Русский   English
ДонНТУ   Портал магистров

Реферат за темою випускної роботи

Зміст

ВСТУП

Ефективність виробництва відноситься до числа ключових категорій ринкової економіки, безпосередньо пов'язана з досягненням кінцевої мети розвитку суспільного виробництва в цілому і кожним підприємством зокрема.

У найбільш загальному вигляді економічна ефективність виробництва являє собою кількісне співвідношення двох величин – результатів господарської діяльності та виробничих витрат. Проблема підвищення ефективності виробництва займає в господарському житті підприємства одне з центрових місць. Сутність проблеми підвищення економічної ефективності виробництва полягає в збільшенні економічних результатів на кожну одиницю витрат в процесі використання наявних ресурсів.

У ринковій практиці господарювання зустрічаються різні форми прояву економічної ефективності. Технічні та економічні аспекти ефективності характеризують розвиток основних факторів виробництва і результативність їх використання. Соціальна ефективність відображає рішення конкретних соціальних завдань (наприклад, поліпшення умов роботи, охорону навколишнього середовища і т.д.). Звичайно, соціальні результати тісно пов'язані з економічними, оскільки основу всякого прогресу становить розвиток матеріального виробництва. В умовах ринку кожне підприємство, будучи економічно незалежним товаровиробником, вправі використовувати будь-які оцінки ефективності розвитку власного виробництва в рамках встановлених державою податкових відрахувань і соціальних обмежень [1].

Суть проблеми підвищення економічної ефективності виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю трудових, матеріальних і фінансових ресурсів домагатися істотного збільшення обсягу виробництва продукції. Це, в кінцевому рахунку, означає підвищення продуктивності суспільної праці, що і є критерієм підвищення ефективності виробництва.

Необхідність і можливість підвищення ефективності виробництва обумовлюється як сукупністю постійно діючих факторів, так і кількістю особливостей сучасного етапу економічного розвитку.

Проблема ефективності в цілому не нова, вона існує в тій чи іншій інтерпретації з періоду виникнення матеріального виробництва і відбиває взаємозв'язок виробничих відносин певного способу виробництва. В умовах формування ринкових відносин, коли результати роботи одних суб'єктів ринку залежать від чіткості і злагодженості роботи інших суб'єктів, проблема ефективності стає визначальною.

Важливе значення в системі управління виробництвом займає уміння найбільш об'єктивно визначати ефективність виробництва підприємства.

Метою даної роботи є формування організаційно-економічного механізму підвищення економічної ефективності виробничо-господарської діяльності вугледобувного підприємства [2]. Поставлена мета досягається вирішенням наступних завдань:
1) розгляд основних теоретичних аспектів підвищення економічної ефективності підприємства;
2) освоєння методик розрахунку виробничої потужності і її аналізу з метою ліквідації «вузьких місць» і як наслідок підвищення економічної ефективності діяльності підприємства;
3) розробка відповідних заходів щодо підвищення ефективності діяльності підприємства.

1. Сутність і значення ефективності виробництва вугледобувного підприємства

Ефективність від латинського слова «effectus» - виконання, дія. Всякий ефект показує ступінь досягнення деякого заданого результату: як виконана робота з виробництва товару або послуги, чи задовольняє вона споживача і буде продана, за якою ціною її можна продати, який можливий прибуток. При оцінці ефекту порівнюються фактичні і очікувані показники з встановленим стандартом, еталоном, заздалегідь прийнятої метою та іншими економічними даними. Однак оцінити реальний ефект у різних сферах трудової діяльності не завжди можливо (наприклад, в творчих видах праці). Однак, ефект в загальному вигляді являє собою різницю між результатами і витратами, між ціною товару і його собівартістю, між плановими (нормативними) і фактичними значеннями показника [3].

