Біографія
Особистісне становлення
Народилася я в неймовірно спекотний літній день, рівно посередині року, а саме 2 липня 1991 року в невеликому містечку Слов'янськ. Саме його і вважаю своєю першою Батьківщиною, хоча життя розпорядилося так, що у віці п'яти років ми з батьками переїхали жити до моря. Але про це пізніше. Слов'янську не випадково дали таку назву. Він дійсно славне місто. Якщо від'їхати трохи від центру, то можна почути і побачити те, що ніколи не зустріти у великому мегаполісі. Будинки виглядають привітно і ласкаво, вулиці широкі і зелені, а в повітрі пахне гіркувато-приємним запахом соснового бору і солоним запахом озер. Лише іноді доноситься шум машин і стукіт коліс поїзда, більше чутно квакання жаб і спів солов'я.
Жили ми з батьками в невеликій однокімнатній квартирці, вікна якої виходили на головну площу Слов'янська. Дитиною я була звичайною, але рано почала говорити, і як закладено на генетичному рівні у дівчат, говорила багато, часом без зупинки. Вже у віці двох років я дивувала всіх тим, що знала з десяток віршиків напам'ять і дуже полюбляла їх розповідати з почуттям і мімікою. Я рано почала ходити у дитячий садок. Найяскравіший спогад того часу – це літо в бабусі, тінистий сад, маленька гойдалка на задньому дворику, манна каша зі свіжою полуницею.
В 1996 році у віці п'яти років, ми переїхали жити в Ялту. Коли я кажу, що з Ялти, мене перепитують: "З Ялти?!". Саме в цей момент я роблю невелике уточнення, кажучи, що з Маріупольської. "А, зрозуміло", – кажуть мені у відповідь, і в голосі чується деяке розчарування. Можу запевнити, що ніяк не шкодую, що ми переїхали саме в ту, маленьку Ялту, а не в велике курортне місто. Ось тут і почалось щасливе дитинство. Великий будинок, море, яке видно з вікна, купа друзів на одній вулиці і навколо незвіданий край красивої Ялтинської природи.
Професійне становлення
До школи я пішла натхнена, з двома великими білими бантами і букетом айстр. Мій клас мені відразу сподобався. Перша вчителька – прекрасна людина, вчила нас по-материнськи, з любов'ю. Як належить за статусом матусі, іноді могла і насварити за погану поведінку, але це не про мене. Моя любов до віршів переросла в справжнє захоплення, і мене стали виділяти на шкільних ранках. У п'ятому класі до дня звільнення Донбасу мені надали дуже важливу місію – читати вірш перед усією Ялтою та її гостями. "Донбасс никто не ставил на колени!", – стверджувала я урочисто, навіть не уявляючи, що на мене дивляться більше тисячі людей. В цю мить я відчула, що стала частиною чогось більшого. Так воно і вийшло. З того моменту мої виступи не припинялися. Вже у восьмому класі я стала ведучою не тільки шкільних, а сільських та районних заходів. Це було не єдине захоплення. З першого по одинадцятий клас я займалася танцями, моя група неодноразово брала участь у районних та обласних конкурсах, займаючи призові місця, а з восьмого класу додалися ще заняття вокалом. Всі дні у мене були фактично розписані. В 11 класі у шкільній організації самоврядування "Ровесник" мене обрали міністром освіти, а пізніше підвищили мій статус до президента школи.
Через те, що мені подобалися різнопланові предмети, такі як література, алгебра, хімія, біологія, інформатика, було дуже важко визначиться з майбутньою професією. Коли в одинадцятому класі у нас стали вести програмування, я зрозуміла, що хочу займатися саме цим. Було дивно спостерігати, як ти набираєш текст, а на екрані малюється картинка (ну так вже вийшло, що перша Pascal-програма, яку я побачила була пов'язана з графікою). До середини випускного класу у мене з'явилася мета: поступити в університет з такою гарною назвою "Університет інформатики і штучного інтелекту". Я старанно займалася підготовкою до ЗНО і програмуванням. Зусилля не змусили себе довго чекати. Я успішно пройшла тестування, і балів вистачило для того, що б поступити на бюджет. Школу закінчила з відзнакою, але без медалі. "Не забудет никто никогда школьные годы", – прокричали ми, випускники Ялтинської освітньої школи, відпускаючи у небо білих голубів, назавжди прощаючись з дитинством.
Перші враження. Він такий привітний, мій ВУЗ, з фонтанами, газончиком і лавочками, які заховані в тіні дерев. Одногрупники ну дуже розумні, адже у всіх було серйозне обличчя і гордовитий вигляд. Першу пару "Основи програмування" в нас проводила Золотухіна Оксана Анатоліївна. Вона нам зробила невелику перевірку знань у вигляді контрольної роботи. Було трохи важко після канікул збирати всі знання в купу. З тих пір почалося веселе студентське життя.
За п'ять років багато чого змінилося. Були підготовки до сесії, безсонні ночі, безліч списаних зошитів, нерви, іспити, курсові. Були і веселі походи з групою на природу, в кіно, на ковзанку, прибирання території, свята. Словом, всяке бувало. Я виросла, загартувалася як особистість, стала самостійною і відповідальною людиною.
Серед пар у мене відразу з'явилися улюблені. Бази даних, емпіричні методи дослідження, нейромережі і штучні алгоритми я вчила з великим задоволенням. Коли справа дійшла до вибору теми диплома, мені було цікаво працювати в цих напрямках. З дипломним керівником мені дуже пощастило. Ним стала зав. кафедрою, доцент Волченко Олена Володимирівна. Саме вона допомогла мені остаточно визначиться з темою випускної кваліфікаційної роботи, яка звучала як "Системи підтримки профорієнтації абітурієнтів. Розробка інтерфейсу абітурієнта". Але для випускної кваліфікаційної роботи магістра було вирішено змінити тему. Тепер, як молодий учений, я займаюся розробкою і аналізом алгоритмів побудови і оптимізації зважених навчальних вибірок з безліччю вагових коефіцієнтів в адаптивних системах розпізнавання.
Плани на майбутнє і можливі шляхи їх реалізації
У мене, як і у будь-якої людини є безліч маленьких і великих бажань. Хочу подорожувати і побачити світ, самореалізуватися на улюбленій роботі, завести чорного кота, відвідати курси кулінарної майстерності (я ще й готувати люблю), отримати права, стрибнути з парашутом, бути завжди поруч з коханою людиною, створити сім'ю. І це тільки початок. Головне, що я вже зробила перші кроки на шляху їх досягнення.