Мій шлях почався 13 січня 1989 року в переддень Старого Нового року в невеличкому провінційному містечку Донецької області. З того дня я дякую долі за те, що вона подарувала мені мою родину.
Мої батьки створили всі умови для того, щоб мої дитячі роки залишилися найяскравішим і барвистим спогадом у моєму житті. Не можу не згадати про бабусю, про ту людину, якій я зобов'язана не менше, ніж своїм батькам. Саме з бабусею пов'язане становлення мене як особистості. Вона прищеплювала мені любов до Пушкіна і Лермонтова (зараз не кожен може по пам'яті розповісти вірші цих поетів, а мені це запам'яталося з дитинства), розвивала почуття смаку і потяг до прекрасного.
Я рада тому, що моє дитинство пройшло в маленькому містечку, де дітей без побоювання відпускали гуляти, де можна було провести час у затишному парку або сходити до лісу, де дорослішати морально починають вже з досить юних років. У мене було багате враженнями та пригодами дитинство!
А далі була школа, що, за великим рахунком, ніяк не відбилося на продовженні щасливого дитинства. Цікаво, що в межах школи завжди виявлялися моя старанність, організованість і посидючість, а за її межами я залишалася все тим же дворовим дівчиськом, іноді зухвалим, іноді пустотливим, але все–таки по–дитячому щасливим. Було все: і рогатки, і велосипедні гонки, і навіть футбол з хлопчиськами. А в третьому класі з'явився об'єкт моєї турботи і безмірної любові — мій брат. І далі все моє дитинство пройшло за руку саме з ним. Ось так склалося, що з різницею у віці в 8 років у нас були спільні (а раніше тільки мої) друзі, захоплення і проведення часу.
Шкільні роки мої пройшли в 3–х різних школах: початкова школа — в рідному місті, середня школа — школа № 95 м. Донецька і старша школа — Донецький колеж.
Зараз, намагаючись згадати шкільні роки, подумки я повертаюся тільки у колеж, однак немає жалю про те, що довелося змінити кілька навчальних закладів.
Саме зі старшою школою пов'язані найяскравіші враження моїх шкільних років. Тут нас навчили думати, прагнути більшого, розвиватися. Я безмірно вдячна всьому викладацькому складу Донецького колежу, і особливо Івану Петровичу Щиголєву, математику–натхненнику, за те, що він вклав у нас частину своєї душі.
У старшій школі я знайшла друзів, які до цих пір залишаються поруч і йдуть зі мною по життю. А далі в моєму житті настав новий етап, пов'язаний зі студентським середовищем.
Донецький національний технічний університет (ДонНТУ) зайняв гідне місце в переліку моїх пріоритетів під час вибору вищого навчального закладу. Так склалося ще зі шкільної лави, що точні науки мені давалися без особливих зусиль, тому ще в школі мене орієнтували на технічний вуз.
Не можу сказати, що в мене не виникало ніяких сумнівів під час вибору майбутньої професії. Було бажання пов'язати життя з медициною (з дитячих років цікавилася подробицями лікарської професії), а зупинилася все ж на економіці. З першої ж спроби я вступила до ДонНТУ.
З початку навчання я зрозуміла, що в себе включає поняття "студентське життя", і чому люди, в більшості своїй, так жалкують про його закінчення. А через чотири роки, я зрозуміла, що більша частина студентського життя пройшла: іноді в турботах, але більшою мірою вона запам'яталася радісними хвилинами від усвідомлення того, що труднощі дорослого життя ще не скоро дадуть про себе знати, що зустрілися справжні друзі і що життя в ці роки якось самовільно било ключем.
Виробнича практика дала привід обміркувати: що ж у вибраній професії найбільше приваблює, якими дослідженнями можна зайнятися надалі, і яку користь вони можуть принести на професійному поприщі в майбутньому. У зв'язку з цим вибір зупинився на проблемі управління прибутком підприємства в умовах української економіки. В якості наукового керівника мною був обраний кандидат економічних наук, доцент кафедри "Економіка підприємства", заступник декана факультету економіки — Андрій Віталійович Мєшков. Андрій Віталійович — людина, дуже захоплена своєю професією, яка здатна підказати і направити думки студента в потрібне русло.
В цілому, навчання в університеті вже зараз потроху дає свої результати. Але про це — наступного разу, коли результати будуть більш вагомими, а професійні успіхи будуть свідчити самі за себе.
Не хотілося б квапити події і розповідати про грандіозні плани на майбутнє, оскільки, як кажуть у народі: "Людина припускає, а Бог розпоряджається". Тим не менш, плани все–таки є як в особистому житті, так і в професійній сфері, але про їх зміст поширюватися не буду, оскільки важливі не плани, а їх успішна реалізація.