Економічна ефективність - найважливіша соціально-економічна категорія, для якої характерні властивості динамічності і історичності. Ефективність виробничої діяльності властива різному рівню розвитку продуктивних сил кожної суспільної формації. На всіх етапах історичного розвитку суспільство завжди цікавило питання: ціною яких витрат і ресурсів досягається кінцевий виробничий результат. Отже, вихідна модель кількісної оцінки ефективності являє собою співвідношення між економічними результатами і витратами, ресурсами. Максимізація кінцевих результатів з одиниці витрат і ресурсів або мінімізація витрат і ресурсів на одиницю кінцевого результату - така первинна мета суспільства, трудового колективу, окремої особистості (працівника). Ця мета, метод її досягнення, шляхи і резерви підвищення економічної ефективності (їх класифікація та кількісна оцінка) є змістом економічної науки і економічних дисциплін (галузевих і функціональних).

Таким чином, ефективність характеризує співвідношення отриманого ефекту з витратами на його здійснення і є свого роду ціною або платою за досягнення даного результату. Якщо ж результат, наприклад, задана мета, взагалі не досягнуть, то й ефективність втрачає своє позитивне економічне значення.

У процесі економічної діяльності поняття «ефект» і «ефективність» трактуються як широкі загальнонаукові категорії, що включають наукові, технічні, соціальні, економічні та інші результати [4].

Завдання визначення ефективності виникає в різних ситуаціях, і її раціональне рішення в конкретних умовах передбачає застосування тих чи інших підходів або методів. Можна виділити наступні загальні напрямки, за якими визначається ефективність:

1. Оцінки ефективності роботи виробництва з метою забезпечення оптимальної стратегії управління ним. В рамках цього напрямку досліджується насамперед ефективність використання ресурсів підприємства.

2. Оцінка ефективності підприємства з метою визначення його привабливості як потенційного об'єкта інвестування. Така оцінка може здійснюватися самим підприємством, потенційним інвестором або для забезпечення об'єктивності - незацікавленої організацією. При цьому портфельні інвестори, як правило, задовольняються фінансовими показниками ефективності, а стратегічних здебільшого цікавить комплексна її оцінка.

3. Оцінка ефективності підприємства на макрорівні з боку держави.

На сучасному етапі розвитку , забезпечення стабільної роботи підприємств по випуску конкурентноздатної продукції, є завданням першорядної важливості для керуючих усіх рівнів. Найважливішою якісною характеристикою господарювання на всіх рівнях є - ефективність виробництва .

Видобуток вугілля має пріоритетне значення - його частка в загальному паливно-енергетичному балансі становить майже 25% (в перерахунку на умовне паливо). Виходячи з цього та враховуючи вирішальну роль вугілля в забезпеченні сталого розвитку енергетики країни, її металургійного комплексу, а також стану шахтного фонду, який потребує значного удосконалення, виникає необхідність розробки довгострокової стратегії розвитку вугільної галузі, основною метою якої має бути стійке забезпечення населення та економіки країни власним вугіллям як пріоритетним енергоносієм.

Основні проблеми вугледобувної галузі:

– застарілий морально і фізично зношений шахтний фонд, визначає низьку інвестиційну привабливість для здійснення інноваційної моделі модернізації та розвитку вугільної промисловості;

– зниження потужностей видобутку вугілля, значне скорочення фронту очисних робіт;

– катастрофічна втрата кадрового потенціалу внаслідок непрестижність шахтарської професії (зниження рівня оплати праці в порівнянні з працівниками інших професій, невирішеність соціальних проблем та ін.);

– хронічна нестача коштів (власних, держпідтримки, недержавних інвестицій) як на забезпечення поточного функціонування, так і на розвиток вугледобувних підприємств;

– невирішеність питань з адаптації механізму ціноутворення на вугільну продукцію в умовах ринкових відносин;

– відсутність ринкових механізмів і стимулів для підвищення ефективності роботи вуглевидобувних підприємств;

– правова неврегульованість відносин власності в галузі, що призводить до неузгодженості інтересів держави і бізнесу;

– незабезпеченість екологічної безпеки при ліквідації шахт;

– невідповідність цін на гірничошахтне обладнання та вугільну продукцію;

– незадовільний стан галузевої науки через хронічну нестачу коштів, морального і фізичного старіння лабораторно-дослідницької бази, втрати кадрового потенціалу через низьку заробітну плату та невирішеність соціальних проблем [5].

