Фільчак Світлана Олександрівна Навчально-науковий інститут “Вища школа економіки та менеджменту” (ІЕМ) Факультет менеджменту (ФМ) Кафедра управління персоналом і економіки праці (УПЕП) Спеціальність: “Управління персоналом і економіка праці” (УПЕП) Тема випускної роботи: “Розвиток персоналу” Науковий керівник: к.е.н., доцент кафедри УПЕП Чумаченко Олена Володимирівна

Біографія

Дитинство

5 листопада 1988 р. з'явилася на світ Горбань Світлана Олександрівна – довгоочікувана дитина в родині. Із самого раннього віку я активно боролася зі сном і не давала мамі спати. Мені постійно хотілося щось зробити, і я боялася чогось не встигнути. Першим й улюбленим моїм садком був “Черемушки” куди я пішла в 3 роки. Те що найбільш запам'яталося із садка – це дуже багато гарної зелені й різного обладнання для дітей. А найяскравіший момент: я побачила, як більш доросла дівчинка стрибає на скакалці й мені теж дуже захотілося навчитися. Що я й зробила. Потім садок закрили й нас із групою перевели в інший – “Хитрі лисенята”. Пам'ятаю, як нас учили писати, читати, лічити і як вихователька туго зав'язувала волосся у хвостик.

Шкільні роки

Наближався час іти в 1-ий клас. Папа хотів, щоб я пішла в ЗШ № 35, тому що він сам там навчався. Ми приходили туди кілька разів, але нам постійно відмовляли: то говорили, що не буде набору, то наш будинок не належить до цієї школи. І тоді ми з папою прийшли в НВК № 16 (навчально-виховний комплекс). Я написала тест для визначення рівня підготовки. Вона в мене виявилася на достатньому рівні й моїм батькам запропонували 2 варіанти (усього було 3 перших класи): 1) вчитися в найсильнішому класі; 2) вчитися в найкращої вчительки. Мої батьки вибрали 2-ий варіант, і я вважаю, що він правильний.

Мені дуже подобалося ходити до школи, і це було пов'язане не стільки із процесом навчання, скільки зі спілкуванням, дружбою, іграми.

Один раз, узимку було більше 25 градусів морозу. За правилами школи при такому морозі вона закрита. Але я попросила батьків відвести мене. Звісно, що занять не було. Прийшов ще один хлопчик, і ми пішли додому.

Я дуже вдячна своїй першій вчительці. У неї був дар направляти всіх у потрібне русло, добре пояснювати й допомагати. Вона навчила нас старатися й допомагати іншим.

Зараз я пишу досить акуратно й це все завдяки їй. Бо в 1-му класі я писала досить неохайно. Важче за все у перші три роки навчання мені давалося природознавство, яке потрібно було переказувати.

5 – 11 класи в НВК № 16 знаходяться в іншій будівлі. Мені тоді здавалося, що я вже така доросла, адже ми вчилися вже зі старшокласниками!

Пам'ятаю, що в нас кілька разів на рік проводили свято “День іменинника”, де ми один одного вітали, грали, танцювали. Мені це дуже подобалося.

Я вчилася добре, і найчастіше на відмінно. Як й інші інколи брала участь в олімпіадах.

Для мене дуже важливо, щоб у мене вірили. Я звичайно в себе вірю, але виникають іноді якісь сумніви. Таким моментом віри “у мене” була перемога на олімпіаді по фізиці. Коли Тетяна Вікторівна (вчитель по фізиці) повідомила мені цю новину я просто не повірила своїм вухам. Коли вона сказала, що я буду брати участь від нашої школи я відповіла, що напевно не зможу, що краще нехай піде хтось інший. Тоді вона відповіла, щось таке: “Світлана, ти можеш і повинна піти саме ти”. Спасибі їй величезне за те, що вона в мене повірила.

Взагалі в мене дуже багато гарних і добрих спогадів зі школи і всі їх неможливо описати.

Хотілося б ще згадати про те, що коли ми переходили в 9-ий клас, ніхто не хотів ставати нашим класним керівником. Наш клас вважали балуваним. І погодилася Людмила Миколаївна за що я їй дуже вдячна. Вона була чудовим класним керівником.

Коли ми закінчували 9-ий клас із 3-х класів збиралися зробити 2: 1-ий з математичним уклоном, а 2-ий гуманітарного напрямку. Я дуже любила свій клас і захотіла й далі вчитися з ним, а більшість однокласників вибрали гуманітарний напрямок. І я залишилася з ними.

Школу я закінчила зі срібною медаллю. Хочу висловити подяку всім вчителям НВК № 16, які мене навчали. Саме вони “вклали” в мене знання, бажання вчитися, прагнення переборювати труднощі. Спогади про школу назавжди залишаться в моєму серці.

Моїми улюбленими предметами були: математика, англійська мова, а не улюбленими – хімія, біологія, історія.

Уже в старших класах прийшов час серйозно замислитися про майбутню професію, про ВНЗ в якому буду навчатися. Я перебувала у роздумі. Мені хотілося стати перекладачем (факультет знаходився у Донецькому національному університеті). Батьки спочатку були проти, а потім погодилися. І отут передумала я. Захотіла стати економістом.

Я ходила на курси з української мови й математики в ДонНТУ. Мені було складно з математикою, тому що 10 – 11 класи я вчилася в гуманітарному напрямку. Я не знала тоді в якому ВНЗ буду навчатися. Коли 1-ий раз приїхала в ДонНТУ, він мені здався неосяжних розмірів, і в мене відразу склалося враження, що я буду тут вчитися. Так і вийшло, я вступила до цього університету на спеціальність “Управління персоналом і економіка праці” (УПЕП). Коли мені подзвонили й повідомили цю новину, моїй радості не було межі.

Університет

Як зараз пам'ятаю перший день занять на 1-му курсі. У нас була інформатика. Нікого із групи я тоді не знала. Увійшла в комп'ютерний клас і сіла поряд зі своєю майбутньою подругою – Катериною. Все це виявилося невипадково. Ми дружимо весь цей час.

Вчитися на 1-му курсі мені було важко й морально й фізично. Морально, тому що я ще не відвикла від школи, а фізично – тому що було велике навантаження, принаймні, для мене.

Пам'ятаю перші модулі й у мене по політекономії 2. Я так ридала. А потім вийшла Галина Михайлівна й сказала: “Чого ти плачеш. У всіх таке буває. От побачиш, перездаси на 5”. Так і сталося, але звичайно в той час я пережила великий стрес.

Вища математика спочатку мені теж здавалася не по моїх силах. Я перебувала якийсь час у шоці й думала: “Як же я буду тут учитися?”. Але потім шок і страх пройшли й у мене все вийшло.

Час в університеті пролітав швидко, і необхідно було вибрати тему мого майбутнього диплома. Мене зацікавила тема, пов'язана з розвитком персоналу. У сучасних умовах, коли теоретичні знання, уміння й практичний досвід швидко застарівають саме розвиток своїх співробітників є одним з найважливіших факторів забезпечення конкурентоспроможності підприємства. Питання розвитку персоналу актуальне у наш час, і саме його я буду досліджувати.

У студентські роки були різні моменти й радості й суму, і сміх і сльози, але я дуже рада, що вступила до цього ВНЗ й вчуся саме із цими людьми. Думаю, що все в нашому житті невипадково.

Плани на майбутнє

Я не люблю планувати, але люблю мріяти. Хочу, щоб моя родина завжди була здоровою й щасливою. Мрію про гарну роботу, на яку буду із задоволенням ходити. І ще мрію відкрити притулок для тварин.