Берестова Анастасія Сергіївна

Факультет: компютерних наук і технологій

Кафедра: філософії

Спеціальність: «Релігієзнавство»

Трансформація релігійності сучасного українського суспільства в умовах глобалізації

Науковий керівник: к.і.н., доц. Фесенко Андрій Миколайович

 Магистр ДонНТУ Берестовая Анастасия Сергеевна

Реферат за темою випускної роботи

Зміст

Вступ
  1. Актуальність теми
  2. Мета та задачі дослідження
  3. Огляд досліджень та разробок
  4. Основний зміст роботи
    1. Предумови зміни релігійності
    2. Характеристика релігійного стану сучасної людини
Висновки
Перелік посилань

Вступ

1. Актуальність теми

Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що суперечливі процеси глобалізації викликають у суспільстві певні зміни, які носять не тільки економічний і політичний характер, але також зачіпають глибинні базиси культури і позначаються на релігійності населення. Виділення тенденцій і здійснення прогнозів в даній області допоможе зберегти українській національності свою культурну і релігійну ідентичність.

Проблема. Українське суспільство переживає новий етап у своєму розвитку. Встановлюються нові моделі побудови громадянського суспільства. Дослідження глибинних змін в таких базисних сферах життя як духовність, а саме релігії та культури надасть можливість краще зрозуміти ці процеси.

2. Мета і задачі дослідження

Мета дослідження полягає в тому, щоб виявити основні зміни та закономірності рівня релігійності сучасної людини.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

– Проаналізувати теоретичні джерела, присвячені дослідженню трансформації релігійності;

– Розглянути сучасний стан релігійності;

– Виявити основні принципи і проблеми, пов'язані з релігійною свідомістю індивіда, поведінкою людини в суспільстві, яка регламентована його релігійними уявленнями, відображенням даних закономірностей в масовій культурі.

Об'єкт дослідження: історіографічні і методологічні аспекти дослідження трансформації релігійності українського суспільства в умовах глобалізації.

Предмет дослідження: зміна релігійної свідомості сучасної людини.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали роботи зарубіжних і вітчизняних вчених, присвячені проблемам соціально-філософського, соціологічного, політичного, економічного і релігієзнавчого характеру в ракурсі глобалізації. Робота виконана із використанням методів системного і структурно-функціонального аналізу, методу об'єктивного дослідження, компаративістики, еволюціонізму.

Теоретичне і практичне значення роботи. У роботі розкрито сучасний стан суспільства в умовах глобалізації. Сформульовані висновки є самостійним внеском автора у вивчення релігійності і становлення сучасного суспільства в Україні. Дослідження і зроблені висновки сприяють подальшому вивченню порушеної низки проблем, розвитку теоретико-практичного розуміння сучасних реалій і прогнозування тенденцій еволюції культури, релігії в українському суспільстві. Результати даної роботи можуть використовуватися у педагогічній практиці, при підготовці навчальних програм і спеціальних курсів, проектів з релігієзнавства, соціології, філософії, психології, культурології та ін.. Висновки даного дослідження можуть бути корисним для богословів і священнослужителів, керівників і лідерів релігійних організацій для пожвавлення релігійної діяльності.

3. Огляд досліджень та розробок

Окремі аспекти сучасних технологічних та соціокультурних трансформацій, зокрема:
– теоретичні питання соціально-філософського та соціологічного аналізу феномену релігійної свідомості індивіда, впливу релігії на соціальне життя особистості і суспільства розглядаються в роботах вітчизняних і зарубіжних дослідників досить давно. Даною проблематикою займалися: М. Вебер, Т. Гоббс, І. Ільїн, М. Кант, Т. Парсонс, Е. Фромм, Д. Юм.;
– дослідженню релігійності суспільства та окремих соціальних груп присвячені роботи, серед яких необхідно відзначити публікації В. Гараджа, М.  Мчедлова, С. Філатова та ін.;
– питання, присвячені типологізації прояву релігійності, виявлення критеріїв визначення релігійності населення, глибини релігійності людини розкриваються в роботах Ю. Рижова, Т. Бєлова, Л. Филипович, С. Філатова та ін.;
– ряд досліджень в області філософського аналізу релігійної ідентичності (А. Алейникова, Ю.  Шинкаренко, А. Назарчук);
– релігійної свідомості особистості в слідстві процесів глобалізації (М. Бірюкова, Н. Лапін, А. Гавриленков, Д. Мещеряков);
- проявів релігійності в масовій культурі (В. Бичків, А. Костіна, Ю. Максімов, К. Смоляр, Е. Соколов);
- дослідженню постсекулярного суспільства (А. Ваторопін, Ю. Габермас, І. Ратцингер, Д. Узланер).

