра закінчується коли на коні не залишається ні однієї злати. У цю не складну гру грали усі хлопчиська нашого містечка. По суті єдине, що могло відвернути від злат – це пошук свинцю і виплавлення нової біти.
Але повернемося до наших баранів, тобто до навчання. У дев'ятому класі мені стало мало шкільної програми, і я надійшов у заочну фізико-математичну школу (ЗФМШ) при Московському державному інженерно-фізичному інституті (МІФІ) на курс "фізика, математика і російська мова". Повинен визнати, що шкільна програма набагато простіше, ніж програма ЗФМШ, і якщо в школі по російській мові, фізиці, алгебрі і геометрії в мене були в основному четвірки і п'ятірки, то в ЗФМШ я якийсь час не міг піднятися вище трійок. Згодом я і там почав діставати четвірки і навіть п'ятірки по фізиці і математиці. Правда, по російській мові все рівно вище четвірки оцінку жодного разу не одержав.
І от довгоочікувана подія – останній дзвоник. За ним пішли іспити й урочисте вручення атестата про повну середню освіту. До речі до атестата в моєму випадку додавалася срібна медаль.
Після закінчення школи, я відправився у Донецьк, подав документи в Донецький державний (тоді ще) технічний університет, на спеціальність "Комп'ютерні системи і мережі", пройшов співбесіду і був зарахований. До речі в те літо в мене з'явилося ще одне захоплення – я почав збирати щасливі білетики. Справа в тім, що тоді вони мені потраплялися з приголомшливою регулярністю, бували випадки, коли за день потраплялося два квитки, це притому, що я їздив тільки в університет і назад, тобто дві поїздки – два щасливих квитки. А днями я перерахував свої квитки, і з'ясувалося, що їх у мене рівно сто!
Учуся я зі змінним успіхом – непогані сесії перемежовуються з відверто провальними. Але все-таки я напевно не найгірший студент – адже я склав державний іспит на "добре". Крім навчання я ще якийсь час займав відповідальну посаду (аж самому смішно стало) профорга групи. Але незабаром усім у групі набридло платити внески, і ми дружно залишили профспілку. У вільний час іноді граю в баскетбол, але в основному читаю. Таке от ненадто насичене студентське життя.
Зараз я вже приступив до написання магістерської роботи на тему "Розробка підсистеми САПР і верифікації керуючого автомата Мура з багаторівневою архітектурою".
По закінченні університету я сподіваюся знайти роботу з спеціальності (не даремно ж я вчився). А далі багато чого буде залежати від того чи вдасться мені пункт перший. Якщо вдасться, то я можливо залишуся в Україні назовсім, поміняю громадянство (років у двадцять сімь, щоб в армію не загриміти), одружусь напевно (ну це точно тільки у тридцять :)) і буду жити поживати да дітей наживати.