ДонНТУ

Портал магістрів ДонНТУ

	Ніколаєва Олександра Костянтинівна Магістр кафедри "Руднотермічні процеси та маловідходні технології" фізико-металургійного факультету ДонНТУ Спеціальність: Екологія та охорона навколишнього середовища Тема выпускной работы: Аналіз ресурсозбереження та розробка заходів для організації маловідходного доменного виробництва Науковий керівник - доц. Перістий М.М.
E-mail: Nik_A_84@mail.ru Nik-A-84@yandex.ru

ПРО СЕБЕ

Мій середній бал в період навчання в університеті – 4,93.
Вільно володію російською та українською мовами. В об'ємі, достатньому для читання та листування, володію английською мовою.
Маю диплом молодшого спеціаліста з економіки підприємства.
Наразі займаюсь розробкою схем маловідходного доменного виробництва.
В об'ємі, достатньому для користувача ПК, володію пакетом Microsoft Office. Володію такими мовами програмування як Turbo Pascal и Visual Basic For Application. Маю навички роботи з програмами Matlab 6.5 та Statistica 6.0.
Полюбляю музику у стилі Rock. Подобається кататися на мотоциклі.

АВТОБіОГРАФіЯ

Я народилася 20 грудня 1984 року в м. Донецьку.

Батьки

Мати – Погодіна Олена Михайлівна. Народилася 16 березня 1963 року в м. Шахтарську Донецької області, де закінчила ЗШ №1 з фізико-математичним ухилом. Після закінчення школи вступила до Донецього політехнічного інституту, де навчалася за фахом «прикладна математика».
Батько – Погодін Костянтин Михайлович. Народився 2 березня 1962 року в м. Донецьку. Закінчивши ЗШ №14 вступив до ДПІ. Закінчив інститут за фахом «гірська електроавтоматика».

Брати та сестри

В мене є рідний брат - Погодін Станіслав Костянтинович; народився 31 жовтня 1994 року в м. Донецьку. В даний час вчиться у ЗШ №49, є вихованцем Недільної школи Донецької єпархії.
Ще у мене є 4 двоюрідні брати: Олександр, Євгеній, Владимир і Віталій. З Віталіком ми ровесники та добрі друзі, хоча в дитинстві «воювали»). Є у мене і 2 сестри: Ольга (двоюрідна) і Людмила (троюрідна).

Дитинство, школа

В сім'ї мене оточували великою любов'ю та турботою, але разом із тим вчили виконувати свої обов'язки. Дитиною я була досить спокійною, слухняною та сором’язливою. З дитинства любила тварин.
В дошкільні роки я ходила до яслів, а потім в дитсадок «Теремок». В ті часи до щоденних походів у садок я відносилася досить негативно, хоча друзі у мене там були. Просто вже тоді мені була необхідна певна свобода творчості та дій, навіть якщо «рамки» цієї свободи обмежені. А в садку всіх разом примушували робити те, що скаже вихователь, причому тоді, коли він скаже. Мене це дуже дратувало і злило, але старших я поважала і боялася, тому покірно «виконувала накази».
Удома зі мною займалися батьки, а особливо бабуся. До п'яти років я могла читати та рахувати, правда погано писала. В 6 років я сказала: не «хочу я більше йти в садок – час йти до школи!». І почалася підготовка до школи.
1 вересня 1991 року з величезними білими бантами і з портфелем, який був тоді ледве менше мене, я відправилася одержувати свої перші шкільні знання. Проте трохи пізніше виявилося, що це не так легко, як я думала: «палички і гачки» зі мною не «товаришували», а 45 хвилин уроку тривали, здавалося, нескінченно. Але відступати було нікуди. Довелося узяти себе в руки і «зажевріти» бажанням вчитися - відразу стала відмінницею. Одержувати знання стало дуже цікаво, тим паче, що перша вчителька – Косолапова Нінель Василівна – була і вчителем, і помічником, і другом.
З 5-го класу навчання пішло не так гладко, я ніяк не могла звикнути до різних вчителів. Та і школу довелося поміняти, і взагалі переїхати в інше місто (Шахтарськ) – сильно захворів дідусь (мамчин батько). Але незабаром трапилося нещастя – дідусь не виніс хвороби. Ми залишилися у Шахтарську.
У Шахтарську мені дуже подобалося, ми жили у власному будинку, вели своє господарство: город, кури, кози. Вдень я вчилася, потім поралася по господарству, сиділа з маленьким братиком. Але чого коштував вечір! Не було такого, щоб ми з друзями нудьгували, не йшли гуляти, грати в рухомі і розвиваючі ігри, разом дивитися на зірки і розказувати різні історії. Засинала я завжди щаслива.
Так непомітно пролетіли 2 роки. Моя сім'я знову повернулася до Донецька. Для мене це був «удар» - здавалося б, рідний Донецьк став зовсім чужим: друзів немає, навчання у фіз-мат школі №35 ніби дається непогано, але зовсім не в радість. Так пройшло ще 3 роки.
І знову я вирішила – потрібне щось міняти. Після 9-го класу (в 1999 році) я вступила до Донецького технікуму промислової автоматики (ДТПА) на спеціальність «економіка підприємства».

