Я, Абакумов Андрій Юрійович, народився 17 серпня 1991 р. в місті Макіївка. Моя мама – Людмила Анатоліївна, 1959 року народження, за освітою акушерка і практично все життя працювала в лікарні, проте останні кілька років працює в аптеці. Батько – Юрій Геннадійович, 1960 року народження, за освітою гірничий інженер, але за фахом пропрацював лише кілька років, після чого став приватним підприємцем і вже тривалий час займається фотографією. У сім'ї я друга дитина. Брат Женя старший за мене на 8 років. Саме моя сім'я найбільше вплинула на моє особистісне становлення в ранньому віці. Батьки з самого дитинства старилися прищепити мені такі риси як чесність, відповідальність, працьовитість.

У дошкільному віці батьки мене віддали на заняття спортивно-бальними танцями. Вчинили вони так для поліпшення моєї постави, але заняття танцями подарували мені у багато разів більше цього. У колективі «Шанс» палацу культури ЯКХЗ я займався більше десяти років – аж до вступу до університету. За цей час я познайомився з безліччю чудових людей, з якими разом ріс, спілкувався, виступав у різних містах. Мої товариші по колективу, так само як і викладач, Дмитро Олександрович, теж значною мірою вплинули на формування світогляду. Крім того, заняття танцями навчили мене знаходити з людьми спільну мову, цінувати прекрасне і просто радіти кожному новому дню.

У сім років я вступив до Макіївського міського ліцею – мій другий дім на наступні десять років. Немає потреби говорити про те, як важливі в житті людини його перші товариші, з якими він пізнає радощі і труднощі життя. Мої однокласники та вчителі дуже сильно вплинули на формування мене як особистості. Почавши навчання, я помітив, що якщо докладати достатньо зусиль, то можна легко виконати все, що вимагають вчителі. Так, з року в рік, я намагався показати якомога кращий результат, і в кінці кожного року отримував маленьку, але приємну нагороду – похвальну грамоту. Варто відзначити, що з дитинства вчителі вважали мене непосидючим і розсіяним, тому що я часто дивився на хмари за вікном, а не на дошку, однак, варто було вчительці поставити мені запитання, як я тут же давав правильну і повну відповідь. За це варто дякувати хорошу слухову пам'ять, яка виручала на заняттях і на іспиті, навіть якщо здавалося, що правильної відповіді я не знаю. По закінченні школи мені вручили золоту медаль, і я розглядаю це не тільки як нагороду за успіхи в навчанні, але і як почесний обов'язок – гордо нести прапор рідної школи і своїми власними успіхами прославляти її. Я досі вдячний всім своїм вчителям. Вони були для мене не тільки хорошими вихователями, а й мудрими радниками, які підготували мене до життя за межами рідних школи і дома.

Помічена ще в шкільні роки схильність до технічних наук і логічне мислення визначили коло спеціальностей, які я розглядав при вступі до ВНЗ влітку 2008 року. Остаточно вибрати мені допоміг мій брат – він випускник факультету КИТА, на якому я зараз і вчуся. Зараз, мій брат одружений, займає престижну посаду, але завжди готовий знайти час і допомогти мені вникнути в який-небудь особливо складне питання, за що я йому дуже вдячний. У свій час він також створював сайт для порталу магістрів, і я пропоную з ним ознайомитися.

Як і багато студентів, на початку свого навчання я слабо уявляв, ким же я зможу стати по закінченні ВНЗ. І лише після закінчення другого курсу я став все більше і більше вникати в суть своєї майбутньої спеціальності. Допомогли мені в цьому викладачі, керівник – Федюн Роман Валерійович, і мої одногрупники, за бесідами з якими я провів багато захоплюючих годин. Після закінчення бакалаврату в 2012 році я отримав диплом з відзнакою, після чого вирішив ще більш розширити свої пізнання, і вступив до магістратури, де й досі продовжую навчання.

Насамкінець хочу розповісти трохи про свої хобі. З дитинства мене захоплювали прекрасні і невідомі світи, які створювали майстри слова – письменники. Мої улюблені жанри – фентезі та фантастика, і своє життя я не можу уявити без книг. Я намагаюся читати кожну вільну хвилину, а сучасні технології дозволяють завжди мати під рукою стільки книг, скільки забажаєш – так чому ж цим не користуватися? Крім книг у мене є ще одне захоплення – велосипеди. На велосипедах я катаюся, скільки себе пам'ятаю. За всі ці роки у мене їх було багато: від триколісного «гном-4» і двоколісного «зайчика» до швидкісних спортивних і міцних і надійних гірських велосипедів. Їзда на велосипеді для мене – це відчуття швидкості, випробування для тіла, і при всьому при цьому – почуття єднання з природою, можливість привести в порядок думки і отримати заряд гарного настрою для майбутніх звершень. Адже щастя – це спосіб подорожі, а не пункт призначення.