4. Основний зміст роботи

Корінні зміни відбулися у ставленні населення до релігії. З моменту проголошення незалежності України кількість віруючих людей значно зросла. У 1991 р. за даними опитування проведеного Київським міжнародним інститутом соціології віруючими себе назвали 48 % опитаних [23]. За результатами проведеного дослідження в 2008 р. Міжнародною програмою соціальних досліджень України на даний момент посідає п'яте місце за рівнем релігійності в Європі. За даними опитування 91 % опитаних ідентифікували себе як віруючих. Такі масштабні зміни свідчать про повернення та встановлення релігії в українському суспільстві як важливого елемента духовності. З 90-х рр. релігійні організації беруть активну участь у політичному та суспільному житті. Їх чисельність значно зростає. За даними звіту про мережу церков і релігійних організацій станом на 01.01.2010, який був підготовлений Державним комітетом у справах національностей та релігій, Україна є багатоконфесійною державою. Релігійна мережа представлена 55 віросповідними напрямками, в межах яких діють понад 35 тис. організацій [14]. Такий ріст різних конфесійних організацій обумовлений процесом глобалізації. А саме, культурні та релігійні контакти українського суспільства із представниками інших культур, обмін інформацією, еміграція та імміграція релігійних діячів (місіонерів),запровадження демократичних принципів (зокрема свободи совісті та віросповідання) сприяли розквіту релігійної палітри на території Україні.

Сучасну релігійну ситуацію в Україні можна охарактеризувати так:
– триває процес суспільної реабілітації релігій;
– формується позитивне ставлення до релігійних феноменів;
– релігія – розуміється як важлива складова частина духовної культури;
– посилюється роль релігії і церкви у всіх сферах суспільного життя;
– відбувається поляризація суспільства за конфесійною приналежністю;
– Україна займає передові позиції за рівнем свободи віросповідання, проте існують прояви нетерпимості на релігійному ґрунті, і спостерігається міжконфесійне протистояння [33].

Дана ситуація зумовлена переходом до ринкової економіки, демократичного устрою, специфічною українською психологічною характеристикою, кризою і переоцінкою старої радянської системи цінностей. Тут не малу роль відіграють проблеми макрорівня - особистості людини, які все більше стають глобальними проблемами людства: самотність; відчуження; потреба самоідентифікації та самореалізації; усвідомлення мети, мотивації життя; зсув моральних цінностей. Глобалізаційні детермінанти, що впливають на українське суспільство це механізми вироблення нової соціокультурної площини, усвідомлення загальносвітових проблем людства (екологічна криза, проблеми тероризму), зміна свідомості в слідстві НТР та її наслідків, відчуття кризи «занепаду» традиційної європейської цивілізації. В Україні, так як і в «Західному світі» виявляються тенденції загальної секуляризації. Цей процес відбувається на тлі політизації церковних відносин. Однак, загально відбувається відділення релігії від освіти і держави. Релігія все більше стає особистою справою окремого індивіда. Суб'єктом стає окрема особистість, незалежно від приналежності до якої-небудь історичної, національної традиції.

Якщо в соціокультурному просторі спостерігається уніфікація, то релігійна сфера рясніє різноманітністю і диверсифікацією. У багатьох роботах футурологів, утопістів і антиутопістів звучать ідеї, що внаслідок процесів глобалізації сформується єдиний як релігійний, так і культурний простір. Іншими словами на базисі, наприклад Західної цивілізації, буде складена єдина релігія, що утвердиться на території Європи. Ця думка, як зазначає С. Хантінгтон, сформувалася через хибні уявлення європоцентризму і христоцентризму. Так само Ханінгтон спростовує можливість встановлення універсальної культури [19], що могла б послужити плацдармом для подібних релігійних процесів. Проте поки що ми не стали свідками яких-небудь серйозних прикладів релігійного синтезу і змішання релігійних систем у колосальному планетарному масштабі. На даному етапі ми навпаки бачимо повсюдне «відродження» релігій. На прикладі України, можна простежити, наскільки швидко зростає кількість різних течій і відсутність бажання об'єднуватися в одну. Це не можливо, оскільки їм характерні абсолютно різні цінності, традиції, кожен напрям відрізнятися оригінальністю і самостійністю. Навіть близькі «за духом» церковні організації, такі як УПЦ КП і УПЦ МП, зокрема через політичні проблем розмежування влади не завжди можуть прийти до загального консенсусу.

