Біографія
Особистісне становлення
Народилася 11 серпня 1991 року в невеликому містечку Горлівка Донецької області. Я була досить-таки довгоочікуваною дитиною, тому впевнена, що щастю моїх батьків Галини Тимофіївни та Олександра Петровича Долініних після цієї знаменної події не було меж. Я так і залишилася єдиною дитиною в сім'ї, хоча завжди мріяла про брата чи сестру., в'язання та інше.
З самого раннього дитинства я охоче розучувала вірші з бабусею, колишньою вчителькою молодших класів, слухала, як мама читала мені оповідання про Вінні-Пуха і Карлсона, любила малювати, співати і танцювати. Пам'ятаю навіть як влаштовувала концерти сусідам, які завжди з радістю приходили на мене подивитися.
У 1994 році мене відправили в дитячий сад, чому я була абсолютно не рада. З часом, подружившись з іншими дітьми, моє проведення часу в садочку стало більш терпимим. Багато дитячих ранків і свят досі спливають у моїй пам'яті.
Літо я зазвичай проводила у бабусь: спочатку в однієї в Горлівці, потім у іншої в Дзержинську. Тільки зараз розумію, який це був прекрасний безтурботний час і як би хотілося його повернути ...
У 1998 р. був закінчений дитячий садок. Цей факт мене в принципі радував, але було і трохи страшно, адже після закінчення літа потрібно буде йти до школи..
Професійне становлення
1 вересня 1998 мене відправили у перший клас ЗОШ № 119 м. Горлівки. Темно-зелена форма, білі банти на голові і букет айстр в руках-типова першокласниця. Не можу сказати, що я була працьовита й любила вчитися, але чомусь вважала це своїм обов'язком і знала, що мама буде пишатися мною. Тому довго, наполегливо і зі сльозами на очах сиділа і малювала ці палички, циферки в зошитах. Моя перша вчителька, Галина Миколаївна, була дуже добра і розуміюча жінка, ніколи не сварила нас, а навпаки допомагала і підтримувала.
Після закінчення першого класу в зв'язку зі зміною роботи батьків наша сім'я переїхала в місто Донецьк. У порівнянні з Горлівкою воно здавалося дуже великим, розвиненим, цікавим, тому я дуже швидко звикла і полюбила свій новий дім. .
У другий клас я пішла в ЗОШ № 57 м. Донецька і так і провчилася там до 11 класу. Нова атмосфера, діти, вчителі викликали тільки позитивні емоції. Я намагалася добре вчитися, хоч багато предметів давалися мені важко. Але тим не менш кожен рік я ходила на олімпіади, отримувала «похвальні листи», тобто закінчувала з одними п'ятірками. У класі я вважалася найрозумнішою, працьовитою й дуже серйозною дівчинкою. Крім веселих уроків, де завжди відбуваються якісь кумедні історії та конфузи, цікавими були різні свята, які проводила наш класний керівник-вчитель музики Цигліна Олена Ігоревна: лицарські турніри, конкурси краси (один з яких я навіть виграла), брейн-ринги тощо.
Після закінчення 9 років навчання наші класи розформували і можна було піти в нові фізико-математичний або гуманітарний клас. Я вибрала перший варіант, оскільки точні науки давалися мені легше, та й компанія там збиралася цілком пристойна. Таким чином, 10-11 класи я глибоко вивчала математику і фізику, про що абсолютно не шкодую. Мої старання в навчанню не були марні і школу я закінчила зі срібною медаллю. Дуже добре запам'яталося урочисте вручення атестатів в ДК ім. Горького і випускний вечір. Шкода тільки, що всі прекрасні моменти швидко закінчуються.
Вже на початку 11 класу в нас у сім'ї почалися наполегливі роздуми і дебати з приводу того, куди ж я буду вступати вчитися після школи. Часто буває, що молді люди в цей час вже точно знають, чого хочуть, ким себе бачать у майбутньому, але я, звичайно ж, не відносилася до таких людей. Завжди дуже любила тварин і могла б стати ветеринаром, але моїх знань біології для цього б не вистачило. Тим більше її б довелося здавати на зовнішньому тестуванні. Батьки порадили мені математичний та комп'ютерний напрям. З математикою я дружила, на комп'ютерні курси ходила, тому ідея мені сподобалася. А де ж можна отримати комп'ютерну освіту як не в Донецькому національному технічному університеті. Саме туди я записалася на курси підготовки абітурієнтів з української мови та математики. Саме на цих курсах відбулося моє перше знайомство з університетом, точніше з третім корпусом. Перший час було страшно навіть ходити там. Величезна, дивна будівля з довгими коридорами і купою дорослих студентів. Жах! У підсумку я й сама стала одним з таких студентів спеціальності інформаційних управляючих систем.
До мого величезного розчарування нам з першого ж дня в університеті почали малювати якісь блок-схеми, описувати алгоритми програм. А я зовсім не любила програмування і думала, що ця спеціальність не пов'язана з ним. Але нічого не поробиш. Навчання в університеті явно відрізнялося від звичного навчання в школі. Пари по півтори години, біганина по корпусах, серйозні викладачі, але практично ніяких тобі домашніх завдань, тільки лабораторні роботи. Вже перші модулі розставили все по своїх місцях. Я нарешті зрозуміла, чому всі студенти живуть від сесії до сесії.
Вчитися на ІУСі важко, не приховую, але тим не менше всі 4 роки навчання в бакалавраті я отримувала стипендію та й закінчила з цілком хорошим середнім балом 4,55. У середині 4 курсу, а саме в лютому 2012 року я вступила на другу освіту все в той же ДонНТУ на спеціальність «Облік і аудит», оскільки непогано мати крім технічної ще й економічну освіту.
Від життя необхідно брати найкраще, тому після закінчення 4 курсу було вирішено вступати до магістратури, де я і продовжую вчитися на даний момент. Практику я проходила в апараті управління УМГ «Донбастрансгаз», тому з науковим керівником була обрана тема магістерської роботи «Моделювання дискретно-безперервних виробничих процесів транспорту газу».
Цілі, плани на майбутнє
У самому найближчому майбутньому мене чекає останнє студентське літо, яке потрібно зробити яскравим і незабутнім. Звичайно, хотілося б нормально довчитися, написати і гідно захистити диплом. А далі ... далі робота, можливо, сім'я. Не люблю загадувати і будувати плани, життя повне несподіванок!