ДонНТУ   Портал магістрів

Реферат за темою випускної роботи

Зміст

Актульність дослідження

Вугільна промисловість – це стратегічна галузь економіки України, яка знаходиться у критичному становищі. Остання технологічна революція у світовій вугільній галузі сталася в 60-70-ті роки минулого сторіччя. Основним її лейтмотивом стала повсюдна автоматизація виробництва. З тих пір чогось радикально інноваційного, як в українському, так і в західному машинобудуванні для вуглевидобутку запропоновано не було.

Для ефективного та сталого функціону¬вання вугільної промисловості потрібне її повне технічне переоснащення, впровадження ефективних інновацій, зміна системи управ¬ління, форм власності тощо. Стратегічною метою розвитку інноваційної діяльності та формування інноваційної системи підприємства повинно бути комплексний розвиток виробництва до рівня його конкурентоспроможності у світі. Головним ресурсом для досягнення поставленої мети повинна стати корпоративна інноваційна система або програма.

Створення інноваційної програми підприємства передбачає визначення його цілей і завдань, модель розвитку на найближче майбутнє і т.д. При цьому необхідно виходити з таких параметрів, як життєвий цикл підприємства і виробництва, продукція, яку технологічна складова і ряду інших ключових моментів. Крім того, при розробці програми потрібно враховувати стан відповідної галузі та економічної ситуації в країні в цілому.

Проблемами інноваційної діяльності займалися як зарубіжні, так і вітчизняні дослідники: І.Т. Балабанов, Г.Я. Гольдштейн, С.Д. Ильенкова, П.М. Завлін, А.К. Казанцев, Л.Е. Мінделі, Р.А. Фатхутдінов, М. Дейм, Б. Санто, Б. Твісс та ін. Серед українських науковців, які досліджують інноваційну проблематику, можна відмітити В.   Гейця , В.  Семіноженка , О.  Попович , М. Семикіну, В.М. Хобту, О.Ю. Попову, С.І. Кравченко, О.М. Фіщенко тощо. Для вугільних шахт Донбасу практичні заходи з впровадження нових технологій та технічного переоснащення вирішували В. Ілюшенко, М. Сургай, а з проблем інноваційного розвитку в контекcті організиційно-управлінського та соціально-трудового забезпечення це - О.І. Амоша, Л.Л. Стариченко, Ю.З. Драчук, О. Новіков.

Мета дослідження

Мета роботи – поглиблення теоретичних положень формування інноваційної програми та обґрунтування практичних рекомендацій щодо шляхів і методів її реалізації.

Завдання дослідження

Для реалізації мети роботи були сформульовані наступні завдання:

Об’єкт дослідження:

процес формування інноваційної програми розвитку підприємства.

Предмет дослідження:

методико-прикладні аспекти розробки інноваційних програм у системі планування господарської діяльності.

Теоретична основа дослідження

становить аналіз робіт зарубіжних і вітчизняних авторів, присвячених дослідженню інноваційної діяльності підприємства і розробці інноваційних програм, нормативно-правові методичні документи, матеріали науково-практичних конференцій і семінарів з досліджуваної проблеми.

Методи дослідження

Теоретичною базою випускної роботи магістра є положення економічної теорії, теорії розвитку, теорії інвестування, теорії підприємництва. У роботі будуть використані наступні наукові методи:

Інформаційною базою дослідження є наукові праці зарубіжних та вітчизняних вчених, нормативні та законодавчі акти України, що регламентують інноваційну діяльність підприємств, основні положення наукових праць вітчизняних і зарубіжних вчених в межах досліджуваного проблемного поля, офіційні матеріали та експрес-інформація Держкомстату України, організаційно-управлінська документація підприємств , матеріали науково-практичних конференцій та періодичних видань, мережі Internet.

Науковий результат

Полягає в розробці сучасних методів формування інноваційних програм, з урахуванням економічних особливостей господарської діяльності, для забезпечення підвищення ефективності діяльності підприємств.

