Факультет економіки
Кафедра єкономіки та маркетингу
Спеціальність: Економіка паливно-енергетичного комплексу
Майновий стан підприємства і механізми оцінки його використання є однією з найважливіших характеристик успішності ведення фінансово–господарської діяльності організації. Дана сторона зазнає впливу з боку багатьох факторів, які набувають ще більшої актуальності при аналізі майна підприємств видобувної галузі, а особливо їх основних фондів, необоротних і оборотних активів. Беручи до уваги сучасний стан промислових підприємств України, які характеризуються проблемою високого ступеня зношеності, моральної та фізичної застарілості основних фондів, розгляд даної теми стає особливо актуальним для сьогодення.
Виходячи з цього метою даної науково-дослідницької випускної роботи є оцінка складу та структури джерел формування майна підприємства, наведення механізмів його аналізу, задля визначення існуючих нагальних проблем ефективності використання ресурсів на промислових підприємствах і підприємствах вугільної галузі зокрема, та перспектив її розвитку.
Аналіз майна є важливим для кожного підприємства адже фінансовий стан і його стабільність значною мірою залежать від того, яке майно є в розпорядженні організації, в які активи вкладено капітал і який дохід вони йому приносять. Майно підприємства аналізується задля визначення рівня забезпечення організації окремими видами активів та пошуку резервів підвищення ефективності їх використання.
Для ефективності оцінки та визначення напрямів підвищення ефективності використання майна підприємства необхідно проаналізувати склад структури майна на виробничих підприємствах враховуючи джерела їх фінансування і формування; розкрити основні підходи до аналізу майна підприємства з урахуванням особливостей цього аналізу на видобувних підприємствах; розкрити ефективність функціонування вугільної галузі та перспектив його розвитку в умовах актуалізації проблеми зношеності основних фондів і скрутного майнового становища.
Склад й структура майна підприємства та джерел його фінансування
Діяльність будь-якого підприємства повинна забезпечуватися засобами, що необхідні для задоволення його потреб. Сукупність засобів підприємства називають майном. Відповідно до Господарського Кодексу України (ГКУ) майном називається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі [17]. Структура засобів підприємства зображена на рисунку 1.1.
Для ефективного управління господарською діяльністю підприємства важливо знати, яким майном володіє підприємство, де воно використовується і за рахунок яких джерел створене [1, c.134-135].
Для забезпечення безперервності процесу виробництва й обігу продукції в розпорядження промислових підприємств надаються засоби, які утворюють їхні виробничі фонди. Останні складаються з основних і оборотних фондів.
Найбільшу частку у виробничих фондах підприємств займають основні фонди. Наприклад, у вугільній промисловості на їхню частку доводиться 95%, у залізорудній – близько 90%, на підприємствах золотодобувної промисловості – 85 % і т.д.
Як відомо, основні фонди підрозділяються на виробничі й невиробничі. Кожної галузі промисловості властива своя структура основних фондів, що відбиває її виробничо-технічні особливості. Основні фонди окремих галузей гірничої промисловості насамперед характеризуються співвідношенням промислово-виробничих і непромислових фондів. У вугільній промисловості приблизно 75 % припадає на частку промислово-виробничих основних фондів і 25 % на частку непромислових основних фондів [2, c.125-127].
На структуру основних фондів гірничої промисловості впливають численні фактори, головними з яких є: технічний прогрес у галузі, що призводить до змін технологічних процесів, росту продуктивності машин; природні умови; технічний прогрес у машинобудівній і будівельній індустрії, що забезпечує випуск більш продуктивного устаткування й машин. Крім того, для вугільної промисловості характерна більш висока частка вартості споруджень у загальній вартості основних фондів.