Технікум, університет

Ось воно де життя-то виявилося! У мене знову з'явилися друзі і багато добрих знайомих, причому не тільки в технікумі. Дуже подобалося вчитися, брати участь в самодіяльності і виступати, брати участь в різних заходах, їздити на змагання по спортивному туризму (я навіть була капітаном своєї власної команди «Зграя», правда похвалитися особливими успіхами ми не могли – лише 5-е місце з 15 команд). Це був незабутній час!
Проте наближався час, коли я повинна була закінчити технікум. Я почала замислюватися: що ж робити далі? Вирішила – звичайно вчитися! На сімейній нараді було вирішено, що вступати я буду до ДонНТУ, продовжуючи «сімейну традицію». Каменем спотикання став вибір спеціальності. Мені подобалася економіка, але хотілося чогось нового. Подумала і вирішила, що в даний час дуже актуальні екологічні проблеми, особливо в нашому промисловому регіоні, я люблю природу і рада зробити що-небудь корисне для неї і для людей – загалом вибір був зроблений.
Так закінчивши з червоним дипломом ДТПА і отримавши кваліфікацію молодшого фахівця по економіці підприємства, після серйозної співбесіди по математиці я була зарахована студенткою фізико-металургійного факультету ДонНТУ за фахом «екологія металургії».
Хочеш добре виконувати свою роботу – полюби її! Я зайвий раз в цьому переконалася. Я щиро полюбила свою спеціальність, усвідомила її важливість, тому навчання стало приносити мені задоволення. Іноді, правда, дуже втомлююся і хочеться закинути це навчання подалі, але ж ще стільки нерозкритих питань!
В 2006 році здавши держекзамен і отримавши кваліфікацію бакалавра, вирішила продовжити навчання в магістраті ДонНТУ.

В цьому ж році 1 вересня я вийшла заміж і щиро вважаю тепер себе щасливою людиною. Мій чоловік – Ніколаєв Євген Ігорович (1978 р.н..) – мені і підтримка, і опора, і друг, і найближча людина.

З березня 2007 року я маю свідоцтво приватного підприємця. Наша, поки невелика, сімейна справа – це охоронні системи і системи відеоспостереження. Признатися раніше мене все це слабо цікавило. Проте тепер я з натхненням «копаюся» в різних проводках, намагаючись розібратися що до чого.

Плани на майбутнє

Закінчити магістрат, захистивши гідну магістра магістерську роботу.
Трудову діяльність, хоч частково, хотілося б пов'язати з екологією або металургією (наприклад, викладати).
Далі «загадувати» поки не хочеться.