РЕФЕРАТ по темі випускної роботи

ЗМІСТ

 ВСТУП

1 АНАЛІЗ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ КОМПЛЕКСНОГО ВИКОРИСТАННЯ ВУГІЛЛЯ 

1.1 Принципи раціонального використання природного ресурсу.

1.2 Методи підрахунку запасів родовищ вугілля. Коефіцієнт використання.

1.3 Аналіз досліджень у сфері  видобутку списаних запасів вугілля.

2 КРИТЕРІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ДЛЯ ОЦІНКИ БІЛЬШ ПОВНОГО ВИКОРИСТАННЯ СПИСАНИХ У ВТРАТИ ЗАПАСІВ ВУГІЛЛЯ

2.1 Визначення собівартості 1т добутого вугілля.

2.2 Економіний ефект.

4 ОБґРУНТУВАННЯ НАПРЯМКІВ РОЗВИТКУ ВИДОБУТКУ СПИСАНИХ ЗАПАСІВ ВУГІЛЛЯ

ВИСНОВОК

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

У цей час в Україні соціально-економічна ситуація характеризується структурною перебудовою в більшості галузей промисловості, включаючи й вугільну, котра характеризується збитковістю роботи шахт.

У результаті реструктуризації багато вугільних шахт ліквідовані й багато хто істотно зменшили видобуток, у зв'язку  зі збільшенням собівартості видобутку вугілля.

З огляду на важливе стратегічне значення вугільної промисловості в забезпеченні енергетичної безпеки країни, одне з головних завдань подальшого розвитку галузи складається в створенні передумов для підвищення ефективності й стабілізації роботи підприємств по видобутку вугілля.

У сформованих умовах особливого значення набуває проблема економічного обґрунтування шляхів підвищення ефективності роботи шахт на основі більше повного використання списаних запасів вугілля.

Для того, щоб підвищити ефективність роботи вугільної промисловості, необхідно забезпечити більше повне використання списаних запасів вугілля.

Вугілля - це комплексна сировина, застосування якої можливо в різних галузях промисловості. В останні роки тривають катастрофічно падати обсяги видобутку вугілля в Україні. Найвищий рівень видобутку бурого вугілля в Україні досягнуто в 1960 р. (12 млн. тонн). З тих пір спостерігається тенденція до його поступового зниження - за роки незалежності України видобуток вугілля скоротився більш ніж у 5 разів. Технічні показники вугільної промисловості досить складні, глибина робіт досягає більш тисячі метрів, майже 35 % вугілля добувається з очисних вибоїв, що діють на пластах з потужністю до 1,2 метри, кожна чотирнадцята тонна - із пластів крутого падіння. Загальна довжина гірничих вироблень у цей час становить більш шести тисяч кілометрів (Донбас), що приводить до збільшення витрат на зміст основних фондів й, як наслідок, до збільшення собівартості  вугілля - 600-800 грн. за тонну. При раціональному використанні вугілля можливе одержання значно більшого прибутку (або менше збитків), чим у цей час. А це у свою чергу спричиняє   збільшення кількості рентабельних шахт і більш стабільну їхню роботу.

Вивчення досвіду роботи вугільних підприємств ряду країн свідчить, що в умовах реформування вугільної промисловості, одним з основних напрямків більш повного й комплексного використання списаних запасів вугілля, підвищення загальної рентабельності виробництва й зниження соціальної напруженості в шахтарських регіонах є диверсифікованість. Очевидним ефектом диверсифікованості є створення нових робочих місць і можливість одержання додаткового прибутку, що є актуальним в умовах переходу до ринкової економіки.

Актуальність і значимість проблеми підвищення ефективності роботи вуглевидобувного підприємства на основі комплексного використання списаних запасів вугілля обумовили велику увагу до неї з боку вчених і практиків.

У дослідженнях останніх років найбільший розвиток одержали питання підвищення економічної стійкості вуглевидобувних підприємств, стратегії їхнього господарювання на основі взаимозв'язку техніко-технологічних рішень із фінансовими можливостями підприємства, питання підвищення конкурентноздатності вугільних підприємств й економічного обґрунтування процесу диверсифікованості виробництва.

Таким чином, формування стратегії господарювання вугільних підприємств в умовах адаптації до ринкових відносин на основі більш повного й комплексного використання списаних запасів вугілля буде сприяти найшвидшому рішенню проблеми підвищення ефективності функціонування вугільної галузі, що являє собою досить актуальне завдання.

Мета роботи:

Метою роботи є обґрунтування напрямків підвищення ефективності вугільного виробництва на основі розробленої економіко-математичної моделі, що враховує більш повне й комплексне використання списаних запасів вугілля.

