Русский   English
ДонНТУ   Портал магістрів

Реферат за ПЕРШИМ розділом випускної роботи (Становлення ідеї культури до 19 сторіччя)

Зміст

Вступ

Сьогодні стрімко підвищився інтерес до теоретичного вивчення культури. Про це свідчить виникнення цілої низки наукових дисциплін, що роблять культуру предметом спеціального розгляду.

Культура як система різноманітних традицій, зразків поведінки, норм і результатів діяльності, постійне відтворення яких робить людину людиною, що володіє мовою, свідомістю, мистецтвом, наукою, сучасною технікою, являє собою абсолютну цінність, задає головні орієнтири всім сферам людської діяльності.

1. Актуальність теми

Виникнення наук про культуру демонструє її виняткову важливість, її величезну роль в житті людини і суспільства. Всі суспільні процеси, по суті, визначаються особливостями культури.

Неможливо абстрагуватися від питань культури, намагаючись зрозуміти суть суспільного життя. Для вивчення складного і багатозначного феномену культури у всій його повноті, в першу чергу, важливо розглядати процес становлення ідеї культури.

2. Мета і завдання дослідження

Мета роботи — аналіз еволюції ідеї культури.

Завдання: розглянути загальні риси та особливості, виявити закономірности в розвитку ідеї культури на певних етапах історичного часу, виділити основні теорії щодо культури в соціально-філософській думці розглянутого періоду.

3. Розуміння культури до 19 сторіччя

Виникненню культурології, що сформувалася як наука лише у 20 сторіччі, зрозуміло, передували ідеї мислителів більш раннього періоду...

3.1 Становлення ідеї культури

Вже за античних часів складаються два протилежних смислових полюси, два крайніх значення терміна культура, з самого початку нібито окреслюючи межі й можливий діапазон майбутніх значень, якими надалі доведеться збагатитися терміну культура і які будуть носити, по суті справи, проміжний між цими протилежними значеннями характер [5, с. 11]. При цьому, важливо розуміти, що філософською думкою античності культура не розглядалася як окремий об'єкт пізнання. Виростаючи з єдиної суспільно-історичної практики, філософія і культура занурені в цю практику, утворюють разом з нею нерозривне ціле. Більш того, тільки в практиці і відбувається набуття культурою самої себе. Культура сприймається античними авторами як щось складне, що знаходиться в постійному русі, як феномен, що виявляє себе у співвідношенні зі своєю протилежністю. Однак зіставлення культури і варварства є досить непростим. Цивілізованість, з точки зору античних авторів, не збігається з культурністю. Володіння мистецтвом землеробства або будівництва акведуків зовсім не означає досягнення суспільством або окремим індивідом висот культури, бо досконале володіння технікою і технологіями далеко не завжди йде рука об руку з вдосконаленням душі. Тільки тоді, коли людина в своїх діяннях піднімається до висот моралі, тільки тоді вона стає культурною істотою.

3.2 Средні віки та доба Відродження

У Середні віки явище культури стало результатом божественного промислу і практично не досліджувалося. В епоху Ренесансу культура інтерпретується як дещо, яке твориться і творить, як результат цілеспрямованого виховного впливу. Питання про те, що таке культура, було поставлене як наукова проблема саме в епоху Ренесансу. Культура в цей період почала осмислюватися як онтологічна реальність, що розвивається за своїми власними законами, далеко не збігається з законами розвитку суспільства і природи. Саме в цей час було усвідомлено, що культурний прогрес аж ніяк не нагадує пряму лінію, яка сполучає дві точки в історичному часі і просторі, що він є більш складним процесом, де є не тільки рух вперед, але й відкати назад. Саме в ці роки поняття культура перетворилося на наукову категорію, наповнену досить певним змістом, яка продовжила розвиватися і переосмислюватися і в новому часі. Звичайно, не всі ідеї мислителів Нового часу були затребувані їх спадкоємцями. Однак вони змогли закласти фундамент, на якому згодом було зведено величну будівлю європейської освіти.

