Магістр ДонНТУ Кириченко Віталій Михайлович

rus

eng

ДонНТУ

Портал магістрів ДонНТУ

Кириченко Віталій Михайлович

Факультет "Комп'ютерних інформаційних технологій і автоматики"

Спеціальність "Інформаційні управляючі системи та технології"

Тема випускної роботи: "Розробка комп'ютеризованої підсистеми розрахунку матеріалів, що завантажують у доменну піч".

Науковий керівник: доц. Орлов Ю.К.

E-mail: kir_vm@mail.ru

Магістр ДонНТУ Киричекно Віталій Михайлович

Про себе

За час навчання в університеті мій середній бал склав 4,82. Я вільно володію російською й українською мовами. В обсязі, необхідному для спілкування й листування, володію англійською. Маю навички роботи з операційними системами Windows 98/2000/XP, Linux; засобами роботи з базами даних – Microsoft Access, Visual FoxPro, Microsoft SQL Server; мовами програмування – Borland Pascal, C, C++, C++ Builder, Delphi; пакетами – Corel Draw, Photoshop. Захоплююся музикою, активними видами спорту (футболом, волейболом), у вільний час полюбляю відпочивати в колі друзів.

Творча біографія

Народився 16 червня 1985 року в місті Донецьку. День мого народження співпав з двома святами – Днем медичного працівника та Днем міста Донецька, так що відзначали цю радісну подію всією нашою великою родиною по «повній програмі». Незабаром після мого народження ми всі повернулися в с. Дмитрівка (Шахтарський район, Донецької області), де жили й працювали мої батьки.

Мій тато, Кириченко Михайло Васильович, який закінчив Донецьку консерваторію, працював директором Дмитровської дитячої музичної школи. Він дуже кваліфікований фахівець, має природний абсолютний музичний слух, начитана, ерудована людина, відмінний автомобіліст і майстер на всі руки.

Мама, Кириченко Ірина Іванівна, закінчивши Донецьке музичне училище, працювала в тому ж місці викладачем по класу фортепіано. Вона дуже терпляча, добра, в міру сувора, чуйна, любляча мама.

Моя сестричка, Кириченко Лілля Михайлівна, старша за мене на два роки. В 2005 році вона закінчила з «червоним» дипломом магістратуру ДонНТУ за фахом «Автоматизовані системи управління та технології» (див. сайт), так що моє навчання за тією ж спеціальністю якоюсь мірою (якщо не більшою) – це і її заслуга. Вона радісна, ніколи не сумуюча, допитлива людина, дуже любить подорожувати (побувала в багатьох країнах Європи) та спілкуватися з новими цікавими людьми. Мені завжди з нею є про що поговорити – вона мій найкращий і близький друг.

Дитинство

Дитинство моє було радісним і безтурботним. Напевно, як і багато хлопчаків, я любив возитися з машинками, грати «у війнушку», ну й, звичайно ж, побешкетувати. Коли мені виповнилося два роки, я пішов у дитячий садок «Дюймовочка». Пам'ятаю, як вчили нас малювати й ліпити фігурки з пластиліну, збирати конструктор і робити гербарій. Уже в садку почали проявлятися мої музичні здібності – майже завжди я був головною дієвою особою на всіх святах, які ми відзначали. З величезним задоволенням співав пісні, танцював і розповідав вірші. І от поступово наставала осінь 1991 року, – мені вже виповнилося 6 років і, попрощавшись із рідними стінами садка, я пішов у перший раз, у перший клас.

Шкільні роки

1 вересня 1991 року, маленьким шестирічним хлопчаком я переступив поріг Дмитрівскої середньої загальноосвітньої школи №1 імені Героя Радянського Союзу В. І. Чумаченка. Не знаю чому, але мені було дуже страшно. Мабуть тому, що практично всі мої друзі по садку потрапили в інші класи, а я ще, до того ж, пішов у клас із українською мовою навчання (вдома, в родині, рідною була російська мова).

Аж до 5 класу зі своїми однолітками я спілкувався винятково українською мовою, можливо, тому й досі добре знаю обидві. Проте – вчився я винятково на «5», всі домашні завдання встигав зробити ще в школі, на перерві, потім додому, м'яч у руки й на стадіон. Любов до активних видів спорту (особливо футболу), сформувалася саме в цей «золотий» час. Крім того, я дуже любив купатися з хлопцями в річці Міус, що протікала недалеко від нашого будинку. У нас була дуже мальовнича місцевість – дубові й соснові гаї, кришталево чисте повітря – ідеальні умови для пікніків. Влітку ми всією родиною любили збирати гриби, смажили шашлики, ловили рибу в ставку.

Крім свого активного відпочинку я також встигав учитися й у музичній школі. Я грав на фортепіано й на баяні. Дуже любив уроки сольфеджіо – був кращим учнем у класі. З легкістю писав всі музичні диктанти. Музика стала моїм вірним життєвим супутником до теперішнього часу.

Зміни в країні на початку дев'яностих років дуже сильно позначилися на моїй подальшій долі. На жаль, культура й музика в цей час у суспільстві почали відходити на другий план, у батьків з'явилися проблеми на роботі. Людям, як то кажуть, стає не до мистецтва й, у зв'язку з безперспективністю подальшого розвитку цього напрямку, в 1996 році ми переїжджаємо в м. Донецьк. Жити ми стали в Ленінському районі нашого міста, тут я пішов учитися в школу №37 (нині – багатопрофільний ліцей) в 6-а клас (з математичним ухилом). Це був один із самих складних періодів у моєму житті. Порівнювати рівень освіти донецької й моєї колишньої школи, вважаю, немає необхідності. Музичну школу мені, на жаль, теж довелося залишити.

