Біографія

Батьки: Какушина Олена Володимірівна та Какушин Сергій Анатолійович.

Дитячі роки пройшли в переїздах з одного району міста в інший, але найбільш запам'ятався дитячий садок "Білочка", де виявила себе як найдопитливіша дитина, яка постійно приносила до садочка різноманітних комах.

Через те, що район, в якому оселилась моя родина, був щойно побудованим та процвітаючим, у 1990 році я пішла у нову, школу №49 (зараз УВК "Надія"). Тут я і отримала не тільки якісну освіту, ази спілкування, яскраві враження, але і знайшла найліпшу подругу Орлович Ірину Анатоліївну (зараз Олєйнікова), з якою підтримую дружні стосунки дотепер, чим дуже пишаюсь. Шкільні роки були веселими та цікавими. За цей час я встигла взяти участь у трьох шкільних олімпіадах, у величезній кількості конкурсів та інших шкільних заходів, змінити три класи та отримати чотири грамоти.

У 1997 році закінчила музичну школу за фахом "Фортепіано".

У 2000 році, отримавши золоту медаль та "атестат зрілості", я опинилася перед серйозним вибором майбутнього життєвого шляху. До закінчення школи все було розмірено і зрозуміло, тому я не мала особливих планів на майбутнє. Потрібно було за три літніх місяці визначитися з професією, подати документи до найкращого університету та спробувати вступити до нього. З вибором навчального закладу було простіше. Моя мати закінчила Донецький політехнічнкий інститут (зараз ДонНТУ), який і став для мене єдиним та неповторним. Спеціальність стала обирати, зважаючи на свій характер. Мені не цікаво довго сидіти на одному місці, тому майбутня робота повинна бути рухливою; математика ще з першого класу давалася мені на багато легше ніж інші науки, отже спеціальність треба було зв'язати з розрахунками. І врешті-решт я зупинилась на гірничо-геологічному факультеті, на кафедрі технології та техніки розвідки родовищ корисних копалин. Пройшла співбесіду і через місяць знайшла себе у списках зарахованих. Радість пройшла, коли, побачивши розклад, зрозуміла, що необхідно опановувати не тільки математичні та технічні науки, але й лабіринты великого університету. 1 вересня 2000 року пройшло у шаленому ритмі біганини студентів, в пошуках чергової аудиторії та корпусу. Однак з часом звикла і сьогодні ДонНТУ - мій другий рідний дім.

Якщо говорити про навчання як таке, то вчитися не буває легко, адже навчання-це велика праця.

Незважаючи на те, що спеціальність виявилась переважно чоловічою, я задоволена своїм вибором. Тут я дізнаюся багато корисного для мене, випала нагода отримувати знання від навідоміших професорів нашої країни, спілкуюся з цікавими людьми. І, нарешті, тут я знайшла найдорожчу для мене людину - Попова Дениса Викторовича, який у 2003 році став моїм чоловіком.

За час навчання я з'ясувала, що геологічні роботи в Україні знаходяться у занедбаленому стані, потребують не лише матеріальної, але і технічної підтримки, особливо в галузі буріння існує велика кількість проблем. Наприклад: швидкий та якісний відбір проб грунту на шельфі. Розв'язати таку задачу я і намагаюся у магістерській роботі. Цієї проблеми і раніше торкався колектив кафедри ТТГР, тому вибрати наукового керівника було нескладно. З доц.Рязановим Андрієм Миколайовичем взаєморозуміння існувало давно, він і став моїм наставником. Нашою ціллю стала розробка забивного пробовідбірника зі збільшеною енергією удару для буріння морських інженерно-геологічних свердловин.