Співвідношення окремих груп основних фондів у загальній їхній величині характеризує їхню видову структуру. На формування видової структури основних фондів впливає велика кількість факторів. Серед них: темпи технічного переозброєння галузі; структурні зрушення в способах і районах видобутку; рівень концентрації робіт; рівень цін на гірниче устаткування та ін.. Тому питома вага активної частини основних фондів у гірничій промисловості значно нижче, ніж в інших галузях промисловості. Якщо в цілому по промисловості питома вага активної частини основних фондів становить 38,1%, у машинобудуванні й металообробці – 42,9%, то у вугільній промисловості – тільки 28,6%. У той же час саме ця частина основних фондів відіграє визначальну роль у поліпшенні техніко-економічних показників роботи галузі. За інших рівних умов збільшення частки активних основних фондів дозволяє нарощувати обсяги видобутку корисних копалин, створює умови для росту продуктивності праці й зниження собівартості продукції [6, c.41-45].
Крім видової структури розрізняють виробничу структуру основних фондів. Її характеризує питома вага вартості основних фондів окремих об'єктів у з агальній її величині по галузях[8, c.47-55]. Виробнича структура основних фондів у гірничій промисловості має істотні відмінності. Вони виявляються в різній питомій вазі основних фондів, призначених для видобутку й переробки корисної копалини. У вугільній промисловості в складі основних виробничих фондів переважають фонди, пов'язані з видобутком вугілля. На їхню частку припадає більше 80% усіх фондів [4, c.33-36].
Нажаль сучасний стан промислових підприємств України характеризується проблемою оновлення основних виробничих фондів. Тому зважаючи на велике значення основних виробничих фондів як основи процесу здійснення господарської діяльності, стає вкрай важливим формування стратегії їх відтворення як дієвого інструменту успішної реалізації виробничої політики підприємства.
Для цього розробляється стратегія оновлення основних виробничіх фондів, як і будь-яка стратегія вона передбачає використання сукупності методів та інструментів. У найбільш загальному вигляді формуванні стратегій оновлення основних виробничих фондів на підприємствах видобувної галузі можна представити як послідовність чотирьох етапів (див. рисунок 1.3) [8, c.164-166].
Не менш важливе значення для забезпечення діяльності підприємства грають оборотні виробничі фонди й фонди обігу. Оборотні фонди промисловості поділяються на три основні частини.
Першу частину становлять предмети праці, що перебувають на підприємстві у вигляді виробничих запасів. До цієї частини оборотних фондів відносять сировину, основні й допоміжні матеріали, паливо, покупні напівфабрикати, запасні частини, малоцінні й швидкозношувані предмети й реманент.
До другої частини оборотних фондів відносять незавершене виробництво й напівфабрикати власного виготовлення. До незавершеного виробництва можна віднести відбиту, але не відвантажену руду. Крім цих двох основних частин в оборотні фонди промисловості включаються інші предмети праці, наприклад, витрати майбутніх років, тобто витрати, які будуть ставиться не тільки на собівартість поточного видобутку, але й на собівартість видобутку наступних періодів. До них відносяться витрати на проведення гірничо-підготовчих вироблень і розкривних робіт, придбання металевих стійок, конвеєрної стрічки, гнучкого кабелю, рейок і т.п..
Кошти, що перебувають у фондах обігу, не зв'язані безпосередньо із протіканням виробничих процесів, вони покликані лише обслуговувати сферу виробництва. Ці засоби в сфері обігу використовуються для заготовки матеріалів і палива, необхідних для безперервного ведення гірничих робіт, а також розрахунків за реалізовану продукцію із замовниками, виплати заробітної плати і т.д.
Виробничі обігові фонди й фонди обігу в грошовому вираженні являють собою обігові кошти. Обігові кошти, використовувані у гірничій промисловості, послідовно й безупинно переходять зі сфери обігу до сфери виробництва й знову в сферу обігу. Час, протягом якого обігові кошти проходять дві стадії обігу й одну стадію виробництва, становить період обороту обігових коштів. Такий кругообіг відбувається безупинно. [10, c.24-35]. Як правило, із усієї суми обігових коштів приблизно 70–75% перебуває в сфері виробництва й 25–30% у сфері обігу.
