» Автореферат за темою дипломної роботи
Зміст:
Вступ
- Задачі, принципи та способи формування екологічних мереж
- Фізико-географічна та соціально-економічна характеристика Донецької області з точки зору формування на її території національної і регіональної екологічних мереж
- Перспективна схема регіональної екологічної мережі Донецькоїй області
- Природні умови та передумови формування локальних екологічних мереж в Донецькій області (на прикладі восьми адміністративні районів)
- -//- Артемівського району
- -//- Амвросіївського району
- -//- Шахтарського району
- -//- Добропольського району
- -//- Великоновоселківського району
- -//- Олександрівського району
- -//- Володарського району
- -//- Першотравневого району
- Схема пространственной и биоцентрично-сетевой стркутуры локальных экологических сетей исследуемых территорий:
- -//- водозбірної території р. Бахмутка;
- -//- водозбірної території и междуречья рек Крынка и Миус;
- -//- водозбірних територій р. Самара та р. Бик;
- -//- водозбірної території р. Кальчик з притоками;
- -//- водозбірної території та межиріччя річок Берда та Каратыш
- -//- водозбірної території та межиріччя річок Зелена та Мокра Білосарайка
- Аналіз екологічного потенціалу локальних екологічних мереж Донецької області, що плануються
Висновки
Перелік посилань
Вступ
На даному етапі свого розвитку світова спільнота стала перед обличчям безлічі проблем, особливістю яких є те, що вони торкаються важливих сторін його буття і носять глобальний характер. Це якісно нове в його історичному розвитку явище було обумовлено тим, що у другій половині минулого століття воно створило єдине техногенне, економічне та інформаційне поле Землі. Тому проблеми, що виникли, зростання їх кількості та ступеню проявлення є закономірним результатом становлення світової цивілізації. Однією з них наибільш суттєвою проблемою є відношення світової спільнотиа з навколишнім середовищем. З одного боку, в процесі освоєння навколишнього середовища воно з розрізнених етносів набуло планетарної цілістності, а з іншого, навпаки, - фрагментувало на изольовані ділянки цілісну природу. Звісно, розчленування цілого на частини не могло не позначитися негативно на гідросфері, літосфері, кліматі та особливо на функціонування біосфери, в першу чергу її енергетичному балансі. Всім відомий факт глобального негативного вплву економіки на екологічне становище, відповіддю на який стали з'являтися все нові стратегії виживання людини в цих умовах.
Найсучаснішою є стратегія сталого розвитку, що прийнята на конференції ООН з довкілля і розвитку в Ріо-де-Жанейро у червні 1992 р. Суть її зводиться до узгодження економічних, екологічних та соціальних факторів розвитку таким чином, щоб задовільнення потреб сучасного покоління людей не загрожувало всім наступним і не погіршувало стан навколишнього середовища.
На сучасному етапі цивілізації з його глобальними змінами навколишнього середовища та світової спільноти найбільш родючою ідеєю здійснення цієї стратегії є Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, прийнята 23-25 жовтня 1995 р. у Софії. Вона базується на десяти принципах, яким повинні слідувати всі галузі народного господарства, що використовують природні ресурси. Її метою є: суттєве зменшення загроз біологічному та ландшафтному різноманіттю; забезпечення їх відновлення у всій Європі; зміцнення екологічної цілісності всієї Європи; залучення до виконання стратегії самих широких мас громадськості. Досягнення цілей цієї стратегії передбачається на основі створення Всеевропейской екомережі.
Згідно цієї стратегії, до 2015 р. повинна бути створена Європейська екологічна мережа, основна мета якої - системою екологічних коридорів об'єднати особливо цінні в екологічному відношенні ділянки із збереженню або близькою до неї природною рослинністю, щоб стимулюючи умови розселення і міграції видів забезпечити виживання та відновлення популяцій, збереження та захист середовища їх проживання. У цьому контексті особливе значення має розроблення проектів інтеграції екомережі великих за площею сегментів Європи до єдиної екомережі.
