Русский  English
ДонНТУ   Портал магістрів

Реферат за темою випускної роботи

Зміст

Вступ

1. Актуальність теми

Актуальність обраної теми полягає в тому, що в умовах нестабільного економічного положення України, якому притаманні висока залежність від впливу політичних чинників, посилення рівня конкурентної боротьби, мінливість бізнес-середовища, підприємствам необхідно формувати ефективну антикризову політику для забезпечення конкурентоспроможності.

Значну увагу проблематиці антикризового управління приділяли такі науковці як: Бланк І. А., Бобильова А. З., Василенко В. О, Грязнова А. Г., Комарницький І. Ф., Лігоненко Л. О, Макаренко Ю. П., Ряховська А. Н., Терещенко О. О., Хіленко О. О.,Чернявський А. Д,  Шапурова О. О., Шилова О. Ю та ін.

2. Мета дослідження

Метою роботи є розвиток теоретичних положень і розробка методичних рекомендацій з інноваційного забезпеченням антикризового управління підприємством. Для досягнення мети ставляться наступні завдання:

Основные задачи исследования:

3. Об’єкт і предмет досліджен

Об'єкт дослідження: процеси управління діяльністю підприємства.

Предмет дослідження: методи антикризового управління підприємством.

Практична значимість аналіз причин появи кризових явищ на енергетичних підприємствах дозволить створити умови для випереджаючого управління кризовим станом при розробці та реалізації діяльності підприємства; результати дипломної роботи, можуть бути представлені для практичного використання у формі методичних рекомендацій.

Методологічну основу дипломної роботи склали діалектичний, системний, історичний підходи.

Використання методів аналізу дозволили узагальнити закордонний та вітчизняний досвід побудови ефективної діяльності інноваційних підприємств. Застосування системного підходу дозволило визначити сутність та принципи формування ефективної діяльності підприємства. Методи статистичного аналізу та моделювання, графічні методи, методи експертних оцінок надали можливість провести діагностику потенціалу та оцінити діяльність підприємства в цілому.

В якості інформаційного забезпечення виступають: українські та зарубіжні статистичні збірники, автореферати та дисертації, офіційні звіти та аналітичні публікації провідних міжнародних економічних організацій, інтернет ресурси, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України.

4. Основний зміст

Поняття «криза» – одне з найбільш складних, яке має багато змістових відтінків інтерпретацій та сутнісних характеристик. Термін «криза» походить від грецького «crisis» і тлумачиться словниками як рішення, поворотний пункт, різкий крутий перелом, скрутне становище [4]. В економіці термін «криза» набув поширення та визнання насамперед у зв'язку з розробкою концепції циклічності розвитку економічних систем, яка належить до фундаментальних складових категоріального апарату економічної теорії та вже понад сто років посідає одне з центральних місць у дослідженнях різних наукових шкіл та напрямів економічної науки. У мікроекономіці використовують термін криза підприємства.

Криза підприємства – це така ситуація, внаслідок якої виникають значні збої в його роботі, які можуть порушити її життєздатність.

Основні причинами появи кризи вітчизняних підприємств:

  1. Недостатній рівень знань про можливості передбачення кризи.
  2. Низький рівень функціонування і взаємозв'язку між такими важливими механізмами як соціально-політичний, господарсько-економічний, культурно-психологічний.
  3. Незадовільне керівництво, яке є первинним внутрішнім чинником і головною першопричиною розвитку кризи (недостатні знання керівництва; незбалансована адміністративна команда; відсутність стратегічного підходу; слаба дисципліна; аморальність і недостатність ентузіазму).
  4. Недостатній контроль, який проявляє себе в трьох аспектах: відсутність планування, необґрунтоване ухвалення рішень, випадкові відхилення, помилки та прорахунки (інженерні, управлінські, політичні).
  5. Неналежне виконання фінансовими службами покладених на них функцій, зокрема - відсутність гнучкого фінансового планування та аналізу, управління ризиками та інше.

Проблема полягає в тому, що більшість підприємців не знають чинників виникнення кризи на підприємстві та не проводять своєчасної комплексної діагностики стану підприємства сучасними методами.