Зміст роботи

У вступі розкрита актуальність теми, суть і стан проблеми, яка вирішується; визначено мету і завдання дослідження, його наукова новизна; встановлена практична корисність отриманих результатів. Визначені основні тенденції розвитку інноваційної діяльності вугільнодобувних підприємств України, розкрита сутність і визначена роль стратегічного управління інноваційною діяльністю, вдосконалений механізм інноваційного менеджменту в структурі стратегічного управління; висвітлено сутність поняття інноваційної стратегії підприємства; розкрито роль формування інноваційної програми як організаційно-економічного забезпечення розвитку підприємства; уточнено основні методичні підходи до формування інноваційної програми на підприємстві; визначено сутність інноваційних проектів як складових елементів інноваційної програми підприємства; проведено огляд методики оцінки ефективності інноваційних проектів підприємства; розроблено рекомендації щодо обґрунтування складу інноваційної програми; висвітлено та уточнено підходи щодо інформаційного забезпечення процесу розробки програми; проведено оцінку перспектив і можливостей інноваційного розвитку в умовах підприємства.

У першому розділі роботи: Теоретичні аспекти формування програм інноваційного розвитку розглянуто основні напрями забезпечення інноваційного розвитку вугільнодобувних підприємств, виділено особливості формування інноваційної стратегії підприємства, а також розглянуто сутність формування інноваційної програми підприємства .

Причини, які обумовлюють низький рівень інноваційного розвитку, перш за все, пов'язані з недоліками управління вугільною галуззю та її підприємствами. Так, формування та реалізація стратегій інноваційного розвитку повинні визначатися перш за все Гірничим законом України та Положенням про Міністерство енергетики та вугільної промис¬ловості України. Але ні в першому, ні в друго¬му документі немає положень щодо формування, становлення та розвитку інноваційної політики. До повноважень Міненерговугілля України, в контексті сприяння інноваційному розви¬тку, входить лише контроль за виконанням та реалізацією будь-яких нормативно-правових актів вугільної галузі. Щодо інноваційної політики, у положенні Міненерговугілля України не має ані слова, і контролювати впровадження інновацій не передбачено ніким.

Необхідно зазначити, що інноваційний розвиток вугільної промисловості можливий лише за умови впровадження необхідних заходів на всіх рівнях: державному, галузевому та на рівні вугільних підприємств.

На рівні вугільних підприємств необхідно:

У зв'язку з цим особливого значення набуває стратегічне управління інноваційним розвитком підприємств, яке орієнтує діяльність на запити споживачів, дозволяє більш гнучко реагувати і здійснювати своєчасні зміни, досягати конкурентних переваг в довгостроковій перспективі. Таким чином, стратегію інноваційного розвитку підприємства можливо визначити як сукупність дій і методів ведення інноваційної діяльності, що забезпечує конкурентні переваги за рахунок розробки та впровадження інновацій.[8]

Інноваційні стратегії створюють особливо складні умови для проектного, фірмового і корпоративного управління. До таких умов відносяться:

Виявлення інноваційних можливостей і недоліків в інноваційному розвитку підприємства доцільно здійснювати з метою оцінки виникаючих у нього інноваційних можливостей, а також очікуваних небезпек. Даний етап має сприяти здійсненню процесів передбачення змін економічної ситуації на підприємстві в процесі реалізації інноваційного планування. Необхідно зазначити, що великі можливості надають комп'ютерні технології. Причому необхідно користуватися саме специфічними, інноваційними перевагами цих технологій. Слід зауважити, що інноваційна можливість являє собою такий напрям зусиль підприємства, на якому воно може досягти індивідуалізованого, досить часто лідируючого або монопольного становища на ринках певних товарів. У свою чергу, небезпеки в інноваційній сфері діяльності можна визначити як ускладнення, що виникають у зв'язку з несприятливою тенденцією або конкретною подією, яке за відсутності цілеспрямованих інноваційних зусиль може призвести до витіснення товару (послуги) з ринку або обмеження його доступу на ринок.

