Я, Олександр Валерійович Іщенко, народився 12 грудня 1988 року в місті Донецьку. Мати — Ніна Олексіївна Рабинович, 1953 року народження, інженер-економіст. Батько — Валерій Дмитрович Іщенко 1952 року народження, колишній начальник служби АСК на підприємстві "Донецькі електричні мережі". Брат — Дмитро Валерійович Іщенко, 1982 року народження, центральний диспетчер підприємства "Донецькі електричні мережі".
З чотирьох років відвідував дитячий сад. Був досить тихою і спокійною, але товариською дитиною, часто виступав ініціатором різних ігор. Це був цікавий і чудовий час. Пам'ятаю, ми постійно щось ліпили, клеїли, малювали, ставили всілякі п'єси.
У 1996 році я вступив до першого класу загальноосвітньої школи №122 (з 2001 — Донецька профільна гімназія №122). Улюбленим предметом було образотворче мистецтво, пізніше це місце зайняла всесвітня історія. Однак при виборі профілю навчання після сьомого класу я віддав перевагу фізико-математичний. Даний вибір вважаю одним з поворотних моментів у своєму житті і не шкодую про нього. Варто сказати, що в нашій гімназії був дуже сильний викладацький склад. Особливо хочу відзначити: Рубена Аркадійовича Айріяна, Тетяну Іванівну Трусову, Ірину Вікторівну Звонарьову, Любов Іванівну Голуб, Наталію Віталіївну Курохтіну, Яну Валеріївну Буряк, Ніну Дмитрівну Скорик, Наталію Олексіївну Попа і, звичайно ж, нашого класного керівника Жанну Іванівну Шипову. Завдяки їм, я отримав не тільки солідний багаж знань, але також вони зробили чималий вплив на формування моїх життєвих цінностей.
Замислюватися над місцем майбутнього навчання я почав ще в одинадцятому класі. Вибір лежав між історичним факультетом Донецького національного університету та електротехнічним Донецького національного технічного університету. У результаті вибрав друге, бо вважав, що електроенергетика дасть мені більше як у кар'єрному плані, так і в плані особистого розвитку. Чималий вплив надав і той факт, що мій батько був інженером-електриком, також у 2004 році Електротехнічний факультет закінчив мій брат.
За результатами загального іспиту я був зарахований на перший курс електротехнічного факультету на спеціальність "Електричні станції". З деякими з майбутніх одногрупників я познайомився ще на літніх відробітках, однак справжнє знайомство з групою (старостою якої я, несподівано для себе, був призначений деканатом напередодні під час загальних зборів першокурсників ЕТФ) почалося в перший навчальний день
Далі був важкий, але в той же час цікавий період навчання. І тим не менш, незважаючи на всі складності, а часом і подряпані нерви, це, ймовірно, найбільш чудовий період у моєму житті.
Складання на "відмінно" в червні 2010 року Державного іспиту дозволила мені претендувати на місце в магістратурі, куди я і був зарахований до групи ЕС-10м.
Під час навчання я зацікавився математичним моделюванням і роботою з САПР. Тому займатися науково-дослідною роботою студента я записався до доцента, кандидата технічних наук Валерія Олександровича Павлюкова, так як він є висококласним професіоналом в даній області. Під його ж керівництвом я почав роботу над своєю магістерською роботою. Темою моєї магістерської роботи є "Аналіз режимів пуску, вибігу та самозапуску електродвигунів Зуївської ТЕС у зв'язку із змінами в схемах робочого живлення насосних станцій від системи власних потреб енергоблоків".
У планах на майбутнє, перш за все, є успішні закінчення навчання і захист магістерської роботи.
Після закінчення університету планую займатися проектуванням, як найбільш цікавою для мене сферою діяльності в електроенергетиці.
Надалі планую отримання другої освіти, найімовірніше в області інформаційних технологій, поглиблене вивчення іноземних мов (що, на мій погляд, є неодмінною умовою для успішної професійної діяльності в сучасному світі). У старших класах школи я писав непогані твори, так що, можливо, у майбутньому також займуся літературною діяльністю.
Загалом планів, як і у будь-якої іншої людини, що закінчує ВНЗ, безліч. Що ж, час покаже що з цього можна досягти, а що ні.