Факультет менеджмента
Кафедра управління персоналом та економіка праці
Спеціальність: Управління персоналом та єкономіка праці
Об'єктом роботи є продуктивність праці.
Предмет дослідження - зростання продуктивності праці на підприємствах.
Мета і завдання дослідження. Проаналізувати динаміку продуктивності праці в економіці України, розкрити об'єктивну картину змін і на цій основі виявити можливі прогресивні зрушення в цій області
Актуальність дослідження. На даний момент українське суспільство зосереджене на вирішенні проблем стабілізації соціально-економічного стану в країні і формуванні ринкового середовища. Одним з найважливіших чинників, що сприяють пожвавленню економіки, є позитивне зрушення у динаміці продуктивності праці, тому вкрай необхідним є активний пошук шляхів виходу з несприятливої ситуації. Підвищення продуктивності праці є пріоритетним напрямом розвитку країн з ринковою економікою. Економічна криза, що вразила країну, істотно відбилася на ефективності виробництва, призвела до різкого зниження економічної активності. У цих умовах збільшення результативності трудових витрат є реальний спосіб, що дозволяє в стислі терміни подолати негативні тенденції в економічній динаміці.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Кваліфікаційна робота магістра виконана протягом 2009-2010 рр. згідно з науковим напрямком кафедри управління персоналом і економіки праці Донецького національного технічного університету.
Передбачувана наукова новизна отриманих результатів. У кваліфікаційній роботі магістра представлена методика обгрунтування зростання продуктивності праці на підприємствах України.
Практичне значення отриманих результатів. Представлена робота має теоретичне значення, а запропоновані практичні рекомендації щодо зростання продуктивності праці являють інтерес для підприємств різних галузей.
Продуктивність праці з давніх пір є предметом наукових досліджень. Різні теоретичні проблеми, пов'язані з нею розглядалися в працях А.Сміта, Р.Аллена, Д.Рікардо, Д.Кларка, О.Ланге, А.Маршалла, К.Маркса, К.Макконнела, С.Брю, С.Фішера, Л.Мура, П.Самуельсона, С.Сінка, М.Тодаро, Д.Ікса, Волкова П.Д., Воронцова А.П. Ці праці разом з іншими складають методологічну базу наукових досліджень. У справжньому дослідженні вони використовувалися для розробки авторської концепції.
Продуктивність праці являється показником економічного зростання, тобто показником здійснюючим вплив на зростання реального продукту й доходу [1, с.36]. Національний дохід, або валовий національний продукт, у разі підвищення продуктивності праці збільшується швидше, ніж показники витрат. Зниження ж продуктивності праці призводить до інфляції, пасивного торговельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття. Така ситуація нині характерна для України. Рівень продуктивності праці у народному господарстві та промисловості країни досить низький. Останнім часом спостерігається тенденція до його зниження, і згідно з розрахунками він становить у промисловості приблизно 10% від рівня продуктивності праці в США. Як свідчить зарубіжний досвід, змінити таке становище можливо лише підвищенням продуктивності праці не тільки за рахунок оптимального використання ресурсів, а й створенням рівноваги між економічною, соціальною та політичною структурами суспільства. У сучасних умовах, коли скорочення темпів економічного зростання набуває стійкої тенденції, значення продуктивності праці для економічного зростання як держави взагалі, так і для окремих підприємств підвищується [2, с.23].
Концептуальні і теоретичні принципи і положення дослідження продуктивності праці базуються на фундаментальних розробках, представлених в класичних і сучасних працях вітчизняних і зарубіжних дослідників, що реалізовують політико-економічний і інституційний підходи до аналізу ефективності виробництва.
Праця є найважливішою умовою в житті людини, природною його необхідністю. Впливаючи на природу, людина своєю працею створює умови для життя і подальшого свого розвитку [3, с.12].
Процес створення матеріальних благ завжди вимагає наявність особистих і речовинних чинників. Перші є робочою силою, другі – засобами і предметами праці [4, c.5]. Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів витрат, в даному випадку – результатів праці та її витрат. Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних факторів. Безперечно умовою прогресу і розвитку виробництва є зростання продуктивності праці. За відомим визначенням К.Маркса, зростання продуктивності праці пролягає в тому, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат минулої праці (втіленої в засобах виробництва) – збільшується, але так, що загальна сума праці в кожній одиниці продукту зменшується.
