Зростання цін на паливо до рівня світових, невідповідність тарифів на теплову енергію реальним експлуатаційним витратам та недостатній рівень збору платежів за надані послуги значно погіршили фінансовий стан теплопостачальних компаній. Адже річне споживання палива у цій сфері становить 8,7-10,4 млн. тонн умовного палива (60 – 80% в структурі собівартості), а електроенергії - 1,4-1,7 млрд. кВт•год (10-25%). Ситуацію ускладнює і недостатньо ефективне використання паливно-енергетичних ресурсів, обумовлене тим, що основне технологічне устаткування вичерпало свій ресурс. У котельнях втрачається 8 - 10% виробленого тепла, у теплових мережах - 13 - 20%, у споживачів цей показник зростає до 25 - 40% [5]. Не зважаючи на те, що тарифи на тепло постійно зростають, а якість послуг знижується, галузь комунального теплопостачання України характеризується збитками, які в 4-5 разів перевищують прибутки, та негативною динамікою зростання збитків.
Існуюча методологія, що ґрунтується на затратному принципі, застаріла і справедливо критикується спеціалістами. Справді, формування тарифів на новий звітний період здійснюється на основі сформованих витрат, до яких включаються невиробничі витрати, і розраховані вони на основі старої нормативної бази, не враховують застосування сучасних матеріалів, машин, обладнання, техніки і технології. Застосовуються старі нормативи чисельності робітників, які розробляли під витратні принципи (штатна чисельність формувалася таким чином, щоб потім прийняти сумісників). Підприємства комунального господарства, маніпулюючи застарілою нормативною базою, дають на затвердження тарифи, які економічно не обґрунтовані.
Недоліки старого механізму ціноутворення роблять завдання формування методологічних підходів до механізмів ціноутворення одним з найбільш серйозних і актуальних для галузі.
Полягає у розгляді існуючої системи ціноутворення в сфері теплового господарства України (на прикладі комунального підприємства ВО «Краматорсьміжрайтепломережа») , визначення найбільш вагомих факторів впливу на ціноутворення теплової енергії, та оцінювання можливостей удосконалення механізму тарифної політики в сфері теплопостачання.
Свідчить, що проблеми порядку формування та регулювання ціноутворення в сфері теплопостачання, вивчення їхніх особливостей та специфіки порушуються в роботах Александрова І.Г., Ачкасова А.Є., Базилевича В.Д., Бузирьова В.В., Василика Д.О., Висоцького Г.В., Кирилова А.Н., Ковалевського Г.В., Пили В.І., Силаєва Є.Д.Семчука Г.М., Строкань /Качала/ Т.М., Шевчука Л.Т., E.B. Bennett, N. Roger, P.Gidman, I. Blore, J. Lorentzen, P. Schuttenbelt, P. Brook Cowen, G. Roth, E.S. Savas [6].
Дослідження наукових праць і нормативно-правових актів щодо порядку та механізму ціноутворення у сфері централізованого теплопостачання дозволили виявити, що в сучасних умовах багато питань стосовно об’єктивності затвердження та складання тарифів на послуги теплопостачання залишаються недостатньо врегульованими і потребують доповнення та аналітичного обґрунтування свого рішення.
Ціноутворення для послуг набагато складніше, ніж ціноутворення вироблених товарів. Існує велика кількість факторів, які впливають на ціну послуги, один з них – це роль послуги у суспільстві.
Товари, які постачаються через мережі (наприклад, енергоносії, вода і т.п.), або послуг, які реалізуються через мережі (наприклад, телекомунікаційні і т.п.), чинний порядок, за яким як умови продажу товарів та послуг, так і ставки оплати або ціни, а також умови оплати визначаються у формі тарифів. Адже неможливо узгоджувати їх з сотнями, тисячами або й мільйонами покупців цих товарів. Важливо також, що видатки на утримання мережної інфраструктури сталі і не залежать від ступеню використання мережі (або кількості товарів і послуг, які розподіляються через них) [3]. Одночасно продавці послуг, реалізованих через мережі, мають перевагу над багатьма розпорошеними покупцями і можуть використовувати цю свою домінуючу позицію. З огляду на це спосіб продажу послуг за допомогою мереж окреслюють терміном природної монополії, характерною ознакою якої є те, що обидві сторони пов’язані між собою не лише угодою, а й постійним (часто капіталомістким) під’єднанням, яке нівелює свободу вибору торгового партнера.