Джерела утворення господарських засобів в умовах ринкової економіки називають капіталом. На підприємствах різних організаційно-правових форм може бути два види капіталу: власний і залучений (позиковий).
Під власним капіталом розуміють загальну вартість засобів підприємства, які належать йому на правах власності та використовуються ним для формування активів. Він є одним з найважливіших показників функціонування підприємства, оскільки характеризує кредитоспроможність, платоспроможність та забезпеченість підприємства власними коштами.
Власний капітал використовується для формування визначеної частини активів. Ця частина активу, сформована за рахунок інвестованого в них власного капіталу, являє собою чисті активи підприємства. Власний капітал містить у собі різні по своєму економічному змісту, принципам формування і використання джерела фінансових ресурсів: статутний, додатковий, резервний капітал. Крім того, до складу власного капіталу, яким може оперувати господарюючий суб'єкт без застережень при здійсненні угод, входить нерозподілений прибуток, фонди спеціального призначення та інші резерви. Також до власних засобів відносяться безоплатні надходження й урядові субсидії. Величина статутного капіталу повинна бути визначена в статуті й інших установчих документах організації, зареєстрованих в органах виконавчої влади. Вона може бути змінена тільки після внесення відповідних змін в установчі документи. Усі власні засоби в тому чи іншому ступені служать джерелами формування засобів, що використовуються організацією для досягнення поставлених цілей.
Багато дослідників відзначає, що в складі власного капіталу можуть бути виділені дві основні складові: інвестований капітал, тобто капітал, вкладений власниками в підприємство; і накопичений капітал, тобто капітал, створений на підприємстві поверх того, що спочатку авансовано власниками.
Інвестований капітал включає номінальну вартість простих і привілейованих акцій, а також додатково оплачений (понад номінальну вартість акцій) капітал. До даної групи звичайно відносять і безоплатно отримані цінності. Перша складова інвестованого капіталу представлена в балансі статутним капіталом, друга – додатковим капіталом (у частині отриманого емісійного доходу), третя – додатковим капіталом (у частині безоплатно отриманого майна) чи фондом соціальної сфери.
В свою чергу накопичений капітал знаходить своє відображення у виді статей, що виникають у результаті розподілу чистого прибутку (резервний капітал, нерозподілений прибуток, інші аналогічні статті). Незважаючи на те, що джерело утворення окремих складових накопиченого капіталу одне – нерозподілений прибуток, цілі і порядок формування, напрямки і можливості використання кожної його статті істотно відрізняються.
Крім власного капіталу, джерелами формування майна підприємства є залучені джерела. Вони надаються підприємству у тимчасове користування на визначени й строк, по закінченні якого повертаються власникам.
Джерела позикового капіталу можна розділити на дві групи – довгострокові і короткострокові. До довгострокового в українській практиці відносяться ті позикові джерела, термін погашення яких перевищує дванадцять місяців. У закордонній практиці позикові джерела, що видаються на термін від одного до п'яти років, вважаються середньостроковими. До короткострокового позикового капіталу можна віднести кредити, позики, а також вексельні зобов'язання з терміном погашення менш одного року; кредиторську заборгованість.
Крім того, всі зобов'язання підприємства можна згрупувати за строками їх погашення як найбільш термінові, короткострокові, довгострокові та постійні.
Найбільш термінові – це поточні зобов'язання підприємства перед постачальниками, державою і працівниками, оплата яких визначається моментом виникнення заборгованості за наслідками здійснених господарських операцій. Короткострокові зобов'язання визначаються строком погашення одержаних позикових коштів за період менше одного року. Довгострокові зобов'язання визначаються терміном погашення позикових коштів за період більше одного року. Постійні зобов'язання – це зобов'язання перед власниками суб'єкта господарювання в частині формування власного капіталу, які виникають за власним бажанням окремих власників або при ліквідації підприємства.