Тому, одним із важливих факторів у досягненні позитвних результатів і виходу з кризової ситуації стає визначення причин її настання. На причини виниклої кризи впливає багато різних факторів. Існує дві основні групи факторів:

  1. Зовнішні фактори (чинники, які є результатом змін зовнішнього середовища: ринкової, політичної, екологічної, соціальної і так далі, тобто фактори які не залежать від діяльності підприємства).
  2. Внутрішні чинники (що породжуються внутрішньою діяльністю підприємства).

Можливі наслідки настання кризисного стану організації:

  1. Позитивні:
    • послаблення кризи;

    • фінансове оздоровлення організації (подолання кризисного стану);

    • збереження організації як юридичної особи;

    • реструктуризація (перетворення) організації.

  2. Негативні:
    • посилення кризи – перехід до нової кризи;

    • ліквідація організації (розпродаж майна організації);

    • зміна власника.

Сучасне антикризове управління треба розглядати як управління, яке здатне випереджати або пом'якшувати кризи, а також утримувати функціонування підприємства в режимі виживання в даний період і виводити його із кризового стану з мінімальними витратами. Макаренко Ю.П. визначає антикризове управління як систему управління в умовах кризи з відповідною конкретизацією мети, принципів і елементів, що забезпечують її функціонування [4]. Згідно з таким тлумаченням, політика антикризового управління є частиною загальної фінансової стратегії підприємства та полягає в розробці системи засобів попередньої діагностики загроз банкрутства та задіяння механізму фінансового оздоровлення підприємства, що забезпечує його сталий розвиток [3]. Антикризове управління істотно відрізняється від традиційного управління підприємствами, має свою специфіку, що пов'язана з суттєвими змінами в умовах діяльності підприємства, а також з непередбачуваністю ситуації та новими управлінськими проблемами. Задачу виходу з кризи та підвищення фінансово-економічної стійкості підприємств не можна розглядати як стислий у часі одноразовий діловий прийом, або як набір необхідних активних дій менеджменту із застосуванням інструментарію усунення неплатоспроможності боржника. Це динамічний процес, в якому процес управління підприємством після кризи має окреме функціональне призначення. 

Найскладнішим завданням антикризового управління є підбір індикаторів загрози банкрутства та визначення критеріїв їх інтерпретації, до яких слід віднести ринкові індикатори, що дають можливість виявити тенденції на ринках, на яких здійснює свою діяльність підприємство; загальноекономічні індикатори, які дають змогу своєчасно виявити зміни в тенденціях розвитку кон'юнктури економіки в цілому; політичні індикатори впливу на діяльність підприємств; технологічні індикатори; соціальні індикатори; внутрішні індикатори діяльності підприємства. Якщо внутрішні загрози насамперед впливають на діяльність компанії та її стійкість, а потім можуть позначитися на ринку в цілому, то зовнішні — породжуються спільними діями усіх учасників, впливають на безпеку держави, її фінансову систему, реальний сектор економіки і, зрештою, на безпеку окремого підприємства. Важливим чинником у забезпеченні стабільної діяльності окремого підприємства, як і будь-якого іншого суб'єкта господарювання, є законодавчо закріплений обов'язок інститутів влади створювати механізми захисту національних фінансово-економічних інтересів і протидіяти впливу зовнішніх і внутрішніх загроз. Українські економісти визначають об’єктами антикризової складової нестійкі мікроекономічні системи, які через управлінські помилки, несвоєчасність чи некомпетентність, а, можливо, і через зловмисність прийнятих рішень потрапляють у кризовий стан, що може призвести до банкрутства чи ліквідації підприємства. Тобто автори наполягають на тому, що криза на підприємстві у 80 % випадків спричиняється помилками вищого управлінського персоналу.

Внутрішні індикатори загрози фінансовій стійкості породжуються неадекватною фінансово-економічною політикою компанії; помилками, зловживаннями структурних підрозділів та окремих спеціалістів; відсутністю контролю за збереженням фінансової інформації; помилками в управлінн фінансами компанії, а також неефективним менеджментом і маркетингом, недостатньо диверсифікованим асортиментом продукції.

Сучасні перспективи економічного розвитку України пов’язуються з високотехнологічними й конкурентоспроможними підприємствами, господарська діяльність яких створювала б синергетичний ефект із національною економічною системою. Такий ефект можливий лише за наявності інноваційного розвитку підприємств, які складають основу конкурентоспроможності національної економіки. Процеси глобалізації та інтеграції світової економіки висувають до сучасних українських підприємств вимоги щодо відповідності за технічними, економічними, соціальними та інноваційними критеріям загальноприйнятих стандартів.