Ідея роботи полягає в тім, що вибір й обґрунтування системи мір по підвищенню ефективності й з діяльності вугільної шахти необхідно здійснювати на основі більш повного й комплексного використання списаних запасів вугілля.

Завдання:

Для досягнення поставленої мети, необхідно виконати наступні завдання:

1. Провести аналіз теорії та практики комплексного використання вугілля.

2. Обґрунтувати критерії економічної ефективності для оцінки напрямків більш повного використання списаних у втрати запасів вугілля.

3. Привести принципи формування економіко-математичної моделі підготовки шахтного поля при доробці списаних запасів вугілля.

4. Розробити конкретні напрямки підвищення ефективності вугільного виробництва для Торезсько-Сніжнянського регіону Донбасу.

Основні методи наукових досліджень.

 Рішення поставлених завдань здійснювалося аналітично, шляхом узагальнення відомої науково-технічної інформації, методом економіко-математичного моделювання, абстрактно-логічним методом.

1 АНАЛІЗ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ КОМПЛЕКСНОГО ВИКОРИСТАННЯ ВУГІЛЛЯ

1.1 Принципы раціонального використання природного ресурсу

Науково-технічний прогрес, що охопив практично всі сфери матеріального виробництва, привів до складних й нерідко конфліктним ситуаціям взаємодії економіки й навколишнього середовища. Найважливішими наслідками науково-технічного прогресу й бурхливого розвитку продуктивних сил є стрімке зростання споживання природних ресурсів, нагромадження промислових, сільськогосподарських і побутових відходів і пов'язані з ними забруднення навколишнього природного середовища, відчуження й деградація коштовних земель і т.п.

Ресурси вугілля, будучи виробленими, знову не відновляються, тобто вони исчерпаемы, що спричиняється необхідність не тільки найбільш повного витягу вугілля з надр, але й раціонального використання хімічного потенціалу й всіх його складових частин [1].

Вищевикладене змушує зробити однозначний висновок: як непоновлювані, так і поновлювані ресурси планети  нескінченні, і чим інтенсивніше їх використовують, тим меньше цих ресурсів залишається наступним поколінням. Тому повсюдно потрібно прийняття рішучих заходів по раціональному використанню природних багатств. Епоха безоглядної експлуатації природи людиною скінчилася, біосфера гостро має потребу в охороні, а природні ресурси варто берегти й витрачати ощадливо [2].

 Основні принципи такого відношення до природних ресурсів викладені в міжнародному документі <<Концепція стійкого економічного розвитку>>, прийнятому на другій Всесвітній Конференції ООН по ОНС у Ріо-де-Жанейро в 1992 р. Ця Концепція ознаменувала новий щабель у розвитку світової економіки, що враховує екологічні вимоги, і прийшла на зміну техногенній економіці. На перший погляд, її головна ідея й основні можуть здатися тривіальними, але власне кажучи вони означають корінну перебудову всієї світової економіки.

Головна ідея Концепції - господарювати так, щоб не шкодити наступним поколінням. Наші предки залишали своїм дітям чисту здорову планету не тому, що були настільки свідомими й гуманними, а тому, що їх було мало. Покоління, що народилося в першій половині ХХ в. і що здійснила НТР, одночасно привело біосферу в стан глибокої екологічної кризи. Живучі зараз й активно діючі наші сучасники повинні по можливості виправити помилки своїх батьків і залишити нащадкам Землю, придатну для нормального життя, а не для виживання на ній.

Головними стратегічними завданнями світового співтовариства, згідно <<Концепції стійкого економічного розвитку>>, є:

· обмеження зростання виробництва й споживання в економічно розвинених країнах миру, які є головними споживачами природних ресурсів і джерелами забруднення біосфери;

· обмеження росту населення в країнах, що розвиваються. Гіпотеза Мальтуса про перенаселення планети здобуває реальні риси;

· зменшення нерівності між богатыми й бедными країнами, приведшего до загострення соціальних конфліктів: три чверті населення планети не живе, а бореться за виживання, що загострює соціальні конфлікти.

Основними критеріями <<Концепції стійкого економічного розвитку>> є наступні вимоги [3]:

· видобуток непоновлюваних природних ресурсів повинен стати нормативним, обмеженим;

· експлуатація поновлюваних ресурсів повинна здійснюватися хоча б у рамках простого відтворення, тобто їхня кількість не повинна зменшуватися в часі;

· повсюдне будівництво очисних споруджень, заводів по переробці побутового й промислового сміття, зменшення площ під смітниками (забруднення планети скиданнями відходів, виробничих і побутових, не повинне перевищувати рівень 1992 р.);

· заохочення використання вторинної сировини: металобрухту, макулатури, склотари;

· мінімізація кількості відходів, впровадження маловідходних, безвідхідних і ресурсосберегающих технологій;

· зменшення на державному рівні інвестицій у галузі, що експлуатують природу, і підвищення питомої ваги наукомістких галузей і технологій;

· повсюдне й широке екологічне виховання й утворення повинне привести до зміни поведінкових механізмів суспільства, до обмеження потреб у товарах і послугах, оскільки демографи пророкують, що до 2030 р. чисельність населення Землі може досягти 15 млрд людин.