Таким чином структура капіталу підприємства визначає безліч аспектів не тільки фінансової, але й операційної й інвестиційної його діяльності, впливає на кінцеві результати своєї діяльності. Вона впливає на коефіцієнт рентабельності активів і власного капіталу .
Підприємство, що використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість, але при цьому воно обмежує темпи свого розвитку (оскільки не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів у періоди сприятливої кон'юнктури ринку) і не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал.
Підприємство, що використовує залучений капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку (за рахунок формування додаткового обсягу активів) і можливості приросту фінансової рентабельності діяльності, але при цьому в більшій мері генерує фінансовий ризик і загрозу банкрутства (що збільшується зі збільшенням питомої ваги позикового капіталу в структурі капіталу підприємства).
Основні підходи до аналізу майна підприємства
Управління підприємством у сьогоденні являє собою складні процеси, що здійснюються в умовах постійної змінності суспільного виробництва, збільшення альтернатив господарської діяльності. В умовах ринкових відносин підприємство несе відповідальність за результат своєї діяльності. Успішна діяльність набагато в чому визначається ефективним функціонуванням системи управління майном, яка повинна бути спрямована на його збереження і ефективно-раціональне використання.
Різноманітні аспекти методологічних підходів до аналізу майна підприємства у своїх роботах висвітлювали провідні вітчизняні та зарубіжні вчені економісти: Амоша О.І., Кузьмінова К.М., Сікора Л.К.,Бланка М.Д., Савіцька Г. В., Шайдін З.М. та інші [7,11-13].
Важливою ознакою здійснення діяльності кожного підприємства є наявність певного майно, яке йому належить як власнику чи на правах володіння. Під майном розуміють сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи). Вартісна оцінка майна, що належить власнику, тобто підприємству, відображається в балансі. Це майно називається активами. Активи – це економічні ресурси підприємства, майнові цінності, які використовуються з метою отримання прибутку.
Сам аналіз означає розчленовування, розкладання досліджуваного об'єкта на частини, елементи, на внутрішні властиві цьому об'єкту складові. Аналіз є найважливіший інструментом впливу на підвищення ефективності використання майна, приведення в дію резервів росту продуктивності праці, підвищення якості продукції, послуг, зниження собівартості, поліпшення всіх показників виробничо-господарської діяльності підприємства.
Аналіз майна підприємства дає змогу визначити структуру фінансових ресурсів підприємства та відслідкувати тенденції їхньої зміни. Основними підходами до аналізу майна підприємства є вертикальний і горизонтальний аналіз фінансової звітності; факторний аналіз,ступені взаємного впливу на діяльність підприємства причинно-слідчих зв'язків, технічні прийоми аналізу майна. Вертикальний аналіз показує структуру майна підприємства та його джерел. Горизонтальний аналіз звітності полягає в побудові однієї чи кількох аналітичних таблиць, в яких абсолютні показники доповнюються відносними темпами зростання (зниження). Слід зауважити, що в умовах інфляції цінність результатів го¬ризонтального аналізу знижується [11, c.32-34].
На сучасному етапі розвитку народного господарства технічні, економічні й соціальні процеси взаємозалежні. Встановлення взаємозв'язків – найбільш важливий момент аналізу. Причинний зв'язок опосередковує всі господарські факти, явища, ситуації, процеси. Той самий фактор будучи причиною одного явища, часто виступає наслідком іншого. Для виявлення таких причинно-слідчих зв'язків, ступені із взаємного впливу на діяльність підприємства служить факторний аналіз. Факторний аналіз дозволяє виділити вплив тих або інших факторів на майновий потенціал підприємства, розвиток соціально-економічних та технічних процесів [11, c.128-135].
Технічні прийоми аналізу дозволяють полегшити й прискорити аналітичну роботу з оцінки майна й забезпечують розгляд різних факторів, що впливають на діяльність підприємства у взаємозв'язку. Вибір технічних прийомів визначається метою аналізу й характером використовуємих джерел.
