ЕКОНОМІКО-ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ СКЛАДУ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

М. М. МИРГОРОД

старший викладач кафедри землепроектування Харківський НАУ ім. В. В. Докучавва

 

Источник: Научно-практический журнал «Землеустройство и кадастр». – 2008. – №2. – С. 75-80.

 

Постановка проблеми. Недоліки у реформуванні, трансформація земельних відносин, що відбувається без здійснення адекватних державних заходів щодо охорони земель, ще більше загострили проблеми землекористування.

Надмірна сільськогосподарська освоєність та розораність території – один з основних чинників, які дестабілізують екологічну ситуацію в Україні. Деградаційні процеси не обмежуються ерозією. Повсюдно знижується вміст гумусу в ґрунтах, що зумовлено не лише ерозією, але й незбалансованістю між надходженням органічної речовини у ґрунт та її мінералізацією.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Захисту земель від деградаційних процесів, розвитку сталого землекористування, формування екологічно сталих агроландшіфтів приділяється багато уваги в роботах Д.І. Бабміндри [1, 3], С.Ю.  Бурлигіна [2], Д.С. Добряка [3], В.В. Докучаєва [4], Л.Я.Новаковського [5].

У наукових розробках автори пропонують розв'язувати ці складні проблеми за окремими їхніми складовими.   Виклад основного матеріалу. При здійсненні земельної реформи в Україні було допущено ряд суттєвих недоліків і навіть помилок. Це недотримання природоохоронних вимог, передусім залучення у процеси паювання земель понад 5 млн га малопродуктивних і деградованих угідь. Втрата державою функцій щодо планування та управління земельним фондом призвела, по суті   до порушення екологічно сформованого сталого сільськогосподар­ського землекористування. Воно передчасно подрібнено, втрачено сівозміни   припинено роботи по боротьбі з ерозією ґрунтів, унаслідок чого постійно зростають площі деградованих угідь. Катастрофічно знижується рівень гумусу. Державний контроль за охороною земель недостатній. Проб­лема охорони земель все більше переростає в проблему національної безпеки країни.                                                   ,

У період реформування земельних відносин, коли стихійно створю­ються нові агроформування без достатнього науково-методичного, орга­нізаційного й фінансового забезпечення, порушуються практично всі сівозміни. Як наслідок майже в два рази зросли площі під культурами, які посилюють дію ерозійних процесів, що призводить до значного збіль­шення деградації земель та еродованої ріллі. У такому стані реструктури­зація землекористування в ринкових умовах, створення нових агроформувань на екологічних засадах, охорона земель і сталий розвиток землекористування набувають особливої актуальності [3]. На нашу думку, треба докорінно перебудувати організаційні засади охорони земельного фонду. Зокрема, охорона земель, на яких виробляють сільськогосподарську про­дукцію, повинна бути невід'ємною складовою технологічних процесів ведення землеробства.

Доречно було б наголосити і на тому, що на шляху до Євроінтеграції країни слід серйозніше підійти до проблеми виведення з обігу частини орних угідь, насамперед малопродуктивних і деградованих, які у процесі паювання передано в приватну власність громадянам. Якби вказані землі залишили у державній власності, це питання можна було б розв'язати. Проте нині, крім проблеми компенсації власникам недоодержаної частини доходу внаслідок тимчасової консервації угідь, можуть виникати питання компенсації гро­мадянам угідь в інших місцях, розв'язання їхніх соціально-економічних проблем, зумовлених переведенням частини земель у несільськогосподарські угіддя [5].

Уже понад 10 років ведуться розмови про зменшення розораності території України до науково обґрунтованого рівня. Нині цей показник становить 56, а сільськогосподарських угідь – 77% і є одним із найвищих у світі В результаті проведення земельної реформи понад дві третини сільськогосподарських угідь, у тому числі майже 80% ріллі, знаходиться в приватній власності [6].