Відносно непоновлюваних ресурсів в <<Концепції стійкого економічного розвитку>> сказано, що їхній видобуток варто зробити нормативної, тобто зменшити темпи витягу корисних копалин з надр. Світовому співтовариству прийде відмовитися від гонки за лідерство по видобутку того або іншого природного ресурсу, головне - не обсяг витягнутого ресурсу, а ефективність його використання. Це означає зовсім новий підхід до проблеми видобутку корисних копалин: треба добувати не стільки, скільки може кожна країна, а стільки, скільки потрібно для стійкого розвитку світової економіки. Зрозуміло, до такого підходу світове співтовариство прийде не відразу, для його реалізації будуть потрібні десятиліття.

Отже, принципи охорони навколишнього середовища жадають від природопользователя при проведенні гірських робіт [3]:

· максимально повного витягу з надр корисних копалин й їхнього раціонального використання;

· комплексного витягу не одного, а всіх компонентів, що втримуються в рудах;

· забезпечення схоронності природного середовища в районах проведення гірничодобувних робіт;

· безпечного для людей проведення робіт;

· запобігання забруднення надр.
 

1.2 Методы підрахунку запасів родовищ вугілля. Коефіцієнт використання

Підрахунок запасів виробляється різними методами [5]. Загальним для них є те, що щира складна форма тіла корисної копалини представляється у вигляді окремих блоків, побудованих за розвідницьким даними з урахуванням інтерполяції й имеющих спрощену форму й усереднені подсчетные показники. Принципове розходження методів підрахунку полягає в методиці виділення подсчетных блоків.

Подсчетний блок повинен задовольняти наступним вимогам:

1. Блок включає тільки ту площу шару, у якій всі нормальні потужності, щільність й якість вугілля задовольняють вимогам, пропонованим до відповідної групи запасів (балансовим або забалансовим).

2. Мережа розвідницьких вироблень відповідає вимогам, пропонованим до певної категорії разведанности для даного типу родовищ; має достатнє для підрахунку запасів кількість якісних шахтопластов. Сумнівні дані до розрахунку не приймаються.

3. Розглянута площа шару перебуває в межах одного структурно-тектонічного блоку й не містить значних тектонічних порушень, що виключають нормальне ведення підготовчих й очисних робіт у блоці; елементи залягання шару змінюються в незначних межі.

4. Вугілля шару ставиться до однієї технологічної групи.
При розбивці вугільного шару на подсчетные блоки варто уникати виділення блоків складної конфігурації, дрібних і витягнутих гострокутних блоків, також як і дуже великих блоків зі значними межами коливань подсчетных параметрів [6].

Запаси вугілля в блоці визначаються за формулою:
 

Q=m_cеp*S*y_у,        (1.1)

де   - середня нормальна потужність пласту в блоці;

S – справжня площа пласту;

y_у – щільність вугілля.

Площа пласту визначається за проекцією пласту на горизонтальну (вертикальну) площину і по середньому куту падіння пласта в межах блоку. Площа проекції пласта підраховується за допомогою планіметра або палеток; середній кут падіння пласта підраховується як середнє арифметичне значення із суми значень кутів, виміряних у декількох вертикальних пересічних (розрізах) блоку по лінії падіння пласта.

Справжня площа пласту:

S=S_п/cosδ,         (1.2)

де     S_п – площа проекції пласта у блоці;

δ – середній кут падіння пласта в блоці.

Основними геологічними матеріалами до підрахунку запасів є: підрахункові проекції вугільних пластів, геологічні розрізи, таблиці підрахунку запасів і текст пояснювальної записки. Підрахункові проекції (на горизонтальну або на вертикальну площину) складаються на всю глибину розвідки пластів; масштаб проекцій 1:1000 - 1: 10000.

Запаси корисної копалини в залежності від їх вивченості поділяються на чотири категорії: А, В, C₁ и C₂  [6].

До категорії А належать детально розвідані запаси корисних копалин з точно визначеними межами тіл корисних копалин, їх формами і будовою, що забезпечують повне виявлення природних типів і промислових сортів мінеральної сировини в надрах родовища, а також геологічних факторів, що визначають умови їхнього видобутку.

До категорії В відносяться попередньо розвідані запаси корисних копалин, з приблизно визначеними контурами тіл корисних копалин, без точного відображення просторового положення природних типів мінеральної сировини.

