Факультет комп'ютерних інформаційних технологій і автоматики (КІТА)

Кириченко Лілія Михайлівна

Кафедра: Автоматизовані системи управління

Група: АСУ-00б

liljok@mail.ru

Тема магістерської роботи: "Розробка комп'ютеризованої підсистеми прогнозу економічних показників промисловості в умовах Головного управління статистики в Донецькій області".

Керівник: Махно Сергій Якович

Індивідуальне завдання

Це цікаво!

Вітаю!!! Приємного прогляду та відмінного настрою!

Творча біографія.

Я, Кириченко Лілія Михайлівна, народилася 3 травня 1983 року. День мого народження плавно продовжив першотравневі свята. Так вже склалося, що народилася я в Донецьку, але понад десять років прожила в с. Дмитрівка, Шахтарського району, Донецької області, що в ста кілометрах від столиці Донбасу.

Моя мама, Кириченко Ірина Іванівна, по закінченні Донецького музичного училища за розподілом поїхала працювати в Дмитрівську дитячу музичну школу (ДМШ) викладачем по класу фортепіано, нести, так сказати, культуру в маси. І "несла" досить таки успішно (під чуйним керівництвом мого тата) – школа "гриміла" на весь район. Отже, якщо вже заговорила про батьків, скажу кілька слів про свою родину. Мама любить свою професію, вона гарний педагог – чуйний, доброзичливий та суворий, обожнює свою родину, любить комфорт і затишок.

Тато, Кириченко Михайло Васильович, має вищу освіту, закінчив Донецьку консерваторію, працював директором Дмитрівскої ДМШ. Має неординарні природні здібності – абсолютний музичний слух, відмінну пам'ять; ерудований, начитаний, майстер на всі руки, першокласний автомобіліст.

Брат, Кириченко Віталій Михайлович, молодший за мене на два роки. Зараз він студент третього курсу факультету КІТА за фахом "Інформаційні управляючі системи і технології" (ІУС) – пішов, так би мовити, по моїх стопах. Товариський, веселий – захоплюється футболом, волейболом, настільним тенісом, більярдом, музикою, любить співати, грати на гітарі. Ми з ним – найліпші друзі!

Дитинство золоте!

Зараз я вже можу сказати, що дитинство в мене дійсно було "золотим". Росла я, як ви самі розумієте, в інтелігентній родині, де моєму вихованню приділялося досить багато часу. У рік і вісім місяців, завдяки старанням моєї матусі, я своєю дитячою мовою напам'ять розповідала казки "Ріпка", "Колобок", "Курочка Ряба", "Муха Цокотуха". Коли трохи підросла, любила малювати олівцями і фарбами, складати кубики та пірамідки, ліпити фігурки з пластиліну, вирізати з паперу сніжинки, збирати гербарій. Як я розумію, мої батьки вже з дитинства розвивали в мені терпіння, працьовитість, усидливість, любов до тварин і природи. Місцевість, де ми жили, була казково красивою – вона розташовувалася уздовж ріки Мiус. Природньо, ми дуже любили всією родиною виїжджати на природу, купатися в річці, стрибати з "тарзанки", рибалити, збирати гриби та полуниці, смажити шашлики.

З чотирьох років я стала ходити в місцевий дитячий садочок "Дюймовочка" . Порівняно швидко звикла до нового оточення, вихователів, потоваришувала з дітьми. Заняття, прогулянки, "тиха година", концерти, виступи – усе це було в наступні два роки. Потім усю нашу, тепер уже старшу групу, з гаслами "Здрастуй, школа!" благополучно відправили в далеке плавання – у "Країну Знань".

Шкільні роки чудові!

1 вересня 1989 року, у шестирічному віці я переступила поріг Дмитрiвської середньої загальноосвітньої школи №1 імені Героя Радянського Союзу В.І. Чумаченка. Звикати до нових обставин особливо не довелося, тому що всіх хлопців та дівчат я вже знала, а вчителька, Деренко Ірина Іванівна, була для нас найкращою – молодою, красивою і турботливою, як мати. "Перший дзвоник" мені запам'ятався на все життя – ми, першокласники, читали вірші, а випускники нам дарували квіти й подарунки. У цей день, за проханням батьків, приїхав мій дядя (режисер народної кіностудії "Меотида", що в Неклинівскому районі, Ростовської області) і зняв усю урочисту частину на відеокамеру. Вийшов чудовий півгодинний фільм, який зараз для мене є безцінною пам'яттю з далекого дитинства. Згодом цей фільм було показано моїм однокласникам (через одинадцять років) на випускному вечорі – усі були торкнуті до сліз, коли побачили себе ще маленькими.

