ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ ЛІСОВОЇ РЕКУЛЬТИВАЦІЇ ТЕРИКОНІВ

Л.С.Киричок, канд. с.-г. наук
Журнал «Уголь Украины», август, 2005. - C. 41 - 43.

Економічна і соціальна рада ООН, Економічна комісія ООН для Європи, Комітет ООН з питань енергетики підкреслюють необхідність вжиття термінових заходів щодо поліпшення стану навколишнього середовища в районах розробки вугільних родовищ, особливо у країнах Східної Європи. Серйозну стурбованість викликає зростаюче забруднення довкілля, зокрема в Україні. Так, у Донбасі нараховується 1185 породних відвалів на площі понад 7 тис. га, в яких заскладовано близько 1,7 млрд. м³ породи. Крім вугільних шахт у містах і селищах зосереджені підприємства чорної металургії, хімії, машинобудування.

З метою виправлення стану довкілля, що склалося у гірничодобувних регіонах, розроблена Концепція поліпшення їх екологічного становища (схвалена Постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1999 р. № 1606). Згідно з нею докорінно поліпшити екологічний стан гірничодобувних регіонів можливо внаслідок виконання комплексу завдань, одним із напрямків якого є визначення оптимальних шляхів і засобів реабілітації територій інтенсивного використання надр.

Відповідно до положень Концепції і Правил безпеки та враховуючи малу лісистість регіону, найдоцільнішим є рекультивація (озеленення) відвалів. Зараз можливість масового озеленення териконів вже не викликає сумнівів, тому на перший план постає завдання створення стійких захисно-меліоративних лісових насаджень за оптимальними для сучасної економічної ситуації напрямком, способом і технологією.

Актуальність оптимізації рекультивації териконів значно зростає у зв'язку з реструктуризацією вугільної галузі, яка супроводжується закриттям нерентабельніх шахт, що у свою чергу вимагає проведення природоохоронних заходів, спрямованих на підвищення екологічної безпеки, а саме: озеленення відвалів з попереднім їх переформуванням, зниженням висоти та виположуванням скилів. Однак така технологія потребує значних коштів.

Розробка проектів рекультивації породних відвалів регламентується КД 12.09.0801 -99, у розд. 8 якого ставляться вимоги до технічного етапу відновлення відповідно до сільськогосподарського, рекреаційного та санітарно-гігієнічного напрямків використання об'єктів. Вважаємо, що сільськогосподарське використання рекультивованих териконів недоцільне через малу площу відновлених земель у порівнянні з величезними витратами на зменшення ухилу поверхні до 6° з наступним нанесенням на неї грунторослинного шару завтовшки 20-30 см. Рекреаційний напрямок, тобто створення лісопаркових насаджень, доцільний на окремих териконах, розміщених у житлових кварталах, де немає скверів і парків, після проведення капітальних робіт з терасування схилів та запобігання поверхневого стоку. Більшість териконів підлягає захисно-декоративному залісненню з щонайменшим порушенням схилів.

Вимоги КД запроваджують єдину систему підходу до технічного етапу рекультивації зі зниженням висоти териконів до 50 м і обов'язковим гасінням тих з них, що горять, та терасуванням схилів крутістю від 12° без врахування індивідуальних особливостей териконів. При цьому переформування териконів з метою їх гасіння пояснюється посиланням на ДНАОП 1.1.30— 1.01—96. Проте згідно з § 653 цього документа "На діючих породних відвалах повинні застосовуватися ефективні заходи щодо запобігання їх займання та вітровій ерозії. Забороняється експлуатація породних відвалів, які горять. Породні відвали, які горять, підлягають обов'язковому гасінню". Отже, ставиться вимога обов'язкового гасіння породних відвалів, які загорілися під час експлуатації, а не всіх, які горять. Необхідність переформування териконів у платоподібні відвали пояснюється також можливістю зменшення санітарно-захисної зони з 500 до 100 м.