У категорію C 1 включають запаси розвіданих родовищ складної геологічної будови, а також слабо розвідані запаси корисних копалин на нових площах або на площах, безпосередньо прилеглих до детально розвіданих ділянок родовищ; вони підраховуються з урахуванням екстраполяції геологічних даних детально розвіданих ділянок родовищ.

До категорії C 2 відносяться перспективні запаси, виявлені за межами розвіданих частин родовищ на підставі тлумачення їх геологічної будови, з урахуванням аналогії східних і детально розвіданих тіл корисних копалин.

За ступенем складності геологічної будови виділяються три групи родовищ з різним співвідношенням категорій корисних копалин.

До 1-ї групи відносяться родовища простої геологічної будови з рівномірним розподілом цінних компонентів; для цієї групи не менше 30% запасів повинно бути розвідано за категоріями А і В, у тому числі не менше 10% за категорією А.

До 2-ої групи належать родовища складної геологічної будови (не менше 20% запасів повинно бути розвідано за категорією В).

До третього групи відносяться родовища дуже складної геологічної будови і виключно невитриманих змісту цінних компонентів; проектування гірничодобувних підприємств і виділення капітальних вкладень на їх будівництво або реконструкцію допускається за наявності запасів категорії C 1.

Втрати корисної копалини характеризують повноту використання надр і сприяють прискореню відпрацювання мінеральної сировини.

Гірничодобувні підприємства оцінюють повноту вилучення, використання корисних копалин, а також величину їх втрат за допомогою наступних основних облікових коефіцієнтів, значення яких встановлені Типовими методичними вказівками з визначення і обліку втрат твердих корисних копалин при видобутку.

 Коефіцієнт Кі висловлює повноту вилучення запасів корисної копалини з надр. При розробці вугільних родовищ визначається за формулою:

К_и=[(D*(100-A^c_д)]/[Б*(100-А^с_б)],               (1.3)

де      D – кількість видобутої корисної копалини, т или м³;

Б – кількість погашених при видобутку балансових запасів корисної копалини, т або м³;

А^с_б и А^с_д – відповідно зольність балансових запасів і видобутого вугілля, %.

Коефіцієнт К_і показує зміну якості корисної копалини при видобуванні. При розробці вугільних родовищ даний коефіцієнт дорівнює відношенню показників якісної характеристики видобутої корисної копалини та погашених балансових запасів:

К_к=(100-A^c_д)/(100-А^с_б),                 (1.4)

Експлуатаційні втрати (втрати при видобутку) включають:

1) втрати корисної копалини - частина її балансових запасів, яка не витягнута з надр при розробці родовищ, добута і відправлена в породні відвали. Залишена в місцях складування, навантаження, на транспортних шляхах гірничого виробництва; втрати корисної копалини характеризуються коефіцієнтом втрат n, який знаходиться з відношення кількості втрачених балансових (П) та погашених (Б) запасів:

n=П/Б,                  (1.5)

2) втрати корисного компонента - кількість його у втраченій корисній копалині.

Втрати корисного компонента характеризуються коефіцієнтом втрат корисної копалини n_к, який визначається з відношення кількості втраченого компонента до кількості корисного компонента у погашених балансових запасах:

n_к=(П*С_п)/(Б*С),                  (1.6)

де      С_п – середній вміст корисних компонентів у втраченій корисній копалині, %, кг/т, кг/м³;

С – середній вміст корисних компонентів у погашених при видобутку балансових запасів корисних копалинах, %, кг/т, кг/м³, г/м³.

Втрати якості корисної копалини, або її разубожіваніе, характеризується коефіцієнтом разубожіванія Р (коефіцієнт втрат якості):

Р=(С-а)/С,           (1.7)

де а – середній вміст корисних компонентів у видобутих корисних копалинах, %, кг/т, кг/м³, г/м³.

Аналіз формул (1.4) та (1.7) дозволяє встановити співвідношення:

Р=1-К_и,             (1.8)

Обов'язковими умовами для оперативного і правильного визначення показників повноти і якості витягів, а також втрат корисних копалин при видобутку є достовірність підрахунку готових до виїмки запасів та організація на підприємстві точного обліку кількості та якості корисної копалини, яка видобувається, роздільно по кожній ділянці, блоку, лаві, забою.

1.3 Аналіз досліджень у сфері  видобутку списаних запасів вугілля

Під системою розробки пластових родовищ розуміється певний порядок проведення підготовчих і очисних виробок в межах виїмкового поля, зав'язаний в просторі і в часі.