На основі результатів, отриманих на двох попередніх етапах, на третьому етапі обґрунтування та розробки інноваційної стратегії підприємства необхідно сформулювати основні проблеми та завдання його інноваційного розвитку на плановану перспективу.

У загальному вигляді інноваційну стратегію підприємства (стратегію інноваційної діяльності) можна охарактеризувати як певну логічну побудову, на основі якого підприємство вирішує основні завдання, що стоять перед ним в інноваційній сфері діяльності. Слід враховувати, що як для кожного окремого нововведення, так і кожного виробленого товару (послуги) існують строго індивідуальні стратегії і тактики. Разом з тим комплексне бачення інноваційної діяльності підприємства включає як конкретні стратегії, так і різні аспекти виробництва і реалізації нововведення. Крім того, слід давати реальну оцінку витрат і результатів від здійснення інноваційної діяльності на підприємстві.

Програми інноваційної діяльності на підприємстві передбачають конкретизацію загальних стратегічних положень інноваційної діяльності підприємства, тобто іншими словами, розробку програм тактичних заходів щодо досягнення конкретних цілей, передбачених в інноваційній стратегії підприємства.

Стратегічною метою розвитку інноваційної діяльності та формуванню інноваційної системи підприємства повинно бути комплексний розвиток виробництва до визначеного рівня його конкурентоспроможності. Головним ресурсом для досягнення поставленої мети слід вважати корпоративну інноваційну систему. Типова структура концепції підтримки інноваційної діяльності на промисловому підприємстві представлена на рисунку 1.

Рисунок 1. Основні елементи концепції підтримки інноваційної діяльності на промисловому підприємстві.
(анімація: 5 кадрів, 4 цикла повторення, 149 кілобайт)

Можна виділити такі структурні елементи логіки програмування:

  • Визначення та формулювання цілі або системи цілей, які має досягти суб'єкт програмування.
  • Аналіз вихідного рівня розвитку об'єкту програмування, уточнення його параметрів.
  • Визначення обсягів та змісту ресурсів, які будуть потрібні для розробки та впровадження програми.
  • Аналіз можливих проблем та наслідків у результаті впро-вадження програми.

Інноваційна програма як конкретизація основних положень концепції складається з чотирьох основних блоків: блок науково-методичного забезпечення, блок фінансового забезпечення, блок організаційного забезпечення, блок нормативно-правового забезпечення. Структура наведена на рисунку 2.

Рисунок 2. Структура елементів формування інноваційної програми

Основне призначення блоку науково-методичного забезпечення це обґрунтування необхідності розробки інноваційної програми, вибір цільових показників програми, оцінка очікуваних результатів та визначення необхідних організаційних трансформацій на підприємстві задля реалізації програми. Блок фінансового забезпечення включає у себе вибір джерел фінансування та аналіз обсягів інвестицій. Блок організаційного забезпечення включає у себе підготовку необхідних кадрів, розробко структурно-організаційних змін на підприємстві та організація контролю за етапами реалізації програми. Метою блоку нормативно-правового забезпечення передбачено узгодження запланованих дій з діючими правовими нормами.

Основною метою річного інноваційного планування є оцінка досягнення (або недосягнення) певних конкретних показників діяльності. При цьому в річні плани цієї діяльності закладаються певні показники з по місяцях. [10]

У другому розділі: Методичні підходи до формування інноваційної програми розкрито основні методичні підходи до формування інноваційної програми на підприємстві, визначено сутність інноваційних проектів як складових елементів інноваційної програми підприємства, проведено огляд та уточнено методику оцінки ефективності інноваційних проектів підприємства.

Інноваційна програма включає у себе інноваційні проекти.

Інноваційний проект – комплект документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції.