[1, c. 5-7]
Актуальність та новизна
Формування екологічних мереж регіонального і локального рівнів особливо актуально для промислових і густо населених регіонів країни.
Вперше для Донецької області надається оцінка та аналіз можливості формування локальних екологічних мереж на території ряду її адміністративних районів.
В якості природних ядер локальної екомережі беруться об'єкти природно-заповідного фонду (ПЗФ), окремі лісові ділянки та садові комплекси, а в якості екологічних (природних) коридорів, що поєднують їх між собою -
річкові системи області.
Мета дослідження
Отримати порівняльну характеристику можливості формування локальних екологічних мереж в різних районах Донецької області.
Задачі дослідження
- Вивчити загальні передумови, завдання і принципи формування екологічних мереж
- Вивчити законодавчу базу та перспективну схему формування національної екологічної мережі України
- Оцінити природні та соціально-економічні умови формування регіональної екологічної мережі в Донецькій області
- Визначити природний потенціал адміністративних районів Донецької області, що порівнюються, на предмет формування на їх території локальних екологічних мереж
- Провести аналіз просторового розміщення структурних частин локальних екомереж і оцінити їх біоцентрично-сітьову структуру
- Провести аналіз екологічної значущості біоцентрів локальних екомереж
- Надати порівняльну характеристику потенціалів перспективних локальних екологічних мереж в досліджуваних районах Донецької області
Матеріал і методика дослідження
В якості об'єкту дослідження було взято ділянки території Донецької області, потенційно придатні для внесення їх у регіональну (для області) та локальні екологічні мережі, згруповані нами в три класи об'єктів: об'єкти ПЗФ, лісові масиви та садові комплекси.
РОЗДІЛ 1. Задачі, принципи та способи формування екологічних мереж [Витяг]
Однією з основних проблем формування національної екологічної мережі України є сильна фрагментація природних ділянок на більшій частині її території і істотна просторова нерівномірність розміщення природних територій особливої охорони в різних регіонах країни.
Найменша загальна площа природних ділянок, які охороняються і кількість великих природних територій особливої охорони (ООПТ) в центральних, північно-східних і східних регіонах України, де ландшафти значною мірою антропогенно трансформовані і де є найбільша щільність населення. Ці обставини викликають сумніви з приводу здатності цих регіонів повноцінно представляти національну екомережі досить великими за площею та созологічно цінними об'єктами. Оскільки основним принципом створення екомережі будь-якого рангу є більш-менш рівномірне охоплення території усіма її структурними елементами (каркасом екомережі: природними ядрами, екокоридорами, буферними зонами і територіями відновлення), регіонами зі значним ступенем антропогенної трансформації природних ландшафтів, необхідно приділяти особливу увагу.
Згідно правилу Реймерса-Штільмарка, система територіальної охорони природи повинна відповідати рівню антропогенного навантаження на навколишнє середовище.
Екомережа - це структура природного характеру, межі якої зумовлені переважно природними факторами. В основі методології створення екомережі лежить ідея цілісності та саморозвитку природи на основі взаємозв'язку всіх її елементів. Формування екомережі базується в основному на басейновому принципі. Це пов'язано з консервативністю морфології басейну річки та високим потенціалом відновлення його певних рис (гідроекологічних, біогеографічних, природно-господарських та ін.). Тому зручно проектувати територіальні елементи екомережі приєднанням їх до басейнів великих річок та їх приток [2, с. 9-10].
Базовими елементами екомережі є ключові території (природні ядра), поєднюючі території (екологічні коридори), буферні зони та відновлювальні території (рис.1). У своїй безперервній єдності вони створюють екомережу, яка функціонально об'єднує ділянки різноманіття до єдиної просторової системи.