Умови залягання вугільних родовищ вельми різноманітні і тому вибір системи розробки залежить від ряду геологічних, технологічних і організаційних чинників, які визначають ці умови. Основними чинниками, що впливають на вибір систем розробки вугільних родовищ, є: форма залягання пластів у надрах, їх потужність, кут падіння, будова; властивості вугілля і вмісних порід; газоностність і водоносність родовища; схильність пластів до раптових викидів вугілля і газу та самозайманню; відстань між суміжними пластами вугілля; глибина розробки; способи і засоби механізації виробничих процесів в очисних і підготовчих виробках і ін.

Системи розробки повинні забезпечувати безпеку ведення робіт, економічність їх, мінімальні втрати корисної копалини і найбільшу здобич її.

Під економічністю системи розробки слід розуміти отримання максимального прибутку від експлуатації розроблювальної ділянки родовища при високій продуктивності праці та рівні вилучення вугілля з надр, забезпечуваних комплексною механізацією очисних робіт, а також організацією виробництва.

Економічність системи розробки досягається шляхом: правильного вибору забійного обладнання, відповідно до гірничотехнологічних умов, для яких прийнято систему; максимального використання цього обладнання; правильної розстановки людей в очисному вибої, максимального ущільнення їх робочого часу і мінімальної витрати енергії і матеріалів на одиницю корисної копалини, яка видобувається.

В даний час значно розширюється розробка пластів з закладанням виробленого простору.

Досвід видобутку вугілля на підприємствах Донбасу дає можливість зробити висновок про доцільність розробки списаних запасів шахтодільниці при добовому навантажені на очисний забій 50-100 т. Для цього існує необхідна інфраструктура: поверхневі будівлі та споруди, сортувальний комплекс, транспортна мережа для відвантаження продукції. Відпрацьовані на практиці ефективні технології одночасного відновлення розкривних виробок і видобутку списаних запасів (Анімація 1).

Анімація 1 - Технологічна схема відновлення людського ходка по пласту h2 з попутним видобутком вугілля з берм із закладкою виробленого простору породою з вибою ходка: 1 - ківш; 2 - людський ходок; 3 - лебідка скреперна; 4 - конвеєр СР-48; 5 - конвеєр СП-202; 6 - збійка; 7 - бутова смуга; 8 - вагонетка з донним розвантаженням ВДК-2,5 (кількість кадрів - 9, затримка - 0,75 сек, обсяг - 13 Кб, у циклів повторень - 5)

Загальні запаси вугілля становлять близько 5 млн. т. Сприятливі гідрогеологічні умови розробки дають можливість здійснювати роботи без створення водовідливу. Пласти розробляють на невеликих глибинах. Вони безпечні за раптовими викидами вугілля і газу, не схильні до самозаймання, вугільний пил невибуховий.

Ведення робіт за відновленням людського ходка і попутного видобутку вугілля здійснюється в три зміни: прохідницьку, прохідницько-видобувну і видобувну. В першу зміну породу із забою людського ходка доставляють у західну і східну берми для формування бутових смуг, перекріпляють ходок рамами АП-9.2, пересувають конвеєр, переносять лебідки; відшивають скреперні доріжки, нарощують рейковий шлях, вентиляційні труби і протипожежний став. У другій зміні закінчують прохідницькі роботи і починають видобуток вугілля (30т за зміну). Третя зміна - видобувна. Бригада з 8 осіб (троє робітників працюють з відбійними молотками, п'ятеро - на кріпленні, перевантаженні і транспортуванні) видає на поверхню 30 т вугілля.

 У результаті бригада з 30 робітників за добу видобуває 60 т вугілля, перекріпляют і проходить 2 м ходка. При використанні наведеної технологічної схеми існують резерви для збільшення добового видобутку вугілля до 100 т і проходження ходка до 3 м.

2 КРИТЕРІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ДЛЯ ОЦІНКИ БІЛЬШ ПОВНОГО ВИКОРИСТАННЯ СПИСАНИХ У ВТРАТИ ЗАПАСІВ ВУГІЛЛЯ

2.1 Визнаення себівартості 1т добутого вугілля

Для видобутку корисної копалини, її переробки й реалізації необхідні витрати живої праці колективу кожного конкретного підприємства, а також витрати минулої праці, що враховує витрати на сировину, матеріали, електроенергію, амортизацію основних виробничих фондів й ін.

Перерахована сума витрат підприємства на виробництво й реалізацію продукції, яка виражена в грошовій формі, становить витрати підприємства на виробництво й реалізацію продукції або із собівартість.

Собівартість продукції - є одним з найважливіших показників, що характеризують ефективність роботи підприємства й галузей промисловості.

Вона розраховується в цілому на всю продукцію підприємства, що випускається в одиницю календарного часу, а також на одну одиницю конкретної продукції.

Собівартість може бути плановою та фактичною.