3.3 Просвіцтицтво і німецький класичний ідеалізм

В епоху Просвітництва звеличується людський розум і висловлюється безліч надій на швидке позбавлення від релігійного і соціального гніту, обрушується люта критика на церкву та інститут абсолютизму. Осмислення проблеми культури простежується в роботах Руссо. Особливо з усієї його багатої ідейної спадщини для нас становлять інтерес три роботи: Міркування, чи сприяло відродження наук і мистецтв поліпшенню вдач? Лист до д'Аламберу про видовища і Досвід про походження мов, а також про мелодії і музику. Саме в них Жан-Жак Руссо демонструє приклади застосування культурологічного підходу, виступаючи в ролі критика західноєвропейської цивілізації, добре бачить всю суперечливість руху людського суспільства по шляху прогресу. Значення цих робіт важко переоцінити, досить сказати, що на них спиралися такі видатні представниками філософської думки, як Кант, Гегель, Шиллер, Ніцше, Шпенглер, Ортега-і-Гассет та багато інших, які зробили вагомого внеску до осмислення кризи європейської культури. Критикуючи західноєвропейську цивілізацію, Руссо протиставляє зіпсованості і моральної розбещеності так званих культурних націй простоту і чистоту вдач народів, що знаходяться на патріархальній стадії розвитку. У цьому він йде по стопах Монтеня, який у своїх Дослідах зводив на п'єдестал природної людини, що живе в гармонії з природою і не зачепленої згубним впливом цивілізації. Причину сформованого сумного стану речей Руссо бачить насамперед у розвитку науки, який, на його думку, негативним чином впливає на уми. З його точки зору, саме розбещений вплив науки став причиною загибелі єгипетської і грецької цивілізацій, падіння Риму і Константинополя. Руссо заявляє: Народи! Знайте раз і назавжди, що природа хотіла оберегти вас від наук, подібно до того, як мати вириває з рук дитину своєї небезпечну зброю. Всі приховувані нею таємниці від вас є злом, від якого вона вас охороняє, і труднощі вивчення становлять одне з чималих її благодіянь. Люди зіпсовані, але вони були б ще гірше, якби мали нещастя народитися вченими [9, с. 52]. Багатознання, вважає Руссо, не навчає, а той, хто примножує знання, примножує скорботу. Більш того, істина в науці досягається ціною безлічі помилок, що в сто разів перевищують користь від цих істин. Тому не дивно, що розкіш, розпуста і рабство у всі часи ставали відплатою за наше гордовите прагнення вийти з щасливого невігластва, на яке нас прирекла вічна Мудрість [9, с. 53]. Настільки ж негативно ставиться Руссо і до мистецтв, вважаючи, що їх вплив негативним чином позначається на суспільній моралі. З його точки зору, головна причина всіх недоліків – це соціальна нерівність і що лежить в її основі приватна власність. Економіка, що функціонує не заради блага всіх, а заради отримання доходів небагатьох, з точки зору Руссо, абсурдна, бо підриває суспільство зсередини, породжуючи нерівність і, як наслідок, ненависть бідних до багатих. Таким чином, Руссо дає певну соціальну анатомію західної цивілізації, критично осмислюючи процеси, що відбуваються у всіх сферах життя суспільства від економіки до мистецтва. Він показує суперечливість суспільного прогресу, в результаті якого відбувається не тільки прилучення до благ цивілізації широкого кола людей, але і зростає бідність і багатство на різних полюсах, збільшується відчуження людини від самої себе і результатів своєї праці.