На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-економічний стан виробництва. Рівень екстенсивного використання праці показує міру її продуктивного використання і її тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу, і чим триваліший робочий деньим, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і, відповідно продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавчо встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня. Якщо протягом законодавчо встановленої тривалості робочого часу весь він (час) цілком витрачається на продуктивну працю, то це є верхня межа рівня екстенсивного використання праці. Зростання продуктивності праці може відбуватися як за рахунок збільшення плідності кожної одиниці праці, так і за рахунок збільшення кількості праці унаслідок підвищення його інтенсивності, а також кваліфікації, тобто більшої маси праці в одиницю зволікає за рахунок застосування складнішої праці [5, c.51].
Інтенсивність праці характеризує міру її напруженості й визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має межі, а саме фізіологічні та психологічні можливості людського організму. Цей показник трудового процесу має фізіологічний характер, але разом з тим, він відображає й стан соціально-трудових відносин на виробництві. Основна його відмінність від продуктивності праці полягає в тому, що зростання продуктивності означає зменшення витрат фізичної й психологічної енергії людини на одиницю продукції (ті ж витрати енергії дають можливість виробляти більше товарів). Природа вчить, що високі результати досягаються не збільшенням, а зменшенням зусиль [6, c.126]. Зростання ж інтенсивності залишає без змін витрати енергії на одиницю продукції, хоча в розрахунку на одиницю часу вони збільшуються. Тому зростання інтенсивності роботи фактично рівнозначне продовженню робочого дня. Рівень інтенсивності залежить від форм її організації, оплати і нормування; природно-біологічних факторів (стану здоров’я); національно-історичних передумов (зокрема, ставлення людини до праці). За критерій належної інтенсивності праці приймається рівень, який дає змогу рівномірно зберігати нормальну працездатність працівника протягом усієї трудової діяльності. Тобто нормальна інтенсивність праці означає витрату життєвої енергії, яку можна повністю поповнити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо. Отже рівень екстенсивного використання й інтенсивність праці – це важливі фактори зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно.
Одним з найважливіших чинників зростання продуктивності праці є прогрес техніки, вдосконалення конструкції машин, створення розвиненої системи машин для виробництва конкретної продукції [7, c.38]. Джерелом зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу. За кілька останніх десятиліть у розвинених країнах рівень екстенсивного використання зменшився більше ніж у двічі, інтенсивність праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося у значному зростанні добробуту і рівня споживання всіх верств працюючого населення. Тобто саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше і більше споживчих благ меншою кількістю праці.
Об’єктивна необхідність удосконалення діючого і розробки нового комплексу науково-методичних положень з макроекономічного аналізу, спрямованих на виявлення і мобілізацію резервів підвищення продуктивності праці, зумовлює проведення ряду аналітичних досліджень джерел економічного зростання в Україні. Підвищення продуктивності праці є вираженням загального економічного закону, економічною необхідністю розвитку суспільства і має такі цілі: стратегічну – підвищення життєвого рівня населення. За рахунок зростання продуктивності праці в країнах, що переходили до ринкової економіки, досягалося від 40 до 90% життєвого рівня; тактичну – підвищення ефективності діяльності галузей і підприємств, а також реальне зростання особистих доходів працівників.
Розвиток економіки, підвищення національного добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності праці. Результати аналізу продуктивності є основою для прийняття управлінських рішень щодо підвищення рентабельності, технічного та організаційного реформування виробництва, управління людськими ресурсами, оцінки конкурентоспроможності, формування цінової політики, визначення пріоритетності галузей тощо.
Продуктивність праці пов'язана із ступенем розвитку всіх чинників і умов, в яких протікає процес праці в цій галузі. Отже, необхідно з'ясувати найбільш важливі чинники, які визначають ступінь результативності доцільної діяльності людей [8, с.13]. Фактори продуктивності праці - це рухомі сили під впливом яких змінюється продуктивність праці [9, с.25]. З огляду на сутність праці як на процес споживання робочої сили і засобів виробництва всі фактори, які визначають підвищення продуктивності праці, можна об’єднати в три групи: матеріально-технічні;
організаційно-економічні, що характеризують ступінь розвитку організації та управління суспільного виробництва;
соціально-психологічні, що пов’язані з роллю людини в суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.
