Біографія
Особистісне становлення
Я, Аверін Олександр Юрійович, народився 25 грудня 1992 року в місті Макіївка Донецької області. Батько, Аверін Юрій Вікторович, народився 22 вересня 1965, працював в структурі МВС України, начальник сектору Карного розшуку в м. Макіївка, на даний час пенсіонер. Мати, Аверіна Марина Іванівна, народилася 23 жовтня 1973 року, має освіту перукаря, на сьогоднішній день – домогосподарка. Брат, Аверін Віктор Юрійович, народився 11 квітня 1999 року, зараз учень 9 класу.
У дитинстві я був хорошою і вихованою дитиною. У дитячий садок проходив один місяць, був упевнений, що це марна трата часу і пішов з нього. У ранньому дитинстві виявляв інтерес до спорту, до таких видів, як бойові єдиноборства і футбол. Інтерес до бойових єдиноборств прищепив батько з самого раннього віку, можу сказати, що бити кулаком, я навчився раніше ніж ходити. Я мав чудову розтяжку, міг не тільки сідати на шпагат, а й піднімати ногу паралельно стінці квартири. Після невеликої сварки з батьком, будучи маленьким, образливою і легкоранимою дитиною, у віці приблизно близько п’яти років, перестав займатися бойовими єдиноборствами, тому що образився на батька (досі шкодую, про цей вчинок). У віці шести років, батьки віддали на секцію гімнастики, довго я й там не пробув, тому що мені не сподобалося.
Потім у сім років, я пішов до школи у 1-В клас. Тоді я вже був знайомий з футболом, тому що грав з друзями на дворі і в мене досить непогано виходило, батьки віддали мене в секцію з футболу. За весь шкільний час я відвідав близько 4 секцій з футболу, але у дворі з друзями грати виявилося цікавіше, тому професійний футболіст з мене не вийшов.
З 5-го по 8-ий класи займався з репетитором англійською мовою. У віці 15 років, зберігаючи з дитинства інтерес до бойових єдиноборств, пішов на секцію з рукопашного бою, де стабільно прозаймався до другого курсу університету (близько 6 років). Пізнавши основи, став тренуватися сам, іноді з друзями, взимку у себе в дома, восени, влітку і навесні в посадці, на майданчику, яку змайстрували з друзями. Нагород з рукопашного бою не маю, тому що інтересу до змагань у мене не було.
Професійне становлення
У віці 17 років, закінчив школу, маючи середній бал 9,8 (за 12-ти бальною системою). Написав ЗНО з досить непоганим балом. І тут переді мною став вибір з надходженням університету. Будучи школярем, навчаючись в 11 класі, щоб підготується до ЗНО я відвідував підготовчі курси у ДонНТУ з алгебри та української мови. І вже тоді, спостерігаючи всю атмосферу цього університету, я вирішив, що поступлю саме в нього! Ось прийшов час подавати документи, я приїхав разом з батьками в перший навчальний корпус Донецького національного технічного університету, де ознайомився з усіма факультетами та спеціальностями. Проаналізувавши всю ситуацію і порадившись з моїми батьками, я вирішив подавати документи на гірничий факультет, і я не прогадав! Навчання у вузі я не забуду ніколи. Мабуть, тут відбулося становлення мене, як особистості. У ДонНТУ я придбав багато хороших друзів і знайомих. Поза навчання ми багато разів збиралися з моїми одногрупниками, щоб провести час разом і весело. Студентське життя було наповнене яскравими і цікавими моментами мого життя.
Плани на майбутнє і можливі шляхи їх реалізації
Після закінчення вузу, в першу чергу планую знайти високооплачувану і престижну роботу, хочу щоб моя робота була мені до душі, тому що, як казав Конфуцій: Вибери собі роботу до душі, і тобі не доведеться працювати жодного дня у своєму житті
, і я повністю згоден з цим виразом! Як тільки я буду фінансово забезпеченим, планую створити сім’ю і паралельно роботі власний бізнес, тому що я звик все робити сам і не покладатися на інших!