Для мене велика частина спогадів свого найглибшого дитинства — це чужі спогади, розказані мені вже в усвідомленому віці.
12 жовтня 1988 тато, Гутник Олександр Анатолійович, запросив маму, Гутник Олену Іванівну, на концерт Розенбаума і були страшенно незручні сидіння, що мамі довелося притискувати до себе ноги. Напевно, таке становище змусило мене народитися на тиждень раніше, тринадцятого жовтня 1988 в місті Донецьку в лікарні Вишневського. З моїм народженням з великим спортом батькам довелося розлучитися. Зараз тато працює старшим Майстром РемЕнерго, мама — інструктор в басейні, готує дітей до змагань. Братиків і сестричок не було (і зараз немає), все виховання взяли на себе батьки.
Садок мій був у дворі, де ми жили, так що, я особливо й не розуміла, що в садку, особливо, коли був час виходити на прогулянку: ті ж гойдалки, ті ж діти з двору. Тільки тиха година не вдома, а на другому ярусі 2х ярусної ліжка — мрія будь-якої дитини. В садочок я недовго ходила (запам'ятала там тільки новорічний ранок зі страшною Дідом Морозом) й до школи зі своєю групою не пішла. Довелося в років 5 відмовитися від садочка, якраз були важкі 90-ті, батьки вирішили поїхати до Польщі, як кажуть, на «заробітки» і взяли мене з собою на пів року. Перший раз поїхала на велосипеді там, на машині рулювала (у тата на колінах), добре пам'ятаю друзів своїх від туди. Батьки вранці їхали, вішали мені ключ на шию від квартири, і до обіду сама собі господар. Потім мене знову повернули на Україну, і я жила в бабусі. Ось так виховалася моя самостійність і сміливість. Здібностей своїх з дитинства не пам'ятаю, але, чомусь здається, що саме там почала зароджуватися моя екологічна культура.
До школи я пішла, коли мені вже майже 8 було. Моя перша школа № 124 у Донецьку. Писати, та й читати толком, я не вміла. І пам'ятаю, як йшла гордо додому зі своєю першою оцінкою — трійкою — за якісь в косу рядок написані гачки. Мама сварила. Далі я трималася хорошисткою.
На початку другого класу ми сім'єю переїхали з Донецька в Місто Світлодарськ. Там я пішла у втрорую свою школу № 11, яку і закінчила через кілька років зі срібною медаллю. Мама спочатку працювала вчителем фізкультури, а потім інструктором з плавання. Папа — майстром у ремонтній службі електростанції.
У школі вела активне життя: брала участь у спортивних змаганнях (любов до спорту успадкувала від батьків, вони отримали майстри спорту з легкої атлетики і саме спорт став причиною їхнього знайомства), у шкільних олімпіадах (хімія, фізика, математика). Улюбленими на різних етапах були різні предмети. Спочатку математика, потім праці, фізика, хімія. Літо проводила у походах по Криму. Випустилися ми, вигравши в конкурсі «Кращий клас року» в нашому районі.
До університету я пішла по стопах свого тата і двоюрідної сестри. Папа закінчив радіотехнічний факультет, сестра, Александрова Валерія, факультет геотехнологій і управління виробництвом. Зі спеціальністю трохи подумала і вибрала «екологію». Відразу ж з вересня мене направили до колишнього тренеру тата з легкої атлетики і 3 рази на тиждень вечора я проводила в манежі ДонНТУ. Хто ще там не був і хоче займатися якимось виду спорту — йдіть туди! Різноманітність спортивних секцій здивує. Навесні займалися на доріжках Олімпійського. Спорт мені не заважав добре вчитися і до 2му курсу вийти на всі п'ятірки. Після 2го курсу я кинула спорт. Вирішила шукати себе далі. До кінця 2го курсу я здійснила свою мрію дитинства і, назбиравши стипендію, купила велосипед. Спасибі сусідці по кімнаті в гуртожитку, Великоіваненко Каті, за те, що терпіла третього сусіда, який пах гумою. Велосипед допоміг розглянути природу Донецька та області. Якось, проїхавши 100 км, доїхала до рідного Світлодарськ.
У перервах між навчанням на канікулах намагаюся кудись виїжджати, дивитися світ, набиратися досвіду. Влітку 2008 була волонтером в Німеччині в екологічному таборі, літо 2009 працювала на кримському узбережжі помічником кухаря, літо 2010 провела у Вашингтоні на посаді рятувальника. Зараз у вільний час викладаю англійська малюкам.
Морально почала готуватися до написання і здачі диплома англійською мовою. А після університету хочеться зайнятися саме улюбленою справою щоб викладатися при старті на повну, а поки є час подумати, яка для мене справа — улюблена.
Дякую за увагу.