Інноваційний проект – це система взаємопов'язаних цілей і програм їхнього досягнення, що являють собою комплекс науково-дослідних, дослідно-конструкторських, виробничих, організаційних, фінансових, комерційних й інших заходів, відповідним чином організованих, оформлених комплектом проектної документації і забезпечуючи ефективне вирішення конкретного науково-технічного завдання (проблеми), вираженого в кількісних показниках і приводить до інновації. До основних елементів інноваційного проекту відносяться:

  • однозначно сформульовані цілі і завдання, що відображають основне призначення проекту;
  • комплекс проектних заходів щодо вирішення інноваційної проблеми і реалізації поставлених цілей;
  • організація виконання проектних заходів, тобто ув'язування їх з ресурсами і виконавцями для досягнення цілей проекту в обмежений період часу й у рамках заданої вартості і якості;
  • основні показники проекту, у тому числі показники, що характеризують його ефективність. [15, c.21]

Інноваційні проекти можуть формуватися як у складі науково-технічних програм, реалізуючи завдання окремих напрямків програми, так і самостійно, вирішуючи конкретну проблему на пріоритетних напрямках розвитку науки і техніки. Формування інноваційних проектів для вирішення найважливіших науково-технічних завдань забезпечує:

  • комплексний, системний підхід до вирішення конкретного завдання;
  • кількісну конкретизацію цілей науково-технічного розвитку і строге відображення кінцевих цілей і результатів проекту в управлінні інноваціями;
  • безупинне наскрізне управління процесами створення, освоєння, виробництва і споживання інновацій;
  • обґрунтований вибір шляхів найбільш ефективної реалізації цілей проекту;
  • збалансованість ресурсів, необхідних для реалізації інноваційного проекту;
  • міжвідомчу координацію й ефективне управління складним комплексом робіт із проекту.[16, c.56-60]

Реалізація задуму інноваційного проекту забезпечується учасниками проекту. У залежності від виду проекту в його реалізації можуть брати участь від однієї до кількох десятків організацій. У кожної з них свої функції, ступінь участі в проекті й міра відповідальності за його долю. Разом з тим усі ці організації в залежності від виконуваних ними функцій прийнято поєднувати в конкретні групи учасників проекту, зазначених нижче.

Замовник – майбутній власник і користувач результатів проекту. В ролі замовника може виступати як фізична особа, так і юридична.

Інвестор – фізичні чи юридичні особи, що вкладають засоби в проект. Інвестор може бути і замовником. Якщо це не та сама особа, то інвестор укладає договір із замовником, контролює виконання контрактів і здійснює розрахунки з іншими учасниками проекту.

Проектувальник – спеціалізовані проектні організації, що розробляють проектно-кошторисну документацію. Відповідальною за виконання всього комплексу цих робіт звичайно є одна організація, названа генеральним проектувальником.

Постачальник – організації, що забезпечують матеріально-технічне забезпечення проекту (закупівлі і постачання).

Виконавець (організація-виконавець, підрядчик, субпідрядник) – юридичні особи, що несуть відповідальність за виконання робіт відповідно до контракту.

Науково-технічні ради (НТР) – провідні спеціалісти з тематичних напрямків проекту, що несуть відповідальність за вибір науково-технічних рішень, рівень їхньої реалізації, повноту і комплексність заходів, необхідних для досягнення проектних цілей. НТР організує конкурсний добір виконавців і експертизу отриманих результатів.

Керівник проекту – юридична особа, якій замовник делегує повноваження з керівництва роботами за проектом: планування, контроль і координація робіт учасників проекту. Конкретний склад повноважень керівника проекту визначається контрактом із замовником. Команда проекту – специфічна організаційна структура, очолювана керівником проекту і створювана на період здійснення проекту з метою ефективного досягнення його цілей. Склад і функції команди проекту залежать від масштабів, складності й інших характеристик проекту. [15, c.22-30]

Різноманіття можливих цілей і завдань науково-технічного розвитку визначає і розмаїтість видів інноваційних проектів. Загальноприйнятої класифікації їх не існує. Доцільно класифікувати інноваційні проекти за такими ознаками, як період реалізації проекту, характер цілей проекту, вид потреби, що задовольняється, тип інновацій і рівень прийнятих рішень.

У залежності від часу, затрачуваного на реалізацію проекту і досягнення його цілей, інноваційні проекти можуть бути розділені на:

  • довгострокові (більше 5 років);
  • середньострокові (від 3 до 5 років);
  • короткострокові (менше 3-х років).

