Русский   English

Підвищення конкурентоспроможності ВНЗ з використанням системи управління знаннями: методологічні підходи, проблеми та перспективи розвитку

Зміст

Зміст

Останнім часом, система освіти зіткнулася з новими соціально – економічними реаліями. Загострення конкурентної боротьби, зниження чисельності потенційних абітурієнтів вимагає від ВНЗ використання нових інструментів підвищення конкурентоспроможності на ринку освітніх послуг. Специфіка ВНЗ полягає у формуванні елемента системи освіти як керованого процесу розвитку культури, громадського і професійного свідомості.

Конкурентоспроможність вузу – це цілісна система, яка проявляється у відповідній якості та доступності освітніх послуг, суспільному визнанні освітнього закладу, розвитку його матеріально-технічної та інформаційної бази, здатності формувати і використовувати свій Інноваційний потенціал. Провідне значення в підтримці конкурентоспроможності ВНЗ належить постійно поновлюваним процесом пошуку, формування, збереження і розвитку стійких конкурентних переваг, що забезпечують можливість максимального задоволення переваг споживачів. Управління конкурентоспроможністю ВНЗ можливе тільки на основі регулярного моніторингу та спеціальних методик.

Актуальність теми

В даний час очевидний перехід економіки до наступного, нового етапу свого розвитку, в основі якого знаходяться наука та інновації, нематеріальна сфера перетворюється в пріоритетний творить фактор, робиться ставка на людський потенціал і організаційно-управлінські технології. У XXI ст. в національних програмах багатьох держав світу з'являються офіційні заяви про розвиток соціальної структури з опорою на знання. Економічна наука відгукується низкою наукових теорій і концепцій, таких як теорії про економічні інструменти вимірювання знань, ролі і місце державних, громадських і підприємницьких структур в економіці, пріоритетної ролі людини в новому економічному – розвитку і т.д. На зміну праці, капіталу і природним ресурсам прийшли інформація, знання, людський потенціал. У матеріалах Програми, Розвитку ООН (2004 р.) дано визначення нового етапу економічного розвитку: Економіка знань – це суспільство, що формує і вивільняє людський потенціал, що відкриває людям доступ до необхідних інструментів і технологій через освіту і навчання методам їх ефективного використання. У такому контексті освіта людини бачиться як засіб вирішення економічних завдань-забезпечення економіки необхідними кадрами, здатними сприймати і розвивати новітні технології. Найбільш динамічно розвиваються рівнем освіти є сектор вищої освіти.

Вищу освіту з точки зору економічної теорії можна розглядати як економічне благо, що володіє корисністю з точки зору його споживачів і вимагає витрат на своє виробництво. Особливістю цього блага є те, що воно може розглядатися як змішане суспільне благо. З одного боку, збільшення числа споживачів цього блага не тягне за собою значного зниження корисності, що доставляється кожному з них, тобто вища освіта як економічне благо має властивість.відносного несопернічества (неконкурентності) в споживанні. З іншого боку, споживачі можуть бути обмежені в доступі до споживання цього блага, тобто в отриманні вищої освіти: з цієї точки зору вища освіта володіє деякими характеристиками приватних благ.

Крім того, заклади вищої професійної освіти зіткнулися з проблемами насичення ринку за окремими спеціальностями та природного зменшення контингенту учнів, викликаного демографічним спадом. Конкуренція між вузами буде посилюватися також під тиском все зростаючого відтоку потенційно майбутніх студентів. У тому ж напрямку діятиме Вектор Болонського процесу. У студентів, особливо тих, хто платитиме за освіту, дійсно буде вибір для укладення договірних відносин. Неконкурентоспроможні вузи з урахуванням цієї перспективи просто приречені.

Таким чином, усвідомлюючи всю гостроту проблеми, суб'єкти ринку освітніх послуг повинні бути зацікавлені в підвищенні власної конкурентоспроможності, а також конкурентоспроможності своїх партнерів. Конкурентоспроможність має властивість проявлятися на різних рівнях, взаємообуславлівающіх один одного. Так конкурентоспроможна освіта, як система, на національному рівні, формується на базі конкурентоспроможних вузів, як елементів входять до неї. Відповідно до цього розвиток основних положень теорії конкурентоспроможності вузу, а також розробка на її основі дієвої конкурентної стратегії є на сьогоднішній день досить актуальним завданням.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення системи факторів, що впливають на конкурентоспроможність ВНЗ в сучасних економічних умовах. Відповідно до поставленої мети було визначено до вирішення ряд конкретних завдань:

1. Особливості конкурентоспроможності ВНЗ

У зв'язку з тим, що конкурентоспроможність вузів стала головним об'єктом уваги стратегічного та операційного менеджменту, керівники підприємств знаходяться в постійному пошуку нових інструментів управління і методів, важелів підвищення конкурентоспроможності.

Освіта має високу економічну і соціальну значимість в економічній системі будь-якої країни. Воно впливає на розвиток і стан всіх підприємств, до якої б галузі вони не ставилися. Для забезпечення стійкості освітнього закладу в постійно змінюються економічних умовах з'являється необхідність в безперервному відстеженні стану ринку освітніх послуг.

Поняття конкурентоспроможності є багатогранним і відображає не тільки різні аспекти діяльності освітнього закладу і якість наданої їм освітньої послуги.

Особливості конкурентоспроможності вищого навчального закладу проявляються в:

Ці особливості можна застосувати до побудови системи управління якістю освіти, яка будується на базі власних унікальних традицій, що становлять джерело компетенцій вузу.