Серед матеріально-технічних факторів важливу роль відіграє науково-технічний прогрес, який є основою всього суспільного виробництва і одним із основних елементів механізму ринку. Науково-технічний прогрес впливає на всі елементи виробництва – засоби виробництва, працю, його організацію та управління. Технічний прогрес здійснюється за такими напрямами:
Підвищення рівня механізації виробництва здійснюється шляхом механізації ручних робіт, упровадження засобів малої механізації, комплексної механізації робіт на дільницях та в цехах. Автоматизація виробництва забезпечується впровадженням верстатів-автоматів, автоматизованого устаткування, автоматичних систем виробництва. На підприємствах України відсоток ручної праці значний, особливо на допоміжних процесах – транспортних, вантажно-розвантажувальних, ремонтних тощо. Про низький рівень механізації та автоматизації цих процесів свідчить той факт, що частка робітників, зайнятих на цих процесах у загальній кількості робітників, становить приблизно 46%. Як наслідок, виникла диспропорція в механізації праці на різних виробничих дільницях. Слід зауважити, що потрібно збільшувати механізацію і автоматизацію підприємств, але не безмежно.
Теоретичні і реальні дані свідчать про те, що після досягнення належного розвитку продуктивних сил необхідно стримувати зростання обсягу засобів виробництва, особливо у сфері їх відтворення. Задля вдосконалення нинішньої моделі економічного зростання чимало авторів пропонують дотримуватися розумного консерватизму допустимих меж зростання ВВП [10, c.4], застосування енергозберігаючих і інформаційних технологій [11, c.32].
Важливим засобом здійснення механізації виробництва є модернізації устаткування, тобто оновлення й удосконалення функціонуючого устаткування, незначні зміни його конструкцій. Це можна досягти шляхом збільшення потужності і робочих швидкостей устаткування, механізацією і автоматизацією допоміжних робіт (подача, зняття, транспортування і контроль виробів) і автоматизацією управління устаткуванням. Для зростання продуктивності праці велике значення має удосконалення технології виробництва, яка включає технічні прийоми виготовлення продукції, виробничі методи, способи застосування технічних засобів і агрегатів. Одним з найважливіших чинників зростання продуктивності праці є прогрес техніки – вдосконалення конструкції машин, створення розвиненої системи машин для виробництва конкретної конструкції продукції. Необхідно упорядкувати комплектування системи машин в кожному підприємстві, забезпечити оптимальне поєднання машин з іншими чинниками, перш за все кваліфікованою робочою силою [12, c.39]. Основними напрямами удосконалення технології виробництва є впровадження нових методів обробки матеріалів, таких як хімічні, електроерозійні, ультразвукові та ін. дедалі більше застосовуються надвисокі й наднизькі тиски і температури, струми високої частоти, інфрачервоні випромінювання та інші, надміцні матеріали тощо. В умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває такий фактор зростання продуктивності праці, як підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на ринку. Для зростання продуктивності праці, крім упровадження нової техніки, велике значення має максимальне використання діючих потужностей.
Поліпшення використання засобів праці здійснюється за двома напрямами: екстенсивним – збільшення часу їх роботи шляхом скорочення простоїв, введення в дію не використовуваного устаткування, підвищення коефіцієнта змінності в раціональних розмірах, скорочення строків ремонту тощо. інтенсивним – поліпшення використання машин та устаткування за одиницю часу через упровадження прогресивних технологічних процесів. Велике значення для зростання продуктивності праці має інвестиції використані на освіту, підвищення кваліфікації, перепідготовку кадрів, тобто на покращення якості робочої сили [13, с.62]. Якість робочої сили характеризує 10-15% рівня продуктивності праці і займає друге місце після фактору научно-технічного прогресу [14, с.48]. Перехід до ринкових відносин має змінити інвестиційну політику держави з метою посилення її впливу на інвестиційний процес за допомогою ринкових регуляторів. У сучасних умовах для впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу необхідно інвестиції спрямовувати насамперед на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, підвищувати частку витрат на активну частину основних виробничих фондів. Хоча в 2008 р. порівняно з попереднім роком частка підприємств, що займалися інноваціями, збільшилася на 3 процентних пункти і становила 14,2%, інноваційні витрати зросли на 78% (до 10850,9 млн. грн), а витрати на придбання машин та обладнання, пов’язані з упровадженням інновацій, - удвічі.