Процеси глобалізації викликають як у світових, так і в національних релігіях різні форми реакції: від діалогу, сприяння, прийняття до різних форм протесту. Ця тема є дуже важливою з точки зору запобігання релігійних конфліктів і вимагає більш глибокого вивчення.

4.1. Передумови зміни релігійності

На даному етапі людство незмінно переживає процеси світової глобалізації і поступово входить в рамки єдиного інформаційного простору. Поява нового типу релігійності часто пов'язують саме з цими процесами. Однак більш вірними передумовами на наш погляд зміни релігійності людини спричинила епоха наукових відкриттів і наступний за нею період секуляризації. Революційні відкриття в області науки, її об'єктивні можливості пояснити явища навколишнього світу дозволили людині засумніватися в цінності його релігійних уподобань і смислового наповнення універсуму. Подальша реакція у вигляді загальної секуляризації в деякому роді спричинила за собою відмову від «релігії» як однієї з найбільш важливих сторін життя людини. При всіх даних інтенціях здавалося б адекватним поступове витіснення релігійного зі свідомості людини і заміщення більш «приземлених» науковим. Однак внаслідок актуалізації процесів, розчарування в позитивістських настроях та історичних реаліях ХХ ст. і початку ХХІ ст. релігія почала повертати свої позицій. Але все ж змінилося сприйняття кожною окремою людиною релігії як релігійного інституту, типу світогляду, обрядової і культової практики. Раніше життя віруючої людини занурювалася в релігію, кожна сфера життедіяльності пронизували релігійну сферу.

Звичайно, релігія продовжує грати величезну роль в суспільстві, виконує набір функцій, проте вона не відображається в свідомості окремо взятої людини у всій її сукупності догматів і універсальності вчення. Іншими словами якщо зупинити людину на вулиці і спробувати дізнатися його релігійні уподобання не обмежуючись простою відповіддю, наприклад, що він православний чи католик, в кінцевому рахунку цей він не знайде що сказати. Або піде ряд стереотипних фактів і переконань, тільки далеко нагадують ту релігійну систему, до якої дана людина себе відносить. Чому так? Де лежать витоки релігійної дезорієнтації людини? Більш того, відповідь таку людину з вулиці гарантовано буде містити еклектичний збір елементів вчення абсолютно інших систем. Наприклад, християнин може сказати, що він вірить у переселення душ. А оголошення в газетах на кшталт «Православна цілителька очистить карму» стали загальним явищем і люди слухняно на це йдуть. Цікаво те, що цей величезний пласт релігійних знань гармонійно укладається в голові сучасної людини і завдяки століттю інформаційних технологій постійно поповнюється новими знаннями. У повсякденній свідомості людини можна відзначити переплетіння палітри образів, величезних масивів різної інформації, яка насилу піддається впорядкуванню та ієрархизації. Людина про все дізнається по трохи, приймає це за свої переконання, не заглиблюючись в значення і не замислюючись про взаємозв'язок речей. Все це виливається в особливе ставлення людини до своєї релігійної позиції в соціумі і його поведінці. Тому зараз під релігійністю слід розуміти ступінь залученості людини в певну конфесію, а також наскільки це виливається в його світовідчуття. Протягом останніх десятиліть кількість вірує в Україні та світі значно збільшилася. Релігія у всіх її проявах конфесійних не являє собою статичного і незмінного явища, а виступає скоріше як динамічне явище, що змінюється як якісно, так і кількісно.

Це характерно для товариств, які перебувають в період становлення демократизації суспільного життя, зміни соціально-демографічних показників, нестабільність економічного розвитку і т. д. Під релігійністю слід розуміти ступінь впливу релігії на окрему людину і групу, а також процеси, тенденції, які відбуваються в релігійному уявленні і в діяльності людини. Іншими словами це загальний стан свідомості віруючих людей і те, наскільки активно це проявляється в повсякденній культовій практиці та життєдіяльності.

Термін «постсекулярне» зазвичай пов'язується з процесами посилення ролі релігії в житті людей. Тут можна говорити і про звернення релігії в політику, і загалом відродження релігійності, і про підвищення впливу релігійних інститутів на суспільство, і про просте зростанні інтересу до релігії у публічному просторі.