Рис.1 - Базові елементи екомережі
1. Ключові території (природні ядра) забезпечують збереження найбільш цінних і типових для даного регіону компонентів біологічного та ландшафтного різноманіття, включають середовище існування рідкісних та таких, що знаходяться під загрозою зникнення, видів рослин і тварин. Природні ядра є вузловими елементами екомережі. Вони характеризуються великою різноманітністю видів, форм ландшафтів і середовищ існування, грають винятково важливе значення для збереження ендемічних, реліктових та рідкісних видів.
Їх площа може бути різною, залежно від територій, на яких збереглося природне різноманіття, рідкісні види або функціональні зв'язки з іншими природними територіями, але за експертними оцінками, не менше 500 га для локальних природних ядер.
Як правило, до природних ядер відносять:
- території з легальним статусом - міжнародні та національні природоохоронні території різних категорій;
- великі нефрагментовані середовища існування видів;
- значні для певних видів території, виявлені внаслідок аналізу розповсюдження видів;
- цінні ландшафти;
- території з певними геоморфологічними характеристиками (особливо, кожна з біогеографічних подпровінцій повинна мати як мінімум одне репрезентативною для її території ядро).
2. Поєднуючі території (екологічні коридори) з'єднують між собою ключові території і забезпечують міграцію тварин та обмін генетичного матеріалу. Головні функції екокоридорів:
- забезпечення розповсюдження видів;
- підтримання процесів розмноження видів і сприяння генетичному обміну;
- забезпечення міраціі видів;
- забезпечення переживання видами несприятливих умов;
- підтримання екологічної рівноваги.
Загальноєвропейські екокоридори повинні пов'язувати між собою природні ядра відповідного рангу. Вони є направляючими шляхами панміксіі генів в масштабі континенту та міграційними шляхами на великі відстані.
Це можуть бути, наприклад, долини великих річок. Ширина їх повинна бути не менше 15-20 км. Ширина локальних екокоридорів, за оцінкою експертів, повинна бути не менше 500 м. Чим більше вузький коридор, тим гірше він виконує своє призначення, і навпаки.
3. Буферні території забезпечують захист ключових та поєднюючих територій від антропогенного впливу. Це перехідні смуги між природними територіями і територіями господарського використання. Метою буферних зон є контроль господарської діяльності на землях, що прилягають до природних ядер, який повинен здійснюватися шляхом якісного управління на цих землях, що призведе до зменшення негативного впливу на природні ядра і зниження ймовірності їх ізоляції.
4. Відновлювальні території - території, природне становище яких порушено внаслідок антропогенного впливу; території з активними проявами несприятливих геодинамічних процесів (водна еррозія, зсуви), для яких мають бути виконані першочергові заходи з відновлення природного стану, на яких необхідно і можливо відновити природний рослинний покрив і здійснити репатріацію видів рослин і тварин [3, c.57-59].
Під час розробки схеми екомережі необхідно застосовувати насамперед ландшафтний, геоботанічний і флористичний підходи. Важливим є визначення просторового розміщення, площ та конфігурацій ООПТ та інших созологічно цінних природних об'єктів.
Формування, збереження та невиснажливе використання екомережі здійснюється на основі таких принципів: забезпечення територіальної цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі; збереження біотичного різноманіття та ландшафтів європейського значення; збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі; призупинка витрат природних і напівприродних територій, розширення площі екомережі; забезпечення державної підтримки - стимулювання суб'єктів господарювання при створенні на їх землях територій та об'єктів ПЗФ, інших ООПТ, розвитку екомережі; участі громадськості у розробці пропозицій та прийнятті рішень з приводу формування,
збереження та невиснажливого використання екомережі; органічного входження локальної екомережі до регіональної, регіональної до національної, національної до загальноєвропейської (континентальної), загальноєвропейської до планетарної, всебічний розвиток міжнародного співробітництва у цій сфері; удосконалення структури земельного фонду шляхом забезпечення науково обгрунтованого співвідношення між різними категоріями і видами угідь; системний облік екологічних, соціальних та економічних інтересів суспільства.