Проте в 2008р. порівняно з 2001р. питома вага промислових підприємств, які впроваджували інновації, зменшилась до 11,5% проти 14,3%.[15, с.40]. Планування і регулювання капітальних вкладень здійснювалося в Україні без урахування процесу відтворення основних фондів і суспільного продукту. Віддавалася перевага новому будівництву на неосвоєних територіях. При цьому майже не відновлювався виробничий потенціал. Власне, планування відтворення основних фондів у країні не було. Наслідком такої політики стало те, що виробничий потенціал України через його технічне зношення і технологічну відсталість не відповідає вимогам часу. Рівень зношення основних виробничих фондів становить понад 40%. Для промислово-виробничих фондів він перевищує 48%, а в будівництві досяг 61%. Тільки нині для планування відтворення основних фондів в Україні починають застосовувати моделі міжгалузевого балансу, за допомогою яких можна розрахувати на перспективу основні балансові показники відтворення капітальних вкладень з урахуванням демографічного прогнозу в кожному регіоні. Для подальшого розвитку інвестиційного ринку в Україні доцільно підтримувати розвиток пріоритетних напрямів в економіці. Серед них, перш за все, слід назвати розроблену і широко обговорену науковою громадськістю «Стратегію економічного і соціального розвитку України, розрахованого до 2015 р.», що містить спеціальний розділ «Стратегія затвердження інноваційної моделі розвитку». [16, c.3] У підвищенні технологічного рівня виробництва велику роль мають відігравати фондові біржі, які дають змогу на взаємовигідній основі залучати в діюче виробництво невикористані устаткування та виробничі площі, організовувати й обслуговувати лізингові операції, у тому числі й міжнародні.
Матеріально-технічні фактор сприяє економії живої та уречевленої праці як в цілому по економіці, так і на окремому виробництві. Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати наступними показниками:
Велике значення для підвищення продуктивності праці мають організаційно-економічні фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До цих факторів належать: удосконалення форм організації суспільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації; удосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспортної, інструментальної, складської, енергетичної тощо); удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, впровадження багатоверстатного обслуговування, розширення сфери суміщення професій і функцій; застосування передових методів і прийомів праці; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці (впровадження технічного обслуговуваних норм затрат праці, розширення сфери нормування праці), при нормуванні, крім визначення норм, повинні установлюватися певні нормативи, які визначаються на основі норм і мають враховувати конкретну ситуацію, що склалася в певній період часу [17, с.3]. Застосування гнучких форм організації праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці; удосконалення організації управління виробництвом шляхом удосконалення систем управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, впровадження автоматизованих систем управління виробництвом.
Соціально-психологічні фактори відіграють велику роль в підвищенні продуктивності праці. Вони визначаються стилем керівництва в підрозділах, на підприємстві в цілому; мотивацією управління економікою. Їх вплив характеризується звичайними та суспільними умовами, в яких працюють робітники підприємства. Прийняття групових рішень, сумісна відповідальність стали обов’язковими атрибутами функціонування сучасних підприємств [18, с.23]; рівнем підготовки колективів, ступенем дисциплінованості робітників, їх робочою і творчою активністю, системою ціннісних орієнтирів колективу; якістю, а також соціально-демографічним складом робочих колективів.Перерахованi фактори, впливають на продуктивнiсть працi,треба указати також на те, що демографiчнi показники в державi також особливо не впливають на фактор продуктивностi працi.[19] Деякі автори рекомендують фактори продуктивності праці поділяти ще й таким чином: [Яцкевич В. «Проблемы пределов роста и системная оптимизация» [20, с.4], Бесєдін В.Ф., Музиченко А.С. «Стратегічне планування. Визначення і прогнозування показників продуктивності праці»[21, с.38]].