На думку, відомого дослідника постмодерного суспільства Ю. Хабермаса, «постсекулярне» покликане позначати нову ситуацію, з якою зіткнулися сучасні західні суспільства, де секуляризація досягла певної межі, а принцип світськості утвердився безповоротно. «До суспільній свідомості в Європі сьогодні дійсно застосовна характеристика «постсекулярне суспільство» в тому сенсі, що це суспільство на даний момент приймає факт подальшого існування релігійних громад в постійно секуляризуючому середовищі і пристосовується до нього. Цей змінений варіант теорії секуляризації не стільки зачіпає її суть, скільки прогнози щодо майбутньої ролі релігії»  [60]. Іншими словами поняття «постсекулярне» – це новий інструмент секулярного суспільства, в якому відпала необхідність у антирелігійної ідеології і разом з тим з'явилася необхідність налагодження відносин з релігійними спільнотами, що не переживали процесів секуляризації. Важливо відзначити, що ідея постсекулярного гармонійно вбудовується Хабермасом в його тезу: «Модерн - незавершений проект» [60].

4.2. Характеристика релігійного стану сучасної людини

Релігійне стан сучасної людини характеризується розпливчатістю меж його «рідної релігії», тобто традиційної для суспільства, в якому він існує і з постійним включенням елементів інших релігійних віровчень. Це найчастіше правомірно саме для людей визначають свою релігійну ідентичність в рамках традиції. Люди, які свідомо приймають якусь «нову релігію» відрізняються більшою релігійної активністю і догматичними знаннями про свою конфесію.

До періоду Нового часу людина, що ідентифікує себе прихильником тієї чи іншої релігії, повністю ототожнювала себе з цією традицією, неухильно виконувала приписи, то зараз сфера релігійного перемістилася в суто індивідуальну позицію і носить особистісний, суб'єктивний характер. Іншими словами так само включає в свою свідомість іноді контрадикторні релігійні елементи, людина може спокійно жити і приймати світські принципи відмінні від запропонованих релігійними інституціями. При цьому не відчуваючи своєї віддаленості від «сакрального» і не відчуваючи ніякої емоційної  кризи на даному ґрунті. Двоїстість її релігійної причетності, ставлення до «сакрального», абсолютна інша як вона себе позиціонує в «профанному» світі. Це стало нормою, жити не за релігійними заповідями, а спираючись радше на сучасні морально-етичні норми і правове законодавство. І, тим не менш, залишаючись наодинці з собою, людина шукає шляхи возз'єднання з божественним початком і його підтримки. Релігійний досвід виражається в нерегулярному відвідуванні культових закладів, що, по суті, не має нічого спільного з «Misterium Tremendum» Р. Отто. І людина не переживаючи істинного єднання з «божественним» вносить у своє життя певний багаж стереотипних моделей поведінки, які не мають нічого спільного з його релігійною позицією. Зараз релігійність розуміється як спосіб життя і думок віруючої людини далеко не завжди супроводжується культової практикою та віросповідною системою.

Щоб охарактеризувати зміни релігійності сучасної людини, слід розглянути, яким чином складові даного феномена [10] відтворюються у свідомості людини та її безпосередній життєдіяльності. Порушений нами вище релігійний досвід. По суті ця складова релігійності передбачає особливе емоційне переживання індивіда при єднанні з божеством, відчуття благоговіння і релігійного трепету перед божественним, контакту з іншою реальністю. Почуття священного губиться в загальному потоці інформації вливається в свідомість сучасної людини і отримує свою реалізацію частіше в проходженні народним забобонам. Мислення людини рідко звертається до проблем релігії, особливо догматичним і носить скоріше разовий характер при життєвих критичних ситуаціях. При цьому людина може повністю зануритися в культову дійсність, зберігаючи весь той мозаїчний обсяг нашарувань інших релігійних систем. Якщо звернутися до іншої складової релігійності - слідування релігійним традиціям, то можна виділити зміни і в цій галузі. Тут також позиція сучасної людини характеризується нестабільністю і невизначеністю. Наприклад, традиція відзначати великі православні свята. Людина може і забути і швидше за все не знати ці дати, але швидкоплинно почувши, що в даний день не можна чогось робити (поширення такого собі табу) обов'язково постарається утриматися від табуйованної дії. Загальна необізнаність навіть про основні традиційних святах є наслідком тієї ж безвідповідальності та легковажності щодо релігійної системи. І знову-таки людина відчуває себе комфортно при таких обставинах, що раніше було б не прийнятно. Наступна складова - релігійні норми і цінності - давно втратили тісний зв'язок із загальними настроями мораллю суспільства. Скажімо так, при виборі моделі поведінки саме на релігійні норми і цінності озираються далеко не в першу чергу, як це було раніше. Отже, змінюється ставлення і пріоритетність релігійного в очах сучасної людини [38].