Ерозійні процеси завдають великої шкоди сільському господарству. За відсутності протиерозійних заходів щорічно від водної та вітрової ерозій втрачається верхнього родючого шару ґрунту 15-20 т/га на всіх еродованих землях [1].

Щоб оздоровити наш землеробський механізм, ще В.В. Докучаев зазначав, що одним із заходів є встановлення норм, які визначають відносні площі ріллі, лук, лісу і води. Такі норми повинні співвідноситися з місцевими кліматичними, Ґрунтовими умовами, а також із характером переважної сільськогосподарської культури [4]. З тих пір цій проблемі приділяли багато уваги, опрацьовано чимало матеріалів, присвячених визначенню оптималь­ного співвідношення земельних угідь, у тому числі частки ріллі й лісу.

Один із найістотніших дестабілізуючих факторів – це рілля. При зни­щенні природної рослинності руйнується ґрунт унаслідок різкого посилення прямого поглинання сонячної радіації. Проблема наднормативної розораності ландшафтів має не тільки суто місцевий характер, але й зумовлює погіршення мікрокліматичних характеристик. Тому серед заходів щодо при­пинення руйнування ландшафтної сфери, глобального опустинення питан­ня оптимізації співвідношення земельних ресурсів повинне бути розв'язане у першу чергу.

Нині є підстави для формулювання в першому наближенні загального правила, що чим кращі умови для вирощування сільськогосподарських культур, тим більші площі можна займати під ріллю. За розрахунками інститутів Української академії аграрних наук в Україні необхідно зменшити площу ріллі на 10 млн га, щоб довести розораність території до 40%, збільшити площу лісів, полезахисних лісосмуг, природних кормових угідь, рекреаційних площ тощо.

Наведені дані розглядаються лише як орієнтири. Фактичне скорочення ріллі на конкретній території й визначення долі подальшого використання вказаних земель здійснюються лише на основі опрацьованого проекту, де кількісно обґрунтоване не тільки питання оптимізації співвідношення земельних угідь, але й не менш важливе питання розміру та геометрії робочих ділянок (полів), що в кінцевому результаті визначає успіх у справі охорони ґрунтів від ерозії. Тобто йдеться про систему заходів постійної дії – полезахисні лісосмуги, дороги, гідротехнічні споруди, інфраструктуру безпечного скидання поверхневого стоку тощо. Це свого роду каркас (фундамент) ґрунтоохоронного й екологічно збалансованого агроландшафту [2].

На наш погляд, питання оптимізації складу земельних ресурсів необ­хідно визначати через екологічні збитки і шляхи їх відшкодування або припинення в проектах еколого-ландшафтного землеустрою сільськогоспо­дарських підприємств. У згаданих проектах слід розглядати такі питання, як:

- оптимізація складу земельних угідь (приведення співвідношення екологічно небезпечних угідь до екологічно сталих, щоб воно не перевищувало одиниці);

- розробка проекту організації території ріллі, природних кормових угідь, в якому екологічні збитки будуть мінімальними;

- компенсація необґрунтовано приватизованих, деградованих і малопро­дуктивних угідь;  

- механізм використання земельних часток (паїв) після нової організації території.

Проект землеустрою розроблений на еколого-ландшафтній основі на прикладі сільськогосподарського підприємства, розташованого на території Кислівської сільської ради Куп'янського району. В проекті розглянуто питання оптимізації складу земельних угідь (приведене співвідношення екологічно небезпечних угідь до екологічно сталих, щоб воно не перевищувало одиниці); розроблено еколого-ландшафтну організацію території ріллі, природних кормових угідь. Усі ґрунтозахисно-меліоративні заходи пропону­ється проводити всієї сільської ради, а не тільки новоствореного сільгосппідприємства.

