Я народився 5 квітня 1979р. в сел. Ясна-поляна Миколаівської обл. Снігирьовського р-на. В дитинстві був дуже товстим, майже вдвічі "більшим" за моїх однолітків.
Коли мені було чотири роки, я з сім'єю переїхали до с. Зоряне Мар'їнського р-ну Донецької обл., де мої батьки і живуть досі. В дитинстві був дуже самотнім, тому що у школі я показав себе як відмінник, що другі діти не особливо цінували, а також з-за своєї надмірної ваги. Спілкуватися я теж, звичайно, зовсім не вмів, був дуже замкнутим та мовчазним. Хоча, я жив в селі, постійно дихав свіжим повітрям, добре їв (якісно), що дало свої результати: я і зараз досить здоровий та хворію дуже рідко.
В школі я зразу ж показав непоганий розум та багатогранну розвиненість. Десь в десять років ми з товаришами зайняли перше місце на районному конкурсі самодіяльності за гру на ложках, в дитинстві в мене був непоганий голос. В мене непоганий музичний слух та почуття ритму. Я постійно відчував нестачу інформації, зачитував книжки, що мені сподобалися, до дірок, перечитав всю сільську та шкільну бібліотеку. Любові до книжок допомагала і моя лишня вага, так як я не любив рухатися, то віддавав перевагу сидінню з книжками. Ще, незважаючи на лишню вагу, я з дитинства любив спорт, особливо футбол. Ще батьки купили нам з братом столи для пінг-понгу, так що в настільний теніс грати я вмію також відносно непогано.
В восьмому класі зі мною трапилась подія, що назавжди змінила моє життя. Ми з сім'єю пішли в гості до знайомих та побачили там комп'ютер!!! ZX Spectrum, про що ще може мріяти дитина!!! Я загорівся серйозно і надовго. Через деякий час мені купили такий же "Spectrum", я почав своє близьке знайомство з комп'ютерами. Хоча навчитися програмувати я там не міг з-за відсутності літератури та знайомих, що займались би тим же. До закінчення школи я ледве-ледве вивчив Бейсик, встроєний в "Spectrum", але мав тверде бажання поступити на комп'ютерну спеціальність.
В старших класах я навідував репетитора, займаючись фізикою; я вчив курси англійської мови "ЄШКО". Англійську я трохи вивчив, особливо письмову, що дається взнаки і зараз. Ну, і найважливіше, на початку одинадцятого класу мене відправили на курси математики при ДонДТУ. Для мене це було дуже корисно й цікаво! Знайшлись завдання, що дійсно були тяжкими для мого мозку, мені було дійсно цікаво їх вирішувати. Я навіть займався цим на уроках замість тієї математики, що дають нам в школі. До кінця одинадцятого класу я знав математику на два порядки краще, ніж мої однокласники, та досить добре, щоб поступити до ДонДТУ по рейтингу.
Коли переді мною стало питання, куди поступати, я сказав: на комп'ютерну спеціальність. Але ось проблема: на факультеті ВТ, куди я хотів би попасти в ідеалі, для потурання необхідно було здавати програмування, а його я тоді ще не знав. Основам алгоритмічного мислення мене також не вчили, так що шанс попасти на ПО був дуже невисоким. Тому я прийняв рішення поступати на факультет КІТА, де за рейтингом необхідно було здавати лише математику. Хоча, повинен признати, вибрав абсолютно правильно.
В університеті жив у гуртожитку. Самостійне життя в гуртожитку на багатьох діє погано: свобода розбещує. Багато людей, що були кращими у школі в себе вдома і не затрачуючи при цьому зусиль, продовжували вчитись так же поволі, не тратячи багато часу. Але я не задирав носа, а продовжував вчитися. І результат не заставив себе довго чекати: я закінчив першу сесію другим, одержавши середній бал - чотири з половиною. На початок третього курсу я став кращим в групі за навчанням.