Планова собівартість продукції являє собою максимально припустимі витрати на виготовлення продукції, розмір яких встановлюється планом для кожного конкретного підприємства. Фактична (звітна) собівартість характеризує розмір дійсно зроблених витрат на випуск продукції в періоді, що аналізується.

Собівартість залежить від умов виробництва, рівня технічної оснащеності й технології виробництва й праці, рівня керування підприємством. Зміна цих факторів безпосередньо впливає  на її рівень.

Показник собівартості застосовується для оцінки результатів виробничо-господарської діяльності підприємства, є основним для визначення цін на промислову продукцію. Зниження витрат виробництва й собівартості продукції - одне з головних й обов'язкових умов зростання прибутку, підвищення рентабельності й ефективності виробництва [8].

Показник собівартості продукції застосовується для вирахування інших показників - прибутку, рентабельності виробництва продукції, ефективності нової техніки й капітальних вкладень.

Перераховані витрати при розрахунку собівартості (калькуляції) одиниці продукції й усього обсягу продукції групуються по економічних елементах і калькуляційних статтях витрат.

Групування по елементах витрат характеризує їхній економічний зміст. Під елементом витрат розуміються однорідні витрати, які не можна розкласти на складові частини в межах даного підприємства.

Для гірської промисловості прийняте наступне групування по елементах витрат:

1. Допоміжні матеріали;

2. Паливо;

3. Електроенергія;

4. Послуги промислового характеру;

5. Витрати на оплату праці;

6. Відрахування на соціальні потреби;

7. Амортизація основних фондів;

8. Інші грошові витрати.

Розрахунок собівартості видобутку 1 тонни корисної копалини по елементах витрат [9]:

1) собівартість 1 т вугілля по елементі "Заробітна плата" визначається по формулі (2.1):

С_з=Ф_п.п.п/Д_г, грн/т              (2.1)

де    Ф_п.п.п – фонд заробітної плати промислово-виробничого персоналу;

Д_г – видобуток вугілля за рік.

2) нарахування на заробітну плату приймають у розмірі 9% від установленого фонду заробітної плати ППП;

3) амортизаційні відрахування по шахті визначають виходячи з норм амортизації. Приймаємо норму амортизації для очисного комплексу 35% і розрахуємо амортизаційні відрахування за формулою (2.2):

С_з=(Ц_компл*N_А)/Д_г, грн/т                    (2.2)

4) по елементу "Матеріали" визначимо витрати на лісові, вибухові й інші допоміжні матеріали, які відносяться на собівартість однієї тонни вугілля, у міру передачі їх у виробництво.

Витрати на лісові, вибухові та інші матеріали розраховуються по формулі (2.3):

З_м=∑Ц_m*V_m,                         (2.3)

де    ∑Ц_m – ціна одиниці m-го виду матеріалу;

V_m – річна витрата m-го виду матеріалу.

Витрата інших матеріалів у грошовому вираженні становить 10% від основних.

5) витрати на електроенергію розраховуються виходячи з потужності джерела споживання й витрати електроенергії (2.4):

C_э=W_э(a1*T*ζ+(a2/cosφ)), грн/доб            (2.4)

де    W_э- загальна  потужність двигунів, які одночасно працюють;

a1, a2- тариф на 1 КВТ рік витраченої електроенергії й за 1КВТ установленої потужності трансформатора;

T- середній час роботи механізмів за добу, годину.

ζ- середній коефіцієнт завантаження двигунів за потужністю.

cosφ – коефіцієнт потужності = 0,8.

На підставі економічних розрахунків визначена собівартість видобутку 1 т вугілля при зміні місячного навантаження на шахтоучасток від 500 до 2500 т (рис. 1) і  встановлене, що собівартість зменшується в 1,5 разів з 383 до 252,08 грн. за 1 т. У цьому випадку прибуток від реалізації проекту складе суму, достатню для покриття поточних витрат і подальшого розвитку підприємства  (рис. 2).

Рис. 1 - Зміна собівартості (С) 1 т вуггіля при збільшенні місячного видобутку (В).

Рис 2 - Прибуток (П) при реалізації проекту при зростанні місячного видобутку

(В) шахтодільниці.

Наведені  розрахунки собівартості й одержання прибутку при підвищенні видобутку шахтоучастка свідчать про економічну доцільність впровадження подібних технологій й їхню соціальну значимість.

2.2 Экономічний ефект

Розрахунок економічної ефективності виконаний по "Галузевій методиці визначення планових і фактичних показників економічної ефективності впровадження науково-технічних заходів у вугільній промисловості", 1983 р. [10].