1.фактори росту живої та уречевленої праці. Така диференціація факторів пов’язана з резервами інтенсифікації в рамках нормальної інтенсивності праці і з мірами підвищення частки основного капіталу;
2.фактори росту продуктивності праці, які спричинені часом дії. В цій групі розрізняють:
3.фактори, які спричинені роллю і місцем зайнятим в економіці:
Дія загальноекономічних факторів пов’язана із суспільним поділом праці, в тому числі міжнародним, наявністю і використанням робочих ресурсів, структурою виробництва. Міжгалузеві і галузеві фактори росту продуктивності праці пов’язані з особливостями організації виробництва – його спеціалізацією, концентрацією. Фактори росту продуктивності праці на робочому місці включають у себе передусім комплекс мір щодо усунення втрати робочого часу і більш раціональне його використання. Сучасний підхід до показника продуктивності праці рекомендує розрізняти наступні фактори. Конкуренція. Являючись рушійною силою економічного росту країни, вона шляхом прагнення кожного підприємства до покращення своїх позицій на ринку впливає на продуктивність. До того ж впливає як конкуренція підприємств, так і конкуренція країн. І чим сильніша економіка країни, тим потужніша продуктивність конкурентоспроможних підприємств. Таким чином, управління підприємством в умовах ринку зводиться до керування його конкурентоспроможністю [22, с.24];
Нововведення, техніка і технологія. Технологія традиційно розглядається як фактор росту продуктивності праці. Але необхідно, щоб вона використовувалася кваліфікованим персоналом і призводила до конкурентоспроможності підприємства. Тоді ефективність інвестицій позитивно вплине на використання ресурсів. Одначе науково-технічні нововведення повинні бути екологічно вивченими та пов’язаними з безпекою праці;
організація праці та управління. Вони охоплюють широкий діапазон питань від фізичного розміщення індивідуального робочого місця до способу зв’язку підприємства із зовнішньою середою. Вплив організації праці впливає на особливо актуальні в остання роки нові форми зайнятості: неповній, в рамках проекту, в неформальному секторі економіки. Умови і охорона праці. Здорові робітники і безпечні умови праці є невід’ємною складовою продуктивної діяльності. Економічні цілі підприємництва не повинні протистояти соціальним цілям суспільства: вони повинні гармонійно доповнювати один одного. Безпека і охорона праці в широкому сенсі впливають на використання робочого часу, підвищення кваліфікації, організацію праці, професійний ріст і зрештою визначають безпеку життя на Землі;
Кваліфікація. При динамічності економічних перетворень, розвитку технології, загострення внутрішньої та міжнародної конкуренції продуктивність все сильніше залежить від рівня кваліфікації робітників. Висока професійна майстерність стає ключовим фактором використання сучасного технологічного устаткування. Знання і майстерність, високий професіоналізм робітників багато в чому визначають успіх підприємства. Одначе потрібно пам’ятати, що професіональний склад трудового колективу, який склався, при зміні ринкової кон’юнктури може призвести до обмеження продуктивності підприємства, існує чітка взаємозалежність між рівнем кваліфікації робочої сили й підвищенням продуктивності праці [23, с.24]; Якість. Обмеження на дотримання якості, яке передбачає встановлення ліміту на кількість дефектів продукції певного виду [24, с.145]. Маркетинговий підхід до збуту у продукції (продажу товарів), який враховує диференціювання, а нерідко й індивідуальні потреби сегмента ринку, проголошує в довготривалій перспективі неподільність продуктивності і якості праці. Підвищення якості праці та відповідно якості продукції дає можливість збільшувати об’єми роботи, частку ринку підприємства, тим самим сприяючи зниженню експлуатаційних витрат і підвищенню продуктивності;
Соціальне партнерство. Підвищення продуктивності підприємства залежить не тільки від окремого керівника, але й від всього трудового колективу. Рух вперед може бути наслідком дії єдиної команди, поєднаної однією ціллю. А це здійснюється лише в рамках соціального партнерства;
Економічне зростання. Обумовлює організацію підприємництва кожного підприємства, інтегрованого в єдину систему економіки країни. Економічна ситуація в світі, в даній країні, в даному регіоні країни багато в чому визначає стан продуктивності окремого підприємства;
Рівень життя. Високий рівень життя населення створює передумови для розкриття можливостей і талантів робітників, підвищенню їхньої працездатності, що призводить до росту продуктивності підприємства. Всі розглянуті вище фактори продуктивності і продуктивності праці повинні досліджуватися протягом аналітичної роботи на підприємстві для виявлення їхнього значення та впливу на перспективу.
