| 
| 
||
ДонНТУ
Портал
магістрів ДонНТУ
Мої батьки, Олена Олександрівна та Вадим Анатолійович (у той час ще Оленка і Вадик) готувалися до народження малюка. Наша перша зустріч була призначена на кінець серпня, УЗД показало хлопчика. Звичайно, мама потай сподівалася на дівчинку, але врешті-решт, “хлопчик, так хлопчик”. Папа, ясна річ, був щасливий. Навіть ім'я придумав (Володя). І здавалося б, все йде за планом, проте все пішло шкереберть!
4 липня 1989 р. о 14.00 з вагою 2100 гр. і зростом 44 см народилася я. Так-так, саме НАРОДИЛАСЯ! Сказати, що всі були шоковані – не сказати нічого. Мати тихенько раділа, лікарі жартували, що я в животику навмисно пальчики підставляла, щоб усіх заплутати. З татом було складніше. Навіть після третього “тато, ніякої помилки бути не може, у вас донька!” Він відчував себе обдуреним. З тих пір я прагнула більше його не розчаровувати. Цілий рік 4 числа кожного місяця тато купував торт на честь дня народження його маленькоъ Сашеньки. Припускаю, що саме тато винен в моїй божевільній любові до солодкого.
В 2,5 роки мама навчила мене букві “О”, я показувала її скрізь, де тільки могла побачити. Пізніше моїм улюбленим заняттям стало малювання. Ось тільки не в альбомі, а по всій квартирі на рівні мого зросту! Я навіть у кутку за це стояла. Коли мені виповнилося 3 роки, мене віддали в дитячий сад. Особливо яскраво з цього часу мені запам'яталися печінкові котлети, хлопчик Вова, який підкладав у мою дитячу шафку цукерки і те, як вихователька хвалила мої малюнки перед чужими батьками.
У 1996 році я пішла в 1-й клас ЗОШ № 22. Вибір школи був зумовлений її територіальним розташуванням, але згодом виявився невипадковим. Тут нам пояснювали не тільки “букви-цифри”, а й розвивали творчі здібності, вчили, як стати хорошими людьми.
З самого 1-го дня мені сподобалося вчитися. Серед улюблених предметів були математика і читання, відповідно пізніше - алгебра і література. Також мені подобалась англійська мова, тож батьки віддали мене займатися нею додатково. У цей час я вже займалася в ізостудії і в ансамблі народного танцю “Акварелі”. До слова сказати, танцюю я і зараз. Саме заняття танцями прищепили мені бажання вчитися, відкривати в собі всі нові можливості, доводити всім, і, в першу чергу собі, що Я МОЖУ! Натомість на вкладені в танець душу і зусилля, “Акварелі” показали мені країни ближнього і далекого зарубіжжя.
До поїздок посеред навчального року, батьки спочатку ставилися насторожено, але оскільки вчилася я добре, сумніви з приводу «незапланованих канікул» скоро зникли. Завдяки цьому мені вдалося побувати в таких країнах як Польща, Чехія, Туреччина, Македонія, Сербія, Болгарія, Росія і навіть Північна Корея! Треба сказати, що остання залишила найяскравіші враження, але це вже окрема історія.
У десятому класі я почала замислюватися над тим, ким хочу стати в майбутньому. Розглядалися варіанти журналіста ЗМІ, перекладача або економіста. Я читала про ці спеціальності, про університети, в яких їм навчають, радилася з батьками, дізнавалася про можливі перспективи ... І одного ранку прокинулася з думкою, що обов'язково маю вчитися в ДонНТУ.
Питання вирішилося саме собою! Спеціальність “Управління персоналом і економіка праці” на той час була обрана інтуїтивно! Сьогодні я розумію, що вибір виявився невипадковим, і я вивчаю те, що мені дійсно цікаво. У той час як мені 16-річній сподобалося, як звучить назва!
Школу я закінчила в 2006 р. з твердим усвідомленням, де хочу вчитися і легким сумнівом чи вступлю. Щоб відволіктися від цих думок, навантажувала себе завданнями з предметів, що необхідні для вступу, і це себе виправдало! Я вступила! Мене зарахували на бюджет!
Вже з 1 вересня 2006 р. закрутилося моє студентське життя! Як зараз пам'ятаю, це була п'ятниця. Перша пара – політекономія. Переступала поріг університету з легким тремтінням у колінах, цікавістю і відчуттям того, що починається нова сторінка мого життя. Як я шукала аудиторію – взагалі окрема історія, і зрозуміла тільки тому, хто хоч раз бував у нашому 3 корпусі! Спасибі Галині Михайлівні Усачовій, що зуміла зацікавити нас не тільки дисципліною, яку нам належало вивчати, але і студентством як таким – пояснивши, що тут нам дадуть не тільки знання, але й можливості для творчого самовираження.
Так і закрутилося: лекції, семінари, курсові роботи, НДРС... Відтіняли навчальний процес заходи, що проводяться університетом – Дебют першокурсника, День факультету і т.д. Особливо запам'яталося щорічне проведення Дня кафедри “Управління персоналом і економіка праці", в якому я з задоволенням брала активну участь. З предметів, винесених на навчання, найбільше запам'яталися наступні: управління трудовим потенціалом, економіка праці та соціально-трудові відносини, менеджмент персоналу, управлінська етика, соціологія праці. Мій середній бал в період навчання в бакалавраті склав 4,93.
Коли до мене, студентки тоді ще 2 курсу, прийшло усвідомлення, що я вчуся “в правильному місці", що спеціальність була обрана свідомо, з'явилося гостре бажання “працювати на повну”, щоб взяти той максимум знань і навичок, який може дати мені інститут. З тих пір в моїй заліковій книжці красувалися самі п'ятірки. Магістратура в той момент здавалася чимось далеким і майже нереальним. Але час так швидко йшов. І вже влітку 2010 р. завдяки моєму високому рейтингу, я була зарахована до магістратури.
Тему моєї магістерської роботи “Організація оцінки персоналу” обирали разом з моїм науковим керівником – Поздняковою Світланою Валеріївною. Вивчивши літературу з теми та проблематику питання, про свій вибір не пожалкувала. Необхідність оцінки персоналу сьогодні вже ні у кого не викликає сумнівів, проте про методи та критерії можна сперечатися і сперечатися. Аналізу існуючих методик оцінки персоналу, їхніх перевагах та недоліках, особливостях адаптації закордонного досвіду в цій галузі в Україні і присвячена моя магістерська робота.
Сьогодні я студентка 5 курсу спеціальності “Управління персоналом і економіка праці” з багажем знань, амбіціями і ... відсутністю досвіду роботи за спеціальністю. Але я твердо знаю, ЧОГО я хочу і також твердо, що ВСЕ ЦЕ В МЕНЕ ВИЙДЕ!
У найближчих планах отримання другої вищої освіти за спеціальністю “Переклад англійською”, з тим, щоб зайняти своє місце на ринку праці. А ще, хочу подолати свій страх і стати на гірські лижі! Я вірю в себе і свій успіх! І більш за все на світі я не хочу розчарувати тата! Адже коли я народилася, мама переконала його, що “донька” звучить гордо!”