Я, Сопільняк Іван Володимирович народився в понеділок 19 листопада 1984 року у 04:40 ранку, по московському часу («Рождённый в СССР…» - як у пісні), в славному українському місті Донецьку, у високоосвіченій інтелігентній родині.
Мої приклади для наслідування - це мої батьки. Відмінний приклад, щоб досягти чогось високого в житті: батько Сопільняк Володимир Олексійович – начальник відділу охорони праці та техніки безпеки (ОП і ТБ) заводу імені Ленінського комсомолу України (зараз ВАТ «Донецькгірмаш»), маючий дві вищі освіти, одне технічне, друге економічне. І мати, Сопільняк Таїсія Дмитрівна, маюча середнє технічну освіту. Батько, як глава родини і відмінний керівник, завжди був моїм наставником. Мати, як хранителька сімейного багаття, мій ліпший «товариш» (тому що батько помер у 2002 році).
Коли мені виповнилось майже 2 роки батьки віддали мене в дитячий садок «Тєрємок». До дитячого садка мене постійно відводила мати, тому що мій батько у той час вже займав посаду начальника відділу ОП і ТБ. Хоча я і був самим молодшим у групі, дискомфорту я від цього не відчував, навпаки, намагався всіляко проявити себе, наприклад, коли був ведучим з однією дівчиною випускного концерту у дитячому садку.
У 1991 році я пішов у 1-й клас загальноосвітньої школи №27. Моєю першою вчителькою була Ісайченко Лариса Ніколаєва. Я дуже вдячний їй за те тепло і ласку, що вона віддавала нам – дітям. За весь час у школі мені ніколи не доводилось бути відмінником, але і з поганими оцінками я не товаришував – був «четвірочником». По різному бувало. Як у жартівній формі казала про це моя вчителька біології Воробйова Любов Степанівна: «Без двійок діти не ростуть»…
У другому класі, батьки прийняли рішення віддати мене в музичну школу №7 по класу «баян». Та в ансамблі під керівництвом Жукова Сергія Михайловича я, однак, грав на російській гармошці, а пізніше зовсім на балалайці. Гра в ансамблі мені перш за все запам’яталась нашими звітними концертами в музичній школі та Донецькій філармонії.
В загальноосвітній школі я теж не забував про музику. Ми з однокласником, під баян нашого вчителя співу, були, що називається солістами, на фоні декількох дівчат, які нам підспівали. Інколи їздили в інші школи на виступи.
В суспільному житті загальноосвітньої школи, крім співу, на одному з вечорів української мови, ми з хлопцями одягнуті в одежу козаків грали сценку та читали вірші. Також я був одним з ведучих внутрішньо класного змагання «Брейн ринг».
З усіх шкільних предметів, пріоритет мною віддавався історії. Викладач помітив це і відправив мене захищати честь школи по цьому предмету на олімпіаді.
Шкільні годи для мене закінчились у 7-му класі, коли в 1997 році я продовжив навчання в Донецькім технічнім ліцеї, в який перед тим поступив, здав вступні іспити по математиці і фізиці. Тут мої переваги віддавались вивченню технічних предметів, хоча й не забувалась улюблена історія. В підсумку мої старання при вивченні історії були відмічені грамотою «За успіхи у вивченні історії». Також приймав участь в конференції по фізиці з докладом «Таємниці зору», спортивному змаганні бігу на 2000 м в міському парку відпочинку ім. А. Щєрбакова.
Ідея вступу в технічний університет прийшла не зразу. Справа в тому, що я з раннього дитинства марив авіацією, займався авіа моделюванням, мріяв літати і, збирався вступати в авіаційний інститут. Але в житті часто буває інакше, тому обставини не дозволили мені здійснити мою заповітну мрію. Але я не впав у відчай. І тут мені усміхнулась фортуна – я познайомився с доцентом (зараз професор) кафедри «Вища математика», Казаковой Оленою Іванівною, яка і допомогла мені остаточно визначитись с Вузом, за що я їй дуже вдячний.