Вчилася я порівняно легко, без особливих проблем, була зразковою ученицею – мала безліч похвальних листів і грамот за відмінне навчання. Брала участь у художній самодіяльності школи, співала в хорі, ходила в танцювальний гурток. Паралельно вчилася в музичній школі по класу фортепіано (у своєї мами). Пам'ятаю, як ми розучували гами, етюди, п'єси, грали ансамблі в чотири руки, виступали на академічних концертах. Мама мені пояснювала, що музика добре розвиває логічну та зорову пам'ять, абстрактне мислення, фантазію й емоційність.

Зміни у країні, що сталися на початку 90-х років, на жаль, змінили наше життя не на краще – суспільству стало, так би мовити, не до культури і музики. Жити ставало усе сутужніше, і наша родина приймає рішення змінити місце проживання. У 1996 році ми переїжджаємо в місто Донецьк. Навчання я продовжила в експериментальній школі №37 (нині багатопрофільний ліцей), що в Ленінському районі, у восьмому класі з фізико-математичним ухилом. Спочатку було дуже важко – рівень навчання в донецькій школі був на порядок вище, ніж у колишній. Ми "зубрили" формули, вирішували по 30-60 задач, ходили на додаткові заняття з математики о 6.30 ранку (як зараз пам'ятаю, узимку в цей час ще були зірки на небі!), писали твори і реферати. Мені довелося прикласти величезних зусиль, щоб досягти рівня знань однокласників і потім йти з ними урівень. У старших класах я вже брала участь у районних олімпіадах з російської та української мови, до того ж досить успішно – два роки поспіль займала друге місце. Я дуже вдячна усім своїм вчителям за те, що вони повірили в мене, навчили працювати, виходити зі складних становищ, відстоювати свої погляди.

У 2000 році, на стику двох століть і тисячоріч, для нас пролунав "Останній дзвоник". 21 червня, на випускному вечорі мені урочисто вручили атестат про середню освіту (з відзнакою). Потім був святковий бал і танці, музика та свічі, сльози і світанок, прощання – сум і радість одночасно. Сумно, що перегорнуто ще одну сторінку мого життя, радісно – що попереду ще багато незвіданого, невідкритого, таємного і загадкового.

Моє студентство. Таке не повториться ніколи!

Куди піти вчитися? Над цим питанням я стала замислюватися ще в школі. Перечитала масу літератури для абітурієнтів і вирішила вступати до Донецького державного технічного університету (нині ДонНТУ – Донецький національний технічний університет). Співбесіди, іспити, конкурси – через усе це мені довелося пройти, і мої зусилля увінчалися успіхом: я стаю студенткою факультету Комп'ютерних інформаційних технологій і автоматики (КIТА) за фахом "Автоматизовані системи управління" (АСУ). Почався зовсім новий етап у моєму житті. Не можу сказати, що було легко на першому курсі. Нова методика навчання, на лекціях диктували так швидко, що ми не встигали писати, черги в бібліотеці, гори книг, маса рефератів – до всього необхідно було пристосуватися і звикнути. У другому семестрі мені купили комп'ютер, і вчитися стало набагато легше. Я виявилася людиною товариською і комунікабельною, стала брати участь у громадському житті університету; мене обирають профоргом групи. У цей же період я стаю членом команди гравців КВК, беру участь у концерті, присвяченому 80-ти річчю нашого університету і дню факультету КIТА. У першості ДонНТУ з аеробіки наша команда займає третє місце.

Та все ж основна увага приділялася навчанню. Я завжди була старанною і відповідальною студенткою, відвідувала всі лекції, писала конспекти, здавала вчасно заліки й іспити. У 2004 році одержала базову вищу освіту за напрямом підготовки "Комп'ютерні науки" та здобула кваліфікацію бакалавра з комп'ютерних наук. Отримала диплом з відзнакою та була зарахована в магістратуру.

Тема магістерської роботи: "Розробка комп'ютеризованої підсистеми прогнозу економічних показників промисловості в умовах Головного управління статистики в Донецькій області". Мій науковий керівник – професор Махно Сергій Якович, є фахівцем в області статистики. Комп'ютерний світ не стоїть на місці, він постійно розвивається й удосконалюється, тому кваліфіковані фахівці в цій області завжди будуть потрібними, а наша спеціальність – цінною і важливою.