За критерій оцінки економічної ефективності прийнятий річний економічний ефект, представлений у вигляді різниці прибутку представлений від зниження витрат за собівартістю 1 т. вугілля й капітальних вкладень на переозброєння (2.5):

Г_э = (С_баз - С_р) *А - Е_н*К, грн                (2.5)

Показник загальної (абсолютної) ефективності капітальних вкладень (2.6):

Э_п = [(С_баз - С_р)*А]/К,             (2.6)

Строк окупаємості капітальних вкладень (2.7):

Ток = К / [(С_баз - С_р)*А]             (2.7)

Визначимо розрахунковий рівень рентабельності за формулою (2.8):

Rр = П_разр/Ф_сер.р, грн/год         (2.8)

де    П_РАЗР – розрахунковий прибуток;

Ф_СЕР.Р. – середньорічна вартість ОПФ.

3 ПРИНЦИПИ ФОРМУВАНИЯ ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНОЇ МОДЕЛІ ПІДГОТОВКИ ШАХТНОГО ПОЛЯ ПРИ ДОРОБЦІ СПИСАНИХ ЗАПАСІВ ВУГІЛЛЯ

Економіко-математичне моделювання включає 6 етапів:

· Етап 1. Постановка економічної проблеми і її якісний аналіз.

· Етап 2. Побудова математичної моделі.

· Етап 3. Математичний аналіз моделі.

· Етап 4. Підготовка вихідної інформації.

· Етап 5. Безпосереднє проведення розрахунків.

· Етап 6. Аналіз результатів й їхнє застосування.

Суть економіко-математичного моделювання полягає в описі соціально-економічних систем і процесів у вигляді економіко-математичних моделей.

Економічна модель схем підготовки шахтного поля являє собою математичне вираження суми наведених витрат, що залежать від схеми й способу підготовки й віднесених до 1 т запасів, що витягають.

При визначенні наведених витрат по підготовці шахтного поля варто враховувати наступні статті витрат [6]:

- проведення капітальних, панельних і дільничних бремсбергів (ухилів) з ходками, похилих рейкових, конвеєрних і вентиляційних ходків, корінних і поверхових відкаточних штреків, ярусних і проміжних штреків, просеков, збійок і розрізних печей;

- спорудження приємно-відправних площадок у похилих виробленнях і лебідочних камерах;

- транспортування вугілля й породи, а також допоміжні операції по похилих і горизонтальних виробленнях;

- витрати, що залежать від довжини лави;

- первісні витрати по підготовці шахтного поля, необхідні для здачі шахти в експлуатацію, і їхня амортизація;

- капітальні витрати майбутніх років, необхідні в процесі експлуатації бремсбергової (уклонної) частини поля, і їхня амортизація.

По своєму економічному змісті завдання вибору раціональної схеми підготовки шахтного поля зводиться до пошуку такої схеми, що забезпечить мінімум (максимум) критерію ефективності.
 

 4 ОБҐРУНТУВАННЯ НАПРЯМКІВ РОЗВИТКУ ВИДОБУТКУ СПИСАНИХ ЗАПАСІВ ВУГІЛЛЯ

Зараз існує розгалужена система <<копанок>>, що дискредитує соціально-економічний підхід до рішення проблеми видобутку списаних запасів. Підвищення рівня енергетичної незалежності країни за рахунок додаткових, раніше не врахованих, енергетичних ресурсів й організація нових робочих місць у депресивних регіонах, якими стали окремі райони Донбасу, дає можливість підняти проблему до загальнодержавного рівня [11].

Слід зазначити, що в 2005 р. Президент України доручив органам виконавчої влади здійснити заходу щодо легалізації діяльності по видобутку вугілля па виходах шарів з метою розвитку підприємництва й створення нових робочих місць для працівників вугільної галузі в недержавному секторі виробництва, зокрема забезпечити спрощення порядку й вартості одержання ліцензії на розробку родовищ й інших необхідних дозволів для гірських підприємств недержавної форми власності. Однак це завдання так і залишилося невиконаним. Органам влади, особливо місцевим, більш вигідно мати під своєю опікою нелегальні <<копанки>> й одержувати за таку <<діяльність>> певні дивіденди.

Головний напрямок рішень у цій сфері - це створення кадастру списаних запасів, підготовка відповідних дозволів на їхню експлуатацію, розробка проектів по експлуатації шарів шахтоучастке, виставляння пакета зазначених документів на торги й закріплення через механізм тендерних торгів права на видобуток [12].

У цьому випадку державний підхід до видобутку списаних запасів й організація робіт шахтоучастке дозволяють досягти наступних результатів:

- одержати додаткове паливо для народного господарства;

- вирішити проблему безробіття завдяки організації нових робочих місць із безпечними й нешкідливими умовами роботи й зменшити міграцію робітників при їхньому вивільненні.