З погляду характеру цілей проект може бути кінцевим, тобто відбивати мету вирішення інноваційної проблеми (завдання) в цілому чи проміжним, пов'язаним з досягненням проміжних результатів вирішення складних проблем. За видом потреб, що задовольняються, проект може бути орієнтований на існуючі потреби чи на створення нових. Класифікація інноваційних проектів за типом інновацій допускає розподіл їх на:

  • введення нового чи удосконаленого продукту;
  • введення нового чи удосконаленого методу виробництва;
  • створення нового ринку;
  • освоєння нового джерела постачання сировини чи напівфабрикатів;
  • реорганізація структури управління.

Приналежність інноваційного проекту до того чи іншого виду визначає його специфічний зміст і використання особливих методів формування й управління проектом. Разом з тим єдність проектних принципів дозволяє використовувати загальні методичні положення для управління інноваційними проектами.

Інноваційний проект охоплює всі стадії інноваційної діяльності, пов’язаної з трансформацією науково-технічних ідей у новий чи удосконалений продукт. впроваджений на ринку, у новий чи удосконалений технологічний процес, використаний у практичній діяльності або в новий підхід до соціальних послуг. З погляду стадій здійснення інноваційної діяльності проект містить у собі НДР, проектно-конструкторські і дослідно-експериментальні роботи, освоєння виробництва, організацію виробництва і його пуск, маркетинг нових продуктів, а також фінансові заходи. [15, c.33-34]

В основі розгляду змісту інноваційного проекту за процесом його формування і реалізації, тобто технологічно, лежить концепція життєвого циклу інноваційного проекту, яка виходить з того, що інноваційний проект є процес, який відбувається протягом кінцевого проміжку часу. У такому процесі можна виділити ряд послідовних за часом етапів, що розрізняються за видами діяльності, які забезпечують його здійснення.

Інноваційний проект охоплює наступні етапи.

Формування інноваційної ідеї (задуму). Це процес зародження інноваційної ідеї і формулювання генеральної (кінцевої) мети і проекту. На цьому етапі визначаються кінцеві цілі (кількісна оцінка за обсягами, термінами, розмірами прибутку) проекту і виявляються шляхи їхнього досягнення, визначаються суб'єкти й об'єкти інвестицій, їхньої форми і джерела.

Розробка проекту. Це процес пошуку рішень з досягнення кінцевої мети проекту і формування взаємопов'язаного за часом, ресурсами і виконавцями комплексу завдань і заходів реалізації мети проекту. На цьому етапі:

  • здійснюється порівняльний аналіз різних варіантів досягнення цілей проекту;
  • розробляється план реалізації інноваційного проекту;
  • зважуються питання спеціальної організації для роботи над проектом;
  • виробляється конкурсний добір потенційних виконавців проекту й оформляється контрактна документація.

Реалізація проекту. Це процес виконання робіт з реалізації поставлених цілей проекту. На цьому етапі здійснюється контроль виконання календарних планів і витрати ресурсів, коректування виниклих відхилень і оперативне регулювання ходу реалізації проекту. [16]

Формувати інноваційну програму доцільно в наступних випадках:

  • якщо проекти можна об'єднати єдиною метою. У цьому випадку реалізація інноваційної програми більш ефективна для досягнення поставленої спільної мети, ніж виконання окремих проектів.
  • якщо витрати на реалізацію окремих інноваційних проектів більше витрат на реалізацію тих же проектів, але об'єднаних в програму. Наприклад, витрати на усунення опору персоналу будуть менше для програми, чим для всіх проектів окремо.
  • якщо реалізація інноваційної програми здатна забезпечити більш високий і стійкий економічний ефект, ніж реалізація окремих проектів. Тобто якщо можливо такий розподіл проектів в часі, який забезпечує безперервний потік грошових коштів. У цьому випадку зниження прибутковості окремих проектів компенсується зростанням прибутковості інших інноваційних проектів.[14]

В третьому розділі Рекомендації до розробки інноваційної програми в умовах підприємствапланується розробити рекомендації щодо обґрунтування складу інноваційної програми; розробити підходи до інформаційного забезпечення процесу розробки програми; провести оцінку перспектив і можливостей інноваційного розвитку в умовах підприємства.