Важливим при аналізі майна підприємства є дослідження джерел його фінансування. На підприємствах різних організаційно-правових форм може бути два види капіталу, які фінансують утворення майна підприємства: власний і залучений (позиковий). Тому при розробці стратегій використання майна одним з основних етапів є аналіз відповідних фінансових джерел. При цьому слід враховувати, що підприємство, яке використовує залучений капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку і можливості приросту фінансової рентабельності діяльності, але при цьому в більшій мері генерує фінансовий ризик і загрозу банкрутства.
Діяльність підприємства, яка базується на використанні його майна, багатогранна й характеризується різними показниками. Результативність діяльност і підприємства може оцінюватися за допомогою груп абсолютних і відносних показників. Так, за допомогою показників першої групи можна проаналізувати динаміку показників прибутку (балансового, чистого, нерозподіленого) за ряд років. Друга група показників практично не підлягає впливу інфляції, так як являє собою різні співвідношення прибутку й вкладеного капіталу (власного, позикового). Економічний зміст зазначених показників полягає в тому, що вони характеризують прибуток, отриманий з кожної гривні засобів, вкладених у підприємство.
У промислово розвинених країнах склалося декілька підходів до оцінки майна підприємств [13, c.119-124]. Перший підхід – майновий. У його основі лежить оцінка складових елементів майна. Другий підхід містить у собі не тільки оцінку майнових елементів, але й підприємство в цілому як єдиного функціонуючого комплексу.
Майновий метод є найбільш простим і доступним методом оцінки майна підприємства, за допомогою якого можна визначити вартість майна. Більш точно можна розрахувати вартість майна по величині нетто-активів, але із застосуванням інфляційного балансу, який складається за даними переоцінки матеріальних активів підприємства. Техніка цього методу полягає у визначенні вартості майна підприємства як суми вартості основних засобів - нетто і обігових коштів, фінансованих із власних джерел, скоригований на рівень інфляції.
Найбільш точною, на думку практиків, вважається оцінка підприємств за методом внутрішньої вартості. У цьому випадку майно розділяється на групи – основний капітал, запаси, грошові активи й пасиви. У свою чергу групи підрозділяються на підгрупи - устаткування, векселі, акції і т.д. На підставі отриманих оцінок проводиться економічний аналіз ефективності використання майна, головним чином його рентабельності, що дає ключ до визначення фінансових можливостей підприємства. При цьому використовується система показників ефективності діяльності.
Основні засоби й нематеріальні активи відносяться до найменш ліквідного майна підприємства. Аналіз використання необоротних активів є активним засобом впливу на ефективність виробництва. При аналізі встановлюють залежність результатів від величини витрат і ступені використання ресурсів, виявляють закономірності зміни ефективності використання необоротних активів. Для оцінки структури основних фондів найчастіше використовують їх розподіл на активну та пасивну частину. Збільшення питомої ваги активної частини основних фондів і відповідно зменшення частки з пасивної частини є важливим чинником росту ефективності виробничої діяльності. Сама ж ефективність діяльності залежить не тільки від структури основних фондів, але й від структури самого майна підприємства. Фінансове становище підприємства перебуває в безпосередній залежності від того, наскільки швидко засоби, вкладені в активи, перетворюються в реальні гроші [13, c.65-69].
Недостатність джерел фінансування, невідповідність напрямків їх використання ведуть до зниження ефективності діяльності й, можливо, до банкрутства підприємства. Тому одним з основних завдань аналізу майна підприємства полягає у визначенні забезпеченості підприємства власними засобами, власними обіговими коштами, оборотності обігових коштів, стану дебіторської заборгованості.
Але, на наш погляд, аналіз майна, спрямований у більшій частині на дослідження використання його активів є неповним. Відомо, що недостатність джерел фінансування, невідповідність напрямків їх використання ведуть до зниження ефективності діяльності й, можливо, до банкрутства підприємства. Тому одним з основних завдань аналізу майна підприємства повинно бути визначення оптимальності структури джерел фінансування, визначення забезпеченості підприємства власними засобами, власними обіговими коштами, стану як дебіторської, так й кредиторської заборгованості. При цьому важливим є одержання залежностей, які дозволяють визначити вплив структури обігових та основних засобів на їх оборотність, а також вплив показників ефективності використання активів на фінансовий стан підприємства у цілому.