1-ше вересня 2001 року я зустрів вже як студент Донецького державного технічного університету (зараз ДонНТУ) спеціальності «Автоматизоване управління технологічними процесами і виробництвами» (АУП-01 «В»), факультету енергомеханіки і автоматизації (ФЕМА), попередньо, ще 13 червня успішно склавши співбесіду по математиці. З 13-м числом мене пов’язує везіння (тьфу-тьфу ?).
У 2001 році приймав участь в конференції у славному місті-герої Севастополі. Маю чотири диплома. різних степенем.
Навіть під час літнього дозвілля, в студентському пансіонаті Донецького національного університету (ДонНУ) «Наука» я удостоївся звання «Містер глядацьких симпатій» у конкурсі «Містер пансіонат Наука 4-ї зміни 2004 року».
Ще з першого курсу я став займатися боксом в спортивному манежі ДонНТУ, водночас займаю посаду головного секретаря змагань по боксу ДонНТУ. На моєму рахунку, суддівство у шести класифікаційних змаганнях, та чотирьох першенства університету. Маю чотири грамоти «За відмінне суддівство», нагороджен книгою, отримував грошову премію.
В період с 2-го по 4-й курс обучався на військовій кафедрі, маю звання молодшого лейтенанта запасу військ ППО сухопутних військ.
Під час навчання на старших курсах, мене все частіше став приваблювати скіповий підйом шахти, котрий, як технологічний процес, є найбільш важким і відповідальним. Тому, під час обрання наукового керівника, я зупинився на кандидатурі д.т.н., професора Карася Станіслава Васильовича, який є відмінним спеціалістом в галузі шахтного підйому. Після вступу у магістратуру, поспілкувавшись з керівником, була сформована тема моєї магістерської роботи: «Удосконалення режиму роботи автоматизованого скіпового підйому і розробка технічних рішень».
На 3-му курсі університету, мною був збудований учбовий стенд для лабораторії "Шахтна автоматика". У середині 5-го курсу, моя робота «Розробка системи цифрового управління технологічним комплексом скіпового підйому» приймала участь у конкурсі студентських наукових робіт ДонНТУ.
25 квітня 2006 року я виступав з доповіддю «Пристрій для індукційного нагріву і плавлення провідників квазілінійним магнітним полем при виготовленні роторів асинхронних двигунів» на VI Міжнародній науково-технічній конференції аспірантів та студентів «Автоматизація технологічних об’єктів та процесів. Пошук молодих», що проводилась на базі кафедри "Гірнича електротехніка і автоматика імені Р.М. Лейбова" у честь 85-річча ДонНТУ.
За час навчання в університеті я неодноразово проходив практику у НПФ «МІДІЕЛ» – одного з ведучих не державних підприємств галузі що спеціалізується на проектуванні та комплектному постачанні гірничошахтного устаткування, а також на шахті Південнодонбаська №1 (м. Вугледар, Донецької обл.) та шахті ім. академіка А.А. Скочинського. Опускався, як говорять, «під землю» на шахті № 17-17 БИС.
А ще в мене є сестра, та вона доросліша за мене, але краще її немає в цілому світі. Вона теж приклад для наслідування. Закінчила музичну школу по класу скріпка, загальноосвітню школу №27 з золотою медаллю. Закінчила Донецьку державну академію управління (зараз Університет управління) з червоним дипломом та багатьма грамотами. Зараз пише кандидатську дисертацію. Щоб я без неї робив ,а вона без мене… До неї можна звернутися з будь яким питанням, навіть цей текст корегувала мені вона.
У майбутньому планую досягти значних досягнень за фахом, і разом з компаньйоном організувати своє приватне підприємство, що займатиметься гірничошахтним устаткуванням. Орієнтовна назва підприємства Тріб & Соп. Постараюся бути гідним сином своєї батьківщини і надійною опорою своїй родині і нації. Також, на мій погляд, непогано танцюю, маю модельну зовнішність, співаю, є консультантом з продукціі косметичної компанії Oriflame, у липні отримаю права водія категорії "В". До речі, хотів би взяти участь у конкурсі «Карооке на Майдані», а там вже й до «Шансу» не далеко, да все часу якось не вистачає, пишу магістерську роботу.
