Проблеми і напрямки вдосконалення системи оподаткування України

Євтюшкіна А.Б.

Науковий керівник Біліченко А.Ф.

Источник: Тези доповідей Першої Всеукраїнської Наукової конференції студентів та молодих вчених «Актуальні проблеми фінансово-кредитної системи україни» – Донецьк: ДонНТУ, 2008. – 188 c., с. 54-56.

Податкова політика істотно впливає як на формування дохідної частини бюджетів всіх рівнів, так і на економічне зростання держави. Вона є одним з основних і найбільш діючих важелів стимулювання розвитку економіки держави. Однак податкова система, що діє в нашій країні, не сприяє ефективному розвитку українського суспільства. У зв'язку з цим виникає гостра потреба у реформуванні системи оподатковування в Україні.

В Україні дослідженням окремих питань оподатковування присвячені праці вчених-економістів О.Д. Василика, В.П. Вишневського, А.И. Даниленка, О.И. Луніної, В.И. Міщенко, А.М. Соколовскої та ін. Однак наявність великої кількості наукових праць так і не вирішило проблему. Податкова система України все ще далека від досконалості.

Метою даної статті є розгляд основних проблем податкової системи України й внесення пропозицій із приводу її вдосконалення.

За показниками дослідження Всесвітнього банку й міжнародної аудиторської компанії PricewaterhouseCoopers за структурою податкової системи Україна займає передостаннє місце серед 178 проаналізованих країн світу. В Україні діє 99 видів обов'язкових платежів (більше тільки в Узбекистані та Бєларусі), а на виконання всіх процедур, пов'язаних з їхньою сплатою, витрачається 2085 годин у рік, з огляду на те що на сплату податків у світі витрачається в середньому 332 години на рік. У рейтингу загального податкового навантаження Україна зайняла 145 місце з показником 57,3% [1]. До подібних результатів прийшло й Міністерство фінансів України, провівши моніторинг податкової системи.

Україна має заплутане законодавство, багато статей закону можна тлумачити неоднозначно, деякі законодавчі норми є недостатньо узгодженими, а деякі навіть суперечливими. Крім законів, питання оподатковування дотепер регулюються декретами Кабінету міністрів України, указами президента.

Відповідно до підрахунків організації групи Всесвітнього банку Міжнародної фінансової корпорації, ДПАУ одна з самих активних у світі з податкових перевірок. Щорічно перевіряється близько 50% всіх підприємств країни. У цей час система організації перевірок працює за принципом тотального контролю, на противагу європейському принципу керування ризиками [2].

Проблемою податкової системи України є також її нескоординована структура податків. У більшості розвинених країн світу основою надходжень у бюджет є прибутковий податок, друге місце займає ПДВ як основний непрямий податок, податок на прибуток підприємств посідає лише третє місце. В Україні все протилежно. У поповненні держбюджету лідирує ПДВ. Надходження від податку на прибуток набагато вище, ніж у розвинених країнах світу. Що стосується надходжень прибуткового податку, то він в Україні найнижчий з наведених трьох.

В Україні один з найнижчих рівень оподатковування доходів фізичних осіб. Це є наслідком скасування прогресивного податку в 2004 р. і встановлення єдиної ставки 13%, а з 2007 р. – 15%. У деяких країнах ЄС також відбувся перехід до пропорційного оподатковування, але зі значно більш високою ставкою, зокрема в Естонії – 26%, у Латвії 25%. Однак в Україні це неможливо, тому що заробітна плата трудящих – основний елемент прибуткового податку – істотно відстає від європейського рівня. Установлення високої ставки буде нераціональним, тому що призведе до зростання соціальних виплат населенню. Ефективність акцизного збору також значно поступається розвиненим країнам. Наприклад, у країнах ЄС мінімальний акцизний збір на тютюнові вироби складає 57%, в Україні – 22%. Європейського рівня в Україні досягла тільки фіскальна ефективність відрахувань на соціальне страхування [3].

Хоча в Україні застосовується ставка податку на прибуток 25%, що трохи менше верхніх ставок значень корпоративного податку в більшості розвинених країн світу. Разом з тим, питома вага податку на прибуток у ВВП України значна у порівнянні з розвиненими країнами світу. Частка надходжень від цього податку в бюджет Німеччини складає 4-7%, у Франції – 4,7% В Україні за показниками на 1 червня 2007р. – 17,6% [4]. Це пов'язане з розширенням податкової бази стягування цього податку. На відміну від західної практики, об'єктом оподатковування виступають не тільки корпорації (тобто юридичні особи, засновані на принципі обмеженої відповідальності), а всі підприємства й організації, незалежно від організаційно-правового статусу, що одержують прибуток від господарської (комерційної) діяльності. А через те що прибуток, розподілений на дивіденди, обкладається прибутковим податком, то насправді виходить, що власник підприємства двічі сплачує податок на той самий вид доходів.