Класиками німецького ідеалізму були покладені основи філософії культури. Так, головне, що хвилює Канта, – це місце людини в світі. І якщо підсумувати висловлювання Канта про культуру і привести їх в якусь систему, то перед нами виникне те, що з деякою часткою умовності можна назвати кантівської філософією культури. У людини, вважає Кант, може бути безліч цілей, які можуть змінювати одна одну в процесі онто- і філогенезу. Але у неї обов'язково повинна бути і кінцева мета, що надає сенс її буття. Такою кінцевою метою, з точки зору Канта, є культура. Тільки культура, – пише Іммануїл Кант, – може бути останньою метою, яку ми маємо підставу приписати природі щодо людського роду [4, с. 464]. Кант вважає, що культура існує у вигляді культури вміння і культури виховання. Якщо перша з них дозволяє досягати цілей, то друга дає можливість їх обирати. Мораль, по Канту, є не продуктом культури, а її метою. Шлях людства, вважає він, – це шлях від цивілізації до культури. Якщо перша суть нижча, то друга – вищий щабель історичного розвитку людства. Перехід на нього означатиме досягнення загальної гармонії і миру, встановлення нової системи взаємовідносин не тільки між державами, а й між окремими індивідами. Як бачимо, німецький філософ виходить з принципової протилежності природи і культури, необхідності і свободи. Природа – це все те, що існує в просторі і часі, де панують причинно-наслідкові зв'язки, це світ сущого. На відміну від природи світ свободи, культура –це світ належного, те, що має бути [5, с. 30 ]. По суті, культура у Канта перетворюється в засіб морального самовдосконалення людини, де на перший план висувається проблема свободи як суті культури. Шеллінг, виходячи з того, що світ природи і світ культури суть два різних світу, зазначає, що світ природи, хоча і є результат діяльності творчого духу, тим не менш якісно відрізняється від світу культури, де дух знаходить здатність до самопізнання і самоусвідомлення самого себе. Світ природи відрізняється від світу культури і тим, що справжня краса є атрибут виключно світу культури. Світ культури, по Шеллінгу, це світ філософських, наукових, але перш за все естетичних цінностей. Це пов'язано з тим, що тільки в художній творчості реалізується принцип тотожності, досягається абсолютна гармонія суб'єктивного і об'єктивного, свідомого і несвідомого, вирішується останнє і найглибше протиріччя, що до нас укладене [11, с. 379].

Значно далі в осмисленні феномену культури просунувся Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770–1831), В Феноменології духу він дає визначення культури як іншобуття абсолютної ідеї і розкриває її генезис як процес самовідчуждення форм світового духу. Гегель розвинув цю ідею, взявши за відправний пункт тезу Канта про креативну функцію розуму. Він довів її до логічного завершення, постулював існування світового духу, який, багаторазово відчужуючись від самого себе, створює світ природи, соціум і різні форми культури, в тому числі мораль, право, релігію, мистецтво, філософію. Іншими словами, культура породжується як суб'єктивним, так і об'єктивним і абсолютним духом. Це дає підставу говорити про її різні види, що, власне і робить Гегель, виділяючи в якості структурних елементів культури насамперед високу і низьку культуру. Виходячи з того, що володіння істиною розширює поле свободи людини, оволодіння цінностями культури робить людину вільною. Культура не існує без свободи, як і свобода не існує без культури. Тільки в культурі людина знаходить себе, усвідомлює, хто вона, подібно до того, як відбувається осягнення абсолютної ідеї. Також Гегель пов'язує культуру з моральністю, тим самим продовжуючи традицію, закладену ще античними авторами, які вихваляли чесноту як одну з найважливіших ознак окультуреності індивіда. У роботах останнього періоду своєї творчості Гегель приходить до думки про те, що на відміну від всіх інших феноменів, культура володіє абсолютною цінністю.

Класики німецького ідеалізму заклали основи філософії культури. Культура, за їхньою думкою, є головною метою людини, тільки в ній людина знаходить себе. Культура у Канта перетворюється в засіб морального самовдосконалення людини, де на перший план висувається проблема свободи як суті культури. Гегель, також пов'язуючи культуру з моральністю, по суті, реалізував такі найважливіші ідеї, як поступальний і суперечливий розвиток культури, розуміння культурного прогресу як прогресу в розвитку людської індивідуальності і свободи.

