Одним осіннім вечором на світ з'явилася я, це було другого листопада 1989 року в місті Донецьку. Як назвати цю дівчинку з карими очима мама вже знала, вона назвала мене Альоною, так саме як звали Альону Ігорівну в вийшовшому тоді фільмі «Чародії». Моя мама, Наталія Борисівна, вчитель математики, а тато, Ігор Пилипович, інженер робототехніки. Я дуже вдячна своїм мамі і татові за те тепло та турботу, які вони мені подарували, за нескінченне терпіння і батьківську любов, за їх чуйність та виховання, які дозволили мені стати тим, ким я є.

З самого народження мама дуже багато розмовляла зі мною, а я - запам'ятовувала, ворушила губами і незабаром почала говорити одразу реченнями, завдяки чому отримала велику популярність у нашому дворі оскільки була найменшою і при тому найбалакучішою. Коли мені було два роки, у нас в сім'ї намітився братик, причому я одразу і абсолютно впевнено сказала, що в мене буде саме братик, і ніякої сестрички я не хочу. Я з нетерпінням чекала його появи, напевно, вже тоді я знала, що в мене буде найкращий у світі брат!

Минуло ще зовсім небагато часу, і я стала жахливою «чомучкою». Мені було цікаво абсолютно все: чому трава зелена, чому небо блакитне. На всі ці питання бабуся відповідала мені абсолютно серйозно, що небо в синій колір забарвлює кисень, а в траві міститься хлорофіл - речовина зеленого кольору. Я слухала «відкривши рот» і світ здавався мені ще цікавіше.

Незабаром у мене з'явилося ще одне захоплення, яке залишається і зараз - я обожнюю малювати. Одне з перших моїх творів під назвою «Моя сім'я» до цих пір висить у бабусі з дідусем на стінці. Надихнув на творчість мене мій дідусь, який сам чудово малює. Мені дуже подобалося малювати разом з ним, коли ми з братом приїзджали до бабусі з дідусем на канікули ми завжди малювали втрьох: я, дідусь та мій брат, а бабуся готувала нам різноманітну смакоту...

Коли підходила осіння пора всі мої старші подружки збиралися до школи, а я їм заздрила ... Але ось мені виповнилося шість років і я з портфелем в руках гордо вирушила на свій перший дзвінок в улюблену та рідну п'ятьдесят другу школу.

Вчитися мені подобалося, з'явилося багато нових друзів і нових захоплень. Моя перша вчителька розвивала в нас літературні таланти, ми писали дуже багато творів на цікаві та незвичайні теми, що вже в першому класі я написала свій перший вірш.

Перейшовши в п'ятий клас, стала захоплюватися математикою, наша вчителька організувала «клуб юних математиків», де ми вирішували цікаві завдання, проводили вечори математики, брали участь у всіляких конкурсах. Не залишала я і своє захоплення малювати. У нашій школі була прекрасний вчитель малювання Дробот Раїса Іванівна, яка навчила мене багатьом технікам та прийомам. Ми малювали плакати, виходили на етюди, займалися прикладною творчістю, розписом, живописом. Брали участь у всіх міських та обласних конкурсах та виставках, малюнках на асфальті. Це надзвичайно цікаво - виявляти себе і, не приховую, приємно перемагати, це стимул йти вперед. У шкільні роки я також займалася легкою атлетикою, трохи танцями. У старших класах була членом Малої Академії Наук і заробила свою першу стипендію, ставши призером конкурсу наукових робіт у секції астрономії.

Час летить швидко і закінчивши школу із золотою медаллю, переді мною став вибір куди ж іти далі ... Це був мій перший серйозний і важливий вибір. Я тоді мріяла стати архітектором, але вийшло все інакше ...

Отже, після школи, успішно склавши іспити, я вступила в Донецький національний технічний університет на спеціальність Інформаційні управляючі системи. Так дивно було першого вересня йти не в рідну школу, а в поки ще чужий і незнайомий універ. Нові люди, нові предмети, викладачі, великі повні народу корпуса, заплутані коридори, довгі лекції і море вражень.

Пам'ятаю, як зараз, перший день перша пара - «основи програмування» і відразу завдання, блок-схеми, лаби. До навчання в університеті я не мала ні найменшого поняття, що таке програмування, тому перший курс став для мене справжнім випробуванням. Всі вихідні проходили біля комп'ютера у пошуках помилок і спробах налагодити свої перші програмні коди. Але дякую нашім мудрим викладачам, які зуміли навчити мене цій нелегкій справі, за той багаж знань і безцінний досвід, який я отримала. Сподіваюся, я зможу досягти успіху в своїй спеціальності і за це я завжди буду Вам вдячна. А поки що попереду написання і захист магістерської роботи за темою: «Розробка онтологічної моделі для семантичного пошуку інформації в електронній бібліотеці», мій науковий керівник, доцент кафедри АСУ Мартиненко Тетяна Володимирівна, прекрасний фахівець без якого я б не впоралася, вона завжди скеровує мене, допомагає і радою і ділом, спасибі Вам, Тетяна Володимирівна.

За цей студентський час було не тільки навчання, були посиденьки з подружками в кафе, прогулянки в парку, поїздки на природу і головне ще одна рідна і близька людина. Чотири роки університету пробігли непомітно ... Ще вчора я була першокурсницею, а сьогодні магістрант, ще зовсім трішки і вперед - в доросле життя, навіть не віриться!

Чого я чекаю від майбутнього? Я хочу бачити поруч із собою близьких і коханих людей, не втрачати своїх друзів, рідних, тому я не хочу їхати з рідного міста. Я б хотіла знайти роботу, яка приносила б задоволення і при цьому могла фінансово забезпечити реалізацію моїх бажань, хотіла б побачити світ і вивчити англійську мову. Цілі є - будемо йти до них! =)