Біографія
Особистісне та професійне становлення
З року в рік, проживаючи зиму, я чекаю весни як початку нового життя, пробудження природи, як символ оновлення, розквіту і надії, можливо ще й тому, що і моє життя почалося весняним сонячним березневим ранком 1992‐го року. Дитиною я була бажаною і довгоочікуваною, тому з найперших днів була оточена турботою і любов'ю моїх батьків.
Мене не балували, мене просто любили і виховували на довірі. У нас не прийнято нянькатися та сюсюкатися. Мама людина іронічна і з дитинства спілкується зі мною на рівних: без окриків, настанов і покарань, але є одне правило – що б не трапилося, потрібно розповісти рідним все як на духу, і тільки на цій основі ми завжди знайдемо вихід з будь‐якої ситуації.
Це просте правило дозволило мені уникнути багатьох труднощів, з якими нерідко стикалися деякі з моїх однолітків. У мене ніколи не було потреби брехати, щоб захиститися або уникнути покарання.
За освітою моя мама містобудівник (закінчила містобудівний факультет харківського вузу), а тато отримав диплом економіста в Донецькому державному університеті. А по життю вони – найкращі у світі батьки.
В силу обставин, що склалися, до дитячого садку я не ходила, але особливий спогад про нього я все ж таки маю. Уявлення про цей заклад в мене були вельми неоднозначні, оскільки деякі з моїх приятелів дитсадок категорично не любили. Найближчий садочок розташовувався у сусідньому дворі, і вечорами я іноді грала з так званими дітьми‐п'ятиденками
. Одного разу вихователька покликала дітей на вечерю і запросила й мене теж, бо в пісочниці я залишалася одна. Після деяких вагань я вирушила з усіма, вмостилася на місці, що мені сподобалося, за командою виховательки в одну мить змолотила незвичну для мене манну кашу з грудочками, печенюшку з ледь теплим киселем, прийняла в дар ще одну печеньку і прийшла до висновку, що садок, в принципі, не така вже й погана штука. Після чого визрів один з моїх перших глобальних висновків по життю: щоб розібратися в чомусь, недостатньо знати, що думають про це інші, потрібно скласти стосовно цього свою власну думку.
Якщо садочок не любили деякі з моїх приятелів, зі школою було ще складніше. Практично всі ставилися до процесу навчання вельми однозначно: приречено‐пригнічено. Але мені зі школою безумовно і категорично пощастило! Виявилося, що на уроках може бути весело і цікаво, що розповідь вчителя може бути такою захоплюючою, що дзвінок з уроку не в радість, що за школою можна сумувати, коли захворів і сидиш вдома.
Від щирого серця я вдячна всьому педагогічному колективу Донецької гімназії № 72, що багато років незмінно очолюється директоркою Надією Іванівною Громак, за світлі спогади, за тепло і підтримку, за увагу і чуйність, за збережене здоров'я, за те, що подарували мені чудову можливість нести життям добру пам'ять про школу.
Коли підійшов час обирати майбутню професію, виникла дилема: або відразу отримати вузько‐юридичну освіту, або спочатку розширити свій горизонт філософською базою, а потім прийняти вже більш зріле рішення про продовження навчання. Вирішила спочатку отримати унікальну освіту і обрала факультет філософії та релігієзнавства Донецького державного університету інформатики та штучного інтелекту. Унікальні знання, унікальні викладачі, наукові конференції, дивовижна атмосфера ... Чотири роки пролетіли як один день ...
В результаті: червоний диплом бакалавра філософії та магістратура в Донецькому національному технічному університеті.
Мети, плани й бачення майбутнього
Зараз працюю над дипломним проектом за темою Слов'янське неоязичництво як результат трансформації давньослов'янських міфологічних уявлень
. У найближчому майбутньому сподіваюся закінчити магістратуру і продовжити освіту. Планую вивчати іноземні мови і розвивати свої навички та знання в професійній сфері.