Ще однією особливістю нового типу релігійності є поступове зниження ролі релігійних інститутів, особливо традиційних для даної території і поява нових, часто нетрадиційних культів. При цьому прихильники нових релігійних течій виявляють велику ступінь релігійності. Для нового типу релігійності характерно ослаблення вашого канонічних норм і приписів. Віруючий за «своїм смаком» формує образ того, у що вірить і як він це робить, що складається з комплексу різних релігійних навчань і практик. При цьому в свідомості індивіда стають нечіткими кордону міфу, релігії, науки і мистецтва.

В результаті формується світогляд позбавлений універсальної єдності, «сакрального ядра», з безліччю не ієрархічно упорядкованих об'єктів поклоніння. До такого еклектичному підсумку в деякій мірі сприяє і плюралістичність сучасного суспільства. Наприклад, якщо взяти символічну мову та релігійні знаки. В результаті активних міжкультурних і релігійних комунікацій елементи різних релігійних віровчень при взаємодії один з одним сприймаються людиною як взаємодоповнюючі. Далі здійснюється перехід до системної складності безлічі релігійного знання до формування зв'язків і відносин цих різних найчастіше взаємосуперечливих елементів. При спробі самоіндентифікаціі, визнання себе прихильником тієї чи іншої релігійної конфесії, людина вказує більше не на усвідомлений вибір конкретної релігії, а швидше на ототожнення себе з певним народом або національністю.

Висновки

На основі виконаної роботи можна зробити висновки щодо соціорелігійних змін в українському суспільстві, яке піддається процесам глобалізації:
1. Тривають пошуки власної ідентичності, національної ідеї для відділення від інших національностей.
2. Відбувається контакт і тісна взаємодія з іншими культурами. Як наслідок прийняття з ними, відчуття єднання особистості з світовим співтовариством. Широке поширення масової культури.
3. Формується орієнтація на іноземну систему цінностей, модель життя, світогляд.
4. Відбувається інтерпретація принесених ззовні ідей згідно національному менталітету, їх прийняття або неприйняття.
5. Людина адаптується до вимог сучасного суспільства.
6. Спостерігається "відродження" релігії. Зростає кількість реєстрації релігійних організацій та рівень релігійності населення. Передбачається, що подібними темпами кількість організацій буде і далі збільшуватися (у рік на 2.4%).
7. Збільшується роль релігії в житті людини, проте вона носить індивідуальний (приватний) характер, обумовлений загальною секуляризацією суспільства.
8. Необхідно розробити і прикласти зусилля на даному етапі трансформації українського суспільства для збереження національно-культурної самобутності, не допустити можливих конфліктів на релігійному ґрунті.

Україна зможе приєднатися до передових країн як рівноправний учасник процесу, якщо при формуванні базису стратегічного курсу розвитку держави будуть враховані зазначені в роботі уповільнюючи фактори. Тільки з урахуванням соціальних, релігійних, культурних цінностей української ментальності при конструкції майбутнього країни та модернізації різних сфер буття можливе якісне впровадження передових (західних) моделей розвитку.

На основі проведеного дослідження можна зробити наступні висновки.

Сучасну релігійність можна описати такими характеристиками як загальна невизначеність, несистемність, в деякій мірі децентралізацію. Людина називаючи себе віруючим, найчастіше володіє поверхневими знаннями про «свою» релігію, може містити суперечливі погляди щодо тієї конфесії, в якій вона себе бачить.

У нашому дослідженні зміни релігійності розглядалися в контексті сучасного перехідного етапу в розвитку культури. Розглянувши різні підходи до релігії і релігійності, в співвідношенні з системою культури в цілому і з окремими соціокультурними феноменами, ми дали і проаналізували визначення релігійності як будь-якої системи поглядів і дій, що дають індивідові або групі людей систему орієнтації і об'єкт поклоніння.

Для нової релігійності характерні синкретизм і еклектизм віровчення, соціальний конформізм, індивідуалізм і плюралізм, що пояснюється її виникненням і існуванням в загальному контексті політеїстичної (постмодерністської) культури.