Окрім вищеописаних принципів, які регламентують відношення людини до природи і заповідної справи, розроблено спеціальні принципи екологічної етики. Їх мета - створення внутрішніх, моральних бар'єрів, особливих «табу», які забороняють або регламентують певні дії відносно до заповідних об'єктів або територій [4].
Деякі вчені стверджують, що крім всіх цих принципів для ефективного розвитку заповідної справи, збереження біоландшафтного різноманіття, формування екомережі можна використовувати і головні етичні принципи Римського клубу: 1) цілісності; 2) еволюції моралі; 3) відповідальності; 4) гуманізму; 5) ненасильства; 6) справедливості; 7) солідарності; 8) нового порядку; 9) «інноваційної освіти».
Зараз існує ряд підходів, запропонованих вченими з питання формування просторових елементів екологічної мережі. Серед них слід відзначити: біогеографічний (формування екомережі на принципах біогеографії), геоботанічний (по розташуванню ботанічних областей, провінцій, районів), структурно-ландшафтний (він об'єднує типологічну та хорологічну репрезентативність), урбоекологічний (по розташуванню елементів селітебних ландшафтів), гідроекологічний (по розміщенню річок та їх водозбірних басейнів), лісотипологічний (по розміщенню основних типів лісів, виконуваних ними функцій у екомережі), агроекологічний (відновлення та збереження біорізноманіття та агроландшафтів, поліпшення структури землекористування), культурно-екологічний (за кількістю об'єктів історико-культурної спадщини ), категоріального (мережа заповідників, парків, заказників).
Отже, просторова структура національної екологічної мережі України визначена Програмою за її формуванням, де вказані основні її каркасні ядра - об'єкти природно-заповідного фонду (ПЗФ) загальнодержавного значення, а також ділянки території країни з найбільшою площею, збережені природою. В якості основних екологічних коридорів прийняті природні ділянки лінійної конфігурації - долини і акваторії найбільших річок України.
Просторові структури регіональних екологічних мереж країни розробляються і реалізуються органами законодавчої та виконавчої влади на рівні обласних адміністрацій із залученням місцевих вчених і фахівців, а також органів місцевого самоврядування. Зокрема, для Донецької адміністративної області було прийнято низку рішень щодо її організації і було розроблено концепцію та перспективну схему її формування. В якості її каркасних ядер прийнято всі існуючі в області об'єкти ПЗФ, а також ділянки регіону з найбільшою концентрацією природних та напівприродних територій. Екологічними коридорами, що з'єднують каркасні ядра між собою, вважається вся річкова мережа області. Також в цих рішеннях передбачено формування локальних екологічних мереж на рівні окремих адміністративних районів Донецької області, які і повинні заповнити собою весь каркас регіональної екологічної мережі.
РОЗДІЛ 4. Природні умови і передумови формування локальних екологічних мереж в Донецькій області (на прикладі восьми адміністративних районів) [Витяг]
Для визначення природного потенціалу з метою формування локальних екологічних мереж було обрано вісім адміністративних районів Донецької області, що представляють різні її географічні сектори: східний - Амвросіївський та Шахтарський райони, північний схід - Артемівський район, південь і південний захід - Володарський і Першотравневий райони, північний захід - Олександрівський район, і західну частину регіону - Великоновоселківський і Добропольський райони. За допомогою топографічної карти (масштаб 1:200000) та інструментального способу підрахунку кількості та визначення площі вищевказаних класів об'єктів було визначено їх сукупні та середні площі по кожному класу об'єктів в кожному районі. Після чого проводилась бальна їх оцінка і в якості комплексної екологічної характеристики розглянутих об'єктів прийнято їх біологічне різноманіття (біорізноманіття), фітоценотична (біоценотична) різноманітність і едафічне (грунтове) різноманіття, а також займана ними площа (в гектарах).