Проблеми, які гальмують розвиток інноваційної діяльності

Рис.1 – Проблеми, які гальмують розвиток інноваційної діяльності
(анимація: 7 кадрів, 10 циклов повторения, 74,3 килобайта)

Для промислових підприємств України характерне погіршення майже в усіх напрямках інноваційної діяльності. Це, передусім, низька інноваційна активність більшості промислових підприємств та подальше погіршення їх сприйнятливості до впровадження нововведень, що можна розцінювати як інноваційну кризу [2].

Таблиця 1 – Інноваційна активність вітчизняних підприємств за роками

Роки
Питома вага підприємств, що впроваджували інновації, %
Питома вага підприємств, що впроваджували інновації, %
у т.ч. маловідходні, ресурсо-зберігаючі
Освоєно виробництво інноваційних видів продукції
З них нові види техніки
Питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової
2008
10.8
1647
680
2446
758
5.9
2009
10.7
1893
753
2685
641
4.8
2010
11.5
2043
479
2408
663
3.8
2011
12.8
2510
517
3238
897
3.8
2012
13.6
2188
554
3403
942
3.3

Реальний стан інноваційної діяльності в Україні в останні роки є промислових підприємствах, де знос основних фондів найбільш істотний, а застаріла техніка і технології виробництва вимагають великих витрат. Впровадження інновацій на промислових підприємствах відбувається не так стрімко як потребується.

ВИСНОВКИ

Для удосконалення антикризового управління на підприємстві повинно перш за все проаналізувати на яцій стадії кризи знаходиться підприємство. Фази кризи і стадії розвитку кризових ситуацій обумовлюють стадії антикризових заходів. Існують чотири стадії на підприємстві: перша стадія кризи, часто прихована, – це падіння граничної ефективності капіталу, показників ділової активності фірми, зниження рентабельності та обсягів прибутку. Друга стадія кризи – поява збитковості виробництва. Дана проблема вирішується засобами стратегічного управління і реалізується за допомогою добровільної реструктуризації підприємства. Застосовувані в цьому випадку способи розпізнавання відмінні від інших своєю спрямованістю, методами і вимогами до вихідної інформації. Третя стадія означає практичну відсутність власних коштів і резервних фондів у підприємства

Для того щоб антикризове управління забезпечувало беззбиткове функціонування підприємства, воно повинно ґрунтуватися на інноваціях. Перехід до дієвої державної політики інноваційного розвитку України є одним із першочергових завдань державного управління. Стратегія втілення цієї політики має здійснюватися на системній і послідовній основі. Всі учасники інноваційного процесу мають бути зацікавлені в поєднанні їх інтересів і зусиль у створенні і застосуванні нових знань та технологій з метою виходу на внутрішній і зовнішні ринки з високотехнологічною продукцією.

Список використаної літератури

  1. Макаренко Ю. П. Використання системи антикризового управління до переходу до інвестиційної активності / Ю. П. Макаренко // Інвестиції: практика та досвід. – № 2. – 2008. – c. 3–7.
  2. Державна служба статистики України. [Електронний ресурс] Режим доступа: http://ukrstat.gov.ua/.
  3. Лігоненко Л. О. Антикризове управління підприємством / Л. О. Лігоненко, М. В. Тарасюк, О. О. Хіленко // навч. посібник. – К.: Київ. нац. торг-екон. ун-т, 2005. – 377 с.
  4. Маренков Н. Л. Антикризисное управление / Н. Л. Маренков, В. В. Касьянов. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2004. – 512 с.
  5. Покритан П. А. Теория антикризисного управления: учебно-практическое пособие. – М.: изд. центр ЕАОИ, 2007. – 325 с.
  6. Грязнова А. Г. Антикризисный менеджмент: учеб. пособ./ А. Г. Грязнова. – ЭКМОС, 1999. – 368 с.
  7. Дебліков А. Н. Антикризисное управление предприятием: теория и практика. Экономика и управление № 6 – 2010 г.
  8. Шатский Г. Ю. Основные понятия и проблемы антикризисного управления предприятием //Проблемы теории и практики управления. – 2007. – № 4.