Як було показано, сучасна масова культура має релігійну складову. І хоча ця релігійність дуже поверхнева, вона дієва. Культи різноманітних Героїв широко поширені і, незважаючи на досить бідне їх внутрішній зміст, багато в чому потіснили традиційні релігії. Характерна риса нашого часу – це широке поширення "профанної езотерики", позбавленої глибокого духовного змісту (коли елементи традиційних та нових езотеричних і релігійних вчень існують в контексті масової культури). Був виявлений стійкий інтерес до духовного (зокрема, до релігійного) в мистецтві ХХ ст. Сучасне мистецтво прагне подолати матеріальність і детермінованість цього світу "зсередини". Так, релігійно-містичні настрої в мистецтві мирно співіснують з його тотальною комерціалізацією, а відродження архаїчних практик відбувається на тлі науково-технічного прогресу та інформаційного прискорення. Розвиток медіакультури призвів до появи "постмодерністської" і еклектичної медіарелігійності. Ми розглянули вплив на людину та її картину світу кінематографа, телебачення та комп'ютерних технологій. Як виявилося, нова релігійність не чужа сучасним медіа, але пов'язана вона не з трансцендентним, а з віртуальним (тобто сформованим реальністю, хоча і відсутнім в ній).

Поверховість, еклектичність, аморфність, низький культурний рівень – все це характерні риси нашої перехідної епохи, до якої належить і характеристики релігійності.

У свідомості людини постійно відбувається пошук адекватних відповідей на питання, що стосуються, релігійної сфери, відповіді на які формуються в розумі людини далеко не такі як в догматичному вченні церкви. Це виливається в нерегулярне відвідування культових споруд та пасивному ігноруванні церковних свят.

Релігія часто виступає в ролі маркера національно культурної ідентифікації і не завжди відображає реальне переживання релігійного. У той час як рівень релігійності позначається наявністю віри в Бога і знанням про релігійних догматів, сучасна людина підміняє ці критерії розрізненими знаннями з різних конфесій. Відзначається фрагментарність знань і зведення релігійного досвіду до простих відвідинам храмів або світським відзначенням релігійних свят.

Рівень сучасної релігійності хоч і відрізняється кількісним фактором, але не характеризується «глибиною» занурення суб'єкта в релігійну сферу.

При написанні даного реферату магістерська робота ще не завершена. Остаточне завершення: грудень 2013 року. Повний текст роботи та матеріали по темі можуть бути отримані у автора або його керівника після зазначеної дати.

Перелік посилань

  1. Академічне релігієзнавство: Підручник вищих навчальних закладів/ За наук. ред. проф. А. М. Колодного. – К.: Світ Знань, 2000. – 862 с.

  2. Агаджанян А. Буддизм в современном мире: мягкая альтернатива глобализму в сравнениис другими / под ред. А. Малашенко, С. Филатова; Моск. Центр Карнеги. – М., 2005. – С. 225.

  3. Алейникова А. С. Религия и социокультурная идентичность в контексте глобализации: проблемы и противоречия //Общественные науки и современность.  2002.  –  № 2.  –  С.131–135.

  4. Бек У. Что такое глобализация? Ошибки глобализма – ответы глобализацию. – М., 2001. – 242 с.

  5. Белова Т. П. Гражданственность и религиозность современного общества: сб. науч. работ и докладов и материалов научно–практических семинаров и конференций (февр. 2004) – М., 2004. – С. 624.

  6. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания. /Бергер П., Лукман Т.; [Перевод Е. Руткевич.]. —  М.: "Медиум", 2005. — С. 323.

  7. Бессонов Б. Н. Социальные и духовные ценности на рубеже II и III тысячелетий.  /Бессонов Б.Н. // – М.: Норма, 2006. – 360 с.

  8. Бычков В. В. Художественный апокалипсис культуры. Строматы XX века /Бычков В.В. // – М.: Культурная Революция, 2008. – 832 с.

  9. Бирюкова М. А. Глобализация: интеграция и дифференциация культур. /Бирюкова М.А. // Философские науки. 2001. –  № 1.  –  С.34.

  10. Бодак В. Релігія і культура: взаємодія та взаємовплив. – К.:  2005. – 305 с.

  11. Богданова О. А. Процесс секуляризации и кризис личности в западной культуре XX века / Богданова О.А. – Ростов–на–Дону, 2001. –  250 с.

  12. Бонхёффер Д. Сопротивление и покорность /  Бонхёффер. Д. ; [Пер. с нем. А. Б. Григорьева.; вступ. ст. Е. В. Барабанова]. – М.: Прогресс, 2004. – 344 с.

  13. Бультман Р. Новый Завет и мифология / Пер. с нем. Г.В.Вдовиной // Социально–политическое измерение христианства. – М.: «Наука», 1994. – С. 302–339.

  14. Ваторопин А. С., Ольховиков К. М.. Перспективы секуляризма и религии в эпоху постмодерна // Общественные науки и современность.  2002.  –  № 2.  –  С.176–179.