Комунальні підприємства здійснюють централізоване теплопостачання своїх споживачів так:
Рисунок 1 - Схема руху теплової енергії від виробника до споживача теплової енергії (житлово-комунального господарства України) за умови централізованого теплопостачання
(анімація: обсяг - 24 Кб; розмір -670 x97; кількість кадрів - 6; затримка між кадрами - 100 мс.; затримка між першим і останнім кадрами - 500 мс.; кількість циклів повторення - 5)
На сьогоднішній день є два закони, які визначають, хто повинен установлювати тарифи: закон про місцеве самоврядування і закон про комунальні послуги. Функція встановлення тарифів лежить на органах місцевого самоврядування. Порядок установлення цих тарифів визначений спеціальними постановами Кабінету міністрів. На практиці це виглядає так: підприємство «Теплокомуненерго», яке поставляє цю послугу, робить розрахунок – який у нього повинен бути тариф, куди він закладає всю собівартість цього тарифу, і дає цей розрахунок в управління цін по своїй області. Управління цін розглядає цей розрахунок і дає свій висновок – позитивний або негативний. Після того даний розрахунок із цим висновком подається в органи місцевого самоврядування – це або сесія міської ради, або виконавчий комітет [1,2].
У результаті проведеного дослідження проблем теплопостачання у містах України було виявлено потребу в реформуванні та модернізації існуючої системи централізованого опалення житлових приміщень міста, впровадженні в її структуру інноваційних енергозбережних технологій, винайдення критеріїв та розроблення нових методик тарифікації даного виду послуг.
Одним із найбільш важливих складових реформування теплозабезпечення є впровадження адекватної цінової та тарифної політики в галузі теплозабезпечення.
При встановленні ціни на послуги теплового господарства виникають дві проблеми. Перша - пов’язана з необхідністю збалансування економічних і фінансових інтересів підприємств - монополістів із соціальними цілями. Друга - зі збалансуванням якості послуг і можливого підвищення затрат. Відтак постає необхідність органам місцевого самоврядування здійснювати діяльність з урегулювання тарифів на послуги [4].
Враховуючи розглянуті вище проблеми, постає необхідність поетапного здійснення реформи цін і тарифів на підприємствах теплопостачання в умовах економії паливно-енергетичних ресурсів.
Місцеві органи влади відповідають за встановлення (затвердження своїм рішенням) тарифів на послуги, що надаються комунальними підприємствами. Виконкоми місцевих рад встановлюють тарифи на послуги, які надають підприємства, що належать територіальним громадам. Обласні державні адміністрації встановлюють тарифи на послуги, які надають комунальні підприємства інших форм власності за погодженням із виконкомами місцевих рад [7].
При цьому навіть при такій централізації встановлення тарифів на послуги теплопостачання існує проблема визначення нормативних тарифів на даний вид послуг.
Ціноутворення у сфері житлово-комунальних послуг, поширену в Україні систему тарифного регулювання методом «витрати плюс» не можна вважати оптимальною, оскільки в ціні/тарифі враховуються всі витрати, які понесені підприємством, в тому числі і ті, що пов’язані з нераціональним господарюванням (надмірними та неефективними витратами фінансових та ресурсних коштів). Ще одним підґрунтям для зловживань монопольним становищем у сфері житлово-комунальних послуг вважається поширена практика перехресного субсидування одного виду господарської діяльності за рахунок іншого (однієї категорії споживачів за рахунок іншої)[8]. Неврегульованими залишаються і питання звітності про використання коштів, отриманих за надані житлово-комунальні послуги, та можливість отримання такої інформації.
Як зазначалось вище, тариф на послуги теплопостачання розраховується як сума собівартості та прибутку. У даний час сформувався економічний механізм, в якому кожне підприємство поводить себе як монополіст: підвищує ціни, щоб забезпечити необхідний рівень прибутку. В собівартість наданих послуг включаються показники (ресурси, штати, зарплата, технології, матеріали, послуги сторонніх організацій), що формуються за фактом витрат попередніх років. Тобто діюча методика розрахунку на теплову енергію не охоплює всіх нюансів діяльності теплового господарства і створює умови для необґрунтованого підвищення цін на тепло. Важливим моментом є і здійснення контролю за цінами природних монополій, без якого неможливо домогтися істотного зниження витрат на вироблені ними послуги [9].
Отже, пошук зниження витрат у розмірі тарифу необхідно проводити у структурі собівартості продукції, яка є узагальнюючим показником, що відображає усі сторони виробничо-господарської діяльності підприємства. Чим краще працює підприємство, економічніше і раціональніше воно використовує власні ресурси, успішніше вдосконалює свою техніку, тим нижчою буде собівартість виготовленої продукції.