У сучасній економічній ситуації гасіння та переформування недіючих териконів слід визнати недоцільним, виходячи з наступних причин:

• значна вартість робіт;
• переважна більшість териконів, що горять, вже минули стадію інтенсивного горіння і знаходяться на стадії згасання з окремими вогнищами і плямами розпеченої породи на вершині. Якщо з них і відбуваються викиди в атмосферу шкідливих газів, то вони кількісно і якісно не перевищують викидів з опалювальних котелень. Важливо розробити об'єктивні показники, за перевищення яких відвали, що горять, підлягають безумовному гасінню;
• не так важливо, що деякий час вершини териконів, які згасають, не будуть залісені;
• гасіння териконів наявними способами, як правило, супроводжується підвищенням інтенсивності горіння протягом гасіння з усіма шкідливими для довкілля наслідками, погребує значних витрат, але не гарантує остаточного згасання териконів;
• під час гасіння та переформування териконів знищується тонкий (10—12 см) шар родючого дрібнозему, що утворився протягом десятиріч. Замість нього на поверхню вивертається невивітрена кам'янисто-уламкувата, кисла за реакцією порода, нездатна утримувати вологу, у яку важко загорнути коріння сіянців.

Викликає сумнів запропонований садовий спосіб озеленення відвалів з викопуванням траншей і ям та заповненням їх родючим грунтом під висадження крупномірних садженців, бо вони потребують постійного догляду і регулярного поливу. Посилання у КД на методичні рекомендації Донецького ботанічного саду з цих питань не переконливі, бо немає об'єктів, на яких можна пересвідчитись у перевагах розробок. Крім того, наукові погляди переглядаються і в останніх рекомендаціях пропонується гірничо-технічний етап рекультивації териконів, розташованих у густонаселених районах, звести до нарізки мікротерасок завширшки 30—40 см на відстані 2—3 м поперек схилу для зручності проведення робіт і попередження оголення коріння висаджених рослин, тобто до того, що було запропоновано і впроваджено нами на практиці ще 25 років тому.

Як і передбачалося, впорядкування породних відвалів було виконано у два етапи: перший – технічний (переформування); другий – біологічний (озеленення). Не було необхідності знижувати висоту зі зрізкою 108 тис. м3, оскільки відвали більше 30 років не експлуатувалися, згасали або взагалі не горіли і не мали значного шкідливого впливу на довкілля. Проте після переформування лісорослинні умови на відвалах значно погіршилися через збільшення крутості схилів, знищення вивітреного шару дрібнозему, вивертання на поверхню свіжої кам'янисто-уламкуватої породи, якій ще потрібен час на вивітрення, а також появи нових вогнищ на місці зрізаних вершин.

Практика степового лісорозведення і наші дослідження, зокрема, доводять, що краще використовувати мішані насадження деревно-кущового типу, ніж деревно-тіньового, або чисті деревостани. Кущі відіграють не менш важливу роль, ніж деревостан: закріплюють корінням грунт; зупиняють осипи; попереджають здування вітром рослинного опаду; сприяють утворенню лісової підстилки і прискорюють грунтотвірний процес. У насадженнях деревно-кущового типу накопичується від 9.5 до 18 т/га лісової підстилки, яка здатна одноразово утримати до 22 мм опадів, тобто припинити водну і вітрову ерозії. Оптимальною кількістю кущів у насадженнях на териконах слід вважати 30—50% садивних місць.

На практиці найважливіші положення щодо складу, будови і типу насаджень не виконуються, оскільки озеленення териконів здійснюється, шахтами або підрядними організаціями. Як правило, висаджуються лише сіянці білої акації, які з лісівницької точки зору неможна вважати цілком задовільними через їхню недовговічність і недостатню меліоративну дію на довкілля.

І надалі справа якісно не зміниться, якщо не залучити до рекультивації териконів держлісгоспи регіону, які мають належну матеріально-технічну бачу та кадри фахівців з лісорозведення, виділивши їм необхідні кошти. У менш складних ніж на териконах, але теж жорстких умовах донецького степу собівартість створення та вирощування протягом перших 7 років 1 га лісових культур у державних лісових господарствах становить 11 тис. грн.

03.05.2009.