Стратегія використання інноваційних продуктів в банку

Основна мета стратегічних нововведень – отримання певних конкурентних переваг в перспективі. Прикладом таких інновацій в свій час в Україні був вступ банків в міжнародні платіжні системи Visa International, MasterCard International та інші для імітування власних пластикових карток, які на даний момент є достатньо поширеним засобом платежу і, швидше за все, в перспективі зазнають ще більшого розповсюдження. 

Варто відмітити, що питання стратегії використання інноваційних продуктів в банку у межах інвестиційно-інноваційної діяльності вивчали західні та вітчизняні вчені. Серед них чільне місце посідають дослідження Л.Л.Антонюка, Ю.М.Бажала, О. Гаврилюка Л.Гохберга, П.Друкера, С.Ілляшенка, М.Крупка, О.Лапка, Л. І. Нейкова, Б.Твісса, Й.Шумпетера, та інших. Безпосередньо проблеми здійснення інновацій в комерційному банку аналізували такі науковці як Л. Л. Антонюк, С. Б. Єгоричева, А. М. Поручник, В. С. Савчук та інші. Однак всі дослідники розглядали окремі проблеми інноваційної діяльності банку, комплексно стратегії використання інноваційних продуктів в комерційному банку не вивчались. Формування засад побудування інноваційної стратегії, яка дозволяє банку отримати додаткові конкурентні переваги, покращити його інвестиційну привабливість та отримати відповідно більш високий рейтинг, визначило актуальність дослідження. З огляду на викладене вище метою даної статті є визначення сутності інноваційної стратегії комерційних банків, її ролі та місця у структурі стратегічного менеджменту. Слід зазначити, що банк, який функціонує на ринках повинен мати цілісну стратегію ринкового розвитку, яка є достатньо гнучкою, адаптованою до доволі нестабільних умов зовнішнього економічного та правового середовища та такою, що враховує теоретичні та практичні напрацювання, що вже існують у світі. Разом з тим відомо, що, незважаючи на тривалий період дослідження та наявність багатьох розробок у сфері стратегічного менеджменту, наука ще остаточно не дійшла висновку щодо сутності стратегії та методів її формування. Про це свідчить існування, як мінімум, десяти наукових шкіл, які, дотримуючись різних підходів, розглядають стратегію як план, принцип поведінки, позицію, процес, результат, перспективу або особливий прийом. Проте сформувалися певні положення, щодо яких існує певна згода і які варто врахувати у процесі дослідження інноваційної стратегії:

• оскільки стратегія стосується банківської установи, то така стратегія повинна враховувати регіон, галузь, особливості контингентів, що обслуговуються, можливість досягнення конкурентних переваг;
• на формування та реалізацію стратегії впливає зовнішнє середовище, яке, в свою чергу, в процесі здійснення стратегії теж зазнає впливу з боку такої організації;
• стратегія має складний комплексний характер, отримує максимальні шанси стати реальною, якщо має системні ознаки та враховує всі (чи більшість) аспекти функціонування, які повинні забезпечити здійснення стратегії;
• від якісної реалістичної стратегії залежить подальший розвиток та рівень доходів банку;
• стратегія здійснюється в умовах невизначеності та ризику зовнішнього середовища, тому неможливо сформулювати однозначно;
• стратегії існують на різних ієрархічних рівнях компанії, кожна стратегія забезпечує виконання стратегії більш високого ієрархічного рівня, всі вони разом сприяють досягненню головних цілей та місії;
• стратегія розробляється в рамках концептуальних та конкретних методичних підходів, реальність їй надають аналітичні розробки,прогнози, тощо.

Враховуючи різноманітні визначення стратегії, що існують в економічній літературі, можна сказати, що стратегія — це комплексний план дій, що визначає довгострокові напрями розвитку та орієнтири використання ресурсів для досягнення цілей організації в вигляді певного результату та виконання місії, а також при цьому забезпечує їй стійкі конкурентні переваги.

Головне завдання стратегії полягає у тому, щоб перевести організацію з її сьогоднішнього стану у бажаний, який моделюється за допомогою різних економіко-математичних методів.

За предметним змістом такі стратегії розрізняються в залежності від видів інновацій, що планується впроваджувати, – продуктові, сервісні, технологічні, бізнес-процесні, організаційні тощо. Також виділяється стратегія в області досліджень та розробок (R&D), якщо така діяльність присутня у банку. За характером, інноваційні стратегії поділяються на: 

• традиційні, коли банк не прагне ні до чого іншого, ніж підтримання якості надання існуючих послуг. У сучасних умовах, коли банківські ринки є ринками покупця, а не продавця, така поведінка є гарантією того, що через деякий час банк опиниться на узбіччі економічного життя. Фактично, це є варіантом практичної відсутності інноваційної стратегії;
• «опортуністські», в іншому варіанті – сегментні, коли банк шукає ідеї таких продуктів, впровадження яких не потребує значних витрат і дозволить певний час домінувати на максимальній частці невеликого ринку. Застосування цієї стратегії зумовлено бажанням уникнути прямої конкуренції з провідними фінансовими інститутами у сфері стандартних послуг. У той же час у врахуванні спеціальних запитів споживача перевага знаходиться на боці того банку, який займається їх вивченням і задово-ленням. Пошук та використання таких «ніш» надання послуг вимагає глибокого знання ринкової ситуації, високого технологічного розвитку та адаптаційних властивостей;
• імітаційні, коли запозичується оригінальний досвід лідерів або купуються ліцензії на використання певних технологій. Достатньо широко комерційні банки застосовують такі стратегії при вдосконаленні депозитного або розрахункового обслуговування клієнтів;
• оборонні стратегії, що орієнтовані на утримання конкурентних позицій на вже існуючих ринках, коли компанія не відчуває проблем збуту внаслідок відсутності конкуренції. Головна функція таких стратегій – підтримувати норму прибутку шляхом низьких витрат, зосереджуючи зусилля на забезпеченні максимального обсягу надання послуг для отримання економії на масштабі. Прикладом реалізації такої стратегії може бути запровадження карткових зарплатних проектів у невеликих населених пунктах при наявності у них підрозділів потужного комерційного банку;
• залежні стратегії, що у сфері банківського бізнесу характерні для філій банків, яким головні офіси передають інноваційні продукти з метою розширення сфери реалізації останніх;
• наступальні, які, як правило, поділяються на активні та помірні.

Активна наступальна стратегія означає намагання стати першим, провідним, з інноваційної точки зору, кредитним інститутом на певному сегменті ринку або у певному регіоні. Метою цієї стратегії є максимальний прибуток, а характерною рисою – високий ризик.

У будь-якій державі незалежно від економічної системи та способу організації суспільних відносин банківська система відіграє ключову роль. Недарма банківську систему часто порівнюють із кровоносною системою економіки держави, адже саме вона забезпечує економіку необхідним обсягом фінансових ресурсів, гарантує вільний рух капіталу, розрахунки суб’єктів господарювання, кредитування економіки, реалізацію цілого ряду інших функцій та завдань. Також одним з найвагоміших показників розвиненості та конкурентоспроможності банківської системи є її інноваційна спрямованість, причому потреба в інноваціях є не скільки традиціями ринку капіталу, скільки стратегією розвитку банку. Тому саме стратегія використання інноваційних продуктів визначає подальший розвиток банку.