Процес формування цін/тарифів на житлово-комунальні послуги повинен здійснюватися на наступних основних принципах [10]:
- збалансованості інтересів, відкритості процедур формування цін/тарифів на житлово-комунальні послуги та використання коштів, контрольованості цін;
- уникнення перехресного субсидування одного виду діяльності за рахунок іншого, однієї категорії споживачів за рахунок іншої;
- обов'язковості покриття економічно обґрунтованих витрат суб'єктів господарювання, що надають послуги, нормування витрат підприємств, установ, організацій, що здійснюють господарську діяльність у сфері житлово-комунальних послуг, шляхом оптимізації витрат таких суб'єктів;
- пріоритетності інвестиційних проектів, фінансування яких здійснюватиметься за рахунок інвестиційної складової ціни/тарифу та/або коштів, виділених з відповідного бюджету;
- стимулювання енергозбереження, економічного заохочення підприємств, установ, організацій, що здійснюють господарську діяльність у сфері житлово-комунальних послуг;
- встановлення максимального рівня рентабельності, обов'язковості врахування в ціні/тарифі інвестиційної складової для реалізації затверджених у встановленому порядку пріоритетних інвестиційних проектів та застосування пільг зі сплати житлово-комунальних послуг одночасно з визначенням джерел їх покриття;
- законодавчого визначення механізмів оперативного корегування цін/тарифів на комунальні послуги у разі зміни їх складових.
Основними заходами та першочерговими завданнями у сфері вдосконалення механізму ціноутворення на житлово-комунальні послуги визначено [11]:
1) приведення норм Законів України "Про житлово-комунальні послуги", "Про теплопостачання", "Про електроенергетику", "Про питну воду та питне водопостачання", "Про місцеві державні адміністрації", "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про ціни і ціноутворення", "Про природні монополії" у відповідність між собою, зокрема в частині повноважень органів, які здійснюють регулювання цін/тарифів, а також визначення процедур затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги;
2) внесення змін до Законів України "Про житлово-комунальні послуги" та "Про природні монополії" щодо застосування альтернативних методів регулювання цін/тарифів та визначення статей витрат, що обов'язково мають враховуватися у цінах/тарифах [1];
3) поетапна заміна пільг та субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг адресними грошовими виплатами населенню;
4) вдосконалення порядку формування цін/тарифів на житлово-комунальні послуги в частині:
- визначення критеріїв, за якими має здійснюватися оцінка економічної обґрунтованості цін/тарифів на етапі їх встановлення та застосування, в тому числі з урахуванням рівня соціально-економічного розвитку відповідного регіону та технічних можливостей суб'єктів господарювання;
- забезпечення окремого обліку доходів, витрат і фінансових результатів за кожним видом діяльності суб'єктів господарювання, що підлягають регулюванню;
- урахування інвестиційної складової для реалізації затверджених у встановленому порядку інвестиційних проектів;
- запровадження нормування витрат і втрат ресурсів, які б стимулювали оптимізацію витрат суб'єктів господарювання, що надають житлово-комунальні послуги;
5) розроблення порядку корегування цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, зокрема в разі зміни цін на енергоносії і розміру мінімальної заробітної плати;
6) розроблення порядку проведення перерахунків плати за ненадані, надані не в повному обсязі житлово-комунальні послуги та послуги, якість яких не відповідає нормативним вимогам;
7) розроблення порядку відшкодування різниці між затвердженими цінами/тарифами на житлово-комунальні послуги та економічно обґрунтованими витратами на їх виробництво;
8) запровадження механізму введення в дію нових цін/тарифів на енергоносії, які є складовою ціни/тарифу на житлово-комунальні послуги, не раніше, ніж через 30 днів після їх оприлюднення в засобах масової інформації;
9) розроблення нормативно-правового акта про порядок організації відкритих слухань з питань зміни цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, доведення до споживачів інформації про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість і структуру, норми споживання, порядок надання послуг, обґрунтованість витрат тощо;
10) посилення відповідальності споживачів за несвоєчасну оплату отриманих житлово-комунальних послуг;
11) розроблення механізмів врахування при формуванні цін/тарифів відповідності якості житлово-комунальних послуг потребам споживачів;
12) запровадження автоматизованих систем контролю за наданням споживачам житлово-комунальних послуг [12].
Безумовно, цінова/тарифна політика є одним із найбільш гострих та болючих питань, але без його вирішення сподіватися на ефективне реформування галузі не має сенсу. Процес формування тарифу буде тривати поки не знайдеться компроміс між основними технічними завданнями та фінансовими потребами постачальника і споживача послуг.
Виходом з критичної ситуації, що склалася на досліджу вальному ринку, може стати виконання в повній мірі зазначених вимог до формування ціни на теплову енергію, котре повинне задовольнити ринок теплопостачання.
Важливе зауваження!
При написанні даного автореферату магістерська робота ще не завершена. Остаточне завершення: грудень 2011 р. Повний текст роботи та матеріали по темі можуть бути одержані в автора або його керівника після зазначеної дати.