Згідно «Основних напрямів енергетичної стратегії України на період до 2030 року» умовами для оздоровлення вугільної галузі можуть бути:

– економічне виправдання збереження існуючого виробничого потенціалу галузі за умови його відновлення і підвищення ефективності функціонування;

– реальні можливості вуглевидобувних підприємств і держави фінансувати розвиток галузі;

– раціональне використання надр за рахунок відновлення методів ведення експлуатаційних робіт;

– адаптація вугледобувних підприємств до ринкових умов господарювання та створення дієвих правових умов для залучення недержавних інвестицій у розвиток галузі;

– структурні перетворення в галузі шляхом чіткого розмежування функцій між суб'єктами управління на всіх ієрархічних рівнях;

– підвищення безпеки праці і соціального захисту працівників галузі.

2.Аналіз основних показників ефективності виробництва

Система показників ефективності виробництва повинна давати всебічну оцінку використання всіх ресурсів підприємства і містити всі загальноекономічні показники. Дуже важливо, щоб розрахунки ефективності виробництва велися безупинно: на стадіях проекту плану, затвердження плану, по мірі його виконання.

Система показників ефективності повинна:

– відображати витрати всіх видів ресурсів, споживаних підприємством;

– створювати передумови для виявлення резервів підвищення ефективності виробництва;

– стимулювати використання всіх резервів, наявних на підприємстві;

– забезпечити інформацією щодо ефективності виробництва всі ланки управлінської ієрархії;

– виконувати критеріальну функцію, тобто для кожного з показників повинні бути визначені правила інтеграції їх значень.

В системі показників ефективності виробництва можна виділити наступні групи показників:

– ефективність використання основних фондів;

– ефективність використання оборотних фондів;

– ефективність використання праці;

– ефективність окремих видів діяльності;

– узагальнюючі показники ефективності діяльності підприємства [6].

Проблемою визначення єдиного інтегрального показника займався кандидат економічних наук київського авіаційного університету А. Воронін. Згідно з його статті – на практиці використовується цілий ряд показників, які характеризують ті чи інші сторони ефективності. Всі вони необхідні, однак, ні окремо, ні в сукупності не дозволяють дати остаточну оцінку ефективності. Кожен окремий показник відображає ефективність використання одного виду економічних ресурсів або поточних витрат.

Узагальнюючий показник повинен бути універсальним і наскрізним, тобто вхідні параметри – економічні ресурси, а вихідні – валовий випуск, повинні нести однакову економічне навантаження незалежно від об'єкта аналізу.

3.Основні проблеми підвищення ефективності роботи вуглевидобувних підприємств

Під поняттям ефективної діяльності підприємства розуміють – категорію, що виражає відповідність результатів і витрат підприємства цілям діяльності та інтересам власників. Тобто, поняття "ефективність" припускає порівняння отриманих результатів діяльності з величиною витрачених ресурсів.

Ознакою ефективної діяльності може бути необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства з найменшими витратами суспільної праці або часу. В кінцевому підсумку змістовне тлумачення ефективності, як економічної категорії визначається об'єктивно діючим законом економії робочого часу, що є основоположною субстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромадження та використання суспільством. Саме тому підвищення ефективності діяльності підприємства треба вважати конкретною формою прояву цього закону. Процес формування результатів і ефективності виробництва показаний на мал.1.

Малюнок 1 – Принципова схема формування результатів і ефективності виробництва.

В умовах реструктуризації вугільної промисловості та підвищення ролі вугілля в паливно-енергетичному балансі країни, залучення інвестицій є найбільш актуальною і дуже болісно вирішуваною проблемою, так як існує обмеження бюджетних можливостей і небажання абсолютної більшості комерційних банків фінансувати проекти вугільних підприємств. Тому в зв'язку з надмірним зносом виробничих фондів і недостатнім фронтом очисних робіт, центральне місце в розвитку вугільних підприємств, на сьогоднішній день, займають проблеми інвестиційної активності [7].