Так, на території вказаної сільської ради розораність території становить 63,2%. Частина ріллі має бал бонітету нижче 40. На таких ґрунтах вести сільськогосподарське виробництво недоцільно, оскільки витрати при цьому перевищуватимуть вартість вирощеної продукції. Значна частина ріллі роз­ташована на землях із схилом крутістю 3-5^° і більше й середньо- та сильнозмитих ґрунтах.

Враховуючи аналіз стану земельних ресурсів у межах території сільської ради, пропонується трансформувати ріллю в залуження і заліснення, а їхня економічна доцільність доведена. Таким чином, розораність території сільської ради знизиться до 50%.

Наступним етапом зазначеного проекту було здійснення еколого-ландшафтної організації території. Її проводили на основі методики ґрунто­захисно-меліоративного впорядкування агроландшафту, запропонованої С.Ю. Булигіним [2].

У результаті розробки проекту на території ріллі, сіножатей і пасовищ були запроектовані робочі ділянки, лісосмуги, польові дороги, вали-тераси та інші елементи агроландшафтних проектів. Залежно від еколого-технологічних груп земель потім були запропоновані сівозміни. Так, у ТОВ "Нива" Куп'янського району на землях першої еколого-технологічної групи (це незмиті землі й схили крутістю до 1°) запроектовано польову сівозміну № 1 (це сівозміна інтенсивного використання). На землях другої еколого-технологічної групи (слабозмиті із схилом крутістю до 3°) запроек­товано польову сівозміну № 2. На землях третьої еколого-технологічної групи земель (середньозмиті ґрунти із схилом крутістю понад 3°) запроекто­вано ґрунтозахисну сівозміну, в якій передбачається вирощувати тільки культури суцільної сівби.

Аналогічні проекти нами були розроблені на території Зарябинської сільської ради Богодухівського району, Олександрівської Зачепилівського та Токарівської сільської ради Дергачівського району.

Розрахунки показують, що застосування еколого-ландшафтної органі­зації території дасть змогу припинити змив ґрунту на площі 8150 га, що може бути оцінено у 13 832 555 грн.

Висновки. При проведенні земельної реформи в Україні було допущено ряд суттєвих недоліків і навіть помилок: недотримання природоохоронних вимог; втрата державою функцій щодо планування та управління земельним фондом, контролю за охороною земель. Ці проблеми все більше перерос­тають у проблему національної безпеки країни.

Надмірна сільськогосподарська освоєність та розораність території є одним з основних чинників, які дестабілізують екологічну ситуацію в країні. Названі проблеми необхідно розв'язувати у проектах землеустрою на еколого-ландшафтній основі сільськогосподарських підприємств, у яких слід передбачити: оптимізацію складу земельних угідь; організацію території ріллі, природних кормових угідь із мінімальними екологічними збитками; компенсацію необґрунтовано приватизованих, деградованих і малопродук­тивних угідь; механізми використання земельних часток (паїв) відповідно до нової організації території.

Список літератури

1. Бабминдра Д.И. Экономико-экологические проблеми реструктуризации землепользования. — К.: Изд.-полиг. отд. ин-та землеустройства УААН, 2001. –  224 с.

2. Булигін С.Ю. Формування екологічно сталих агроландшафтів. – К.: Урожай, 2005. – 300 с.

3.  Добряк Д С, Бабміндра Д.І. Еколого-економічні засади реформування земле­користування в ринкових умовах - К.: Урожай, 2006-336 с.

4  Докучаев В. В. Наши степи прежде и теперь / Под ред. и с предисл. акад. В. Р. Вильямса, доц. З.С. Филипповича. - Огиз; Сельхозиз. – М.; Л., 1936. - С. 116.

 5. Новаковський Л.Я., Олещенко М.А. Соціально-економічні проблеми сучасного землекористування - К.: Урожай, 2007 - 276 с.

6. Співдоповідь голови Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин І.Ф. Томича на парламентських слуханнях 13 вересня 2005 року //Землевпоряд. вісн. – 2005. – № 4. – С. 13-15.