  15. Вевюрко И. Пострелигиоведение и реальная политика. К дискуссии о «постсекулярности» / Научный богословский портал // – 2009. Режим доступа к статье: http://www.bogoslov.ru/text/477051.html

  16. Гавриленков А. Ф. Трансформация религиозного сознания / Гавриленков А.Ф. // Вестник Нижегородского университета им. Н.И. Лобачевского – 2008. – № 1 (9). – С. 34–38.

  17. Горбатенко В. П. Стратегия модернизации общества: Украина и мир на изломе тысячелетий / Горбатенко В. П. – К.: Изд. центр "Академия", 2006. – 240 с.

  18. Гегель Г. В. Ф. Система наук. Часть 1. Феноменология духа / Гегель Г. В. Ф.; [перевод Г. Шпета]. – СПб: Наука, 1999. – 444 с.

  19. Гроф С, Ласло Э., Рассел П. Революция сознания. Трансантлатический диалог / С. Гроф, Э. Ласло, П. Рассел.; [Пер. с англ. М. Драчинского]. –  М.: Изд–во Института трансперсональной психологии, изд–во К. Кравчука, 2004. – 248 с.

  20. Гуревич П. Культ и культура // Христос и культура. Избранные труды Ричарда Нибура и Райнхольда Нибура / Гуревич П. – М., 2006. – 565 с.

  21. Гуссерль Э. Логические исследования. Картезианские размышления. Кризис наук и трансцендентальная феноменология. Кризис европейского человечества и философии. Философия как строгая наука / Гуссерль Э. – Мн., М., 2000. – 515 с.

  22. Заевский Д. А. Автономия религиозного сознания: Теория, методология, практика / Заевский Д.А.– Армавир, 2004. – 171 с.

  23. Дудар Н. П. Религиозность в Украине: характеристика современного состояния / Журнал "Людина і світ" / №23 – К. 2002. – С.33.

  24. Диев В. С. Трубицын О.К. Многомерный вектор глобализации: Учеб.пособие / Новосиб. гос. ун–т. Новосибирск, 2006. – 620 с.

  25. Кант И. Критика чистого разума // Сочинения: В 6 т.  Т. 3. / Кант И.; [Пер. с нем. Н. Лосского]. – М.: Мысль, 1994. – 591 с.

  26. Капустин Н. С. Особенности эволюции религии (на материалах древних верований и христианства) / Капустин Н.С. – М., 1999. – 222 с.

  27. Колеватов В. А. Социальная память и познание / Колеватов В.А. – М.: Мысль, 1994. – 190 с.

  28. Костина А. В. Массовая культура как феномен постиндустриального общества: дис. д–ра филос. наук: 24.00.01/ Костина А.В. – М., 2003. – 456 с.

  29. Келле В. Ж. Интеллектуальная и духовная составляющая культуры // Вопросы философии – М., 2005. № 10. – С. 38–54.

  30. Кнорре Б. Индуизм: от глобалистской адаптации – к альтернативному глобалистскому проекту / Б. Кнорре // Религия и глобализация на просторах Евразии / Под ред. А. Малашенко и С. Филатова; Моск. Центр Карнеги. – М.: Неостром, 2005. – С. 256–296.

  31. Кутырев В. А. Культурологический смысл глобализма в пределах современности, научно-философский анализ // Вестник РФО, № 4, 2000. – С. 256–296.

  32. Лапин Н. И. Проблемы социокультурной трансформации в современности /Лапин Н.И.// Вопросы философии, 2000. – № 6. – С. 3–17.

  33. Лобовик Б .А. Релігійна свідомість та її особливості / Лобовик Б.А. – Київ, 1996. – 257 с.

  34. Лотман Ю. М. Культура и взрыв. / Лотман Ю.М. –  М.: Гнозис: Изд–во группа «Прогресс», 1992. –  703 с.

  35. Леви–Строс К. Первобытное мышление / Пер., вступ. ст. и прим. А. Б. Островского. – М.: Республика, 1994. – 384 с.

  36. Максимов Ю. В. Религия и ее отражение в современной культуре / Максимов Ю. В. , Смоляр К. В.  – М., 2005. – 450 с.

  37. Меньчиков Г. П. Духовная реальность человека. Духовность и религиозность / Меньчиков Г.П. // Философские науки – 2000. – № 3. – С. 118.

  38. Мещеряков Д. Н. Глобализация в религиозной сфере общественного бытия / Мещеряков Д.Н. – Омск, 2007. – 240 с.