Власний комп'ютер мені купили після другого курсу. Досить пізно для комп'ютерної спеціальності, але у других було ще гірше. Оскільки на нашій кафедрі не прийнято надавати студентам додатковий комп'ютерний час для занять, мені приходилось досить тяжко. Приходилось взаємодіяти з людьми, у яких комп'ютери були. Звісно, це займало багато часу. Але давало можливість вчитися. Після того, як у мене з`явився власний, звичайно, мої знання комп`ютерних наук значно поліпшились. Серед моїх інтересів можно виділити бази даних та комп'ютерне залізо.
Про мої неосновні захоплення. З першого курсу я почав грати в футбол біля манежу. Через деякий час я закинув це захоплення та зайнявся атлетизмом, бо маю ідеальну для цього будову тіла. Десь біля року я займався цим дуже активно, та й зараз стараюсь не забувати про своє тіло. Це, а також студентське життя, добре відбилось на моїй фігурі: я схуднув, став більш атлетичним. Тепер мене не можна назвати товстим, скоріш міцним. Десь біля трьох років займаюсь плаванням. Потім кинув, бо хлорка в воді погано діяла на мої очі. Багато читаю книжок, особливо фантастики, а також комп'ютерні журнали.
Про мої роботи. На четвертого курсу працював бухгалтером на сільськогосподарському підприємстві. Тут я познайомився з бухгалтерією, сам створив базу даних для обліку зарплати та складського обліку. На п'ятому мені запропонували роботу системного адміністратора в регіональному центрі BMW в Донецьку, ПКФ "Імпульс". Робота непогана, мені дуже подобається. Я сам людина дуже різностороння, а ця робота допомагає мені задовольнити різносторонність. Зробити базу даних, WEB-сторінку, купити комп'ютер, найти несправність в апаратурі, зробити комп'ютерну сітку, рекламу за допомогою CORELDRAW, PHOTOSHOP, розібратися с бухгалтерською програмою, підключить касовий апарат та багато іншого. Скучати не приходиться.
Коли на четвертому курсі переді мною з'явилась можливість попасти на магістратуру на п'ятому курсі, я особливо не думав. Магістерський диплом в майбутньому може пригодитися. Згодившись стати магістром, прийшлось шукати викладача, що міг би зі мною працювати. Їм згодився стати Юрій Олександрович Скобцов. Він же запропонував мені й теми. Реально переді мною стояло два варіанту теми: вивчати нейронні мережі та генетичні алгоритми. Але нейронні сети - тема достатньо вивчена. Тому я вибрав генетичні алгоритми.
Що я можу сказати про пройдений шлях та планах на майбутнє. На мою долю дуже великий вплив справило те, що я виріс в селі. Про університет можу сказати багато доброго. Група була просто чудовою, дуже дружною та веселою. Тільки за атмосферу університету, за можливість поспілкуватися з такими ж, як і ти, слід йти вчиться в ДонДТУ. Звісно, деякі викладачі мені не сподобались. Деякі курси вели просто жахливо прочитаними, а значить, що студенти їх не вивчили. Достатньо погано підібрана учбова програма. Потрібно давати більше корисних дисциплін, тих, що нам дійсно знадобляться. Хоча, наскільки мені відомо, деякі кроки в цьому напрямку робляться. Ще дуже заважала відсутність додаткового комп'ютерного часу. Все це, звичайно ж, є наслідком бідності нашої країни та системи освіти зокрема. Надіюсь, майбутнє виправить цю ситуацію, ті мої послідовники на цьому поприщі, отримають кращу освіту, ніж я. Що я планую на майбутнє? Поки нічого конкретного. Переді мною стоїть декілька варіантів для прикладення моїх сил, розвитку. В залежності від того, чим я займусь, моє життя може піти в різних напрямках. Одне я можу сказати точно: я буду розвиватися. Рости професійно, розвивати своє тіло. И намагатися достигнути більшого в житті, ніж маю зараз. І це звичайно.
Про родичів.
Мати: Хмільова Ніна Олексіївна, 1956 року народження. Професія: вчитель молодших класів, ким сьогодні і працює.
Батько: Хмільовий Володимир Данилович, 1951 року народження. Професія: інженер - механік.
Брат: Хмільовий Олег Володимирович, 1979 року народження. Навчаэться на 3 курсі Донецького Національного Технічного Університету (ДонНТУ), фак. КІТА, спец. ТКС.