Висновки

Розглянувши еволюцію ідеї культури до початку 19 сторіччя, можна дійти наступних виновків:

Філософською думкою античності культура не розглядалася як окремий об'єкт пізнання. Культура сприймається античними авторами як щось складне, що знаходиться в постійному русі, як феномен, що виявляє себе у співвідношенні зі своєю протилежністю. Культура в цей період розглядається переважно поряд з такими термінами, як моральність і виховання. Якщо в Середні віки явище культури стало результатом божественного промислу і практично не досліджувалося, то в епоху Відродження культура інтерпретується як дещо, яке твориться і творить, як результат цілеспрямованого виховного впливу. Однак тільки в епоху Просвітництва питання про те, що таке культура, було поставлене як наукова проблема. Культура почала осмислюватися як онтологічна реальність, що розвивається за своїми власними законами, далеко не збігається з законами розвитку суспільства і природи. Саме в цей час було усвідомлено, що культурний прогрес аж ніяк не нагадує пряму лінію, що сполучає дві точки в історичному часі і просторі, що він представляє більш складний процес, де є не тільки рух вперед, але і відкати назад. Саме в ці роки поняття культура перетворилося на наукову категорію, наповнену досить певним змістом, тоді ж було проведено поділ між культурою і цивілізацією, яку почали розглядати як результат мутаційних змін культури. Основи філософії культури були закладені класиками німецького ідеалізму. Культура, на їхню думку, є головною метою людини (Кант) і лише в ній людина знаходить себе (Гегель).

Перелік літератури

  1. Бэкон Ф. Сочинения: В 2 т. – 2-е, испр. и доп. изд. – М.: Мысль, 1978. – Т.2 – 575 с.
  2. Гердер И. Г. Идеи к философии истории человечества. – М.: Наука, 1977. – 703 с.
  3. Дживелегов А.К. Творцы итальянского Возрождения. Соч. в 2 кн. – М.: «Терра», 1998. – Кн. 1. – 352 с.
  4. Кант И. Собр. соч.: В 6 т. – М.: Мысль, 1966. – Т. 6. – 743 с.
  5. Культурология в вопросах и ответах. Методическое пособие для подготовки к зачетам и экзаменам по курсу «Украинская и зарубежная культура» для студентов всех специальностей и форм обучения. / Отв. ред. Рагозин Н.П. – Донецк, 2012. – 171 с.
  6. Маковельский А. О. Древнегреческие атомисты. – Баку: Издательство АН Азербайджанской ССР, 1946. – 401 с.
  7. Маркс К., Энгельс Ф. Юридический социализм // Собр. соч. – 2-е изд. – Т. 21. – [Эл. доступ: https://bit.ly/2RmVSuo].
  8. Монтень М. Опыты. Избранные произведения в 3-х тома х. – М.: Голос, 1992. – Том 1. Пер. с фр. – 384 с. – [Эл. доступ: http://lib.ru/FILOSOF/MONTEN/monten1.txt].
  9. Руссо Ж.-Ж. Рассуждение. Способствовало ли возрождение наук и искусств улучшению нравов? // Избр. соч: В 3 т. – М.: Государственное издательство художественной литературы, 1961. – Т. 1. Пер. с фр. – 852 с.
  10. Хлодовский Р.И. Франческо Петрарка. Поэзия гуманизма. – М.: Наука, 1974. – 186 с.
  11. Шеллинг Ф. Система трансцендентального идеализма. – Л: Соцэкгиз, 1936. – 479 с.
  12. Шендрик А. И. Теория культуры: Учеб. пособие для вузов. – М.: Юнити-Дана, Единство, 2002. – 519 с. – [Эл. доступ: https://bit.ly/2RjgjZ5].
Заставка: Philosophy. Culture and civilization

Анімована заставка: Philosophy. Culture and civilization –
(7 кадрів, 10 циклів повторювання, 160 кілобайт)