Забезпечення конкурентоспроможності підприємства необхідно розглядати як одне з найважливіших стратегічних завдань [25, с.172]. Враховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства, керівники і спеціалісти всіх рівнів у перспективних організаціях повинні розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю.
Система управління повинна сприяти реалізації стратегічної концепції підприємства [26, c.2]. Управління продуктивністю праці на підприємстві – це фактично частина загального процесу управління підприємством, що включає в себе планування, організацію, мотивацію, керівництво, контроль і регулювання. Ця робота ґрунтується на постійному аналізі співвідношення корисного ефекту від певної трудової діяльності, з одного боку, і витрат на цю діяльність – з іншого.
Вимірювання й оцінка досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема – вихідний етап програми. Щоб виміряти продуктивність праці, потрібно зіставити кількість виробленої продукції або наданих послуг із витратами на їх виготовлення. Слід також постійно мати на увазі, що ресурси, які застосовуються у виробництві, взаємозамінні. Тобто можна зменшити кількість праці на досягнення певного корисного ефекту за рахунок збільшення кількості використаних засобів виробництва. У США загальний обсяг виробництва зростає приблизно на 2 пункти від кожного додаткового відсотка ВВП, інвестованого в засоби виробництва [27, c.145]. Продуктивність живої праці при цьому звичайно зростає, але чи одержить від цього користь підприємство, можна сказати, лише розрахувавши продуктивність за багатофакторною моделлю. Тому завданням економіста є використання всіх можливих прийомів і методів для забезпечення достовірності і порівнянності показників в продуктивності. Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності ґрунтується на порівнянні інформації, одержаної в ході вимірювання і оцінки досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема, з наявною інформацією про максимально можливий рівень продуктивності праці на аналогічних роботах. Для пошуку резервів підвищення продуктивності праці слід заохочувати висококваліфікованих представників різних спеціальностей, що володіють фундаментальністю і широтою поглядів та вміють бачити перспективу. Шукаючи і аналізуючи резерви, слід звертатися до їх кваліфікації за різними ознаками, щоб не обійти увагою жоден із можливих факторів підвищення продуктивності праці. Слід ще раз підкреслити, що значні резерви зростання продуктивності праці приховані не лише в процесі безпосереднього виробництва, але і у процесі його організації та управління.
Аналізуючи та плануючи продуктивність праці необхідне виявлення й використання її резервів [28, с.68]. Розробляючи план використання резервів підвищення продуктивності праці, слід забезпечити узгодження цілей та завдань програми. План повинен включати конкретні заходи, спрямовані на реалізацію поставлених цілей, передбачати фінансування витрат на ці заходи. Важливим завданням економіста на цьому етапі є розробка критеріїв результативності програми, проведення оцінки ефективності реалізації можливих інвестиційних напрямків діяльності [29, с.145]. Розробка систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності є необхідною умовою реалізації програми. Менеджер завжди повинен пам’ятати, що для успіху справи слід намагатися зблизити аж до ідентифікації цілі і завдання організації з особистими цілями і бажанням працівників. Працівники повинні заздалегідь знати, як заплановані результати зростання продуктивності праці вплинуть на реалізацію їхніх особистих професійних інтересів (зростання заробітної плати, службове просування і т. ін.). Зростання заробітної плати не може відбуватися безболісно для економіки держави, якщо воно не пов’язано з підвищенням продуктивності праці [30, с.33].
Контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, необхідних для виявлення і вирішення можливих проблем їх виконання на початкових етапах. В процесі контролю порівнюються фактичні і задані показники продуктивності праці або їхні складові, визначається масштаб допустимих відхилень. Слід завжди пам’ятати, що контроль в будь-якій справі потрібен лише для того, щоб сприяти досягненню цілей. Надмірний, невдало продуманий контроль може дати небажані наслідки як то спрямування зусиль працівників на задоволення вимог контролю, а не на досягнення цілей. Організовуючи контроль, слід приділяти увагу зворотному зв’язку, реальності вимог, зацікавленості працівників, економічності контролюючих систем.
Вимірювання й оцінка реального впливу реалізованих заходів на зростання продуктивності праці потрібна для того, щоб оцінити і порівняти ефективність їх впровадження і визначитися з пріоритетами на наступний період. Визначивши найефективніші напрямки роботи по підвищенню продуктивності, слід прийняти відповідні мотивуючі рішення і в наступному періоді зосередити увагу саме на цих напрямках. Отже, управління продуктивністю праці – це складне комплексне завдання, однаково важливе для організацій будь-якої сфери діяльності й будь-якого розміру, якщо вони планують досягти успіху в ринковій конкуренції. Реалізація цього завдання залежить від грамотної та скоординованої роботи економістів і менеджерів на всіх етапах програми.
Продуктивність праці представляє собою один із найважливіших якісних показників діяльності підприємства та ефективності витрат праці. Від рівня продуктивності праці залежать темпи зростання промислового виробництва, збільшення заробітної плати і доходів, розміри зменшення собівартості продукції. Підвищення продуктивності праці шляхом механізації та автоматизації праці, впровадження нової техніки та технології практично не мають меж. Тому важливим завданням являється детальний аналіз продуктивності праці, виявлення можливостей збільшення випуску продукції за рахунок зростання продуктивності праці, більш раціонального використання робочої сили та їхнього робочого часу.
Підвищення продуктивності праці - один з об'єктивних економічних законів, властивих кожній суспільно-економічній формації. Цей закон виражається в тому, що завдяки розвитку продуктивних сил суспільство скорочує суспільно необхідні витрати праці на виготовлення різних продуктів, призначених для особистого або суспільного споживання. У міру накопичення людьми досвіду, знань, розкриття законів природи, оволодіння ними і їх використання відбувається послідовне підвищення продуктивності праці. Суть закону підвищення продуктивності праці полягає в створенні максимуму продукту при мінімумі праці, і тому підвищення суспільної продуктивності праці об'єктивно сприяє прогресу людства, що виражається в зростанні матеріального виробництва, розвитку науки, культури, мистецтва, всіх сторін цивілізації. Кожен подальший спосіб виробництва перемагає попередній завдяки тому, що він забезпечує більший простір для розвитку продуктивних сил суспільства, для зростання суспільної продуктивності праці.
Продуктивність праці відображає плідність, ефективність людської праці у сфері матеріального виробництва. Практиці відомі різні методи і показники вимірювання продуктивності праці, що пов'язане з особливостями виробництва, вживаної техніки, сировини. У промисловості для вимірювання продуктивності живої праці використовуються два показники: вироблення і трудомісткість продукції. Методи вимірювання продуктивності праці розрізняються залежно від способів визначення об'ємів продукції, що виробляється. Продуктивність праці, незалежно від політичного устрою, є найважливішим показником розвитку економіки. Зростання продуктивності праці забезпечує підприємствам і всьому суспільному виробництву подальший розвиток і сприятливі перспективи, а у поєднанні з грамотною маркетинговою і збутовою політикою, конкурентоспроможність, що є неодмінною умовою ринкової економіки. Зростання продуктивності праці веде до підвищення рівня життя населення.
1. В. Кардашевский, А.Бондаренко: Повышение производительности, европейский подход // Экономист. – 2000 - № 11. - С. 35-40.
2. Богачов О. Сучасні проблеми забезпечення раціональних пропорцій продуктивності праці і заробітної плати // Економіка. – 2008. – № 5. – С. 23-25.
3. Волков П. Д. Условия и факторы роста производительности труда. – Мн.: Ураджай, 1986, – 104 с.