Нове місце проживання, нові однокласники й новий світогляд змусили мене прикласти величезні зусилля, щоб «втягтися» в цей зовсім інший спосіб життя. Спочатку в школі були величезні проблеми, особливо з точними науками. Але я вдячний долі, що на моєму шкільному шляху зустрілися вчителі, які допомогли мені не тільки перебороти всі мої труднощі й невдачі, але й довести, насамперед самому собі, що ти здатний на багато що. Це чудовий учитель математики – Щиголєв Іван Петрович і кращий учитель фізики – Шамонаєва Олена Олександрівна (мій класний керівник в 8-9 класах). Цілком і повністю їхня заслуга в тому, що я навіть не помітив, як знову став відмінником. Оскільки з гуманітарними науками в мене було все гаразд, то знову прийшов успіх у вигляді похвальних грамот, призових місць на олімпіадах і т.д.

Великих успіхів у школі я досягнув також у спорті. Граючи за волейбольну команду нашого району, ми зайняли почесне третє місце в місті, і це при тому, що в Донецьку є дві спеціалізованих школи з волейболу. Також призи ми привозили з воєнно-польових зборів, беручи участь у змаганнях із ДПЮ (допризовної підготовки юнаків). Було дуже цікаво, тому що надавалася можливість випробувати в дії автомат Калашникова й спробувати на смак, хоч якоюсь мірою, військовий спосіб життя. Як би там не було, які б труднощі не доводилися переборювати в моєму шкільному житті – в мене залишаться тільки самі теплі й самі незабутні спогади про мої шкільні роки, починаючи з першого й закінчуючи одинадцятим класом. Перший дзвінок, іспити в дев'ятому класі, випускний, одержання «золотої» медалі – все це назавжди залишиться в моєму серці, і я завжди з посмішкою згадую ці радісні миті.

Університет

Те, що буду одержувати вищу освіту, я твердо знав ще після дев'ятого класу. Саме в цей час моя сестра, закінчивши школу, свій вибір зробила на користь ДонНТУ, факультету КІТА. Спостерігаючи за її навчанням в університеті, я теж почав придивлятися до цієї спеціальності й, в остаточному підсумку, пішов, так сказати, по її стопах. Пам'ятаючи, як вона складала іспити, я вирішив небагато підкріпити свої знання уроками з репетитором і став займатися додатково математикою й інформатикою. Власне, ці заняття й допомогли мені без особливих проблем вступити до університету за співбесідою ( до того ж у мене була «золота» медаль). Ось так, влітку 2002 року я стаю студентом Донецького національного технічного університету, факультету КІТА, спеціальність – Інформаційні управляючі системи та технології (колишня назва АСУ).

1 вересня, коли прийшов на першу «пару», я не зміг відразу знайти свою аудиторію й довелося блукати по лабіринтах «рідного», на першому курсі, 3-го корпусу. Але нічого, і ця проблема незабаром була вирішена, а далі пішли лекції. Спочатку було не дуже звично, тому що засіб викладання матеріалу кардинально відрізнявся від шкільного. Швидкість «начитки» інформації змушувала писати втричі швидше, ніж у школі. Однак і до цього я швидко пристосувався. Незабутньою була перша сесія. Перше хвилювання, перші вдачі й розчарування – все це назавжди врізалося в мою пам'ять. І, звичайно ж, святкування результатів першої сесії. Зібралися практично всі однокурсники, було дуже весело й незабутньо.

Оскільки я був людиною активною і комунікабельною, то незабаром після вступу мене обирають профоргом групи. Це відкрило мені ще одну сторону студентського життя. В тому, що «від сесії до сесії живуть студенти весело», я переконався ще на першому курсі. Але, мене приємно здивував той факт, що після здачі сесії наш університет дає можливість своїм студентам відпочити за символічну плату, а то й зовсім безкоштовно. Так що за час літніх канікул ми із друзями встигли побувати в таборі «Буревісник» у селищі Ялта на Азовському морі, пансіонаті «Март» у чудовому містечку Алупка в Криму. А на зимових канікулах ми відпочивали в пансіонаті «Червона гвоздика» у «Святих горах», де найбільше запам'яталися пісні під гітару в камінному залі. Травневі свята в Києві також були незабутніми. Гадаю, не вистачить і формату всього сайту, щоб описати враження від всіх поїздок. Але те, що це були найприємніші часи в моєму житті – це точно.

От таким чином проходили мої студентські роки. Все пролетіло настільки швидко, що я навіть не встиг помітити, як склав іспити на ступінь «бакалавра» й одержав незакінчену вищу освіту. Потім вступив до магістратури й от я вже думаю про те, що незабаром буде захист моєї наукової роботи, тема якої: «Розробка комп'ютеризованої підсистеми розрахунку матеріалів, що завантажують у доменну піч». Цю тему вибрав тому, що проходив свою виробничу практику на Донецьком металургійному заводі й де в цей час працює мій батько.

Плани на майбутнє

Успішно закінчити навчання в університеті й знайти таку роботу, щоб ранком із задоволенням хотілося йти на неї, а ввечері з не меншим задоволенням повертатися додому.

У найближчому майбутньому планую купити автомобіль й обов'язково зробити на ньому подорож по Європі.

Мені дуже подобається наша країна й моє улюблене місто Донецьк. Дуже б хотілося, щоб якщо не зараз, то хоча б у найближчому майбутньому, ми й наші діти жили в процвітаючій і багатій країні – Україні.

На початок

Сьогодні