Під якістю освіти прийнято розуміти забезпечення необхідного рівня підготовки фахівців, здатних до ефективної та професійної діяльності, до швидкої адаптації в умовах науково-технічного прогресу, які володіють технологіями у своїй спеціальності, умінням використовувати отримані знання при вирішенні професійних завдань.

Саме тому найважливішими завданнями навчального процесу визначено:

Аналізуючи вимоги зовнішніх, зацікавлених сторін, можна відзначити, що цілі організації повинні бути спрямовані на задоволення компромісних вимог зацікавлених сторін, а СМЯ повинна створювати умови для досягнення поставлених цілей. Стратегічний вибір в області управління знаннями, який повинні зробити вузи – це розставити пріоритети між використанням існуючих і створенням нових знань, використання матриці оцінки знань, що визначає конкурентоспроможність вузу і визначення провідного підходу до обміну знаннями, в якій традиційно виділяють дві стратегії: кодифікацію і персоналізацію.

2. Науково-інноваційна діяльність ВНЗ

Науково-інноваційна діяльність відіграє вирішальну роль у підвищенні конкурентоспроможності університету, у формуванні його інтелектуального потенціалу та забезпеченні тісної взаємодії та максимального розвитку інноваційного потенціалу вчених і викладачів, виконання конкретних завдань є головним завданням наукової діяльності університетів. Це переорієнтує самостійну роботу з традиційної мети на розвиток внутрішньої і зовнішньої самоорганізації майбутнього фахівця. Незалежно від цілей дослідження, основою оцінкою конкурентоспроможності є вивчення ринкових умов. Аналіз існуючих методичних підходів до оцінки конкурентоспроможності дозволяє розділити їх на групи.

Кількісні методи-пов'язані з розрахунком одиничних показників, що відображають окремі аспекти конкурентоспроможності ВНЗ. Засновані на застосуванні коефіцієнтів для аналізу освітньої діяльності, фінансового становища, ефективності інновацій і т. д.

Аналітичні методи-до них відносять метод оцінки конкурентоспроможності на основі теорії ефективної конкуренції, оцінка порівняльних переваг і т.д. дані засновані на аналізі сукупності якісних і кількісних показників оцінюваних послуг. Переваги даної групи методів полягає в простоті розрахунків при наявній інформації, а також досить легкому порівнянні параметрів аналізованих об'єктів і зразка-аналога.

Недоліком даної групи методів є суб'єктивний вплив на оцінку конкурентоспроможності з боку експертів, а також труднощі, пов'язані з обмеженою доступністю необхідних даних про діяльність оцінюваного освітнього закладу.

Змішані методи-включають як параметричні, так і графічні методи. Використання даних методів передбачає, що будь-який ВУЗ являє собою набір показників якості, при зміні яких відбуваються кількісні та якісні зміни об'єкта.

До переваг методів слід віднести те, що вони враховують не тільки досягнутий рівень конкурентоспроможності вузу, але і його можливу динаміку в майбутньому.

Висновки

Таким чином, управління конкурентоспроможністю вищих освітніх установ може мати різні цілі: від дослідження положення конкретного ВНЗ, до вивчення інвестиційної привабливості вищої освіти.

Конкурентоспроможність освітнього закладу визначається його конкурентними перевагами:

Зовнішніми-демографічні та соціальні чинники, галузева структура, фактори в області НТР, маркетингова інформація, політична та економічна ситуація в країні, конкурентні стратегії, фактори на зовнішньому ринку, створена інфраструктура, культурна сфера суспільства, попит на трудовому ринку, громадські та політичні організації і т. д.

Внутрішніми-особистість керуючого персоналу, педагогічний колектив, спеціалізації та форми навчання в установі, структура управління, інформаційні ресурси, фінансове управління в організації, ціноутворення, матеріальна база, комунікаційна політика, корпоративна політика організації.

Освітня організація не може впливати на зовнішні чинники, але внутрішні фактори повинні бути контрольованими і використаними керівництвом організації, тобто менеджмент освітньої організації має всі необхідні умови для управління цими факторами.

Джерела

  1. ГОСТ Р 54875-2011 Менеджмент знаний. Руководство по устоявшейся практике внедрения системы менеджмента знаний
  2. ГОСТ Р 53894-2010 Менеджмент знаний. Термины и определения
  3. Воскобойникова М. Качество образования как фактор конкуренто-способности вуза / М. Воскобойникова, Н. Пугачева, И. Чепурышкин // Высшее образование в России. – 2008. – №5.
  4. Дюков И.И. Управление конкурентоспособностью компании. Учебное пособие. – СПб: СПбГУ ИТМО, 2011. – 100с.
  5. Игольников Г., Патрушева Е. Что понимать под конкурентоспособностью, инвестиционной привлекательностью и экономичностью производства // Рос. экон. журн. - 1995. - № 11. - С. 108 - 111.
  6. Фатхутдинов Р.А. Конкурентоспособность: экономика, стратегия, управление. – М.: ИНФРА–М, 2000. – 312 с.
  7. Маркова Г.И. /Повышение конкурентоспособности вуза через внедрение системы менеджмента качества
  8. Филькевич И.А., Платонова Е.Д., Мкртчян Д.Г. Теоретико-методологические подходы к повышению конкурентоспособности образовательных организаций // Вестник Евразийской науки, 2018 №6
  9. Портер М. Конкуренция: пер. с англ. М., 2001.