4. Воронцов А. П. Производительность труда в СССР/ М.,(ВНИИТЕНСХ). - 1974, - 66 с.
5. Дугин П. И. Резервы повышения производительности труда – М., Росагропромиздат. 1991, - 188 с.
6. Эмерсон Г. Двенадцать принципов производительности. – М.:Бизнес информ, 1997.
7. Рысьмяков А. Моисеев В. Чеботаева И. Рынок производственного обслуживания сельскохозяйственных предприятий// АПК: экономика и управление, - 2005, - №6. - С.38-45
8. Владыка А. Д. Колгунов В. Н. Производительность труда и пути её повышения. – Л: Лениниздат, 1990, - 79 с.
9. А.Семенов: Производительность труда и перспективы экономического роста // Экономист. – 1995. – № 2. - С. 24-34.
10. Яцкевич В. Проблемы «пределов роста» и системная оптимизация // Экономика Украины. – 2006. - № 3. – С. 4-11
11. Япония: смена модели экономического роста. – М.: Наука. 1990.
12. Рысьмяков А. Моисеев В. Чеботаева И. Рынок производственного обслуживания сельскохозяйственных предприятий// АПК: экономика и управление. - 2005. - №6. - С. 38-45.
13. В.Фильев: Управление ростом производительности труда // Экономист. – 1997. – № 3. С. 60-66
14. А.Семенов, С.Кузнецов: Факторы производительности труда // Экономист. - 1998. - № 4. - С. 46 - 55.
15. Бесєдін В.Ф., Музиченко А.С. Стратегічне планування. Визначення і прогнозування показників продуктивності праці // Економіка України. – 2008. - С. 38-49
16. Стратегія економічного і соціального розвитку Україні (2004-2015) «Шляхом Європейської інтеграції» / Авт.кол.: А.С. Гальчинський, В.М. Геєць та ін.- К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004.
17. Євтух О.Т. Нормування економічних відносин: новий аспект // Актуальні проблеми економіки. - 2004.- №8. - С. 3-10.
18. Бабицький А. Проблеми підвищення суспільної продуктивності праці // Персонал. - 2008. - №1. – С. 23-26.
http: / / www.topwork.com.ua/front/article/doc/563
20. Владыка А. Д. Колгунов В. Н. Производительность труда и пути её повышения. – Л: Лениниздат, 1990, - 79 с.
21. Яцкевич В. Проблемы «пределов роста» и системная оптимизация // Экономика Украины. – 2006. - № 3. – С. 4-11.
22. Скудер Г. Стратегія підвищення конкурентоспроможності підприємства, проблеми і складові успіху // Економіка України. – 2000. - №6. – С. 24-26.
23. Куксов А. Планирование деятельности предприятия. //Экономист. – 1996. - № 6. - С. 12-13.
24. Олексів І.Б. Метод прийняття управлінських рішень на засадах компромісного розв’язання // Актуальні прблеми економіки. - 2004. - №12. – С. 142-149.
25. Сахно Є.Ю., Богдан. М.В., Ребенок А.В. Застосування концептуальних систем управління проектами розвитку організації // Актуальні проблеми економіки. – 2004. - №8.– С. 170-182.
26. Азоев Г.Л. Конкуренция: аналіз, стратегія и практика. – М.: Центр экономики и маркетинга, 1996.
27. Макконел К.Р., Брю С.А. Экономикс: принципы, и политика. – М.: ИНФРА-М, 2003.
28. Т.Куприянова Управление производительностью: путь к росту. // Человек и труд. - 1996 - № 9. - С. 67 - 69.
29. Голяк Ю.Б. Формування ефективної системи управління інвестиційною діяльністю міжнародних холдингових компаній в Україні // Актуальні проблеми єкономіки. – 2004. - №12. – С. 41-46.
http://smi.liga.net/articles/IT081478.htm
ПРИМІТКИ
При написанні даного автореферату квалiфiкацiйна робота магiстра ще не завершена. Дата остаточного завершення роботи: 15 грудня 2011р. Повний текст работи та матеріали на тему роботи можуть бути отриманi у автора або його наукового керiвника.
Про автора