  39. Молчанов В. И. Сознание, структуры опыта и парадигмы философии / В.И. Молчанов // Вестник РГНФ, 1998 г. – №4 – С. 93–100.

  40. Мчедлов М. Об особенностях мировоззрения верующих в постсоветской России/ М. Мчедлов // Религия и право. 2002. № 1 (26). С. 15–18.

  41. Назарчук А. В. Социально–философское осмысление глобализации: учеб. пособие /  Назарчук А.В. – М.: Директмедиа Паблишинг –  2007. – 256 с.

  42. Нуруллаев А. А. Проблемы диалога религий в эпоху глобализации. // Вестник Российского университета дружбы народов. – Cерия: Политология. – 2001. – № 3. – С. 28–35.

  43. Панарин А. Искушение глобализмом. М., «Русский национальный фонд», 2000. – 380 с.

  44. Паращевін М. Релігія та релігійність в Україні // Під ред. С. Макеєва. – К.: Інститут Політики, Інститут соціології НАН України, 2009. – С. 68.

  45. Пименов А. На пути к глобальному религиозному конфликту. Режим доступа к статье: http://www.moldova.ru/index.php?tabName=articles&owner=58&id=753

  46. Петров М. К. Самосознание и научное творчество / Петров М.К. – Ростов–на–Дону: Издательство РГУ, 1992. – 272 с.

  47. Похилько А. Д. Социокультурная автономность сознания:   экзистенциально–антропологическое измерение / Похилько А.Д. – Ростов–на–Дону, 2006. –  256 с.

  48. Толстоухов А. Україна і виклики постіндустріальної доби /А. Толстоухов // Політичний менеджмент, 2003. т. № 3.– С. 3–12.

  49. Рыжов Ю. В. Новая религиозность в современной культуре / Рыжов Ю.В – М., 2007. – 460 с.

  50. Рормозер Г. Ситуация христианства в эпоху «постмодерна» глазами христианского пуб–лициста//Вопросы философии. – 1991. – № 5. – С. 27–86.

  51. Рубинштейн С. Л. Бытие и сознание: О месте психического во всеобщей взаимосвязи явлений материального мира / Рубинштейн С.Л. –  М., 1997. – 357 с.

  52. Соколов Е. Г. Аналитика массовой культуры  / Соколов Е.Г.  –  СПб.,  2002. – 280 с.

  53. Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество / Сорокин П.А.  – М., 1992. – 543 с.

  54. Тиллих П. Избранное. Теология культуры / Тиллих П.; [Пер. Т.И.Вевюрко]. – М.: Юристъ, 1995. – 380 с.

  55. Тойнби А. Дж. Постижение истории: Сборник / Тойнби А. Дж.; [Пер. с англ. Е.Д. Жаркова; Сост. А.П. Огурцов; Вступ. ст. В.И. Уколовой]. –  М., 1991. – 736 с.

  56. Україна релігійна. Колективна монографія. Прогнози релігійних процесів України. – К., 2008. – 350 с.

  57. Филипович Л.  Глобалізація: загрози і можливості для розвитку релігій (фокус на Україні). /Филипович Л.// «Релігійна свобода», 2008. – № 15. – С. 44–50.

  58. Филипович Л. Україна релігійна колективна монографія. Книга друга: Прогнози релігійних процесів України. – К., 2008. – 534 с.

  59. Филатов С. Религия и глобализация на просторах Евразии. /Филатов С.// – Московский Центр Карнеги, РОССПЭН, 2007. – 344 с.

  60. Хабермас Ю. Философский дискурс о модерне / Хабермас Ю. // Пер. с нем. М. М. Беляева и др. — М.: Весь мир, 2003. – 416 с.

  61. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций. М.: ООО «Издательство АСТ», 2003. – 603 с.

  62. Хайдеггер М. Буття та час /  Хайдеггер М.; [Пер. с нім. В.В. Бібіхіна].–  Харків: Фоліо, 2003. – 509 с.

  63. Шопенгауэр А. Мир как воля и представление. Афоризмы и максимы / Шопенгауэр А.; [Перевод Ю.И.Айхенвальда] Собр. соч. в пяти томах, Т. 1. – М.: "Московский Клуб", 1992. – 832 с.

  64. Шинкаренко Ю. Сітьові структури і криза ідентичності: соціальні наслідки глобалізації /Шинкаренко Ю.// Філософська думка. 2000. – № 4. – С. 25.

  65. Яблоков И. Н. Религиоведение / Яблоков И.Н.  – М.: Гардарики, 2004. – 317 с.