Біографія
Дитинство
Народився, як раніше називали, в день Радянської Армії, 23 лютого 1990 року в місті Макіївка. Так сталося, що з’явився на світ раніше зазначеного терміну на цілих два місяці. Перші дні свого життя я плакав і досить сильно, оскільки єдиними людьми, які могли мене втішити, були мед. сестри, які стежили на станом здоров’я не тільки мого, а й багатьох інших діток, і тому приділити мені час було проблематично. Мої батьки: Волошин Микола Тихонович та Волошина Любов Семенівна – були неймовірно щасливі моєму народженню, тому що я був усього одна дитина в родині.
У дитячий сад пішов у два з половиною роки. Батьки, металурги за фахом, працювали з раннього ранку. Саме тому одним з яскравих вражень залишилося те, що приходив на другий поверх дитячого садка № 117 раніше за всіх, навіть виховательок.
У віці чотирьох років мені подарували на день народження конструктор, за допомогою якого я завжди намагався спорудити величезного робота, який повинен був захищати слабких і допомагати беззахисним. Або ж будував замки, які ставали непереборною перешкодою для уявних ворогів. В іграх з моїми однолітками однозначно був на боці справедливості.
Школа
У 1997 році я пішов в перший клас школи № 42 міста Макіївки. Перша моя вчителька Тетяна Анатоліївна змогла пробудити в мені тягу до знань. І тому вчився я досить старанно, виявляв деякий інтерес до математики. У 2000 році перейшов до загальноосвітньої школи № 34. Залишати людей, з якими я провів усе дитинство, з якими вчився перші три класи, було просто жахливим, Здавалося, що від мене відірвали якусь невід’ємну частину і позбавили всього. Складно було уявити собі життя без старих друзів. У новому колективі було по початку не просто, але, як кажуть, що не робиться, то на краще. Незабаром завів багато знайомих, деякі з них і до цього дня підтримують мене, і яких можу без вагань назвати своїми друзями.
Навчання в цій школі було досить цікавим через участь в різних конкурсах, багатьох шкільних (біологія, хімія, географія, алгебра, фізика) та міських (географія, біологія, фізика, хімія) олімпіадах. У 7–8 класах пробував себе в шкільній рок-групі. Вільний час любив проводити в світі книг, занурювався в захоплюючі подорожі по фантастичним країнам, де завжди торжествує добро та перемагає правда. Нехай це захоплення і дитяче, як може здатися, але тоді я розумів, що головне в житті будувати, а не руйнувати, головне допомагати людям, а не шкодити їм. Крім того, дуже подобалося малювати. Був період, коли намагався відобразити на аркуші паперу все підряд, але найкраще виходили портрети людей.
Університет
У 2007 році закінчив 11-й клас і саме в цей час зіткнувся з такою
проблемою як вибір навчального закладу. Цей вибір міг змінити все моє
життя, тому до нього я підійшов дуже обережно. Пробував вступати в
кілька університетів та інститутів, але остаточне рішення зупинив саме
на Донецькому національному технічному університеті, як одному з
провідних технічних ВНЗів України. Коли прийшов писати заяву на вступ,
визначився, що майбутній моєю спеціальністю буде Автоматизоване
управління технологічними процесами в чорній і кольоровій металургії
,
оскільки впровадження засобів автоматизації в сучасному світі ведеться
у всіх сферах промисловості, а металургія – це одна з тих
галузей, яка як ніколи потребує вдосконалення і переобладнання.
Під час навчання в університеті були і цікаві дисципліни, і не дуже, але, в кінцевому рахунку, на мій погляд, кожна з них допомагає сформувати себе як особистість, допомагає навчитися думати. На четвертому курсі моїм керівником з наукової роботи став Жовтобрух Сергій Анатолійович. З ним ми провели багато годин, обговорюючи тему і об’єкт, який слід автоматизувати. Остаточним нашим рішенням вибору об’яекта стала машина безперервного литися заготовок, оскільки в металургійному виробництві підвищення якості готового металовироба є першорядною. Закінчивши чотири роки навчання та отримавши диплом бакалавра, однозначно вирішив вступати до магістратури. На п’ятому курсі керівника довелося змінити. Новою людиною, яка погодилася продовжити розвиток моєї тематики, став Василець Святослав Володимирович. Знання та досвід цього викладача багато в чому допомогли мені, за що я безмежно йому вдячний.
Плани на майбутнє
В найближчі плани входить успішне закінчення навчання, написання і
захист магістерської роботи. Крім того, для мене важливо влаштуватися
на перспективну роботу, просування по кар’єрних сходах. І хоча на
подальшому життєвому шляху, можливо, будуть і легкі періоди, і
непереборні на перший погляд труднощі, вважаю, не варто забувати Те,
що нас не вбиває, то робить сильніше
. Якщо докладати всіх зусиль,
якщо насправді чогось хотіти, то дійсно можна осилити все.