У висновках узагальнено основні результати магістерської роботи, систематизовано розробки з формування інноваційної програми підприємства.

При написанні даного реферату магістерська робота ще не завершена. Остаточне завершення: грудень 2012 року. Повний текст роботи та матеріали по темі можуть бути отримані у автора або його керівника після вказаної дати.

Перелік посилань

  1. Угольная промышленность – Прогнозы. Структура потребления угля в Украине [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://starkproject.com/coal-industry/prognoses/1501-potreblenie-ugolnoy-produkcii.html
  2. Залознова Ю.С. Проблеми та напрями забезпечення інноваційного розвитку підприємств вугільної галузі. – Наукові праці ДонНТУ. Серія:економічна. Випуск – 39-2. – Донецьк, ДонНТУ, 2011.
  3. Поддержание мощности шахт и инвестиционные процессы в угольной промышленности Украины / Г.Г. Пивняк, А.И. Амоша, Ю.П. Ященко и др. – К.:Наук. думка, 2004. – 312 с.
  4. Мороз Л.І. Концептуальні стратегії та фактори формування й управління інноваційним розвитком підприємств [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.sworld.com.ua/index.php/ru/an-innovative-approach-to-the-development-c112/11852-c112-050
  5. Звягильский Е. Угольная промышленность Украины: факты, цифры, перспективы. – Газета 2000, №21, 28 мая - 3 июня 2010.
  6. Довгань Л. Є., Каракай Ю. В., Артеменко Л. П. Стратегічне управління: Навчальний посібник. – К. : Центр учбової літератури, 2009. – 440 с.
  7. Грузинов В.П., Грибов В.Д. Экономика предприятия: Учебник. Практикум. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 2005. – 336 с.
  8. Соменкова Н.С. Формирование стратегии инновационного развития промышленного предприятия. Экономика и финансы. Вестник Нижегородского университета им. Н.И. Лобачевского, 2008, № 1 – C. 160-162
  9. Агарков С.А., Кузнецова Е.С., Грязнова М.О. Инновационный менеджмент и государственная инновационная політика. Монография. Издательство Академия Естествознания, 2011 год. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.rae.ru/monographs/112
  10. Инновационная стратегия [Електронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.strategplann.ru
  11. Аныпин В.М. Инновационная стратегия фирмы: Учебное пособие. – М.: Изд-во РАН, 1995.
  12. Батьковский А.М. Методологические основы формирования программ инновационного развития предприятий радиоэлектронной промышленности// Экономика, предпринимательство и право. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://epp.enjournal.net/article/249/
  13. Богуславский В.И. Особенности построения корпоративной инновационной подсистемы промышленнного предприятия. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ivdon.ru/uploaddir/articles.68.big_image.doc
  14. Козлова Ю.А. Разработка подходов к формированию инновационной программы предприятия. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://guap.ru/guap/main/avtoref1.doc
  15. Фатхутдінов Р.А. Інноваційний менеджмент: Підручник. – М.: ЗАТ Бізнес-школа, 2006р.
  16. Василенко В.О. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник. – К.:ЦУЛ, 2003р.
  17. Мельничук О.П., Полинцева Я.В., Стадник В.В. Маркетингові дослідження як інструмент формування портфеля інновацій [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vchnu/Ekon/2010_1_1/165-169.pdf
  18. Гончаров В.Н. Характеристика инновационного потенциала предприятия в контексте стратегического управления. – Наукові праці ДонНТУ. Серія:економічна. Випуск-76. – Донецьк, ДонНТУ, 2004.
  19. Иванова Н.И. Национальные инновационные системы/ Н.И. Иванова. – М.:Наука, 2005.
  20. Дудар Т.Г., Мельниченко В.В. Інноваційний менеджмент: навч.посіб. – Тернопіль: Економічна думка, 2008.