Такий підхід розуміє побудову інтегральних оцінок ефективності використання майна, які базуються на зведенні комплексу показників у єдину оцінку шляхом або нормування показників стосовно визначенної бази, або шляхом надання бальних оцінок, які на останньому етапі підсумовуються. Очевидно, що необхідним є також визначення залежності між такою інтегральною оцінкою та відповідною інтегральною оцінкою, що характеризує фінансовий стан підприємства у цілому, так як саме фінансовий стан визначає можливості підприємства не тільки у теперішній час, а і в майбутньому. Найбільш важливим тут є побудова відповідної системи вихідних оціночних показників, які повинні охоплювати всі найбільш важливі аспекти діяльності підприємства, мати можливість встановлення обгрунтованної бази для оцінки, виключати дублюваання і таке інше. Крім того, поза зором дослідників, на наш погляд, залишаються соціальні аспекти питання використання майна, які мають не лише соціальні, а й економічні наслідки, опосередовано впливаючи на ефективність діяльності підприємства.
Сучасна промисловість України, не може повністю набрати темпів розвитку у форматі світового ринку через наявність багатьох невирішених питань, які пов’язані з проблемами майнового стану підприємств галузі, моральною та фізичною застарілістю основних фондів, а також політичним, економічним і соціальним станом. Ця галузь потребує реформування і переходу на більш високий ступінь розвитку – впровадження нових технологій виробництва, оновлення виробничих потужностей підприємств та залученні інвестицій і фінансуванні проектів технічного вдосконалення і переозброєння основних фондів підприємств [14, c. 24].
1. Щоб здійснювати господарську діяльність кожне підприємство повинно мати певне майно, яке йому належить як власнику чи на правах володіння. Під майном розуміють сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі. Найбільш вагомою частиною майна промислового підприємства є його основні фонди.
2. Аналіз майна підприємства дає змогу визначити структуру фінансових ресурсів підприємства та відслідкувати тенденції їхньої зміни. Основними підходами до аналізу майна підприємства є вертикальний і горизонтальний аналіз фінансової звітності; факторний аналіз ступені взаємного впливу на діяльність підприємства причинно-слідчих зв'язків, технічні прийоми аналізу майна.
3. Важливим при аналізі майна підприємства є дослідження джерел його фінансування. На підприємствах різних організаційно-правових форм може бути два види капіталу, які фінансують утворення майна підприємства: власний і залучений (позиковий). Тому при розробці стратегій використання майна, наприклад стратегії оновлення основних фондів, одним з основних етапів є аналіз відповідних фінансових джерел. При цьому слід враховувати, що підприємство, яке використовує залучений капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку і можливості приросту фінансової рентабельності діяльності, але при цьому в більшій мері генерує фінансовий ризик і загрозу банкрутства.
4. Вагома частка вугілля у зведеному паливно-енергетичному балансі країни та значний внесок вугільної промисловості у зниження ступеню енергозалежності, визначає фундаментальне значення галузі для забезпечення енергетичної та національної безпеки України. На сьогодні питома вага вугільної продукції в структурі споживання первинних енергоресурсів становить понад 20% (44 млн. тон.).
5. Вугільна галузь України, не може повністю набрати темпів розвитку у форматі світового ринку вугілля через наявність багатьох невирішених питань, які пов’язані з проблемами майнового стану підприємств галузі, моральною та фізичною застарілістю основних фондів, а також політичним, економічним і соціальним станом. Вихід вугільної промисловості із складного стану можливий лише при виконанні реформування і державного регулювання всього паливно-енергетичного комплекс, та залученні інвестицій і фінансуванні проектів технічного вдосконалення і переозброєння основних фондів підприємств.