Біографія 

Дитинство. 

Я, Кашеварова Олена Анатоліївна, народилася 2 червня 1989 року в м. Комсомольське Донецької області. В моїй родині я друга і дуже довгоочікувана дитина. Мій брат, Олексій, старший за мене на 13 років і тому всі турботи про моє виховання лягли на його бунтівні підліткові плечі. Не дивлячись на незрілість мого вихователя, в дитинстві я отримала достатньо любові і турботи.

Батько, Кашеваров Анатолій Олексійович, 14 липня 1954 року народження, отримав освіту в Кокінскій сільськогосподарській академії Брянської області, Росія. Після чого, маючи професію "агроном" приїхав працювати до Донецької області, де і познайомився з моєю мамою. Мій тато дуже любив землю і цю любов зміг передати мені у спадок.

Мати, Кашеварова Любов Степанівна, 18 червня 1954 року народження, закінчила Луганський сільськогосподарський інститут і працювала бухгалтером. Працюючи навіть ночами, вона все одно знаходила час і сили на всіх членів сім'ї. Мама показала мені яскравий приклад працьовитості, терпіння і жіночої мудрості.

Дитинство у мене було неймовірно щасливим періодом у житті. Єдиним фактором, який затьмарював моє нестримне щастя, був дитячий садок. Це було єдине місце, де обмежувалась моя воля. У повсякденному житті мою душу до клітки ніхто не саджав, і моя свідомість на все життя засвоїла, що світ не має кордонів, чому тільки сприяли переїзди до Росії і назад. Хоча дитячий садок і не є найкращим спогадом, тим не менш, саме там у мене з'явилися перші захоплення, а саме, вишивка і в'язання – заняття, які до сих пір гріють моє серце.

Школа. 

У 1996 році я пішла до першого класу Старобешівської загальноосвітньої школи. На відміну від усіх своїх однокласників, школу я шалено любила. Дивна прихильність до школи виникала тому, що мої основні особистісні якості, такі як відповідальність, пунктуальність і максимально серйозний підхід до справи, давали реальні плоди. Школа для мене не була місцем, де я пропалювала життя, вона була першою сходинкою до самореалізації.

За час навчання в школі я встигла спробувати себе і в музиці. Але, закінчивши три роки музичної школи по класу баяна, я вирішила, що музика навряд чи є моїм покликанням. Тому була поставлена жирна крапка на моїй "музичній кар'єрі" на шкільному випускному, неабияк повеселивши однокласників.

У 2001 році мої батьки переїхали до Росії, але моя величезна любов до рідної школи і величезна кількість сліз, змусили їх повернутися назад.

Школа допомогла мені зрозуміти, що я небайдужа до біології та географії, а я, в свою чергу, доводила своє особливе ставлення до цих предметів перемогами на районних олімпіадах. Таким чином, в цей час я придбала ще одне дуже важливе для мене хобі, і тепер кожну вільну хвилину я присвячую вивченню медицини.

У 2004 році в моєму селищі відкривається філія Донецького економіко-правового ліцею, і я приймаю рішення продовжити свою освіту саме там. Я вважаю, що саме ліцей сформував мене як особистість. Чудово підібраний викладацький склад своїм прикладом виховував у нас найкращі людські якості. Я до кінця своїх днів буду з невимовною вдячністю згадувати всіх викладачів ліцею, бо кожен з них зіграв величезну роль у моєму розвитку, кожен вніс свій неоціненний внесок у те, щоб повернути моє життя до кращого русла і поставити мене на вірний шлях до світлого майбутнього. Навчання в ліцеї підготувало мене до навчального процесу в університеті і дуже розвинуло в мені творчу жилку. Я брала участь у всіх заходах, які там проводились. Деякі навіть організовувала сама. Була редактором ліцейської газети. Тут я вперше подивилася на математику іншими очима. Вона почала приносити мені незрозуміле задоволення. Ази програмування, отримані в ліцеї, привернули мою увагу і я вирішила, що майбутня моя професія просто зобов'язана засновуватись на точних науках.

Загалом, шкільні та ліцейські роки залишилися яскравою плямою в моїй пам'яті. Численні виступи на шкільних святах, конференції, олімпіади, різні поїздки та екскурсії, пікніки, допомога в бібліотеці – це було так по – новому, так цікаво!

Університет.

У 2006 році, закохавшись в місто Харків, я вступаю до Харківського національного університету ім. Каразіна. Але так вийшло, що за перший курс в харківському університеті в мене зявилось багато друзів з Донецького національного технічного університету (ДонНТУ). Побачивши різницю між студентами класичного університету та технічного, в мене зявилося нездоланне бажання повернутися до Донецька.

У 2007 році, склавши вступні іспити, я вступаю до ДонНТУ на радіотехнічний факультет з напрямком підготовки «Системи технічного захисту інформації». Вибір університету був усвідомленим, це був вибір людини, яка встигла одного разу обпектися і тепер точно знала, чого вона хоче. А ось вибір спеціальності, чесно сказати, був випадковим. Але, не дивлячись на те, що за час навчання моя майбутня професія мене неодноразово і розчаровувала, і захоплювала, в цілому, цією "випадковістю" я цілком задоволена. ДонНТУ дав головне для мене, а саме – розумне, добре, інтелігентне і неймовірно веселе оточення.

Під час екскурсії з усім потоком до Дніпропетровська, на КБ «Південне», я отримала можливість стикнутися з космонавтикою, що приводило у дикий захват через те, що в дитинстві це здавалося неможливим. Мене захоплював викладацький склад, який багато розповідав про літаки, супутники, реальні бойові дії і про роботу літакобудівних заводів.

У 2011 році, отримавши червоний диплом, я вступаю до магістратури. Вибравши наукового керівника- кандидата технічних наук, Володимира Володимировича Пасльона, я приступила до написання моєї магістерської роботи за темою "Захист об'єктів від несанкціонованого доступу із застосуванням прихованих систем виявлення". Ця тема мені сподобалася тим, що в цьому напрямі поки що дуже мало розробок, а це означає, що мені є куди розвиватися.

Моє навчання в університеті не мало класичних рис студентства. Я не потрапляла в якісь казусні і смішні ситуації, не було і вечірок, після яких прокидаються тільки перед сесією. Зате моє студентство було наповнене нескінченним і захоплюючим пізнанням навколишнього світу, воно було пофарбовано лише в яскраві і сонячні фарби. За цей час я зрозуміла, що університет – це джерело знань, і тільки тут можна заглядати в майбутнє і не забувати про минуле.

Плани на майбутнє. 

Дуже хотілося б стати вагомою і значущою людиною в своїй професійній сфері, а ще краще, експертом. Бажано також обзавестися якою-небудь додатковою улюбленою справою. Якщо у мене з'явиться можливість, то я обов'язково докладу всіх зусиль, щоб заснувати «Будинок сучасного мистецтва»!