В даний час можна виділити ряд основних проблем, що перешкоджають підвищенню ефективної діяльності вугледобувних підприємств, а саме:

Так як рішення всіх вищевикладених проблем потребує значних витрат, а можливі обсяги інвестицій, особливо в наш час, вкрай недостатні, шляхи їх вирішення грунтуються на найбільш раціональних напрямах використання інвестицій, які визначені і обгрунтовані спеціальними економічними розрахунками. Рішення проблем ефективної діяльності вугільних підприємств, можна вирішити: шляхом направлення переорієнтації фінансових потоків на значне збільшення обсягів капітальних вкладень на підтримку виробничих потужностей діючих вуглевидобувних підприємств, прискорення їх технічного переоснащення; усунення гострого дефіциту обігових коштів шляхом надання одноразової цільової державної підтримки або шляхом пільгових державних кредитів, а також скорочення відволікання власних коштів вугільних підприємств на капітальні вкладення; збільшенням концентрації капітальних вкладень на реконструкцію діючих вугледобувних підприємств [9].

ВИСНОВКИ

Вугільні підприємства, як одні з найбільш капіталомістких, щорічно потребують значних капітальних вкладеннях для оновлення основних фондів і введення нових потужностей замість вибулих. За рахунок власних коштів багатьом шахтам з цим завданням не впоратися. Хронічна незабезпеченість необхідними фінансами залишає шахти можливості своєчасно виконувати роботи з модернізації та технічного переоснащення.

Для зміни становища, необхідно реалізовувати заходи, спрямовані на вирішення локальних завдань вдосконалення гірського господарства шахт менш капіталомістка, ніж реконструкція, які не вимагають значних капітальних вкладень: підготовку нових горизонтів і технічного переоснащення. На окремих шахтах зі сприятливими умовами необхідно передбачити їх реконструкцію. Перспектива вугільної промисловості визначається в стабілізації або збільшенні виробничого потенціалу області шляхом закладки та будівництва нових шахт на розвіданих ділянках зі значними запасами вугілля.

До основних напрямів оздоровлення стану вугледобувних підприємств слід віднести такжеаналіз собівартості продукції та пошук шляхів скорочення витрат. Управління витратами відбувається в направленому регулюванні процесу виробництва і реалізації продукції з метою максимального збільшення прибутку. Саме спрямованість управління витратами на збільшення прибутку – принципова відмінність аналізу собівартості як інструменту покращення економічної діяльності підприємств в сучасних умовах [10].

Эффективное развитие угольной промышленности Украины определяется по следующим направлениям:

Україна має достатньо можливостей для подальшого розвитку вугільної промисловості та функціонування галузі протягом терміну, який набагато перевищує можливості газової та нафтової промисловості. З огляду на запаси, в перспективі вугілля буде займати провідне місце у виробництві паливно-енергетичних ресурсів країни.

Список джерел

  1. Шегда А.В. Экономика предприятия. – М.: Знание, 2005. – 431с.
  2. Рацку К.А. Экономика предприятия. – М.: Дашков и К, 2003. – 1012 C.
  3. Экономика предприятия / Под редакцией Волкова В.П., Ильина А.И. – М.: Новое знание, 2003. - 677с.
  4. Петухов Р.М. Оценка эффективности промышленного производства: Методы и показатели. – М.: Экономика, 2004. – 191 с.
  5. Белашов Л.А. Эффективность производства. - М.: Высшая школа, 1989. – 289 с.
  6. И.К. Чукаева. Экономист. – № 5. – 2007. – С. 32–39.
  7. Тополов В.С., Грядущий Б.А., Петренко С.Я. Угольная отрасль Украины: энергоресурсы, ретроспектива, состояние, проблемы стратегии развития. – Донецк: ООО «Алан», 2005. – 408 с.
  8. Воронин А. Экономист . – № 4. – 2007. – С. 57–62.
  9. Воронин А. Экономика Украины . – № 10. – 2007. – С. 29–37.
  10. Материалы 6 международной конференции студентов и молодых ученых «Экономика и маркетинг в XXI веке». В 2-х частях. - Ч.2. Донецк: ДонНТУ, 2005. – 232 с.