Розходження у веденні бухгалтерського й податкового обліків призводить до того, що в Україні підприємство, що має збиток за балансом, найчастіше сплачує податок на прибуток. У цьому випадку держава вилучає не приріст на капітал, як у випадку зі звичайним податком на прибуток, а сам капітал. При цьому необхідність ведення подвійного обліку призводить до зростання витрат [5].

Механізм оподаткування прибутку вносить небажані перекручування, у тому числі, відносно впливу на рішення інвесторів. Згідно з українським законодавством різноманітні види відсоткових доходів фізичних й юридичних осіб (реалізований приріст капіталу, відсотки за акціями й облігаціями) обкладають за різними ставками. Це може призводити до втрат суспільного добробуту й виникненню зайвого податкового тягаря внаслідок порушення конкурентної ринкової рівноваги.

Що стосується податкового тягаря в Україні, то проблема його нерівномірного розподілу є набагато серйознішою, ніж проблема його загального рівня. Найбільший податковий тягар несуть законослухняні підприємства й позбавлені податкових пільг. Розрахунки показали, що підприємства, які працюють тільки на внутрішньому ринку, не мають податкові пільги й не ухиляються від сплати податків, перераховують державі більше 40% створеної додаткової вартості, тоді як підприємства, які користуються податковими пільгами й відхиляються від оподатковування, перераховують державі від 0 до 7 % прибутку. Таким чином, пільги стимулюють розвиток тіньової економіки, масштаби якої, за оцінками експертів, складають в Україні 40-50% від обсягу ВВП [5].

Існування великої кількості податків і зборів призводить до того, що питома вага багатьох з них у податкових зборах складає менш 1%. Ці податки не сильно впливають на поповнення бюджету, а тільки є додатковою статтею витрат на їхній збір. До таких податків можна віднести більшість платежів у позабюджетні фонди. Однак проблеми виникають і з найбільш вагомим податком – ПДВ. Процедура його відшкодування дуже тривала, до того ж ПДВ повертають «вибірково», що завдає істотну шкоду конкуренції й призводить до корупції.

З огляду на вищесказане, можна порекомендувати наступні напрямки вдосконалення податкової системи України:

По-перше, необхідно зблизити податковий і бухгалтерський облік. Для цього, у першу чергу, необхідно розробити систему визначення оподатковуваного прибутку за методом нарахування, а не за правилом першої події. До того ж Україна вже має певний досвід у визначенні оподатковуваного прибутку за балансовим прибутком підприємства. Цей метод використовувався у версії Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», прийнятому в 1994 р.

По-друге, потрібно змінити порядок оподаткування прибутку, що розподіляється на дивіденди. Ставка податку на різні види процентних доходів повинна бути єдиною.

По-третє, необхідно розглянути доцільність деяких податкових пільг. Скасування частини неефективних пільг призведе до зменшення податкового навантаження на платників податку шляхом рівномірного розподілу доходів між суб'єктами оподатковування. До того ж скасування пільг є реформуванням системи оподатковування за принципом справедливості.

По-четверте, ліквідувати всі нерентабельні податки, частка яких у податкових зборах України дуже мала. А для зростання надходжень у бюджет варто збільшити ставки акцизних зборів на деякі види товарів, особливо на ті, які завдають шкоду здоров'ю, і поступово довести їх до європейського рівня.

По-п'яте, необхідно запровадити систему керування ризиками при організації й здійсненні податкових перевірок, що має різко скоротити кількість податкових перевірок на підприємстві, а також зменшити кількість контролюючих органів. Це допоможе зменшити адміністративні витрати й підвищити ефективність податкової системи.

Література

1. А. Пороховский. Налоги съедают время и деньги, 21.11.2007 [Электронный ресурс]/ Деловая газета «Взгляд», – http://www.vz.ru/economy/2007/11/21/126398.html
2. Т. Гаврилова. Налоговый ад // «Деловая столица» №49(343) от 03 декабря 2007 [Электронный ресурс]/Общенациональный еженедельник «Деловая столица», – http://www.dsnews.ua/economy/art33778.html
3. Налогообложение, теории, проблемы, решения /В.П. Вишневский, А.С. Веткин, Е.Н.Вишневская; под общ. ред. В.П.Вишневского – Донецк: ДонНТУ, ИЭП НАН Украины, 2006. – 501 с.
4. Щомісячний моніторинг виконання зведеного, державного і місцевих бюджетів України станом на 01.06.2007 [Электронный ресурс]/ Асоціація фінансистів України, – http://www.afu.org.ua/
5. Єфименко Т.І. Основні напрямки трансформації податкової системи в Україні. // Фінанси України №9, 2007р. с.9-13