У першу чергу хотілось би промовити слова подяки в адресу батьків. Заліпиніс Лариса Анатоліївна та Заліпиніс Антоніна Гаврилівна – мої мама та бабуся. Вони завжди підтримують мене на життєвому шляху. Якщо я роблю щось добре, то тому навчили мене вони. Саме з їх допомогою я став тим, ким я є. Цим сказано усе.

Я, Рамон Антоніо Родрігес Заліпиніс, народився 13 вересня, 1985 року у місті Дружківка, Донецької області, в Україні. Можна навіть уточнити: я з’явився на світ десь о другій годині ночі. То була прекрасна вереснева ніч.

Досить слабо пригадується раннє дитинство, але в мене чомусь таке відчуття, наче я пам’ятаю, як я повзав на руках та ногах ще в дуже маленькому віці.

У дитинстві я змінив три дитячих садка. Від першого садка залишилась тільки пам'ять про те, як туди було дуже і дуже далеко їхати, у ньому колись працювала моя матуся. Ходив я також у «Зайчик» (він був переобладнаний під ліцей, але приміщення таким і залишилося: маленькі кімнати, заплутані коридори, низькі стелі, проте підлога з підігрівом). У тому ж «садку» я пробув 8-11 класи, коли вчився у ліцеї. Нещодавно ліцей став гімназією і тепер у «Зайчику» знаходяться молодші класи. У садку «Сонечко» зараз працює медсестрою моя матуся. Це кращій з вищезгаданих садків.

Пригадується, як я не хотів відвідувати дитячі садки. Мені багато чого не подобалось, особливо харчування та режим – я ніколи не спав удень.

Однак дитинство – найбільш світле з того, що я пам’ятаю. Я не проводив багато часу на вулиці, але і вдома не сидів просто так.

Не знаю у кого як, а у мене шкільні роки видались найбільш казковим, просто неймовірним та надзвичайним часом безтурботності та простої дитячої радості. Я регулярно дихав свіжим повітрям, їздив на дачу, допомагав там. Кожного року бував на морі, загорав. Раніше в мене був настільки сильний загар, що зі своїм чорним волоссям та пречорній спині я мав вигляд як справжній негр. Мені завжди доводилось усім пояснювати, що у нас у роді нема таких.

Перші три класи я закінчив без похвальних грамот. Це було через четвірки по фізкультурі та музиці. У майбутньому я наздогнав втрачене: музики більш не стало (як її можна було пережити?), а від фізкультури мене звільнили.

На щастя у ліцей мене прийняли без вступних іспитів. Я би у нього не став ходити, якщо б він був на декілька кварталів далі, ніж моя рідна школа.

Цей час показався мені найбільш радісним у моєму житті. Саме тут я почав вивчати інформатику, алгоритми, писати програми, брати участь в олімпіадах.

Восьмий та дев’ятий класи я старанно вчився, у 10-му присвятив увесь час на освоєння програмування, 11-й знов почав вчитися, захищався на малої академії наук.

З першого курсу я почав активно брати участь в олімпіадах. Спочатку я пробував себе крізь, але потім знайшов себе в інформатиці та англійській мові; у майбутньому я буду навіть коливатися при вступі між ін. яз. та інформатикою.

Я займав призові місця на обласних олімпіадах по інформатиці, брав участь в обласних олімпіадах з англійської мови.

Чим старше становишся, тим швидше спливає час. Ось і університет вже позаду. Проте живо в умі пригадується картина: як я подавав документи, як розв’язував математичні задачі на співбесіді… Мовби це було вчора. В мене не було сумнівів щодо вибору спеціальності. Я пішов саме на програмне забезбечення, тому що хотів вивчати більше алгоритмів та математичних дисциплін.

Перший курс мабуть був менш важким, ніж решта. Найважчим на першому курсі була адаптація до нового міста та режиму. Однак я не вважаю, що адаптувався зараз, оскільки найбільш важкою проблемою, яку доводиться вирішувати у Донецьку – пошук житла.

На другому курсі я познайомився з моїм науковим керівником, котрий читав лекції по дискретній математиці нашому потоку. Моє індивідуальне завдання по цьому курсу було зв’язане з вивченням перших евристик, запропонованих для вирішення проблеми розбивання графів. Виявив побажання займатися науковою роботою, я став читати наукові статті, брати участь у наукових конференціях.

Участі у конференціях пройшли не марно, я отримував грамоти за свої доповіді. Чомусь хочеться згадати курсовий проект по комп’ютерній графіці на третьому курсі. Мабуть то було найбільш тривале та цікаве завдання.

Почали з’являтися результати моїх наукових досліджень. Мене зацікавили парадигми дискретної комбінаторної оптимізації, перейняті вченими при спостереженні за природою. Пам’ятаю, як я генерував ідеї застосування мурав’їної парадигми до задачі розбивання графів, як реалізовував, експериментував. Цікаво те, що коли ідеї не спрацьовували або навпаки, виправдовували очікування, хотілось більше виявити здивування, аніж засмучення або радість.

К першому курсу магістратури з’явились більш вагомі результати моїх наукових досліджень. Тему своєї магістерської "Методи рішення задач розбивання графів з використанням комп'ютерної кластерної мережі" є продовженням теми НДРСа, оскільки до цього моменту вже були деякі напрацювання. Милістю та допомогою Божою, на конкурсі В. Пінчука «Завтра.UA» мене та мої результати оцінили та нагородили стипендією на 2008 рік.

Так, ми дійшли фінальної позначки. Все-таки дещо болісно писати про себе. Та і все-то не розповіси на цих маленьких сторінках.

Якщо у мене були сприятливі умов, то я б присвятив свій час науковим дослідженням. Я вважаю, що найближчі роки мого життя пройдуть у роботі за спеціальністю. У далекій перспективі я бачу себе у перше чергу науковим співробітником, працюючим на комерційне підприємство.