Однак життя студента складається не тільки з лекцій, конспектів та іспитів. Завдяки профспілковому комітету нашого університету ми маємо чудову можливість для повноцінного відпочинку як влітку, так і взимку. Майже на всіх канікулах я де-небудь відпочивала. Узимку мені пощастило побувати в найкрасивішому місті Західної України – Львові (у профілакторії "Львівська політехніка"), багатим своєю стародавньою архітектурою, музеями, затишними вузькими вуличками, де проходили зйомки фільму "Д'артаньян і три мушкетери". Для нас була організована унікальна екскурсія по "Золотій підкові": це мережа стародавніх замків-музеїв польсько-литовських і австро-угорських часів. У казкових Карпатах по засніжених схилах ми каталися на гірських лижах. Навесні десять незабутніх днів прожили в Києві: плавали на катері по Дніпру, гуляли "каштановими" вулицями, були на концерті "Пісня року" у палаці спорту "Дружба". А Слав'яногорск прекрасний у будь-яку пору року! Табори "Срібний горн" та "Червона гвоздика" нагадали нам про безтурботне дитинство. У жаркі літні дні кращий відпочинок – на морі: у спортивно-оздоровчому таборі "Буревісник" (на Азовському узбережжі) і в "наметовому кемпінзі" у Криму... Скрізь було по-своєму цікаво, з кожною поїздкою здобувалися нові знайомі і друзі. Студентський відпочинок повний сюрпризів, масою позитивних емоцій і я настійно рекомендую всім наступним поколінням студентів обов'язково використати свій шанс.

А ще я – палка шанувальниця футболу. Любов до цієї гри мені з дитинства "прищепили" тато і брат, які часто брали участь в аматорських змаганнях. Пізніше я стаю щирою вболівальницею футбольної команди "Шахтар". З моменту створення фан-клубу в нашому університеті, я відразу ж вступаю до його лав. З улюбленою командою ми відвідали всі куточки України. З виходом "Шахтаря" у 2004 році в груповий етап Ліги Чемпіонів вірним фанам надали можливість підтримати свою команду на виїзних матчах у Європі. Волею жеребу мені пощастило потрапити до їх числа. Я вдячна футбольному клубу "Шахтар", зокрема, його президенту, за величезну турботу й увагу до своїх вболівальників. Ми побували в Шотландії (Единбург, Глазго), Італії (Мiлан), Німеччині (Дюсельдорф, Гельзенкiрхен) і Нідерландах (Амстердам, Алкмаар). Незважаючи на те, що в кожній країні ми були усього лише по два дні – враження від екскурсій по містах, проживання в чотиризіркових готелях, відвідування чудових стадіонів ("Селтік-Парк", "Сан-Сиро", "Ауф-Шальке", "АЗ-Алкмаар") залишилися просто незабутні! Мені дотепер не віриться, що все це відбувалося зі мною. Якби не фотографії і сувеніри – я би подумала, що все це мені наснилося.

Майбутнє...

Ось так, непомітно, у приємних турботах промайнули п'ять років мого навчання. У планах на найближче майбутнє: успішно закінчити магістратуру, стати кваліфікованим фахівцем, знайти цікаву, улюблену й перспективну роботу, де я змогла б застосувати свої знання та здібності на практиці. Дуже сподіваюсь на те, що отримані знання допоможуть мені в моїй майбутній кар’єрі.

Хотілося б працювати на великому підприємстві, де були б можливі творчий підхід до роботи та спілкування з широким колом цікавих людей. Проте, не виключаю можливості створення власної справи.

По закінченні університету вирішила серйозно зайнятися вивченням іноземних мов.

У найближчій перспективі – протягом 5 років – планую створити родину та обзавестися комфортабельним житлом. Мрію про власне авто, але спочатку збираюсь отримати посвідчення водія на право керування автомобілем.

Я дуже люблю мандрувати, знайомитися з новими країнами, містами, і поки що моєю тимчасово нездійсненною мрією залишаються Об’єднані Арабські Емірати та Нью-Йорк.

Що буде через 25 років – сказати складно. Можливо, вже виростуть мої діти, і мені треба буде думати про їхні плани на майбутнє!

А взагалі, просто дуже хочеться жити в стабільній і багатій країні, бачити Україну процвітаючою європейською державою, у якій можна буде реалізувати весь свій творчий потенціал і, по можливості, не загубитися в лабіринтах сьогоднішнього, такого непростого життя.

На початок

Сьогодні