- забезпечити додаткові надходження в бюджети й фонди завдяки прибутковості проектів.

Впровадження представлених пропозицій на шахтоучастке Торезско-Снежнянского регіону Донбасу дозволить одержати економічний і соціальний ефект у розмірах, які можна зіставити з ефектом відкриття нової шахти.
 

ВИСНОВОК

У результаті виконання даної роботи ціль, що була поставлена, досягнута та виконані наступні завдання:

1. Проведений аналіз теорії та практики комплексного використання вугілля.

2. Обґрунтувані критерії економічної ефективності для оцінки напрямків більш повного використання списаних у втрати запасів вугілля.

3. Приведені принципи формування економіко-математичної моделі підготовки шахтного поля при доробці списаних запасів вугілля.

4. Розроблені конкретні напрямки підвищення ефективності вугільного виробництва для Торезско-Снежнянського регіону Донбасу.

Дослідження в області раціонального використання списаних запасів вугілля являють собою проведення лабораторних та натурних спостережень, перша частина яких буде виконана до грудня 2010 року, а друга (основна) - при навчанні в аспірантурі, та буде представлена у дисертації вченого ступеню кандидата технічних наук за спеціальністю: "Екологічна безпека".

ЛІТЕРАТУРА

1.  Архипов Н.А. Добыча угля и рациональное природопользование / Н.А.Архипов, Е.А.Ельчанинов, Д.Т.Горбачев. – М.: Недра, 1987. – 285 с.

2.  Рациональное природопользование в горной промышленности: Учебное пособие для вузов / [Ю.М.Арский, Н.А.Архипов, В.Д.Аюров и др. Под общей ред. В.А.Харченко.  - 3-е изд.] – М.: МГГУ, 2000. – 443 с.

3.  Разумова Е.Р. Экология: Учебный курс (учебно-методический комплекс) / електронне видання. – Режим доступу: http://www.e-college.ru/xbooks/xbook028/book/index/index.html?part-008*page.htm.

4. Техногенные последствия закрытия угольных шахт Украины: монография / [Ю.Н.Гавриленко, В.Н.Ермаков,  Ю.Ф.Кренида и др.] - под ред. Ю.Н. Гавриленко, В.Н. Ермакова. – Д.: "Норд-Пресс", 2004. - 631 с. / електронне видання. - Режим доступу: http://gis.donntu.ru/ru/staff/gavrilenko/techno_zmist.pdf

5.  Основы экономической оценки потерь и учета запасов угля в недрах / [Г.В.Верещагин, И.Ф.Воложанин, И.С.Гарбер и др.] – М.: Недра, 1979. – 239 с.

6.  Бурчаков А.С. Технология подземной разработки пластовых месторождений полезных ископаемых / А.С.Бурчаков, Н.К.Гринько, Д.В.Дорохов. - М.: Недра, 1983. – 487 с.

7.  Братишко А.С. Разработка месторождений полезных ископаемых/А.С.Братишко, Н.Н.Гавриш, В.И .Пилюгин. – Д.: ЛИК, 1997. - 456 с.

8.  Сапицкий К.Ф. Задачник по подземной разработке угольных месторождений / К.Ф.Сапицкий, Д.В.Дорохов, М.П.Зборщик и др. – М.: Недра, 1981. – 311 с.

9.  Экономика промышленного предприятия: Учебное пособие / Под ред. проф. Ф.И.Евдокимова, проф. Т.Б.Надтоки. – Изд. 2-е, перераб. и доп. – Д.: Друк-Инфо, 2005. – 434 с.

10. Отраслевая методика определения плановых и фактических показателей экономической эффективности внедрения научно-технических мероприятий в угольной промышленности. М., 1983 г.

11.   Пешко А.В. Концепция программы «Повышение эффективности использования энергоресурсов Украины» / А. В.Пешко, Н.Г.Белопольский, Д.К.Турченко. - К.,  2005. – 56 с.

12.  Решение геоэкологических и социальных проблем при эксплуатации и закрытии угольных шахт /  [В.Ф.Янукович, Н.Я.Азаров, А.Д.Алексеев и др.] -   Д.: ТОВ «Алан», 2002. – 480 с.

13.  Тополов В.С. Угольная отрасль Украины: энергоресурсы, ретроспектива, состояние, проблемы и стратегия развития / В.С.Тополов, Б.А.Грядущий, С.Я.Петренко. – Д.: ООО «Алан», 2005. – 408 с.

14. Сохранение окружающей природной среды на горнодобывающих предприятиях: монография / [С.С.Гребенкин, В.К.Костенко, Е.С.Матлак и др.] - под общ. ред. Гребенкина С.С и Костенко В.К. – Д.: «ВИК», 2009. – 505 с.