> Біографія <
Дитинство
Я народився 19 квітня 1989 у місті Макіївка Донецької області. Мама – Похомова Ірина Василівна, 1968 р.н., вихователь у дитячому садку, батько – Похомов Олександр Миколайович, 1966 р.н., водій автокрана. Дитинство було дуже радісним і веселим. У дитячому садку я почував себе як сир у маслі. Потрапивши в групу до власної мами, я, м'яко кажучи, мав маленькі привілеї: замість того, щоб спати на тихій годині я нерідко пив чай з вихователями або грав іграшками. Але в той же час і вимоги до мене були трохи вище, тому що кожна мати прагне, щоб її син був краще інших. Батько в цей час усіляко намагався заробити нам на безтурботне життя, хоча при цьому будь-яку хвилину намагався провести із родиною.
Школа
Ще перебуваючи в дитячому садку марив школою, але, як виявилося пізніше, марив я зовсім не знаннями. 1 вересня 1996 року я перший раз зайшов у свій 1-Б клас ЗОШ I-II ступенів № 109. Класним керівником була добра й чуйна Людмила Андріївна. Вчився я непогано, часто виступав на олімпіадах по хімії, математиці, англійській мові. Улюбленим предметом була математика. Улітку 2004 року я відніс документи в ЗОШ № 2 і продовжив там навчання в 10-11 класах. У новій школі також себе непогано зарекомендував. Виступав на олімпіадах, брав участь у міських конкурсах худ. самодіяльності, майже на кожне свято в школі мені доводилося виступати в різних сценках. Ці два роки були кращі в моєму житті. В одинадцятому класі потрібно було визначатися з Вузом і напрямком, який праг би вивчати. Завжди тягло до інформатики, хоча ні краплі не розумів її, але «програміст» звучало круто, тому, не довго думаючи, відніс документи в ДонНТУ – один із кращих університетів України.
Університет
Відніс і не пошкодував. З'явилося багато нових знайомих, нові інтереси. Так почалося моє студентське життя. Перший рік виявився не дуже важким. Повторення шкільного матеріалу, нові, але прості предмети особливо не навантажували. На фізру записався в тренажерний зал, так і проходив у нього до закінчення університету. Другий і третій курс були складніше. Половина потоку відсіялася. В іншій половині, напевно, дивом, виявився я. Вчився начебто нормально, навіть іноді стипендію одержував. Група зібралася відносно дружна, тому ця ж стипендія часто витрачалася на пікніках з одногрупниками на природі. На четвертому курсі трапилася нагода з'їздити у Львів. Вражень було море. Саме тоді я перший раз спробував себе в гірськолижному спорті, а саме в сноубордінге. Почав я не зовсім вдало, тому як падінь було більше, чим очікував. Можливо, через знак зодіаку (я Овен), по-крайній мірі я знайшов таку причину, я не здався й продовжував завзято намагатися хоч небагато проїхати по схилу. На наступний рік, уже навчаючись у магістратурі, я чекав зиму, щоб знову поїхати в гори. Уже навчений гірким досвідом, намагався робити все " по підручнику", і "ЭВРІКА" в мене все-таки почало виходити. Так що університетські роки стали найбільш яскравою плямою в моєму житті.
Плани на майбутнє
Що стосується планів на майбутнє, то хотілося б звичайно повністю само реалізуватися. Знайти цікаву роботу, бажане високооплачувану, обзавестися відмінною родиною. А ще є мрія!!! Сісти в машину й рвонути на екскурсію по Європі. У загальному от так от.