Так, за кількістю об'єктів практично в усіх районах абсолютно переважають лісові ділянки. Винятком тут є тільки два райони західної частини області - Великоновоселківський і Добропольський, де кількість лісових ділянок і садових комплексів приблизно однакова, а загальна площа останніх вдвічі перевищує площу лісових масивів. Об'єкти ПЗФ, навпаки, є малочисельним класом, але абсолютно переважають за середньою площею, і таким чином, представляють найбільші природні території в регіоні (див. таб.1)
Таблиця 1 - Кількість, загальна площа і средня площа (га) трьох класів об'єктів досліджуваних адміністративних районів Донецької області
Так, найбільший природний потенціал має східний і північно-східний райони області, представлені, відповідно, Шахтарським, Амвросіївським та Артемівським районами. Південний захід за цим показником займає середнє положення (але Володарський район істотно переважає над Першотравневим). Північно-західний Олександрівський район наближається за природним потенціалом до південно-західних. Найнижчий природний потенціал мають два західних райони Донецької області - Великоновоселківський і Добропольський.
Висновок. В цілому, як характеристика кількісних показників класів об'єктів, так і їх бальна оцінка показала досить неоднозначну картину територіального розподілу природного потенціалу в Донецькій області: найбільший потенціал мають східні, північно-східні і південно-західні райони області, середній - північно-західні, і вкрай низький - західні райони.
Анімація - Досліджувані райони Донецької областї (кількість кадрів - 9, повторення - 8 разів, розмір 330х380, 138 Кб)
Перелік посилань:
- Шеляг-Сосонко Ю. Р., Гродзинский М. Д., Романенко В. Д. Концепция, методы и критерии создания экосети Украины. - Киев: Фитосоциоцентр, 2004. - 144 с., табл. 21, рис. 15, библиогр. 76 назв.
- Остапко В. М., Глухов О. З., Блакберн А. А., Мулєнкова О. Г., Ендеберя А. Я. Регіональна екологічна мережа Донецької області: концепція, програма та схема/ Під загальною ред. Остапко В. М. - Донецьк: Видавництво - ТОВ ТЕХНОПАРК, 2008. - 96 с., табл. 9, мал. 12, бібліогр. 72 назв.
- Марушевський Г. Б., Мельничук В. П., Костюшин В. А. Збереження біорізноманіття і створення екомережі: Інформаційний довідник. - Київ: Wetlands International Black Sea Programme, 2008. - 168 c.
- Науково-методичні принципи і підходи формування екологічної мережі, О. В. Мудрак
http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/nd/2009-1/09movoen.pdf
- Етика збалансованого розвитку: Монографія. /Г.Б. Марушевський - К.: Центр екологічної освіти та інформації, 2008. - 440 с.
- Кобеньок Г. В., Закорко О. П., Марушевський Г. Б. Збереження біорізноманіття, створення екомережі та інтегроване управління річковими басейеами: Посібник для вчителів і громадських природоохоронних організацій. - Київ: Wetlands International Black Sea Programme, 2008. - 200 c.
- Розбудова екомережі України /За ред. Ю.Р. Шеляг-Сосонка. - К., 1999. - 127 с.
- Заповідна справа в Україні. Навчальний посібник. /М.Д. Гродзинський, М.П. Стеценко - К.: Географіка, 2003. - 306 с.
- Закон України «Про згальнодержавну програму формування національної екомережі України на 2000-2015 роки»
http://www.ecolife.org.ua/laws/ua/laws/2000/03.php
- Закон України «Про екологічну мережу України»
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1864-15
Примічання:
Під час написання даного автореферату магістерська робота ще була у процесі написання. За вищенаведеним змістом роботи завершено чотири розділи, п'ятий практично завершено. Остаточне завершення диплому планується в грудні 2009 року. Повний текст роботи та матеріали за темою можуть бути отримані у автора або наукового керівника даної магістерської роботи після вказаної дати.
|
